Міжнародний менеджмент (стр. 20 )

Оскільки більшість валютних операцій відбувається за участю торговців іноземними валютами, курси оголошуються торговцями, що працюють на валютні брокерські фірми або комерційні банки. Курси оголошуються торговцем, а не стороною, що купує або продає. Як би торговці не повідомляли ціни на поточному або терміновому ринках, вони завжди називають курс купівлі і курс продажу. Курс купівлі - той, за яким торговець згоден придбати іноземну валюту, а курс продажу - той, за яким торговець згоден її продати. Різниця, або спред (spread), на поточному ринку - це різниця між курсами покупки і продажу, тобто прибуток, або маржа (margin), торговця від своїх операцій у цілому.

І нарешті, останнім важливим терміном поточного ринку з негайною оплатою (спот-ринку) є крос-курс (cross rate), тобто валютний курс, розрахований на основі двох інших курсів. Оскільки більшість валютних операцій виражається в доларах США, найчастіше дві недоларові валюти співвідносять за допомогою крос-курсу.

Як вже зазначалося вище, поточний ринок, або спот-ринок, пов'язаний із торгівлею валютою протягом двох наступних робочих днів. Водночас деякі угоди або операції можуть початися в даний момент, а завершитися лише в майбутньому.

Форвардний курс - це курс, що використовується торговцями валютою для купівлі або продажу іноземної валюти в майбутньому. Існує різниця між поточним (спот) і форвардним курсом, що називається на форвардному ринку спредом.

Більшість валютних операцій проводиться комерційними банками, а інші операції виконують валютні брокери (brokers). Брокери - це спеціалісти, які спрощують угоди між банками і замінюють прямі контакти між ними. 58 % усієї торгівлі валютою в США відбувається на поточному (наявному) ринку, в основному міжбанківському. Наступною за величиною категорією є обмінні, або своп (swap), ринки. Своп - це одночасно і поточна, і термінова угода.

Серед інших основних валютних операцій варто назвати аутрайт форвард (outright forwards), тобто некомбіновані термінові угоди, опціо-ни (options) і ф'ючерсні (futures) контракти. Аутрайт форвард - це форвардний, або терміновий, контракт, не пов'язаний із поточним контрактом (spot transaction).

Ф'ючерсний контракт схожий на форвардний контракт у тому контексті, що він заздалегідь визначає валютний курс для обміну валюти в майбутньому. Проте він не настільки гнучкий, як форвардний, оскільки укладається на конкретні грошові суми і з конкретними термінами платежів, тоді як форвардний контракт можна в кожному випадку підігнати під визначений розмір угоди і терміни. Можливість укладення форвардного контракту залежить від характеру взаємовідносин клієнта з банком торговця, а ф'ючерсний контракт може бути укладений будь-якою особою через брокера на валютній біржі.

Валютний ринок заснований на економічному законі попиту і пропозиції. Іноді уряди країн втручаються у валютні операції з метою контролю валютних потоків, змушуючи свої центральні банки продавати або купувати валюту на відкритому ринку. Незважаючи на це, основна діяльність на валютному ринку обертається навколо комерційних банків у головних грошових центрах світу. Відповідно до огляду, виконаного Нью-Йоркським федеральним резервним банком у 1989 p., було встановлено, що 82 % валютних операцій припадає на міжбанківські операції, а решта 18 % розподіляється між ф'ючерсними та опціонним ринками, фінансовими і нефінансовими клієнтами.

У даний час комунікаційні мережі у світі настільки розвинуті, а також така велика кількість країн має валютні ринки, які діють практично без обмежень, що можна говорити про єдиний світовий ринок валюти. Він починає свою діяльність у невеликому масштабі в Новій Зеландії близько 9 години ранку за новозеландським часом - саме вчасно для того, щоб перехопити кінцеві результати роботи нью-йоркського ринку попереднього вечора. Через дві або три години розпочинає роботу ринок у Токіо, годиною пізніше - в Гонконзі й Манілі, а ще через півгодини - у Сінгапурі. До цього часу далекосхідний ринок вже активно працює, і фокус зміщується на Середній і Ближній Схід. Ринок у Бомбеї відкривається через дві години після ринку в Сінгапурі, а через півтори години естафету приймає Абу-Дабі, за ним - ще через годину - Джедца, годиною після - Афіни і Бейрут. На цій стадії торгівля на Далекому і Близькому Сході, як правило, стихає, але стає дещо нервовою, тому що торговці очікують розвитку ситуації в Європі. Ринки в Парижі і Франкфурті відкриваються на годину раніше, ніж у Лондоні, до цього часу ринок у Токіо готується до закриття, так що європейський ринок може мати уявлення про попередню торгівлю на японському ринку з його заключних операцій. Після обіду розпочинає роботу ринок у Нью-Йорку, і в міру того як згортається активність у Європі, акцент зміщується на захід. У пообідній час у Нью-Йорку торгівля також стихає. Передати естафету більше немає кому. Ринок у Сан-Франціско, що відстає від нью-йоркського на три години, є, по суті, філією останнього. Правда, можна передати невеличкі справи в банки Нової Зеландії, але ринок там дуже обмежений.

1. Теорія паритету процентних ставок. Згідно з цією теорією, процентні ставки в лірах, захищені від валютних ризиків, мають бути такими ж, як і процентні ставки в доларах. У наведених вище прикладах використовувалися процентні ставки за євродоларовими і євролірови-ми депозитами. Ринок евровалюта є міжнародним ринком, що є найбільш вільним від урядового і податкового регулювання.

Оскільки гроші можуть практично безперешкодно переміщатися між різноманітними евродепозитами, паритет процентних ставок практично завжди дотримується. Насправді, дилери встановлюють форвардну ставку в лірах, використовуючи інформацію про розбіжності в процентних ставках євроліри і євродолара.

Таке співвідношення не дотримується настільки суворо на внутрішньому ринку. В цьому випадку оподаткування та урядове регулювання іноді перешкоджає мешканцям однієї країни використовувати національні банківські депозити для захисту валютних ризиків на форвардному ринку.

2. Теорія очікувань форвардних курсів. Ця теорія не припускає, що прогнози менеджерів завжди ідеальні. Іноді фактичний майбутній валютний курс "спот" підстрибує вище старих форвардних курсів, а іноді буває нижчим. Але якщо теорія справедлива, тоді в середньому форвардний валютний курс має дорівнювати майбутньому курсу "спот". Знати про це дуже важливо для фінансового менеджера, оскільки це означає, що компанія, яка завжди виконує свої зобов'язання по валюті, не повинна витрачати додаткові кошти на її страхування.

Хоча в середньому форвардні валютні курси дорівнюють валютним курсам "спот", не варто надавати надмірне значення оцінці ймовірних змін валютного курсу "спот". Найчастіше, коли, здавалося б, має відбутися різке підвищення валютного курсу "спот" слідом за форвардним валютним курсом, реальне зростання виявляється меншим. І навпаки, зниження здається не таким сильним. Ці результати не збігаються з постулатами теорії очікувань. Навпаки, іноді складається враження, що компанії готові пожертвувати частиною прибутків або для придбання, або для продажу форвардного валютного контракту.

Необхідно також мати на увазі, що, як правило, форвардні валютні курси мало що говорять про валютні курси "спот". Це не означає, що форвардні валютні курси є поганим мірилом прогнозів менеджера, а лише те, що валютні курси важко передбачити. Деякі банки і консалтингові фірми складають прогнози змін валютних курсів.

Ефект Фішера - це теорія, що приписується Ірвінгу Фішеру (18, економісту, який стверджував, що національні процентні ставки відображають можливі рівні інфляції. За його теорією, очікувані зміни обмінного курсу пов'язані з відмінністю процентних ставок в країнах обмінюваних валют. Нині ця теорія відома як міжнародний ефект Фішера. Цей ефект може продовжувати діяти або як результат взаємодії незміще-них форвардних курсів і паритету процентних ставок, або як результат процентного арбітражу, який здійснюється у вигляді ризику.

Глобальний ефект Фішера пов'язує різницю між процентними ставками в різних країнах з різницями в очікуваних темпах інфляції. Всі три типи прояву ефекту Фішера закладають основи для розуміння того, яким чином встановлюється рівновага міжнародного ринку капіталів.
Про масштаби операцій, проведених на валютних ринках, а також про наслідки цих операцій можна судити з "аварії фунта стерлінгів" восени 1992 p., яка відбулася завдяки діям одного з найбільших гравців цього ринку Джорджа Сороса.

Саме угода з фунтом стерлінгів в 1 млрд дол. зробила Дж. Сороса світовою інвестиційною суперзіркою. Він став людиною, що "підірвала Англійський банк", як говорили на Фліт-стрит. І це не перебільшення - Дж. Сорос справді вибив Велику Британію з європейського валютного механізму у вересні 1992 р. Він став визначним фінансистом XX століття.
Декілька слів про саму технологію успіху. На першій, підготовчій, стадії, що може тривати і декілька місяців, обережно скуповується валюта, проти якої буде вестися гра в майбутньому, і таким чином створюється "ударна група". Потім визначається належний момент, коли обрана грошова одиниця є особливо вразливою. Так Дж. Сорос, наприклад, для початку гри проти фунта стерлінгів вибрав осінь 1992 p., коли британська економіка переживала помітні труднощі. На початку вересня він зненацька "викинув" на європейські біржі величезну кількість фунтів стерлінгів за тодішнім курсом 2,8180 марки за фунт і скупив 15 млрд марок. Курс фунта через різке перевищення пропозиції над попитом стрімко покотився вниз, тому що інші біржові маклери також стали продавати англійську валюту. Незважаючи на масові інтервенції європейських національних банків, її курс 16 вересня був зафіксований на рівні 2,7780 марки. Відповідно до правил ЄС, якщо інтервенції національних банків не допомагають стабілізувати будь-яку валюту, то на порядку денному постає питання про її девальвацію і встановлення нових нижніх і верхніх меж допустимих коливань її курсу. Велика Британія (як і розраховував Дж. Сорос) обрала інший шлях: прагнучи уникнути девальвації своєї валюти, вона вийшла з ЄВС. Позбавившись підтримки національних банків, фунт продовжував деякий час падати, до 2,6530 марки 17 вересня і 2,5090 марки 30 вересня. В цей момент в гру знову вступив Дж. Сорос. Він різко скупив девальвуючу валюту за наявні в нього на початок цієї акції 15 млрд німецьких марок і отримав набагато більше фунтів, ніж він викинув на ринок. Це знову підняло курс фунта і принесло Дж. Соросу величезний прибуток, який він відразу конвертував у більш стійкі грошові одиниці.

10.4. Фінансування зовнішньої торгівлі

Для фінансування своїх зовнішньоторгових операцій експортери та імпортери можуть, у першу чергу, скористатися звичайними кредитними послугами обслуговуючого їх банку, а саме, контокорентними кредитами. Але специфічні умови зовнішньої торгівлі спричинили виникнення особливих кредитних форм і/або особливих форм забезпечення. Банки дуже часто підтримують зовнішню торгівлю своїх клієнтів гарантіями.
Гарантія повернення платежів (авансових сум). За такої гаранти банк, як правило, гарантує повернення авансових сум, отриманих його клієнтом для здійснення тієї чи іншої операції з поставки. Але гарантія повернення платежів (авансових сум) зустрічається також при авансуванні певних операцій щодо надання послуг, коли повернення авансів стає необхідним у випадку нездійсненої операції. Зазвичай розмір гарантій складає 15-30 % вартості замовлення.

Гарантія пропозиції. При тендерах банк учасника тендерних торгів гарантує певною сумою виконання контрактів поставки і договорів виробництва. Але це також розповсюджується на виплату сум, які зазвичай блокуються для можливо необхідного усунення браку. Звичайний розмір цієї гарантії 5-10 % від вартості поставки або послуг.

Гарантія коносаментів (letter ofidemnity). Банк бере на себе перед пароплавством зобов'язання відшкодування збитків, які можуть бути юридичне заявлені у випадку відпуску товарів без коносаментів (коли товар прибув у порт, а відправлені поштою коносаменти ще знаходяться в дорозі). Одночасно він бере на себе зобов'язання дослати затримані оригінали коносаментів. Доказом того, що вони були відправлені, як правило, є отримання копій, які завжди пересилають поштою окремо. Звичайний розмір такої гарантії 10-15 % вартості товару.

Форфейтинг є формою середньострокового експортного фінансування. Це поняття походить від французького "a forfait" - повністю, гуртом, разом. Під ним розуміють купівлю, як правило, кредитною установою платіжної вимоги експортера (в жиро - або вексельному обігу), яка супроводжується угодою про відмову від регресу при несплаті такої вимоги.

Перехід вимоги відбувається через поступку вимоги продавця (форфетисту) банку (форфейтеру), часто - на основі соло-векселя, виставленого імпортером на користь експортера й індосованого ним без забезпечення, з приміткою "without recourse" ("без регресу").

При жировимогах як додаткове забезпечення вимагають гарантію солідного банку в країні імпортера, а при соло-векселях - поручительство за ними. Продажем експортної вимоги форфетист покращує свою ліквідність.

Ризик виконання вимоги несе форфейтер.

Лізинг - це фінансування, пов'язане з інвестиціями; в цілому, цей термін слід розуміти як надання права користування товарами на певний строк за плату.

Лізинг може діяти лише всередині однієї країни, коли сторона, яка дає в лізинг, і сторона, яка бере в лізинг, знаходяться в одній країні (Domestic leasing), або лізинг може "перетинати кордони" (Crossborder leasing), при якому партнери за договором мають свої офіційні адреси в різних країнах. Оскільки сторона, яка дає в лізинг, залишається власником наданих у лізинг виробів, і в цьому відношенні вони служать гарантією, то однією з умов транскордонного лізингу є юридична надійність у плані гарантій від зазіхань на об'єкт лізингу для власника (при затримці платежів). З метою сприяння експортним операціям своїх клієнтів банки в країні експортера часто надають так звані кредити замовникам, тобто кредити закордонним споживачам (замовникам), причому ці кредити пов'язані із замовленням відповідного товару (цільовий кредит); виплата відбувається, як правило, за пред'явленням визначених договором купівлі-продажу документів, часто - безпосередньо експортеру.

Ризики країни імпортера в багатьох випадках покриваються страхуванням експортних кредитів у країні експортера, так що можливе відносно вигідне фінансування.

Купівля експортних товарів все більше залежить від імпорту виробів з країни споживача, щоб таким чином компенсувати валюту, яка витрачається, виручкою від експорту власної, прив'язаної до імпортної операції продукції.
Спочатку використовувані тільки в торгівлі між Сходом і Заходом, відомі тепер під назвою зустрічних угод, зустрічної торгівлі (Counter trade), бартерних операцій, компенсаційних угод, торговельні операції розповсюдилися також на торгівлю "порогових" і промислове розвинутих країн з країнами, що розвиваються. При цьому мова йде про зв'язок закупівель із зобов'язаннями щодо зустрічних закупкок або поставок. При цьому часто оплата замінюється повністю або частково переказом товарів і послуг.

Однак такі угоди лише в крайніх випадках можуть проводитися без балансування шляхом грошових платежів. При зустрічних угодах, які укладаються на практиці, існують два окремих договори, хоча вони і взаємно обумовлюються, тому що імпортер купить, тільки якщо експортер купить у нього. Але виконуються вони незалежно один від одного, тобто часто кожен із партнерів платить своєму контрагенту за зустрічну угоду.
Проектне фінансування дає можливість пропонувати точно адаптоване до конкретних потреб фінансування великих міжнародних проектів у таких галузях, як видобуток сировини (наприклад, нафта, газ, вугілля, золото, мідь), розвиток інфраструктур або комунікацій тощо.

При проектному фінансуванні банки застосовують методи, аналогічні тим, які використовуються підприємствами при прийнятті інвестиційних рішень. У той час, як у класичних кредитних операціях виходять із балансових показників боржника або з наявності забезпечення, проектне фінансування, в першу чергу, базується на прибутковості проекту, який буде фінансуватися. Таким чином, умовою є те, що проект повинен самостійно дати прибуток, тобто позитивне сальдо ліквідності для обслуговування власного і залученого капіталу.

Промислова кооперація і спільні підприємства (joint ventures). Для фінансування великих проектів або при довгострокових ділових відносинах часто доцільно створити спільне підприємство.

У випадку промислової кооперації відбувається об'єднання економічно та юридичне самостійних підприємств (або частин підприємств) з метою:

- спільного виконання великих і довгострокових замовлень за кордоном

- спільного виконання зовнішньоторгових функцій (для використання переваг великих лотів в імпорті та експорті) або

- створення колективного підприємства в одній із двох країн чи в третій країні.

Спільне підприємство. Вітчизняне підприємство разом із закордонним засновує дочірнє підприємство за кордоном, офіційне місцезнаходження якого, як правило, розміщується в країні одного з партнерів і керівництво яким здійснюється двома партнерами спільно.

Такі спільні підприємства розвиваються дуже швидко останніми роками як у країнах, що розвиваються, так і в східноєвропейських. Партнери по такій кооперації мають переваги, перш за все, у:

- дешевій робочій силі в одній з двох країн;

- підвищенні продуктивності в одній з країн шляхом використання ноу-хау або капіталу з другої країни;

- кооперації на ринках третіх країн;

- зниженні політичного ризику шляхом залучення країн партнерів-учасників;

- зниженні податків, митних та інших зборів, беручи до уваги наявність статусу вітчизняного підприємства.

В більшості країн розроблено спеціальні закони для спільних підприємств. У багатьох промислове розвинутих країнах існують засоби фінансового сприяння створенню спільних підприємств, наприклад програма Joint - Venture-Phare-Program (JVPP) Європейського Союзу.

Фінансування наднаціональними фінансовими установами. Особливо значні для народного господарства інвестиції можуть фінансуватися і наднаціональними фінансовими установами, прикладами яких є:

а) група Світового банку:

- Міжнародний банк реконструкції і розвитку;

- Міжнародна організація розвитку;

- Міжнародна фінансова корпорація;

б) Європейський інвестиційний банк;

в) Банк для Східної Європи (Європейський банк реконструкції та розвитку).

Вони або фінансують такі інвестиції, або супроводжують їх так званим співфінансуванням (тобто спільним фінансуванням наднаціональної установи з одним або декількома комерційними банками).

10.5. Ризики у міжнародних розрахунках

У проведенні міжнародних розрахунків неможливо уникнути ризиків. Ризик існує як для імпортера, так і для експортера (кредитора і позичальника, агента і контрагента).

Таблиця 10.1

Ризики, пов’язані із контрагентами

Види ризику	Причини втрат
З погляду експортера	З погляду імпортера
Дебіторський ризик (ризик делькредере)	Неплатоспроможність, небажання боржника платити, затримка платежів з боку покупця	Неспроможність чи небажання експортера повернути завдаток
Виробничий ризик (ризик невиконання угоди/договору)	Анулювання чи одностороння модифікація замовлення імпортера; неприйняття товару, виготовленого на замовлення	Неспроможність експортера виконати угоду з технічних чи фінансових причин; небажання експортера виконувати умови договору

Таблиця 10.2

Ризики, пов’язані з економічною і/або поітичною ситуацією в країні партнера чи угодою в інших країнах

Види ризику	Причини втрат
З погляду експортера	З погляду імпортера
Політичний ризик	Політичні події чи заходи, що перешкоджають виконанню договору імпортера (війна, революція, заборона чи конфіскація імпорту)	Політичні події чи заходи, що перешкоджають виконанню договору/угоди експортером (війна, революція, ембарго)
Ризик затримки переказу належних сум	Відмова чи неспроможність держав чи інших публічних правових організацій провести платежі в узгодженій валюті (мораторій)	Перешкода платежу за гарантіями чи поверненням завдатку
Валютний ризик	Девальвація валюти угоди щодо валюти експортера	Девальвація валюти угоди щодо валюти імпортера

Ризик або небезпека зазнати втрат може залежати як від самого контрагента за контрактом, так і від політичної та економічної ситуації в країні чи в інших державах. За наявності, в принципі, однакових видів ризиків, причини їх виникнення для продавця і покупця різні і сторони, і держави, і банки країн мають можливість зменшити додатковий ризик у зовнішній торгівлі; такі можливості зменшення ризиків наведено у табл. 10.3.

Таблиця 10.3

Можливості зменшення ризиків

Погодження сторін	Погодження кредитних установ	Погодження держав
Про умови поставки і платежу; відповідні документи; арбітраж; вибір валюти, в якій виставляються рахунки	Про акредитиви, гарантії здійснення платежів; посередництво в строкових валютних операціх; ведення рахунків в іноземній валюті	Про гарантії; міжнародні угоди; діяльність консульств

Одними з найпоширеніших ризиків при міжнародних розрахунках є ризики, пов'язані з несподіваними коливаннями обмінних курсів.
Є три типи ризиків обмінних курсів: операційний, бухгалтерський (ризик переоцінок) і економічний. У цій частині йтиметься про зменшення або навіть повне усунення першого зі згаданих ризиків.