Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипільської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я (стр. 27 )

У 1970—1980-і pp. розгортається нова хвиля боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне й цілеспрямоване цькування українознавців, починаються арешти і політичні репресії. Але саме в цей час з'являється багато фільмів, створених сильними творчими особистостями: JI. Биков знімає картину «В бій ідуть тільки "старики"» (1972); у 1983 р. Р. Балаян, після кількох високопрофесійних екранізацій російської літературної класики, у фільмі «Польоти уві сні та наяву» точно передає феноменологію того часу. Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, що стали популярними в усьому СРСР: «Д'Артаньян і три мушкетери» (1978, реж. Г. Юнгвальд-Хилькевич), «Пригоди Електроніка» (1979, реж. К. Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, реж. С. Говорухін), «Зелений фургон» (1983, реж. О. Павловський), «Чародії» (1982, реж. К. Бромберг), «Самотня жінка бажає познайомитись» (1986, реж. В. Криштофович).

Багато фільмів, присвячених гострій соціальній проблематиці, створюють за часів «перебудови»: «Астенічний синдром» К. Муратової (1989), «Бич Божий» О. Фіалка (1988), «Розпад» М. Бєлікова (1990) та ін. Фільм Ю. Іллєнка «Лебедине озеро. Зона» (1989) здобув міжнародний успіх, ставши своєрідною антитоталітарною кіноемблемою.

У 1990-і pp. українське телебачення розпочало опановувати поширений у всьому світі жанр телесеріалу: «Роксолана «(реж. Б. Небієрідзе), «Острів кохання» (реж. О. Бійма).

На межі 2000 р. українські актори знімаються у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Є. Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Б. Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Б. Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» М. Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).

Сьогодні в Україні діють 4 державних кіностудії — Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка, Національна кінематика України, Українська кіностудія анімаційних фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів, а також Національний центр О. Довженка і понад 20 приватних студій.

2. Виступи учнів із доповідями, підготовленими у групах

( орієнтовний початок доповідей груп).

Група 1 «Біографи О. Довженко»

10 вересня — день народження О. Довженка — святкується в Україні як День кіно. Цього самого дня із 1994 p., згідно з Указом Президента України, вручається Державна премія України імені Олександра Довженка в галузі кінематографії...

Група 4 «Знавці творчості О. Довженка»

«Поетичне кіно», у найширшому значенні цього терміна, виникло водночас із народженням самого кінематографа. Та все ж родоначальником поетичного напряму у світовому кінематографі справедливо визнано О. Довженка. Лірико-епічне обдарування О. Довженка складалося зі сплаву реального й художнього. Спираючись на національні естетичні традиції, виходячи із особливостей свого образного поетичного внутрішнього світу, митець відображав соціальну дійсність...

Група 2 «Біографи І. Миколайчука»

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його герої — завжди позитивні, вони пробуджували національний дух українців. Але звання народного артиста І. Миколайчуку так і не присвоїли, адже тодішні ідеологи винесли акторові вирок — «націоналіст». Шевченківську премію І. Миколайчук отримав посмертно...

Група 5 «Знавці творчості І. Миколайчука»

Сучасники називали І. Миколайчука обличчям і душею українського «поетичного кіно», аристократом духу, блискучим самородком, народним, справжнім, кінозіркою 1960—1970-х pp. «Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко»,— говорив про І. Миколайчука великий С. Параджанов.

Група 3 «Біографи Л. Бикова»

«Хлопцем-друзякою з серцем на долоні його точно не можна назвати,— згадує однокурсниця Л. Бикова по Харківському театральному інституту О. Чеша.— Сонячний, дотепний, водночас він був весь у собі. У Льоні була винятково чарівна усмішка, але в очах... в очах усе одно відчувався якийсь сум...»…

Група 6 «Знавці творчості Л. Бикова»

Свою першу роль у кіно Л. Биков зіграв у фільмі режисерів І. Шмарука і В. Івченка «Доля Марини». Йому дісталася епізодична роль звичайного сільського хлопчини Сашка. Картина мала несподіваний успіх. Л. Бикова помітили й запам'ятали не тільки глядачі, а й кінематографісти...

3. Розповідь учителя

1) Анімаційне кіно

Словникова робота.

Анімація — метод створення серії знімків, малюнків, кольорових плям, ляльок або силуетів в окремих фазах руху, за допомогою якого під час показу їх на екрані з більшою швидкістю глядачам здається, що персонаж починає рухатися.

Перший український мультфільм, заснований на фольклорі,— «Казка про солом'яного бичка» В. Левандовського — вийшов у світ ще у 1927 р. (не зберігся). У 1928—1937 pp. В. Левандовський як режисер, сценарист, художник-постановник, аніматор створив багато анімаційних фільмів фольклорної спрямованості : « Українізація », « Казка про Білочку-хазяєчку та Мишку-злодієчку », «Тук-Тук та його приятель Жук», «Тук-Тук на полюванні», «Лис та виноград», «Срібний дощ», «Лис та вовк», «Заповіт» («Заповіт пса-скотинки»). Левандовського, який намагався створити анімаційну студію в Києві, влада не схвалила. Цю ідею підтримали ентузіасти, і до кінця 1930 р. в Україні вийшло близько 50 фільмів. У воєнні й повоєнні роки анімація практично не розвивалася. У 1959 р. на базі студії Київнаукфільм було створено Творче об'єднання художньої мультиплікації, яке очолив І. Лазарчук, а згодом — І. Гурвич. У 1961 р. вийшли перші фільми об'єднання — «Пригоди Перця», «Веснянка». До кінця 1960-х pp. відбувався подальший розвиток анімації, зростав професіоналізм і розширювався тематично-жанровий діапазон.

Надзвичайно успішним для українського анімаційного кіно були 1970— 1980-і pp. Так, у 1980 р. український режисер-аніматор О. Татарський уперше створив мультиплікаційний фільм із пластилінових ляльок — знамениту «Пластилінову ворону». (Перегляд фрагментів мультфільму.) «Пластилінова ворона» здобула понад 25 нагород на різних фестивалях, зокрема Гран-прі на Всесоюзному конкурсі телевізійних фільмів (1981) і диплом на Міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1982). Стрічки режисерів В. Дахна — серіал «Як козаки...» (1967—1984), Д. Черкаського — «Пригоди капітана Врунгеля» (1979) та ін., JI. Зарубіна — «Солом'яний бичок» (1971) та ін. прославили українських аніматорів у всьому світі. В. Дахно за серіал «Козаки» відзначений: першою премією зонального огляду (Єреван, 1968), другою премією «Срібний сестерцій» IV Міжнародного кінофестивалю у м. Ньон (Швейцарія, 1973), бронзовою медаллю Всесоюзного кінофестивалю спортивних фільмів (Ленінград, 1978). У 1988 р. В. Дахно став лауреатом Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за цикл мультфільмів «Козаки» (разом із художником- постановником Е. Киричем і кінооператором А. Гавриловим).

«Козаки» — серія мультиплікаційних фільмів, знятих на студії Київнаукфільм. Автор сценарію і режисер — В. Дахно, художники — А. Вадов, Е. Кирич, Г. Уманський, І. Будз, оператор — А. Гаврилов. Усі серії є короткометражними, їхня тривалість не перевищує 20 хв. Головними героями серії мультфільмів є троє козаків: довгань, коротун і силач (за сценарієм їхні імена — Грай, Око і Тур, але в серіалі вони безіменні). Із героями трапляються неймовірні пригоди, вони зустрічаються з людьми різних країн і епох, навіть із богами та інопланетянами, але їхні пригоди мають щасливий фінал. Мультфільми цього циклу часто транслюють на українських телеканалах. За мотивами серіалу навіть створено гру-квест «Як козаки Мону Лізу шукали».

Мультфільм українського режисера С. Коваля «Йшов трамвай № 9» (2002) у 2003 р. отримав на Берлінському фестивалі кінонагороду — «Срібного ведмедя». (Перегляд фрагментів мультфільму.)

До скарбниці анімації увійшов мультфільм «Жив був пес» (1982), поставлений за українською народною казкою «Сірко». Для того щоб його зняти, режисер Е. Назаров кілька разів приїздив в Україну: у музеях вивчав українську історію, фольклор, архітектуру. Робив замальовки, щоб правильно зобразити український побут. А українські народні пісні для фільму запозичив у київському Інституті етнографії та фольклору. Головних героїв мультфільму — Пса і Вовка озвучували Г. Бурков та А. Джигарханян. (Перегляд фрагментів мультфільму.)

За мотивами народних казок з'являються мультфільми «Круглячок» (1992, реж. Т. Павленко, худ.: А. Педан, В. Дахно, М. Бондар, М. Титов, В. Віленко, Н. Карнасюк), «Рукавичка» (1996, реж. Н. Марченко), «Лис і Дрозд» (2005, реж. Н. Чернишова) та ін. Фольклор і сьогодні є основним джерелом розвитку української анімації.

2) Документальне й науково-популярне кіно

Словникова робота.

Документальним називається фільм, заснований на зніманні реальних подій, осіб. Реконструкції справжніх подій не належать до документального кіно. Ще одна категорія фільмів, що належить до документального кіно,— де освітні (навчальні) фільми, призначені для показу в школах та інших навчальних закладах.

Перші документальні фільми було знято ще на етапі зародження кінематографа. Темою для них найчастіше стають історичні події, культурні та соціальні явища, наукові факти й гіпотези, а також відомі особистості й товариства. Документальне кіно посідає чільне місце у світовому кіномистецтві. Багато сучасних кінознавців і кінокритиків із сумнівом ставляться до терміна «документальне кіно»: на думку багатьох режисерів, будь-яка людина, побачивши камеру, тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводитися неприродно — як наслідок, кінофільм стає певною мірою постановочним. Багато експертів узагалі заперечують документальне кіно як таке, уважаючи його лише піджанром художнього (ігрового) кіно. Справжніми документальними фільмами ці експерти вважають лише фільми, що від початку до кінця знято прихованою камерою. Таке кіно вони називають істинно документальним.

Документальне кіно значною мірою розвинулось у роки війни. Вітчизняні кінооператори здійснили справжній подвиг, залишивши нащадкам безцінні свідчення історії, іноді ціною власного життя. О. Довженко зняв документальні стрічки: «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні».

Словникова робота.

Науково-популярним називається кінематограф, призначений для пропагування наукових знань, адресований широкому колу глядачів.

У 1970—1980-і pp. українське неігрове кіно переживало справжній розквіт. На Київській студії науково-популярних фільмів було знято багато стрічок, серед яких — справжні шедеври жанру («Мова тварин», «Чи думають тварини», «Сім кроків за горизонт», реж. Ф. Соболев, та ін.).

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Бесіда

- Які кінострічки зі згаданих сьогодні ви бачили? Яке враження вони справили на вас? Що нового про ці роботи ви дізналися сьогодні?

- Чому, на вашу думку, кінострічку «Тіні забутих предків» називають яскравим прикладом українського «поетичного кіно»?

- Чому кінострічка «У бій ідуть тільки "старики"» не залишає байдужим жодного глядача й сьогодні?

- Які документальні фільми ви дивитесь? Чим вони вас приваблюють?

- Які теми документального кіно вас цікавлять?

- Чи є у вас улюблений мультфільм? Хто є режисером цього мультфільму?

VІ. Підбиття підсумків уроку

VІІ. Домашнє завдання Твір-роздум «Творчість О. Довженка»

10 клас

ТЕМА: Архітектурні скульптури О. Архипенко – піонер авангардизму в скульптурі. Живопис і

графіка. Іконопис.

МЕТА: ознайомлювати учнів із діячами української художньої культури за межами України; розширювати світогляд учнів щодо художніх надбань української діаспори; розвивати інтерес, зацікавленість скарбами українського авангардизму; виховувати любов до національної культурної спадщини.

ОБЛАДНАННЯ: портрети О. Архипенка, В. Городецького, К. Малевича, репродукції картин К. Малевича («Чорний квадрат», «Червоний квадрат» та ін.), фотографії скульптур О. Архипенка та архітектурних споруд В. Городецького.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

- Які чинники, на вашу думку, зумовлюють еміграцію українців за кордон?

- Як, мешкаючи на чужині, можна зберегти традиції свого народу?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Викладення нового навчального матеріалу

Розповідь учителя

Українські діаспори світу сформувалися здебільшого внаслідок сталінських депортацій та міграцій часів Другої світової війни й після неї. Вони умовно поділяються на східну (Росія, Казахстан, Молдова, Білорусь, Узбекистан, Киргизія) й західну (США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Франція, Велика Британія). Частина українців здавна проживають на територіях, які після Другої світової війни ввійшли до складу сусідніх з Україною держав — Польщі, Румунії, Словаччині. Усього у світі за межами України проживають близько 10 млн. українців за походженням — майже чверть населення нашої країни. Однак, відстані, що відділяють їх від рідної землі, не є причиною того, щоб забувати про свою батьківщину або не вважати себе українцем.

Багато наших співвітчизників залишили яскравий слід у культурі інших держав. Черешньовський (Нью-Йорк) прийшов до скульптури від різьблення по дереву. Його портрети, композиції, пам'ятники Лесі Українці у Клівленді й Торонто відзначаються досконалістю. О. Каптученко (Філадельфія) — автор невеликих груп реалістичних фігур, здебільшого городян сучасного міста, часто із соціалістичним забарвленням і гумористичним ставленням до людини. Також у галузі скульптурного портрета працювали: О. Лятуринська, Ф. Ємець (Венесуела), В. Сім'янців (США), К. Булъдин (Аргентина). Відомим скульптором Канади став Л. Молодожанин (Лео Мол). З-поміж його творів — портрети церковних і державних діячів Європи, Канади, США й Ватикана, пам'ятники Т. Шевченку у Вашингтоні та Буенос-Айресі.

Владислав Городецький (травень 1863—03.01.1930) — архітектор, підприємець, меценат, прозваний «київським Гауді». Автор «будинку з химерами» та Собору Святого Миколая у Києві. У 1920 р. В. Городецький емігрував до Польщі, де продовжив архітектурну практику завдяки американським інвестиціям у розбудову міського господарства зруйнованої війною країни. Американська компанія запросила Городецького на посаду головного архітектора синдикату зі спорудження перських залізниць (1928). У далекому Тегерані, у літньому віці В. Городецький спорудив залізничний вокзал, палац для шаха, спроектував готель тощо. Похований на римо-католицькому кладовищі Долаб у Тегерані. На сірому камені викарбовано польською мовою епітафію: «Професор архітектури». Ім'ям В. Городецького названо вулицю у центрі Києва, яку він проектував.

Олександр Архипенко (З0.05(11.06).1887—25.02.1961). Уплив цього майстра на весь розвиток світової художньої культури XX ст. є незаперечним: саме О. Архипенко й кілька видатних художників (П. Пікассо, Ж. Брак, В. Кандин ський, М. Дюшан) визначили своєю творчістю мистецьку парадигму минулого століття. Пристрасть до винахідництва О. Архипенко успадкував від батька, а любов до мистецтва — від діда-художника.

Архипенка вагалися — чи можна його назвати скульптором у традиційному розумінні? Багато його робіт задумувалися як проекти, й пересічні глядачі у кращому випадку бачили в них лише «витвори, що знаходяться поза межами образотворчого мистецтва». О. Архипенко, за власним визначенням, став «винахідником» —винахідником ідей, що живили пошук кількох поколінь митців. На порозі нового століття він зруйнував канони попередніх часів і проклав невідомі доти шляхи в царині художньої свідомості. Як усі винахідники, О. Архипенко творить не лише з власної фантазії: він спирається на те, що помічає довкола. Помічає першим і відкриває для інших. Сам митець так пояснював, із чого народжується його твір: «Одного разу я спостерігав, як ворушиться під вітром віття дерев, і це наштовхнуло мене на певну думку. Це я повинен використати, вирішив я. І використав. 1924 року створив машину — механічну картину, на якій змінюються форми. Назвали її „архипентурою". Іншим разом мене захопило світло. І я сказав собі: „Чому б не зробити скульптуру зі світла?" І тоді я винайшов систему, яка дозволяє світлу струменіти крізь прозору масу». Так, наприклад, митець П. Ковжун зазначав, що у 1934 р. на Міжнародній виставці в Чикаго Архипенко, який тоді був у зеніті своєї слави, виставив твори в українському павільйоні «і тим самим підніс значення українського мистецтва в очах багатьох мільйонів відвідувачів». Як розповідав інший дослідник, С. Гординський, у мистецькій школі Архипенка в Америці було багато художників-українців, які приїздили до нього з віддалених країв.

У каталогах скульптор зазначав: «Олександр Архипенко, українець», хоча мав американське громадянство. Він не втручався в політику, не підтримував і не засуджував політичні події в Україні, але радо відгукувався на всі ініціативи, що виходили з Батьківщини, і в 1920-х — на початку 1930-х pp. брав участь у виставках на українській землі. Київському музею він подарував бюст диригента Менцельберга і, за чутками, прагнув передати Києву свою мистецьку спадщину, але за радянських часів навіть ім'я Архипенка було згадувати небезпечно, тому рідне місто митця надовго лишилося з єдиною його роботою. Усесвітньо відомий скульптор помер у Нью-Йорку, на порозі своєї майстерні.

Казимир Малевич (11(23).02.1878(79)—15.05.1935) — український і російський художник-авангардист, один із засновників нових напрямів в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва. Народився у Києві, помер у Ленінграді (Санкт-Петербурзі). Значна частина його життя минула поза Україною, але він ніколи не поривав зв'язків із нею. Художник теоретично обґрунтовував своє розуміння твору мистецтва як самостійного планетного світу. К. Малевич творить картину виходу людини у Космос (вираз «супутник Землі», до речі, вигадав він). Свій «Червоний квадрат» у 1915 р. Малевич характеризував як «живописний реалізм селянки у двох вимірах». Відомий усім «Чорний квадрат» також був написаний у 1915 р.

Українська музична культура впродовж XX ст. творилася не лише на теренах рідної землі, але й далеко за її межами. Якщо складні соціально-політичні процеси в Україні не дозволяли пізнавати та вивчати культурницькі процеси української діаспори, то сучасний розвиток нашого суспільства сприяє цьому. Вивчення історії української музики має на меті сформувати цілісну картину українського музично-культурного простору. Проте, вона не може бути повноцінною без значного прошарку надбань у царині музичної культури української діаспори XX ст. Можливість опрацьовувати заборонені раніше архіви, закордонні видання, періодику, а також «живі» контакти з діячами зарубіжжя сприяють вивченню музичної культури української діаспори.

Повернення із забуття імен митців, які утверджували українську музичну культуру в іноетнічному середовищі, стає у наш час усе актуальнішим. З-поміж них чільне місце посідають композитори — вихованці Київської, Харківської, Петербурзької, Празької, Віденської консерваторій, Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові. Своєю багатогранною творчістю вони підтвердили, що контекст української музичної культури відкритий для найновіших, сучасних стилів і композиторської техніки.

Уражає полістилістика композиторської творчості закордонного українства: тут є представники неоромантизму, постромантизму, імпресіонізму, експресіонізму, неокласицизму, модернізму, серіальності, авангарду та інших стилів XX ст.

Так, у творчості Зіновія Лиська знаходимо експресіоністичні тенденції неокласицизму, модернізму; у Федора Якименка — синтез елементів романтизму з елементами французької імпресіоністичної музики; різножанрова композиторська творчість Антіна Рудницького поєднує здобутки німецького романтизму, бузонівського неокласицизму з мелосом української народної пісні, а в окремих творах стиль композитора окреслюється як «урбанізм» — прояв модернізму; Стефанія Туркевич-Лукіянович у 1930-і pp. проявляє себе у поєднанні неоромантизму з неокласицизмом, а в останні роки життя (1970-і) поєднує неокласичний стиль із жорсткістю квазісерійного тематизму або працює в межах постімпресіоністичного стилю; Мар'ян Кузан близький до імпресіонізму, а також до конструктивізму серійної системи.

Однією з прикмет індивідуального композиторського стилю митців діаспори є багатоджерельність — співіснування різних жанрово-інтонаційних та історико-стильових шарів.

Улюбленими жанрами українських композиторів зарубіжжя були пісенно - хоровий та інструментальний (твори для фортепіано, скрипки, бандури), що було зумовлено як умовами побутування, так і смаками публіки. Водночас композитори працювали й у масштабних формах (ораторії, опери, симфонії).

Обравши акапельне хорове письмо (О. Кошиць, М. Гайворонський, А. Гнатишин, М. Федорів та ін.), митці діаспори продовжували українську співочу традицію, розвиваючи досягнення М. Лисенка. У XX ст. хорова музика стала провідною галуззю як в Україні, так і в діаспорі. Світове визнання унікальності музичного фольклору українського народу і національного хорового виконавства хорів О. Кошиця, Д. Котка, М. Антоновича, А. Гнатишина визначало культуро-творчу роль хорової галузі у становленні національної музики.

Білою плямою у вивченні української пісенності тривалий час були пісні Січових Стрільців та Української Повстанської Армії. Найповніше вони зібрані, відредаговані та видані завдяки митцям західної діаспори — М. Гайворонському, 3. Лавришину, А. Гнатишину та ін. Співці Січового Стрілецтва (Михайло Гайворонський, Роман Купчинский та Левко Лепкий) були серед перших композиторів української західної діаспори 1920—1930-х pp.

На межі XIX—XX ст. на теренах Західної України з'явилася нова генерація українських композиторів, яка закладала основи професіоналізму: Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Микола Колесса, Нестор Нижанківський, Зіновій Лисько, Антін Рудницький, Роман Придаткевич, Василь Витвицький та Ярослав Барнич. Більшість із них у вихорі Другої світової війни емігрували на Захід і там продовжували плідно працювати.

Західна діаспора зробила неоціненний внесок у збереження української духовної хорової музики. У той час як на Батьківщині впродовж десятиріч вона перебувала під забороною, за кордоном друкувалися й виконувалися літургії та інші духовні твори Олександра Кошиця, Михайла Гайворонського, Андрія Гнатишина, Ігоря Соневицького, Мирона Федоріва та ін. Співаки-бандуристи Григорій Китастий, Василь Смець, Зіновій Штокалко писали різножанрові твори для бандури та ансамблів бандуристів. У жанрі легкої музики працювали Ярослав Барнич та Богдан Веселовський.

Сьогодні, поряд із посиленням глобалізаційних процесів, відбувається духовне й національне відродження народів і народностей, творення їхніх нових держав. Тому вивчення й використання набутого досвіду української діаспори, глибока співпраця діячів української музичної культури діаспори та України, підтримка їхньої діяльності державними та громадськими організаціями, вироблення національної стратегії в цьому напрямку може стати одним із найважливіших факторів збереження і формування національного «я», здатного не лише вистояти у боротьбі з нищенням національних і традиційних пріоритетів, але й активно розпочати діалог культур.

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Бесіда

- Що, на вашу думку, спонукало К. Малевича намалювати «Чорний квадрат», «Червоний квадрат»?

- Архипенка називають піонером авангардизму в скульптурі? Обґрунтуйте свою відповідь.

- Назвіть представників музичної культури української діаспори XX ст., імена яких ви почули сьогодні на уроці. Про кого із згаданих музичних діячів ви вже чули? Чиї імена згадувались уперше?.

- Чому, на вашу думку, фольклор має таке значення для музичних діячів української діаспори?

VІ. Підбиття підсумків уроку

VІІ. Домашнє завдання

Підготуватися до контрольного тестування

10 клас

ТЕМА: Музичний марафон. Оцінювання навчальних досягнень

МЕТА: систематизувати й оцінити рівень навчальних досягнень учнів із теми «Українська музична культура XX ст.»; розвивати розумові здібності, активізувати пам'ять і увагу учнів, виховувати інтерес до музичного мистецтва.

Варіант А

Завдання 1

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Талановитий композитор, заслужений діяч мистецтв України (2005 р.), ав­тор творів для мішаного хору «Боже мій, нащо мене Ти покинув?»

а) Г. Гаврилепь;

б) Б. Лятршинський;

в) К. Стеценко.

Завдання 2

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Неповторний майстер хору, який подарував Україні суцвіття талановитих співачок: Раїсу Кириченко, Євгенію Крикун, Галину Мельник, Ольгу Павловські, це:

а) ;

б) :

в) Є. Станкович.

Завдання З

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Його творчості належать пісні «Мамина вишня», «Хата моя, біла хата», «Чебреці»:

а) Б. Фільц;

б) І. Бобул;

в) Я. Степовий;

г) А. Пашкевич.

Завдання 4

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український композитор, фольклорист, педагог, працював із хорами «Бо-ян», «Сурма», «Бандурист», автор кантати «Заповіт»:

а) М. Солтис;