Міжнародний менеджмент (стр. 15 )

3. Контроль є таким типом діяльності щодо управління міжнародною фірмою, який дає змогу:

а) вчасно виявити проблеми;

б) розробити та здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та

змісту робіт в організації;

в) сприяти зближенню фактичних і необхідних результатів виконуваних

робіт;

г) усі відповіді вірні.

4. Поточний контроль – це

а) контроль, головним засобом здійсненням здійснення якого є реалізація визначених правил, процедур і ліній поведінки;

б) контроль, який заснований на його застосуванні в процесі виконання робіт;

в) контроль, який зосереджений на результатах діяльності організації після завершення виробничого циклу;

г) контроль, що проводиться одночасно з виконання самої роботи.

5. Попередній контроль – це

а) контроль, що базується на вимірюванні фактичних результатів, отриманих після виконання роботи, спрямованої на досягнення бажаних результатів;

б) контроль, головним засобом здійсненням здійснення якого є реалізація визначених правил, процедур і ліній поведінки;

в) контроль, який зосереджений на результатах діяльності організації після завершення виробничого циклу;

г) контроль, що проводиться одночасно з виконання самої роботи.

ТЕМА 9: ТЕХНОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА МІЖНАРОДНОЇ КОРПОРАЦІЇ

План викладу і засвоєння матеріалу:

9.1. Мета створення міжнародної корпорації.

9.2. Напрями допомоги міжнародних корпорацій.

9.3. Суть проектів і політики міжнародних корпорацій.

9.4. Сутність маркетингових досліджень.

9.5. Об’єкти досліджень.

9.6. Сучасна цінова стратегія фірми.

9.7. Ціни зовнішньоторгових контрактів і методики їх розрахунку.

9.1. Мета створення міжнародної корпорації

Технологічна політика підприємства або організації - це набір принципів і дій (спосіб діяльності), на основі якого вибираються, розробляються і впроваджуються нові продукти і технологічні процеси. Основні завдання технологічної політики фірми:

· моніторинг науково-дослідних досягнень у світі, а також загальних технологічних тенденцій;

· стимулювання постійного підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня персоналу компанії;

· визначення факторів, сприяючих інноваціям (нововведенням);

· формування організаційної структури підприємства, найбільш сприятливої для здійснення безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу;

· координація і досягнення погодженості дій різних підрозділів компанії з проведення НДПКР.

Розвиток технологій - основна рушійна сила економічного зростання фірми.

Міжнародні корпорації в сучасному світі - найважливіший елемент розвитку світової економіки та міжнародних економічних відносин, їх бурхливий розвиток в останні десятиріччя відображає поглиблення міжнародного поділу праці й загострення конкуренції на світових ринках. Міжнародні корпорації з'являються як безпосередні учасники всього спектра світогосподарських зв'язків, як "локомотиви" світової економіки.

Міжнародні корпорації, з одного боку, є продуктом міжнародних економічних відносин, що швидко розвиваються, а з іншого - могутнім механізмом впливу на них. Активно впливаючи на міжнародні економічні відносини, геоцентричні компанії формують нові відносини і видозмінюють форми міжнародних економічних відносин, що склалися.

МНК перетворили світову економіку на економіку, що базується на міжнародному виробництві; вони забезпечили розвиток НТП в усіх його напрямах: підвищення технічного рівня та якості продукції; зростання ефективності виробництва; вдосконалення форм внутрікорпоративного менеджменту. МНК діють через свої дочірні підприємства і філії в десятках країн світу за єдиною науково-виробничою і фінансовою стратегією, що формується в їх "мозкових трестах", володіють величезним науково-виробничим і ринковим потенціалом, що забезпечує високий динамізм розвитку.

У процесі становлення і внутрішнього розвитку МНК проходять певні фази, їх виділили американські дослідники в галузі управління Дж. Стопфорд і Л. Уелс під час вивчення організаційних змін у структурі фірм у процесі зростання корпорацій та їх перетворення на МНК. Незважаючи на те, що дослідження велося на матеріалах американських корпорацій, з'ясовані вченими закономірності є типовими для еволюційного розвитку всіх МНК. Дж. Стопфорд та Л. Уелс виділяють три фази переростання національної компанії у міжнародну корпорацію.

Фаза перша. Розмір фірми невеликий, управління здійснює один менеджер. Через відсутність інших основних управлінських рівнів успіх діяльності всієї фірми значною мірою залежить від особистих здібностей і активності менеджера - президента компанії. Із зростанням фірми виникає необхідність передачі президентом частини управлінських функцій на нижчий рівень, оскільки він уже не в змозі виконувати зростаючий обсяг робіт. На фірмі створюються функціональні відділи: з виробництва продукції, продажу, фінансів та ін. Керівники цих відділів підпорядковуються безпосередньо президенту фірми. Така структурна зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми. Як правило, у цей перехідний період фірма відносно невелика і виробляє обмежену номенклатуру продукції.

Фаза друга. Внутрішня структура фірми у другій фазі дає їй змогу забезпечити значне зростання за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку. Розвиток структури зумовлює розподіл кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп. Однак за нової структури, незважаючи на збільшення рівнів управління, залишається незмінним основний закладений у ній принцип функціональної відповідальності. З управлінської точки зору головна особливість другої фази розвитку фірми полягає в тому, що менеджер фірми і функціональні відділи продовжують бути основними елементами схеми управління.

Фірми, що перебувають у другій стадії розвитку, часто виробляють продукцію однієї номенклатури і тому зберігають стабільність операцій. Зростання фірм відбувається, як правило, завдяки вертикальній інтеграції. Наприклад, сталеливарна компанія стає власником залізорудних рудників. Таке розширення не порушує зв'язків, що склалися між функціональними підрозділами фірми.

Внутрішня структура фірми під час другої фази її розвитку, як зазначають прихильники стадійного розвитку, може бути надзвичайно ефективною щодо раціонального використання ресурсів фірми та координації функцій. Однак, на їхню думку, такі фірми зазнають серйозних труднощів у розвитку нових напрямів через нестачу висококваліфікованих генеральних керівників, здатних організувати виробництво нових видів продукції.

Фаза третя. Збільшення кількості нових видів продукції або вихід на нові ринки порушує рівновагу внутрішньої структури, що склалася у другій фазі. Оперативні підрозділи, не будучи достатньо компетентними, не можуть ухвалювати рішення з низки питань і адресують їх генеральному керівнику, який, неспроможний вирішити всі питання сам, здійснює радикальні зміни в структурі управління фірми з тим, щоб змінена структура відповідала новим умовам. Рішення фірми про запровадження нової структури управління може розглядатися як початок третьої фази розвитку фірми.

Концепція пофазного переростання національної компанії в міжнародну акцентує на існуванні спеціальних характеристик, що описують відмінності між другою і третьою фазами.

По-перше, організація виробничих відділів у третій фазі ніби копіює структуру всієї фірми у другій фазі.

По-друге, у третій фазі кожен відділ розглядається як центр прибутків, що дає змогу оцінювати ефективність його діяльності незалежно від діяльності інших відділів.

По-третє, функції президента у третій фазі істотно змінюються: він майже не займається координацією повсякденної діяльності підрозділів і зосереджується на стратегії розвитку корпорації та на досягненні балансу між її різними відділами.

По-четверте, визначальною рисою другої фази є відмінність у функціях між структурними елементами схеми корпорації, третьої фази - відмінність у продукції, що випускається.

По-п'яте, структура фірми у третій фазі передбачає наявність у центральній конторі декількох відділів і груп, які здійснюють плануючі, контрольні, інформаційні та консультативні функції, що стосуються діяльності всієї корпорації.

Така структура в диверсифікованій корпорації дає змогу збільшувати або зменшувати кількість виробничих відділів без будь-якого впливу на роботу інших. Звідси випливає, що структура фірми у третій фазі дає можливість корпорації настільки широко диверсифікувати свою виробничу діяльність, що вона може не лише оперувати в декількох різних галузях промисловості одночасно, а й ефективно функціонувати за кордоном.

9.2. Напрямки допомоги міжнародних корпорацій

Залучення міжнародної технічної допомоги може здійснюватися за такими напрямами:

1) підвищення конкурентоспроможності національної економіки, забезпечення сталих темпів економічного зростання, впровадження інноваційної моделі її розвитку;

2) створення сприятливого підприємницького середовища, розвиток малого та середнього бізнесу;

3) поглиблення демократичних перетворень, формування інститутів розвинутого громадянського суспільства;

4) досягнення цілей розвитку, визначених у Декларації тисячоліття ООН, зокрема поліпшення соціальних умов та здоров’я громадян України, гуманітарний розвиток;

5) підвищення рівня екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та соціально-економічна реабілітація забруднених регіонів;

6) гарантування безпеки та захисту держави і громадян;

7) розвиток державної регіональної політики, проведення адміністративно-територіальної реформи.

Завдання, що передбачається розв’язати із залученням міжнародної технічної допомоги

За визначеними напрямами залучення міжнародної технічної допомоги передбачається розв’язання таких завдань:

I. Підвищення конкурентоспроможності національної економіки, забезпечення сталих темпів економічного зростання, впровадження інноваційної моделі її розвитку:

1) перехід до економіки, що ґрунтується на наукоємних технологіях:

- забезпечення розвитку сприятливого для інновацій середовища, створення ринкової інноваційної інфраструктури;

- розроблення та впровадження високих наукоємних конкурентоспроможних технологій у промисловості, обмін новітніми технологіями в агропромисловому комплексі;

- посилення спроможності до генерування та розповсюдження знань шляхом поліпшення якості та забезпечення рівного доступу всіх верств населення до освіти, післядипломного навчання;

- активізація технологічного переоснащення всіх галузей виробництва шляхом застосування нових форм та механізмів, об’єднання зусиль науки, освіти та бізнесу, комерціалізації нових технологій, у тому числі використання лізингу, франчайзингу, венчурного фінансування та розвиток електронної комерції;

2) у сфері макроекономіки і фінансів:

- запровадження стратегічного планування у практику діяльності органів виконавчої влади, удосконалення системи державного прогнозування та розроблення програм соціально-економічного розвитку;

- запровадження середньострокового бюджетного планування;

- реформування податкової системи та модернізація державної податкової служби;

- проведення аналізу впливу податкової системи на економіку держави, сектор виробництва, підприємництво, інвестування та інноваційну сферу, визначення оптимального податкового навантаження;

- забезпечення розвитку ринку фінансових послуг, удосконалення системи його регулювання та моніторингу;

- перехід небанківських фінансових установ на ведення фінансової звітності за міжнародними стандартами;

- створення інформаційної бази даних про небанківські фінансові установи;

- правове забезпечення захисту прав споживачів фінансових послуг;

- забезпечення розвитку корпоративного управління, вивчення досвіду ЄС та розроблення Кодексу корпоративного управління відповідно до принципів і стандартів ЄС;

- удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів, похідних фінансових інструментів;

- розроблення нормативно-правової бази, що регулює питання захисту прав міноритарних акціонерів;

- запровадження прозорих ефективних процедур продажу об’єктів різних груп;

- поліпшення технічних умов ведення Єдиного реєстру об’єктів державної власності;

- створення кредитної інформаційної компанії;

3) у сфері структурної перебудови:

енергетика

- здійснення заходів щодо розвитку прозорого, конкурентного та ефективного ринку енергоносіїв; диверсифікації джерел енергозабезпечення та маршрутів енергопостачання, у тому числі забезпечення розвитку українського маршруту Євроазіатського нафтотранспортного коридору; інтеграції об’єднаних енергетичних систем України до енергетичних систем держав Європи;

- кваліфікація альтернативних джерел постачання ядерного палива;

- здійснення заходів щодо впровадження технологій вироблення енергії з альтернативних джерел;

- виробництво біодизельного палива з насіння ріпаку, вирощеного на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- поліпшення умов та підвищення рівня охорони праці шахтарів, безпеки видобутку вугілля, дегазації вугільних пластів;

- підвищення рівня ядерної і радіаційної безпеки та вдосконалення системи фізичного захисту атомних електростанцій і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, з урахуванням загрози ядерного тероризму;

- розроблення та реалізація стратегії поводження з радіоактивними відходами;

- створення сучасної аналітичної лабораторії для визначення характеристик радіоактивних відходів та модернізації системи вхідного контролю;

- реформування і розвиток системи ядерного регулювання;

- розроблення нової редакції Комплексної державної програми з енергозбереження на 2006 – 2020 роки та механізму її виконання, гармонізованого з нормами ЄС;

- забезпечення розвитку мережі муніципальних енергозберігаючих сервісних компаній;

- розбудова інфраструктури для впровадження технологій ефективного використання енергії та енергозбереження, зокрема створення центру з розвитку міжнародного бізнесу та торгівлі в сфері енергоефективності та енергозбереження;

- вивчення міжнародного досвіду з питань функціонування галузей паливно-енергетичного комплексу (вугільної, нафтогазової, енергетичної), цінової політики та ціноутворення в паливно-енергетичному комплексі, приватизації об’єктів паливно-енергетичного комплексу;

агропромисловий комплекс

- здійснення заходів із забезпечення продовольчої безпеки держави;

- створення умов для розвитку фінансової інфраструктури в аграрному секторі;

- сприяння розвитку соціальної сфери у сільській місцевості;

- гармонізація системи якості та безпеки продуктів харчування у відповідності з нормами ЄС та вимогами СОТ;

- проведення аналізу торгівлі сільськогосподарською продукцією та продуктами харчування між Україною та ЄС, зокрема щодо наслідків відкриття власних ринків;

II. Створення сприятливого підприємницького середовища, розвиток малого та середнього бізнесу:

- удосконалення політики захисту конкуренції, створення рівних умов провадження господарської діяльності для всіх підприємців;

- удосконалення дозвільно-реєстраційної системи щодо підприємницької діяльності, зокрема організація комплексного обслуговування суб’єктів підприємницької діяльності за принципом “єдиний офіс”;

- здійснення організаційних та правових заходів для поліпшення інвестиційного клімату;

- створення Українського агентства сприяння інвестиціям та забезпечення інституційної підтримки організації його роботи;

- удосконалення механізму фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва, розширення доступу малих та середніх підприємств до кредитів, зокрема довгострокових, сприяння розвитку мережі фондів підтримки підприємництва та створення гарантійних фондів;

- забезпечення захисту прав власника і кредитора, удосконалення процедур банкрутства та відновлення платоспроможності боржника;

- удосконалення законодавчої бази з питань корпоративного управління;

- гармонізація національних стандартів управління якістю та екологічного управління з міжнародними, зокрема впровадження у виробництво систем управління якістю ISO, та здійснення заходів для сприяння їх застосуванню малими та середніми підприємствами;

- перегляд національного законодавства з метою визначення та скасування бар’єрів для заснування компаній;

- навчання підприємців та державних службовців, зокрема органів реєстрації, щодо проведення реєстраційних процедур;

- забезпечення розвитку нових форм виробничої кооперації із застосуванням кластерної моделі розвитку економіки;

- проведення аналізу, досліджень, моніторингу проблем розвитку малого підприємництва, а також організація висвітлення цих досліджень та заходів регуляторної політики у засобах масової інформації;

- створення розгалуженої системи інформаційної та консультаційної підтримки малого та середнього підприємництва із запровадженням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, у першу чергу в сільській місцевості;

- розроблення механізму громадського контролю та взаємодії громадських організацій і підприємницьких структур з регуляторними органами;

III. Поглиблення демократичних перетворень, формування інститутів розвинутого громадянського суспільства:

- посилення захисту прав і свобод громадян;

- забезпечення конкурентного виборчого процесу на засадах відкритості, прозорості та гласності;

- прискорення створення нової системи судочинства;

- проведення адміністративної реформи;

- забезпечення розвитку правового механізму участі громадян у процесі прийняття рішень органами державної влади;

- сприяння дотриманню незалежності та демократичності засобів масової інформації;

- інтеграція галузевих та регіональних програм у сфері інформатизації та комп’ютеризації в рамках єдиної загальнодержавної програми “Електронна Україна”;

- зміцнення громадських організацій, професійних, незалежних аналітичних центрів, здатних брати участь у формуванні політики держави;

- сприяння впровадженню гендерної рівності;

IV. Досягнення цілей розвитку, визначених у Декларації тисячоліття ООН, зокрема поліпшення соціальних умов та здоров'я громадян України, гуманітарний розвиток:

- приведення законодавства з питань соціально-трудових відносин у відповідність з міжнародними стандартами;