Фантастична повість (стр. 4 )

Безперечно, це були Апофіс та «Марс-1».

З кормових дюз корабля виривалося ледь помітне блакитнувате полум’я, але відстань поміж ними не збільшувалась, тому складалось враження, що корабель намагається вирватися з ціпких гравітаційних обіймів астероїда і безуспішно борсається, як муха, що потрапила у в’язку смолу та приречена залишитись у ній навічно. Корабель нагадував еквілібриста, котрий балансує на канаті, стоячи на одній нозі, тому що при такій дистанції несправність або вимкнення двигунів загрожувало катастрофою та зіткненням із камінцем-переростком.

Насправді ж «Марс-1» ось уже 17 днів виконував основну місію «гравітаційного тягача» і, зависнувши на небезпечній відстані у 500 метрів від поверхні Апофісу, задіявши двигуни на мінімальну потужність у декілька грамів сили та використовуючи свою силу тяжіння в буквальному сенсі сантиметр за сантиметром «витягував» астероїд на нову орбіту. У цьому випадку астероїд пройде осторонь гравітаційних «замкових щілин» Землі і це остаточно зніме загрозу його падіння на нашу планету. Виявилося, що цей план дійсно реалістичний і дієвий: всі дані свідчили про те, що космічна брила змінює свою траєкторію під дією гравітаційного впливу корабля.

Науковці, котрі запропонували цей варіант, задоволено потирали руки, землян охопила радісна ейфорія з приводу такої новини, коли вона була оприлюднена всьому земному загалу. Кожний день усі з нетерпінням очікували повідомлень в світових засобах інформації, на скільки ж за минулу добу Апофіс змінив свою траєкторію, скільки метрів залишилось до виводу на безпечну орбіту астероїда. Це була головна топ-новина на шпальтах усіх газет, телеканалів, по всьому світу букмекерські контори приймали ставки, в який день, в яку годину наступить час «Х», коли «Марс-1» закінчить буксирування.

А винуватці земного шаленства продовжували свою місію.

В цей час у рубці «Марс-1» в своїх ложементах знаходились Тарас та Беатріс. Джон після вахти відпочивав у своїй каюті. Бойко із жалем поглянув за загострені риси обличчя командира, хоча і його зовнішній вигляд знав кращі дні. За два з половиною тижні вони змарніли, хоча чергування були чотири через всім годин і як такого фізичного навантаження не було, але на них лежав непосильний тягар моральної відповідальності, котрий не дозволяв їм розслабитися ні на секунду і висотував з них усю нервову енергію. І тільки занурюючись у ефемерний світ сновидінь, астронавти забували про те, що по суті, являються рятівниками людства та, на цей час, єдиною реальною надією землян на благополучне для Землі закінчення епопеї із Апофісом.

Все частіше їх охоплювала туга за батьківщиною, снилися земні пейзажі, рідні околиці, якими вони блукали у дитинстві, посмішки друзів та близьких, котрі були для них дорогі, і тільки ти поринав у цей прекрасний, щасливий ілюзорний світ, як сигнал підйому знову виривав тебе у сурову реальність.

Потрібно було декілька хвилин, щоб усвідомити де ти знаходишся, і зрозуміти, що ледь чутний гул - це не морський вітерець, що шукає виходу на океанське плесо, а звук від вентиляторів систем життєзабезпечення, яскраве світло - не ніжні, пестливі сонячні промені, а електричне світло, котре падало із низької стелі маленької каюти. Доводилось у черговий раз із жалем відганяти від себе мрійливий настрій, навіяний приємним сном, вставати із вузького, але зручного відкидного ліжка та поринати з головою в напружене життя корабля.

Тарас крадькома поглянув на Беатріс: командиру було найважче, і не тому, що вона була жінкою, у фізичних навантаженнях вона могла б дати фори багатьом із чоловіків, ні, просто левова частина відповідальності лежала саме на її плечах, тому Бойко, хоча була і не його вахта, прийшов у рубку, щоби хоча б морально підтримати свого командира, пізнаючи яку поважав усе більше. Клеман була одною із тих небагатьох людей, характер якої - це сплав природженого лідера, керівника та досвідченого практика, вона була людиною, у якої найпершим пріоритетом стояло не особисте благо, а добробут усього людства. Вона, не шкодуючи себе, самовіддано звалювала на себе найважчу та найвідповідальнішу роботу, тому Тарас та Джон, як могли, намагалися непомітно для неї допомогти їй, і така приязна атмосфера ще більше згуртовувала екіпаж.

До того ж, надходив термін, коли за прогнозами МААГу в цей сектор космічного простору повинен був прибути російський рейдер, котрий для них являвся «темною конячкою», і невідомо, з якими цілями він посланий керівництвом Російської Федерації. Швидке прибуття «Миколи ІІ» давало не відчуття впевненості та заспокоєння, а привносило ще більше напруження у виконання такої відповідальної місії.

- ЕЛАС, як просувається процес буксирування? - запитала Беатріс у електронного навігатора. - Канал телеметрії з «Іуну-2» в горизонті прийому?

- Швидкість буксирування відповідає розрахунковій, - через динаміки пролунала відповідь кіберсистеми корабля, - при збереженні такого темпу, вихід у просторове місце, що відповідає безпечній орбіті Апофісу, відбудеться через 9 днів 17 годин 12 хвилин 34 секунди… Підтримую контакт із «Іуну-2», зв'язок перерветься через 5 годин 23 хвилини…

Такі умови зв’язку з зондом були зумовлені обертанням астероїда, повний оберт навколо своєї осі якого складав приблизно тридцять годин, і тому на 9 годин радіоконтакт із ним втрачався, екранований товщею металізованої брили, на цей період екіпаж міг спиратись тільки на покази систем навігації «Марс-1». Це відбувалось періодично, і космени пересвідчилися, що критичної загрози визначенню дистанції поміж їхнім тандемом немає, після наступного виходу зонда на радіозв’язок все знову-таки приходило в норму і ЕЛАС мала змогу внести корективи в роботу двигунів корабля.

Вислухавши звіт навігатора і разом з командиром пересвідчившись, що місія просувається за планом, Тарас вирішив відволікти Клеман від тривожних думок. Йому захотілось поділитися з нею цікавою інформацією, котру почерпнув у корабельній електронній бібліотеці, тому, повернувшись до неї разом із ложементом запитав:

- Командире, а ви знаєте, що загрозу Апофісу для Землі передбачив французький провидець Нострадамус?

- Ні, не знала, і що ж він пророкував? - зацікавлено перепитала Беатріс, повернувшись до нього, і Тарас із задоволенням побачив, що складки на її чолі розгладились, а очі засвітилися цікавістю.

- Нострадамус опублікував свої знамениті римовані катрени в 1555 році, і в одному з них він написав, що "...у 2029 році Землю чекає зіткнення з небесним тілом, яке хоч і не знищить все живе, але стане початком загальної паніки, страху і нещасть". Серед дослідників побутує думка, що це згадка саме про наш астероїд, звичайно, у цьому випадку не співпадає дата падіння, котре має відбутися в 2036 році, але інших метеоритних загроз ми не спостерігаємо та навіть при такій похибці подібні пророцтва просто вражають. Як людина майже 500 років назад могла спрогнозувати стільки достовірних передбачень розвитку майбутнього? Дійсно, після таких віщувань, хоча я й прагматик, починаєш вірити у надприродне, в наявність єдиного інформаційного поля, що існує на вищому енергетичному рівні і, якщо ти входиш у контакт з ним, стаєш спроможним здійснити неймовірні речі, - з захватом і юнацьким запалом віщав Тарас, котрий в силу своєї молодості і допитливості цікавився подібними речами.

- Так, ти правий, нам ще багато чого невідомо, але це ж прекрасно, адже є велике поле для дослідницької діяльності і хтозна, які нові горизонти в науці відкриє нам природа, тому… - із задоволенням підтримала бесіду Беатріс, але її перервав голос навігатора корабля. - На межі досяжності наших пристроїв локаційною системою протиметеоритного комплексу виявлено невідоме космічне тіло, враховуючи його орбіту та швидкісні параметри, найвірогідніше, штучного походження…

* * *

Через півгодини екіпаж «Марс-1» зібрався на ходовому містку у повному складі та, проаналізувавши всі дані, отримані від ЕЛАС, міг гарантовано сказати, що до них наближається космічний корабель і це, скоріш за все, «довгоочікуваний» російський рейдер.

- ЕЛАС, переорієнтуй наш приймально-передавальний комплекс на об’єкт, що прямує в наш сектор, і встанови відкритий канал зв’язку на аварійній частоті. Будемо вітати гостей із благополучним прибуттям у нашу вотчину, - промовила Беатріс, намагаючись за вдавано-безжурним тоном приховати свою стурбованість.

- Ввідна прийнята… - підтвердив навігатор.

- Джоне, відслідковуй рух об’єкта і доповідай, якщо виявиш підозрілі маневри, котрі в подальшому можуть зашкодити нам, - дала наказ штурману Беатріс, - а ти, Тарасе, не забувай про місію і пильнуй за параметрами нашого місцезнаходження відносно Апофісу.

В рубці корабля запанувала тиша, котру перервав підсилений динаміками голос ЕЛАС:

- Двохсторонній канал зв’язку встановлений, але відеосигнал заблоковано… Перемовини можна вести тільки в звуковому форматі…

- Зрозуміло, вимкни трансляцію нашого зображення, будемо також дотримуватись режиму секретності, хоча це і виглядає смішно… - сказала Беатріс, поправляючи свою гарнітуру зв’язку, і вже звертаючись безпосередньо до екіпажу російського корабля, офіційно продовжила, - «Микола ІІ», вас викликає на зв'язок космічний корабель «Марс-1», що входить до складу міжнародного аерокосмічного агентства Землі, прошу, відповідайте!..

Відповіддю на її заклик були тільки фонові радіоперешкоди, котрі лунали на всю рубку. Беатріс ще декілька разів повторила свій виклик і нарешті отримала відповідь:

- «Марс-1», чуємо вас… На зв’язку капітан російського корабля «Микола ІІ» - Георгій Єпіфанцев.

- З вами розмовляє капітан корабля Беатріс Клеман… Прошу назвати мету вашого прибуття, чим плануєте займатись у цьому районі?

- Ми прибули із завданням Роскосмосу і доповідати будемо тільки своєму керівництву. У нас своє «весілля», а у вас своє. Як альтруїст хочу дати вам безкоштовну пораду: не пхайте свого носа у наші справи. Окрім того, ви повинні були отримати інформацію про наш візит по своїх каналах, тому більше до цього нічого додати не можу. - Росіянин розмовляв на англійській мові з ледь чутним акцентом, по-російськи округляючи голосні букви, з неприхованою зверхністю, що межувала з нахабством.

Беатріс така поведінка шокувала, і вона зі злістю прикусила нижню губу, виявляючи таким чином своє роздратування, але коли продовжила розмову, це ніяким чином не проявилось у інтонації, вона поновила діалог сухим крижаним тоном, намагаючись по мірі можливості не ускладнювати відносини з новоприбулими:

- Ваша позиція зрозуміла, але я все ж хочу нагадати, що ми займаємося порятунком нашої планети від глобальної катастрофи і тому попрошу вас не наближатись до нас ближче 50-кілометрового рубежу, так як гравітаційні збурення від близької присутності рейдера можуть перешкодити нам у буксируванні Апофісу. Я переконана, що вдале виконання нашого завдання також і у ваших інтересах…

На кілька хвилин запанувала тиша і Клеман знову-таки хотіла повторити свою тезу, думаючи, що її прохання не було почуте, аж раптом пролунав голос Єпіфанцева.

Намагаючись копіювати манеру Беатріс, промовляв він більш виважено, стриманіше та без попередньої зверхності:

- Ваше прохання прийнятне для нас і рейдер не перетинатиме окресленого вами рубежу. Єдине про що хочу попередити, згідно нашого плану досліджень астероїда в прилеглий до вас район ми надішлемо малогабаритний автоматичний зонд. Враховуючи ваше прохання, ми підемо вам назустріч і не будемо наближати зонд ближче п’яти кілометрів від місця ваших робіт. При такій відстані його гравітаційний вплив буде майже нульовий і за нашими розрахунками аж ніяк не позначиться на швидкості переміщення астероїда.

- Дякую за розуміння, удачі вам у дослідженнях… При необхідності зв'язок тримаємо на цій хвилі, наш навігатор буде її постійно відслідковувати, - сказала командир «Марс-1» і, знявши свою гарнітуру, повернулася разом із ложементом до своїх колег.

- Ну що, хлопці, ми з вами узгодили з росіянами правила поведінки у цьому секторі. Думаю, вони будуть їх дотримуватись, але це зовсім не означає, що ми залишимо рейдер без нагляду. ЕЛАС, зосередь частину наших скануючих ресурсів на квадраті, в якому знаходиться російський корабель, і образно висловлюючись «не зводь з нього очей». При найменших незрозумілих діях негайно повідомляти мені та на ходовий місток черговому астронавту.

- Наказ прийнято…

- Командире, я рахую, що це цілком адекватні міри перестороги, - промовив Джон, не відводячи погляду від штурманського монітора, - невідомо, що вони можуть начудити з цим своїм великоросійським шовінізмом та презирливим ставленням до інших людей. Я дивуюся, що ви не поставили цього хама на місце, його зневажливі вислови просто неможливо спокійно слухати.

- Ну, Джоне, я була б поганим капітаном, якби не враховувала ще й психологічні моменти при спілкуванні з людьми і не прораховувала свої вчинки на декілька кроків уперед, - сказала посміхаючись Беатріс. - Чого б я домоглася, якби виказала своє «фе» на таку поведінку, тільки б підіграла Єпіфанцеву у його переконанні, що ми ненависні суперники у колонізації космічного простору та намагаємось постійно принизити та ошукати велику Росію. А своїм витриманим поводженням я не спровокувала його на конфронтацію з нами і вже надалі він поводив себе коректніше. Ти ж, сподіваюсь, знаєш відомий вислів: «Краще поганий мир, аніж хороша війна». Нам потрібно виконати свою місію за будь-яку ціну, а не звертати увагу на кожний вислів обмеженого шовініста. До речі, Джоне, ти своєю американською пихою так само деколи дратуєш нас із Тарасом, - вже відкрито сміючись, додала Клеман.

- Цілковита правда, командире, - серйозно підтвердив Тарас, але не витримавши, пирхнув у кулак і також голосно розсміявся.

Джон почервонів, як буряк, і опустив погляд, щось стиха пробурмотівши собі під ніс. Він не став обурюватися вголос, розуміючи, що друзі праві і його американська манера вести себе, як володар всього світу, також є дратівливою, колеги вже не раз у дружній формі посміювались над таким поводженням, тому він не образився, лише сказав:

- Ну, тут моєї вини немає. Моя поведінка закладена в мене на генетичному рівні техаськими предками, та й взагалі, ну вас… - махнув рукою і теж приєднався до сміху друзів.

- Добре, пожартували і достатньо. На ходовій вахті чергує Джон. Тарасе, можеш відпочивати, а я ще трохи побуду в рубці, проаналізую останні дані стосовно Апофісу, - промовила Беатріс, припинивши таким чином жартівливу пікіровку і, повернувши ложемент до головного терміналу, заглибилась у інформацію, що висвітилась на моніторі…

РОЗДІЛ V

1 лютого 2029 року.

Орбіта астероїда Апофіс…

Беатріс через внутрішню систему відеоспостереження, вивівши зображення на оглядовий екран ходового містка, спостерігала за діями своїх колег, що знаходились неподалік шлюзової камери.

Тарас допомагав Джону вдягнути масивний вакуум-скафандр, що застосовувався під час тривалого перебування астронавта у відкритому космічному просторі.

Один з приладів штурманського обладнання почав видавати некоректні дані і за допомогою ЕЛАС, котра продіагностувала прилад, було виявлено, що вийшов з ладу та потребує заміни один із зовнішніх сенсорів сканування правого борту. Ця поломка не була критичною для безпеки та виконання місії корабля і навігатор міг би перерозподілити навантаження на інші працюючі дев’ять сенсорів, але врахувавши те, що до проблеми Апофісу додалась присутність російського рейдера і повноцінно працююча система спостереження та захисту була вкрай необхідна, екіпаж прийняв рішення негайно усунути пошкодження.

Беатріс задумливо дивилася на екран, але подумки вона була далеко: їй не давала спокою незрозуміла поведінка росіян.

Здавалось би, два кораблі повинні вести інтенсивні перемовини по каналах зв’язку, щоб узгоджувати свої дії та у випадку необхідності надавати допомогу один одному, тому що планета у них була одна на всіх і у випадку катаклізму постраждали б усі, хтось більше - хтось менше. Але після першого сеансу росіяни вийшли на зв'язок із ними тільки один раз, добу назад, знову у звуковому форматі, коли запустили в район Апофісу автоматичний зонд. Єпіфанцев коротко повідомив, що старт зонда відбудеться через годину і він пам’ятає про всі домовленості, котрі були узгодженні між ними. На цей раз розмовляв він без емоцій, байдуже, ніяк не позначаючи інтонаціями свого ставлення до співбесідника. Складалось враження, що розмовляє не людина, а механічний пристрій, і всі намагання Клеман перевести діалог у більш приязне русло закінчились нічим, капітан російського корабля просто мовчки вимкнув зв'язок, залишивши Беатріс отетеріло дивитися на екран зв’язку, що зіяв проваллям нульового фону.

Як не намагалась Клеман, але таке поводження вона не могла ані пояснити, ані зрозуміти. В її та просто в людському розумінні подібна поведінка здавалася більш ніж дивною.

Після обговорення ситуації, що склалася, на загальній нараді екіпажу, було вирішено доповісти про все керівництву МААГу і викинути всі думки про росіян, благо їхній корабель дійсно дрейфував осторонь, не віддаляючись і не перетинаючи означену ними сферу з 50-кілометровим радіусом, в центрі якої знаходився нерозлучний на протязі трьох тижнів тандем Апофісу та «Марс-1». Дванадцятиметровий каплеподібний російський зонд після еволюцій та зближень із астероїдом також не перешкоджав їхньому «гравітаційному буксируванню», котре продовжувалось без суттєвих пригод і повинно було закінчитись через тижневий термін.

Але легше було сказати «викинути думки про росіян», аніж виконати це бажання: система безпеки ЕЛАС постійно сигналізувала про те, що їхній корабель сканується російськими засобами спостереження, тому і вони в свою чергу не полишали рейдер та зонд без нагляду.

Ось і зараз вона поглянула на свій тактичний монітор і завважила на ньому безперервну ритмічно пульсуючу криву, що свідчила про стале бомбардування їхнього корабля слабким випромінюванням штучного походження - це була ознака того, що росіяни за допомогою скануючих приладів стежать за «Марс-1». Вона звернулась до навігатора:

- ЕЛАС, апаратура «Іуну-2» також фіксує роботу локаційних пристроїв росіян?

- Так, командире, астероїд також у полі їхньої уваги… Джерелом скануючого випромінювання є автоматичний зонд росіян, виявлено кодований канал зв’язку, котрим зонд передає інформацію на рейдер, але дешифрувати його мені не вдається…

- Добре, не полишай спроб розкодувати канал і тримай їх під постійним наглядом. Виведи мені на екран об’єкти росіян та надай їхнє просторове положення стосовно нас…

На бічному екрані зовнішнього спостереження в режимі збільшення з’явилися зображення рейдера та російського зонда. Суттєво збільшувати зображення зонда не було потреби - він висів по правому борту «Марс-1» на п’ятикілометровій відстані і являв собою сріблясто-блискучий пристрій із краплеподібним обтічним корпусом, що ощирився локаційними системами.

Беатріс перевела погляд із зонда на російський корабель і вкотре змушена була визнати, що російські та китайські фахівці пішли далеко по шляху побудови сучасних космічних апаратів. По своїм розмірам він перевершував їхній корабель. Але справа була навіть не у величині: міжпланетні кораблі МААГу серії «Титан» були значно більшими та вражали своїми циклопічними кілометровими розмірами. Ні, Клеман дивилася на російський рейдер очима людини, котра професійно розуміється на космічній техніці, і навіть із зовнішніх обрисів вона робила висновок, що рейдер спроможний виконувати найрізноманітніші завдання, його дві потужні ходові секції та гроно двигунів корекції вказували на те, що це швидкісний та маневрений апарат, можливо, навіть з такими ж ходовими якостями, як у «Марс-1». Зовнішні надбудови та стартові шахти могли приховувати як механізми для освоєння космічного простору та протиметеоритні комплекси ракет, так і наступальну військову техніку, що швидкими темпами розроблялась у Росії. Обшивка корабля складалася із ідеально підігнаних броньованих матово-чорних плит, котрі здатні витримати пряме влучання їхньої протиметеоритної ракети класу «космос-космос». Француженка прийшла до остаточного висновку, що перед нею найсучасніший інструмент розвідки та виконання локальних задач із найширшим спектром застосування: від рятувальних операцій і до проведення превентивних вогневих ударів по вірогідному противнику. Беатріс залишалось тільки сподіватись, що росіяни не вважають їх ворогами і не використають свою вогневу міць проти них, тим більше, що приводу для агресивних дій вони не давали, та і їхня місія носила суто рятувальний характер.

Наситившись спогляданням рейдера, Беатріс повернулась до проблем свого корабля і перевела погляд на екран, на якому було видно, що Тарас вже допоміг Джону вдягнути та заростити скафандр, що в умовах невагомості було достатньо складною справою.

Джон закрив лицьовий щиток свого гермошолома і жестом руки підтвердив, що скафандр функціонує нормально.

Беатріс побачила увімкнення скафандра Джона на моніторі: його CCS[6] після вмикання по каналу телеметрії відразу ж почала транслювати ЕЛАС всі показники своєї роботи, тому Беатріс могла щосекунди знати про стан справ у свого штурмана. Вона натиснула клавішу зв’язку і промовила:

- Джоне, як тільки ввійдеш в зону дії скануючих пристроїв правого борту - повідом, ЕЛАС вимкне їх, щоб ти не потрапив під випромінювання нашої апаратури, так що на правому борті залишаться працювати тільки оптичні датчики і ми станемо напівсліпими, тому ремонт здійсни якнайшвидше, дуже тебе прошу…

- Командире, не переймайся, я все розумію і не підведу… Готуйте на обід по п’ятдесят грам вина, щоб обмити мій вдалий вихід у космос, - зі смішком прокоментував прохання штурман. - Все буде «ОК»…

…

Тарас через комунікатор зв’язку чув весь діалог між своїми колегами і заспокійливо помахав Беатріс рукою. Поплескавши Джона по спині, на якій розміщувались кисневі елементи, він підійшов до панелі керування механізмом відкриття шлюзової камери і натиснув сенсорну клавішу. Почувся ледь чутний гул гідравліки - і масивний люк шлюзової камери з легким шипінням повільно від’їхав убік.

- Щасливо, Джоне, - промовив Тарас, і коли штурман, вдячно кивнувши головою, вирушив усередину шлюзової камери, непомітно для американця перехрестив його.

Через декілька хвилин знову загуділи пристрої гідравліки, а шлюзова камера почала зачинятися - процес герметизації розпочався.

…

Беатріс, спостерігаючи за своїми товаришами, не забувала, що вона являється черговим на ходовому містку, і тому водночас відслідковувала процес буксирування астероїда на тактичному терміналі та аналізувала поточні дані роботи головних механізмів «Марс-1».

Зненацька пролунав голос корабельного навігатора:

- Увага!!! Фіксую небезпечне… - голос електронної системи корабля якось дивно, з бульканням, перервався на половині фрази і в рубці запанувала мертва тиша та абсолютна темрява.

За долі секунди до того, як «здохли» всі технічні пристрої та засоби спостереження, Беатріс відчула як конвульсивно здригнулася вся махина корабля, і боковим зором побачила, що зображення російського зонда на екрані зовнішнього огляду спотворилося, почало деформуватися і враз розквітло неймовірно сліпучим інтерференційним, різнобарвним спалахом…темрява оповила все, наводячи на думку, що вона заразом осліпла та оглухла.

Капітан «Марс-1» заклякнувши сиділа у своєму ложементі, гарячково силкуючись зрозуміти, що трапилось і як могло статись, що головні та дублюючі пристрої корабля відмовили водночас. За декілька хвилин вона пережила цілу гаму почуттів: від розгубленості, котра тривала декілька секунд, і до цілеспрямованої рішучості відновити виконання рятувальної операції за будь-яку ціну, котра базувалась на розумінні, що тільки в її руках знаходиться подальша доля корабля та усієї місії.

Намагаючись відсторонитись від емоцій, Беатріс прагнула холоднокровно проаналізувати ситуацію, і прийшла до висновку, що таке могло трапитись тільки за однієї умови: миттєво перестали працювати всі без винятку електронні системи корабля і увесь кластер електронних систем виявився паралізований. Подібні наслідки міг спричинити тільки неймовірний за потужністю електромагнітний імпульс, всі інші припущення вона відкинула, адже вона бачила, як російський зонд вибухнув, тому їй залишалось тільки молити Господа, щоб ЕЛАС якнайшвидше вийшла зі стану нокдауну і хоча б частково відновила свою роботу.

Виникали також питання щодо російського автоматичного апарату, на котрому, скоріш за все, детонував ядерний заряд, результатом якого і став електромагнітний імпульс, що призвів до таких жахливих наслідків, але із цим нехай розбираються росіяни та керівництво БАРСу.

Вони ж повинні усунути наслідки аварійної ситуації і продовжити виконання місії. Клеман була впевнена, що з таким багаторазово ешелонованим дублюванням кіберсистеми навігатор воскресить електроніку, але на це потрібен час. Його ж у них якраз і не було - без постійного функціонування ЕЛАС, що безперервно контролювала роботу ходових секцій, виникала реальна загроза зіткнення корабля з Апофісом, котрі були у «гравітаційній зв’язці» і без працюючих двигунів, що утримували їх на відстані, під силою взаємного тяжіння почнеться їхнє зближення, і це неминуче призведе до катастрофи та значного пошкодження, а можливо і загибелі «Марс-1».

Зненацька її пронизала жахлива думка:

«Джон… що трапилось з ним? Яким чином дізнатись, чи встиг він вийти у відкритий космос?»

Вона згадала, що останніми даними перед аварією, котрі надійшли на ходовий місток з шлюзової камери, було підтвердження того, що процес вирівнювання тисків закінчений і автоматика відчинила створи камери назовні.

Якщо відімкнулась ЕЛАС з її потужним захистом, тоді що можна сказати про порівняно слабеньку електроніку скафандра: найвірогідніше, вона також суттєво пошкоджена, а якщо взяти до уваги, що вибух стався саме по тому борту, з якого Джон виходив назовні, тоді справи у нього кепські.

Від відчаю Беатріс тихо застогнала:

«З Тарасом також немає зв’язку!... Що ж робити?... Як їм допомогти?...»

Залишалась єдина надія на відновлення працездатності ЕЛАС, центральні мікропроцесори з базовими програмами якої були захищені надійним екранованим корпусом та не боялись ніяких електромагнітних впливів. Клеман була переконана, що саме в ці секунди навігатор «промацує» периферійні мережі, намагаючись задіяти всі аварійні джерела живлення, і приводить до тями локальні електронні системи.

І ніби зглянувшись над нею та підтверджуючи її непохитну віру в корабельного навігатора, зненацька пітьма зникла, вона знову бачила таке звичне, захаращене технологічним обладнанням приміщення рубки керування - це увімкнулось аварійне освітлення. Відразу потому відновився тихий гул вентиляторів систем регенерації повітря, і центральна консоль почала оживати: на ній замиготіли різнобарвні вогники, сигналізуючи, в якому стані знаходяться механізми корабля, й хоча ця світлова какофонія на перший погляд здавалось хаотичною та безсистемною, потихеньку панівне тривожне рубінове сяйво, що сигналізувало про некоректну роботу обладнання, витіснялося заспокійливим смарагдовим світлом.

- ЕЛАС, терміново на мій термінал всі дані про несправності корабля і дистанцію до Апофісу, - не очікуючи, доки навігатор сам розпочне діалог, наказала Беатріс. - Зв'язок та відео з шлюзового тамбуру мені на монітор, і якщо людина не вийшла назовні, зараз же зачиняй створи та відновлюй атмосферний тиск …

* * *

Коли сталася аварія, Бойко знаходився біля пульта управління шлюзової камери і через невеликий екран спостерігав за діями Джона, що знаходився всередині. Ось автоматика закінчила зниження тиску і вакуум-створи розчинилися навстіж, таким чином забравши останню перешкоду для виходу у відкритий космос. Тарас чітко бачив, як штурман нахилився вперед, збираючись відштовхнутись та підлетіти до виходу… але раптом поштовх, відчутна вібрація всього корпусу корабля, і враз - непроглядна пітьма...