Міжнародний менеджмент (стр. 26 )

Специфічні вимоги ринку. У різних країнах склалися особливі вимоги щодо номенклатури, асортименту товарів, їхньої якості. Вони пояснюються географічними, кліматичними умовами, традиціями, смаком. Наприклад, при експорті електротехнічних виробів враховують напругу, при експорті автомобілів - рух (право - чи лівосторонній), при експорті сільськогосподарських машин - топографію місцевості. Англійський споживач віддає перевагу вершковому маслу жовтого кольору, український і американський - білого кольору. Усі ці особливості слід враховувати при упорядкуванні контрактів.

Канали та методи збуту. Експортери вивчають товаропровідну мережу в країні збуту, роль оптових і роздрібних фірм, роль посередників. Особливо старанно вивчається діяльність конкуруючих фірм, організація збуту їхніх товарів, агентська мережа, комівояжерний апарат. Вивчаються також методи і техніка збуту, договірна практика, норми обслуговування, реклама.
Це основна схема вивчення ринку. Природно, в окремих випадках вона доповнюється, розширюється необхідністю вивчення інших специфічних чинників.

Джерела вивчення ринку. На практиці найчастіше використовуються такі методи вивчення ринку:

1. Кабінетний метод (deskstudy). Він полягає в тому, що службовці фірми опрацьовують велику кількість матеріалу, аналізуючи бюлетені бірж, торговельних палат, матеріали власних агентів. Все це систематизується, класифікується, після чого складається досьє за ринками і темами.

2. Другий метод передбачає одержання довідок шляхом замовлення в спеціальних інформаційних агентствах (наприклад, агентство Рейтер чи Макгроухілл). Проте така інформація коштує досить дорого.

3. Сутність третього методу полягає в безпосередньому вивченні ринку. При цьому на потенційні ринки посилаються спеціальні експерти, які з допомогою торгпредств, бірж одержують потрібну інформацію. Тут же встановлюються початкові контакти продавця з покупцем.

4. Четвертий метод - це метод пробного продажу. Він полягає у вивезенні на незнайомий ринок невеликої партії товару й отриманні у процесі його реалізації необхідної інформації про кон'юнктуру, що склалася.

ВИБІР КОНТРАГЕНТА. Отже, ринок обрано. Тепер треба вибрати контрагента.

Хто може бути контрагентом? Практика показує, що 85% контрактів підписують фірми, 15% - міністерства, відомства і спілки підприємців. Міністерства і відомства розвинутих країн звичайно не ставлять комерційних цілей і здійснюють свою зовнішньоторговельну діяльність скоріше зі стратегічних міркувань. Наприклад, Управління державного майна в США відає торгівлею товарами стратегічного призначення і сріблом. Товарно-кредитна корпорація при Міністерстві сільського господарства США скуповує надлишки сільськогосподарської продукції в країні і продає за кордон як продовольчу допомогу.

Спілки підприємців узагалі створюються для захисту інтересів підприємців даної країни. Але іноді вони діють і як контрагенти. Наприклад, продаж лісу в скандинавських країнах здійснюється з їх участю.

Класифікація фірм. Західні фірми в обов'язковому порядку реєструються в торговельному реєстрі. Це робиться для стягнення державою відповідних податків. Крім того, у цьому разі власник одержує виключне право на фірму та її найменування. За родом господарської діяльності фірми діляться на промислові, сільськогосподарські, торговельні, транспортні, страхові та ін.
Особливо важливим є юридичний статус фірм. Під час укладанні угоди необхідно ознайомитися з правовим становищем фірми, щоб знати, хто буде сплачувати борги, кому дається право укладення угод, які межі повноважень. Інакше може статися, що контракт буде підписано, а фірма не несе за нього ніякої відповідальності.

Усі фірми за правовим становищем поділяються на одноосібницькі й об'єднані підприємства. Переважне значення в сучасних умовах мають об'єднані підприємства. Найпоширенішим є поділ об'єднаних підприємств залежно від осіб і капіталів і від ступеня відповідальності за зобов'язаннями (усім своїм майном або тільки внеском учасників).
Об'єднання осіб засноване на особистій участі у веденні справ. Об'єднання капіталів має на меті лише концентрацію капіталів. У більшості країн континентальної Європи заведено поділяти об'єднані підприємства на такі види:

· повне товариство;

· командитне товариство;

· товариство з обмеженою відповідальністю;

· акціонерне товариство.

Повне товариство (у ФРН - offene Handelsgesellschaft) - це об'єднання двох і більше осіб для здійснення підприємницької діяльності на основі особистої участі в справах. Кожен із них відповідає за зобов'язаннями не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном. Збитки та прибутки поділяються відповідно до частки кожного. Повне товариство не зобов'язане публікувати відомості про результати господарської діяльності. Воно може бути розпущеним, якщо один з учасників побажає з нього вийти. Законодавство забороняє продавати свою частку іншій особі без згоди учасників. У разі виходу, смерті договір про товариство укладається знову.
Звичайно у формі повного товариства створюються кооперативні об'єднання.

Командитне товариство (у ФРН - Kommanditgesellschaft) - це об'єднання двох або кількох осіб, у котрому одні учасники (повні товариші) відповідають як своїм вкладом, так і майном, інші вкладники (командисти) відповідають тільки своїм вкладом. Повні товариші беруть участь у діяльності як особисто, так і капіталами, а вкладники - тільки капіталом.

У товаристві з обмеженою відповідальністю (у ФРН - Gesellschaft mit beschrankter Haftung) учасники відповідають тільки своїми вкладами, а не майном. Кожному учаснику товариства дається письмове свідчення про сплату паю, що не є цінним папером, не може дробитися і бути проданим без дозволу загальних зборів пайовиків. Учасниками є звичайно обмежене коло людей, що знають один одного, родичі. Управління ведуть один або кілька осіб. Таке товариство не зобов'язане публікувати звітність і баланси, статут. Це зручно, оскільки гласності мало, а відповідальність обмежена. У ФРН вони становлять 97% усіх об'єднань підприємців. У цій формі звичайно існує головна фірма великих концернів.

Акціонерне товариство - це об'єднання капіталів шляхом випуску акцій, що є цінними паперами (це документ на пред'явника, що котирується на біржі, вільно продається) Відповідальність вкладника обмежується тільки сумою акцій За зобов'язаннями акціонерного товариства своїм майном розпоряджається тільки саме товариство. Керує ним один чи кілька директорів.

Товариства зобов'язані публікувати звіт про діяльність щороку.
Ці товариства утворюються на основі розробленого статуту, який узаконюється урядовими органами. У ньому вказується максимальна сума, на яку випускаються акції, що називається статутним капіталом. Це дуже зручна форма концентрації капіталу, а акціонер не несе ризику, пов'язаного з господарською діяльністю. Іноді капіталіст має всі акції у своїх руках. Наприклад, французькому капіталісту Марселю Бусоку належить 97,3% акцій компанії "Контуар де Лэндюстра".

У Англії інша класифікація. Тут розрізняють товариства (об'єднання осіб) і компанії (об'єднання капіталів).

Товариства (Partnership) бувають двох видів: із необмеженою відповідальністю і з обмеженою відповідальністю.

Товариство з необмеженою відповідальністю (Unlimited Partnership) відповідає повному товариству країн континентальної Європи. Воно тільки за англійським правом не визнається юридичною особою і не підлягає обов'язковій реєстрації.

Товариство з обмеженою відповідальністю (Limited Partnership) відповідає командитному товариству. Воно є юридичною особою і підлягає реєстрації.

Компанії (Company) бувають із необмеженою відповідальністю, з обмеженою відповідальністю, із відповідальністю в межах обмеженої суми.

Компанія з необмеженою відповідальністю відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю тільки тим, що вона є юридичною особою, їх кількість невелика.

Компанії з обмеженою відповідальністю (Limited Liability Company.Co ltd) відрізняються від акціонерних тим, що тут створюється пайовий капітал. Пай не дробиться.

У США функціонують два види об'єднань:

- товариства - це об'єднання осіб;

- корпорації - об'єднання капіталів.

Товариства не визнаються за законом юридичною особою. Вони бувають повні (General Partnership) ікомандитні (Limited Partnership).

Корпорація - це акціонерне товариство (Corp. Incorp.). Капітал ділиться або на акції, або на паї, між якими немає відмінності. Корпорації в різних штатах мають різне правове становище щодо податків і зборів.

Одноосібницькі підприємства відповідають усім своїм майном (уФРН - Einzelunternehmen.CLLlA - Ownership). Це дрібні і середні фірми. Але є і гіганти: "Шнейдери" у Франції, "Юнсон" у Швеції.

Отже, фірма вибрана, звичайно після цього складається довідка, у яку заносяться такі дані:

- адреса фірми, телефон, телекс;

- рід діяльності;

- список керівних осіб;

- стисла історія;

- список дочірніх компаній, філій;

- баланси фірми - прибутки, збитки;

- останні угоди;

- висновок-оцінка комерційної репутації.

Усі ці дані можна отримати з товарофірмових довідників, адресних довідників про акціонерні товариства тощо.
Після вибору фірми починаються переговори.

ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ ЧИ ТРАКТАЦІЯ УГОДИ. Основними способами ведення переговорів є: листування; особисті зустрічі; використання технічних засобів (телефон, телетайп, факс).

Відразу зазначимо, що технічні засоби для ведення переговорів застосовуються рідко. Звичайно вони використовуються в таких випадках:

- коли країни, де перебувають контрагенти, розташовані далеко один від одного;

- коли фірми добре знають один одного і підтримують довгострокові контакти;

- коли необхідно повторити замовлення за раніше укладеним контрактом.

Переговори шляхом листування. Письмову заяву продавця про бажання укласти договір купівлі-продажу заведено називати офертою, а особу - оферентом. Звичайно в міжнародній торговельній практиці розрізняють два види оферт - тверду і вільну.

Тверда оферта робиться продавцем на певну партію товару лише одному можливому покупцю із зазначенням терміну, протягом якого продавець є зв'язаним своєю пропозицією. Це означає, що при беззастережному прийнятті всіх умов оферти покупцем експортер зобов'язаний поставити товар на запропонованих ним умовах, інакше оферент відповідає за можливі збитки покупця. Термін дії оферти обумовлюється в самій оферті (наприклад, дана пропозиція діє протягом трьох тижнів із дня відправлення). Неотримання відповіді протягом установленого терміну розглядається як відмова покупця від угоди. Незгода покупця хоча б з однією умовою рівнозначна його відмові. Якщо продавець при цьому заінтересований в укладенні угоди, то він продовжує переговори.

У цьому разі нова пропозиція називається контрофертою.
Звичайно тверда оферта розсилається покупцям дорогого устаткування, а також на підрядні роботи.

Вільна оферта - це пропозиція без зобов'язань, що зв'язують продавця. Вона робиться на одну й ту саму партію товарів кільком покупцям. Згода покупця з умовами оферти не означає ще укладення договору, оскільки оферент може сказати, що згода покупця прийшла занадто пізно. Таким чином, згода покупця з умовами оферти має бути додатково акцентованою продавцем. Про те, що оферта вільна, робиться відповідна позначка. Звичайно вільна оферта розсилається покупцям товарів масового попиту.

Якщо ініціатива придбання товару виходить від покупця, тоді він розсилає замовлення, що має силу твердої оферти, або запит, аналогічний вільній оферті. Але на відміну від оферти, де докладно описані всі умови угоди, у пропозиціях покупця не вказується ціна, за якою він хоче купити товар, а також усіляко камуфлюються терміни постачання. Це робиться для того, щоб у продавця не виникло переконання про занадто великий інтерес покупця до укладення угоди.

Переговори через особисті зустрічі. На міжнародному ринку склалися певні правила, звичаї і традиції проведення комерційних переговорів. Переважна більшість контрактів укладаються завдяки особистим зустрічам, тому практика такого ведення переговорів заслуговує особливої уваги.
Звичайно переговори проходять там, де розташовані менш заінтересовані фірми, у їхньому службовому приміщенні. Фірма, що приймає, складає план проведення переговорів, у котрому бажано передбачити таке:

1. Дата, місце, час, регламент переговорів.

2. Склад учасників зі сторони фірми, що приймає.

3. Обговорення тих питань, щодо яких згода може бути досягнута без ускладнень. Це сприяє створенню конструктивної обстановки.

4. Альтернативи на випадок контрпропозицій партнера. Це насамперед стосується цін, термінів постачання, умов оплати та ін. По можливості в портфелі учасників переговорів має бути три варіанти: оптимальний; менш оптимальний, але прийнятний; прийнятний, але малоцікавий. Дуже ефективно "програти" у ході ділової гри всі три варіанти переговорів і виробити тактику їх проведення.

5. Визначення осіб, котрі зустрічають, проводжають учасників переговорів, виконують протокольні функції.

6. Визначення осіб, які готують довідково-інформаційний матеріал, копії контрактів тощо.

7. Частування під час переговорів, а також організація коктейлю, прийомів.

8. Культурна програма. При її упорядкуванні потрібно бути уважним до інтересів гостей.

Отже, день початку візиту настав. Зустріч гостей на вокзалі, в аеропорті - це завжди офіційно.

Підїжджаючи за пасажирами, машину слід ставити з лівого боку вздовж тротуару. Першим сідає пасажир, що займає найпочесніше становище. До місця призначення автомашина під їжджає таким чином, щоб пасажири виходили через праві двері. Першим виходить найбільш шанований пасажир. У призначений час гостей у вестибулі офісу приймає помічник керівника, що проводжає їх до шефа. Неввічливо змушувати гостей самим розшукувати потрібний кабінет, блукати коридорами і запитувати, як пройти до першої особи. Шефові самому не потрібно зустрічати гостя біля входу в установу. Виняток можна зробити лише для особливо важливих гостей.

Ініціатива у веденні переговорів у того, хто приймає гостей. Розмову потрібно вести за спеціально призначеним для таких цілей столом. Перше почесне місце - справа від того, хто приймає візит.

У плані переговорів передбачено частування. На стіл ставиться мінеральна вода, сигарети. Через п'ять-десять хвилин після початку розмови можна подати каву або чай. Спиртні напої не подаються. Вони доречні на прийомах і коктейлях Якщо учасники переговорів користуються послугами перекладача, то вони повинні якомога чіткіше висловлювати свої думки, не забуваючи робити паузи. Відразу починати вести переговори по суті не заведено. Спочатку представляють кожного учасника, бажано обмінятися візитними картками. Присутність "безіменних" осіб може викликати дискомфорт і не сприяє довірі до партнера.

Цікаві поради відомого англійського економіста і психолога Гамільтона. Відповідно до тактики ведення переговорів треба:

- з'ясувати ступінь заінтересованості партнера;

- уникати зайвої квапливості;

- бути уважним і спостережливим;

- привабити клієнта, для цього важливо бути ввічливим, передбачливим;

- не доводити невимушеність до панібратства;

- бути небагатослівним, говорити 3-4 хвилини;

- старатися подавати аргументи в питальній формі;

- не згадувати про невдалі угоди;

- ініціативу переговорів брати на себе, а остаточну відповідь залишати за партнером.

Не бажано:

- висловлювати категоричне "ні", якщо не можна дати відповідь на заперечення;

- переносити укладення контракту на завтра, якщо це можна зробити сьогодні;

- домагатися згоди з окремих елементів, якщо не можна цього зробити в цілому;

- зосереджувати увагу на незгоді, якщо вона є;

- ображатися на партнера, якщо умови угоди неприйнятні;

- після підписання контракту висловлювати своє задоволення.

Цікаві поради Гамільтона щодо ділового лексикону. Наприклад, що не слід говорити:

· Я дуже поспішаю, я все Вам відразу розповім.

· Я вважаю.

· Я Вам зараз доведу.

· Ви мене добре зрозуміли?

· Бажано говорити:

· Ви дуже зайняті, я Вам постараюся швидко розповісти.

· Чи не вважаєте Ви?

· Тепер Ви легко можете переконатися.

· Я зрозуміло висловлююся?

За порадою Гамільтона варто уникати таких висловлювань: "Поза всяким сумнівом", "На мою думку", "Як я вже говорив", "Що стосується мене" і т. д.

Кожний учасник переговорів піклується насамперед про авторитет своєї фірми, про підвищення ступеня довіри до неї.

Після проведення переговорів проводиться робота з парафування окремих статей контракту, що веде до укладення контракту в цілому. Зміст цих статей викладається в наступному розділі.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Чому укладаються типові контракти?

2. У чому сутність вивчення кон'юнктури ринку?

3. Які методи використовуються для вивчення кон'юнктури ринку?

4. За якими принципами здійснюється вибір контрагента?

5. Які є основні види оферт?

6. Які існують особливості ведення переговорів шляхом особистих зустрічей?

Завдання, вправи, тести

Завдання 1:

1. Рекламація – це

а) претензії покупця до продавця в зв’язку з невідповідальністю кількості

та якості доставленого товару до умов контракту;

б) претензії продавця до покупця в зв’язку з невідповідальністю якості та

кількості доставленого товару до умов контракту;

в) встановлений порядок вирішення суперечок, які можуть виникнути

між сторонами, якщо вони не можуть вирішити протиріччя іншим шляхом;

г) правильної відповіді немає.

2. Гнучка ціна –

а) встановлюється в момент підписання контракту;

б) фіксується в момент підписання контракту, а надалі може бути переглянута в залежності від зміни ринкових цін;

в) в момент підписання контракту і коректується у випадку зміни витрати виробництва в період виконання контракту;

г)ціна не обговорюється в момент підписання договору, проте в контракті регламентується порядок їх обчислення до моменту продажу.

3. Ціна з наступною фіксацією –

а) встановлюється в момент підписання контракту;

б) фіксується в момент підписання контракту, а надалі може бути переглянута в залежності від зміни ринкових цін;

в) в момент підписання контракту і коректується у випадку зміни витрати виробництва в період виконання контракту;

г) ціна не обговорюється в момент підписання договору, проте в контракті регламентується порядок їх обчислення до моменту продажу.

4. Рухлива ціна –

а) встановлюється в момент підписання контракту;

б) фіксується в момент підписання контракту, а надалі може бути переглянута в залежності від зміни ринкових цін;

в) в момент підписання контракту і коректується у випадку зміни витрати виробництва в період виконання контракту;

г) ціна не обговорюється в момент підписання договору, проте в контракті регламентується порядок їх обчислення до моменту продажу.

5. При встановленні умов платежу передбачається встановлення:

а) валюти платежу;

б) термінів платежу;

в) способів платежу;

г)усе перераховане вище;

6. До методів вивчення ринку не відносяться:

а) кабінетний метод;

б) метод пробного продажу;

в) безпосереднє вивчення ринку;

г) правильної відповіді немає.