Рідна Віра. Наші духовні Джерела (стр. 3 )

Запровадивши таку реліґію, князь Володимир завдав нищівного удару не тільки нашій державності, але й писемності, культурі та духовності. Все що виникло в Україні після хрещення було лише блідим відбитком багатотисячолітньої відичної культури.

Закарбуймо у свідомості раз і назавжди, коли єднається багатий із бідними, то втрачають обидві сторони і жодна не набуває нічого корисного. Бо багатий більше вже не може творити великі справи, а бідні тим більше не стають багатим настільки, щоб захистити і відстояти рід і державу. Так сталося з відичною культурою Руси: піддавшись духовності нижчого порядку, вона упала. А те, що прийшло на зміну Відам привело людство до глибокої економічної, еколоґічної та духовної кризи.

Відична Індія сьогодні має тлумачень Божого Слова, течій та шкіл напевно не менше, а більше, ніж наша Батьківщина сект та церков. Та Індія не знає воєн відистів з відистами.

Впустивши на свою землю чужі віри, індуси не поступились своїм світоглядом і не пустили їх до керма державою. Русь, впустивши чужовір’я, дозволила вивищитись «богу заздрісному та жорстокому» над Родом-Породителем, Отцем Небесним.

Род Всевишній приходить до кожного народу під різними іменами та на певному рівні усвідомлення. Хтось розуміє його як Великого Духа, хтось - як Подателя Благ, хтось як Великого Предка, і це природний стан різноманітности самоусвідомлення народами себе і Бога. Характер віри є прямим відображенням рівня розвитку національної душі і не можна віру одного народу накидати іншому, бо це завжди призводить до знищення індивідуальности і самоцінности нації, руйнування розмаїття відичної культури.

Тому, варто пам’ятати: проявляючи терпимість до чужого, слід шанувати самих себе, свої досягнення, культуру та духовність. Бо тільки так утримується лад у Світі Білому і тільки за таких умов щедрі дари Отця Небесного та Землі Матінки доходитимуть до того чи іншого народу.

Любов та справедливість

Любов – світлий дар принесений на землю Богородицею Ладою. Любов – це прагнення до поєднання протилежностей (чоловіка і жінки, дня і ночі, тепла і холоду) для того, аби сотворити життя. Саме з любови твориться життя, постає та квітне як пречудові проліски ранньою весною. Любов – всемогутнє почуття, здатне розпалити братовбивчі війни та спинити світові біди. Люди, наповнені її всепроникною снагою зводять величні храми, здійснюють подивугідні подвиги, роблять великі відкриття.

Один із 360-ти прадавніх заповітів наших Предків, Карб відання Тіла, Душі і Духу, говорить: Тримайте у чистоті тіла і душі свої, Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте і буде вічно жити з Богами у Триглаві, зливаючись у єдину Правду і Силу. В Карбі немає навіть згадки про слово «любов», але саме нею він наповнений. Любов неможлива без чистоти душевної та світла Божого і, як ми довідались, її призначення поєднувати протилежності в ім’я народження життя. Породити нове життя може тільки Бог, а Богом в нашому світі (Яві) є сім’я, - два люблячих серця, які народжують третє (дитину).

Але немає любови без справедливости, бо любов не повинна бути сліпою, глухою та такою, що існує сама для себе. Не можна любити і прощати ворогам, які приходять на рідну землю, аби поруйнувати те, що народжене нашим народом. Така «любов» називається божевільною («вільною від Бога»). Божевільна, бо вона веде до загибелі людей (Богів у Яві), - сімей, які здатні народжувати дітей. Хіба можна любити того, хто вбиває наших дітей, жон, родителів? Ні! Таким немає любови у світі цьому і шлях для таких – у Темну Наву (тобто, в пекельний світ).

Наші Боги вчать найбільше оберігати, цінувати та любити рід свій (родину), бо в роді й проявляють себе Рідні Боги. Дитяча свідомість, навіть в наш час, здатна до божественного сприйняття світу – через почуття та образи. Дитина, як і наші Предки в давнину, сприймає навколишніх людей своїм серцем, через почуття, а передає через образи, бо ця мова найзрозуміліша, найчистіша. Дитина є вільною від мудрувань лукавих і прагнення доводити очевидні речі. Згадаймо як розгублюється дитя, коли його запитують, кого воно більше любить, маму чи тата. Дитині невтямки, як можна вибирати між мамою і татом, як можна поділити любов. Це «доросле» питання здається дітям позбавленим здорового глузду. Але для нас воно очевидне, бо ми мислимо як вихованці темних часів (Ночі Сварожої) – вигода, насолода, прибуток... Одночасно, всі ми добре знаємо як самовіддано захищатиме дитина свою маму чи тата, коли бачить, як чужі люди їх ображають, щонайменше дитина почне голосно плакати. Й ніколи дитині не спаде на думку усміхатись чи говорити лагідні слова до тих, хто знущається з її родителів. Бо се було б божевіллям. Себто, усі ми є Діти Божі й зростаємо в любові та справедливості.

Маючи відичне вчення про дух, душу та тіло, православні рідновіри відають, що формуючи на писанці своєї душі образи любови та справедливости, ми за допомогою Світла Рода Всевишнього (яке є вогнем наших душ) випромінюватимемо у світ саме ці праведні якості. Не маючи ворогів у собі, ми не матимемо їх у Яві; не породжуючи лиха в душі, ми не накликатимемо його на себе. Хіба можна собі уявити, щоб Сварог і Лада мали ворогів та боролись з ними. Наші Боги не мають ворогів, бо вони є творцями Всесвіту і створюють в ньому лише те, чого забажають. Так само і ми, Онуки Дажбожі, є свідомими творцями своєї дійсности, перстами Богів у Яві. Для нас немає ворогів та зла, для нас є лише підказки Всесвіту, для того, аби жити Праведно і ПриРодно.

Пануючі нині у світі реліґії є яскравими зразками світогляду страждання, заснованого на боязні перед карами бога-тирана. Ці релігії будують суспільства, в яких переважає правило відносин між людьми лише в двох ролях: визискувач і постраждалий, тиран і жертва. Класика цього жанру висловлена приказкою: «я начальник – ти дурень, ти начальник – я дурень». В реліґії ця схема зображена на протистоянні бога і диявола. Бог виступає тираном, визискувачем – диявол жертвою, але як усяка жертва, диявол прагне стати визискувачем і ось тут уже страждають люди. А далі все розвивається як лавина: багаті чи наділені владою чоловіки (жінки) визискують бідних і безвладних, бідні і безвладні чоловіки (жінки) визискують своїх жінок (чоловіків) і дітей. Кожен прагне звільнення особисто для себе, навіть власного бога вони називають «своїм особистим Спасителем». І, врешті, життя перетворюється на безперервне страждання і лише в іншому світі можна отримати «вічне блаженство».

З іншого боку відичний світогляд любови і справедливости навчає людину родовому мисленню, бо лише так можна бути вільним творцем своєї дійсности. Любов є нічим іншим як «паливом» всілякої творчої діяльности. Ніщо в Яві не створюється без любови. Рідна Віра говорить, що світ збудований не на боротьбі протилежностей, а на їх поєднанні. Відтак, зла не існує, бо усе суще в світі породжене Родом Всевишнім, а він не може породити щось вороже самому собі.

Всі частинки Всесвіту-Всебога (Боги, зорі, планети, люди, рослини тощо) поєднані між собою і несуть в собі інформацію про весь Всесвіт загалом. Ми разом становимо одну багатопроявну єдність. Тому, посилюючи любов в собі, ми одночасно посилюємо її у світі, тобто робимо його кращим, досконалішим. Даруючи любов світові, ми отримуємо її десятикрат примноженою, кидаючи у світ кривду, ми отримуємо навзаєм і її примноженою – це справедливість.

Коли ж твориться кривда? - Коли частинка відривається від цілого. Байдужість до роду завжди призводить до смерти або роду, або збайдужілої частинки. Ракова клітина виявляє верх «еґоїзму», вона живе повністю нехтуючи потреби орґанізму, водночас постійно живлячись за його рахунок. В результаті – її вирізають, або вона знищує весь орґанізм.

Коли людина відділяє себе від Бога, планети, людства, власного народу і шукає лише особистого спасіння, вона перетворюється на своєрідну «ракову клітину». А тоді Всесвіт реагує за правилами хірурґії, бо володіє свідомістю, а отже розуміє, що не можна руйнувати ціле через безглуздя частинки.

Бути дітьми Божими (частинками Всесвіту) означає для православних рідновірів вільно, природно сприймати і відчувати Бога, – через любов у справедливості. Тільки маючи любов в собі, ми знайдемо її у світі. Навколо нас існує лише те, що ми породжуємо у своїй душі.

Слав’янська жінка

На схід сонця похід засурмили,

Стрепенувся козацький весь рід,

Пресвятя Богородице Діво,

Осіни наш одвічний похід.

Козацька пісня.

Відичний світогляд включає в себе вчення про Великий Триглав, через який проявляється все суще. Так, існує три світи – Нава, Ява, Права; три стани Природи – руйнування, творення, збереження; три прояви буття – народження, життя, смерть. Те саме в роді людському: тато, мама, дитя.

Наша Рідна Віра знає і навчає Слав’ян закону Триглава, триєдности, трисутности життя-буття. Всевишній Род являє собою єдність Білобога (світла, знань) та Чорнобога (темноти, непізнаного). Ті ж, у свою чергу, мають в собі чоловічий та жіночий прояви, що рівновеликі за своїм значенням.

Неприродні світогляди позбавлені великого вчення про Триглав. Тому несприйняття жінки, наділення її неґативними образами – спокусниця, посудина гріха, блудниця витворює неприродне бачення світу, де панує чоловіча сила та снага. Але такий образ матері/сестри/дружини наскрізь чужий нашому народу, тому Русини, навіть після запровадження христосіянства вшановували Трійцю, але не церковну, а в ликах христосіянських святих відображали наш Триглав.

Згадаймо хати наших бабусь та дідусів, чиї образи вони вивішували на покуті? В більшості випадків це були образи Миколая, Сина Божого та Богородиці Діви з сином на руках. В запорозьких козаків також були свої найшавнованіші «Боги» – Миколай, Пресвятая Покрова та Син Божий. За те, що козаки шанували їх більше за ортодоксальну трійцю московські попи звали січовиків «нехристями поганими».

Жінка, мати споконвіку займає найшанованіше місце у Слав’янській культурі, а особливо в культурі і свідомості Русинів-Українців. Захисницею та хранителькою наших воїнів є Мати Земля (Макоша), Богородиця Матінка Лада є символом материнства, Жива – носієм і вмістилищем життя, Доля – хранителькою нашого земного шляху, Леля – радісною дарителькою кохання, Дана – всемогутньою силою очищення та породження життя, Мати Слава (Красна Зоря) – натхненницею великих перемог і звершень.

Переламати нашу любов і шану до жінки неможливо. Та, щоби знищити народ, не потрібно перевертати його світогляд догори ногами, достатньо просто спотворити деталь. Тому «кочівники» многодітну Богородицю Ладу перетворили на образ однодітної Діви Марії, що народила не від власного чоловіка, а від «янгола Божого».

Якщо для наших прабабусь прикладом для наслідування була Богородиця Лада з дванадцятьма дітьми, то христосіяни дали приклад однодітної страждаючої матері. Результат такої підміни ми вже відчули – наша народжуваність невпинно скорочується.

Рідновіри зупиняють цю хвилю: КОЛИСОК ПОВИННО БУТИ БІЛЬШЕ НІЖ ГРОБІВ. Найперше слід спинити згубну моду пізнього вступу в шлюб та частих розлучень. Арифметика досить проста. Аби зрозуміти, що станеться з Слав’янами за сто років, подивімося на таке. На три покоління 4-дітних сімей за сто років народжується 64 нащадки, а на чотири покоління 4-дітних сімей за сто років народжується 256 нащадків. Кожен з нас повинен чітко розуміти, що кожна ненароджена, з необхідних чьотирьох, дитина це цвях у труну Слав’янських Народів. Ми не трунарі, МИ ДІТИ СВАРОГА І МУСИМО ПОВОДИТИСЬ ЯК СИНИ ЙОГО.

Тому, вшануймо Слав’янську жінку, вона потребує любови, ніжности та захисту. Отримавши це, будьмо певні, що в кожній родині Русинів-Українців народиться по четверо дітей. Жінка народжує рівно стільки дітей, скільки здатен прогодувати її чоловік!!!

Мати Сира Земля

Земля Русинів Свята,

бо сходять на неї Боги Прави з нащадками єднатися.

Вона Роду нашому колиска і годувальниця дітям своїм,

Бережіть і шануйте її як матір свою.

Карб відання Матері Землі

Кожен Арійський народ (люди з білою шкірою) має свою душевну особливість, схильність до тих чи інших дій. Хтось полюбляє полювати, хтось торгувати, хтось воювати, але є люди святої хліборобської праці – Орії-Оратаї. Оранка землі споконвіку шанується в наших Слав’янських народів справою світлою та Богонатхненною. Хлібороб - це годувальник людства – скільки б ми не полювали, торгували чи воювали – ХЛІБ ВСЬОМУ ГОЛОВА!

Багато тисяч років тому Праотець Дажбо подарував роду Слав’янському зерна жита, показав, що посіяне зерно проростає та дає сходи – врожай. Батько Велес навчив орати, сіяти та жати, а Отець Сварог – викував плуга й навчив молоти зерно та хліб випікати. З того часу і по сьогодні ми рід шляхетний (маємо власний шлях) – землеробський. А відтак і Землю шануємо як величний дар, як Рідну Матір, бо по-правді годувальницею вона є для Русинів. У характері Русинів захована велика любов до Рідної Землі. Перебуваючи на чужині, ми завжди прагнемо повернутись на Батьківщину, хоча б для того, щоб бути похованими в землі Праотців. Коли йшли витязі у бій кривавий, то брали грудку землі, аби втерти її до смертельної рани.

Задумана нині приватизація землі найогидніше святотацтво, глумління з найсвятішого скарбу світу цього. Земля не може продаватись ніколи і ніким, бо жоден уряд і крихти не доклав, аби сотворити цей скарб. Ніхто і ніколи не зможе прокласти дорогу до особистої земельної ділянки, жоден з городян не має права на земельний наділ. Отже паювання та подальший продаж - це великий обман. І замислений він для того, аби перетворити Русинів на остаточних батраків та безбатченків, бо без землі ми не маємо праху Праотців.

Ні в кого з нас не буде спокійного сну, поки озброєний ворог ходить по рідній землі, топче чоботом кров Предків. Ліпше кістьми у землю лягти, ніж бачити як чужинець володіє нею. Пам’ятаймо, що наші діти не матимуть майбутнього, коли земля опиниться в руках чужинців. Хто з нас має хоч клапоть розпайованої землі, тримаймо і не продаваймо ні за які гроші. Зараз свідомо занизили ціну на найцінніший у світі український чорнозем. Занизили, аби за зелені папірці зкупити запоруку виживання, бо усі ми добре знаємо, що на 7520рік не нафта і золото вирішуватимуть силу країни, а те скільки зерна (продуктів харчування) вона здатна буде виробити. Не зважаючи на те, що населення Руси скорочується, планетарне людство постійно збільшується і до 7р. цей рівень досягне критичної позначки.

Не стане землі, не стане Русинів-Слав’ян-Оріїв. Тримаймо рідну землю в своїх руках!

Розуміння Колороду

Сьогодні в світі дуже багато різних концепцій посмертного життя, тому з повагою ставлячись до всіх традицій, ми опираємось на свій, рідний, ввібраний з молоком матері – Слов’янський звичай (Відичне Православ'я). Осягаючи суть власного буття, людина рано чи пізно приходить до висновку, що все у Всесвіті взаємозв'язано і сам світ – це єдина велика система. „Все Родом об'єднано і в Роді перебуває, Боги пришли з Роду і Родом утримані є, а люди – суть рід Божеський в Яві. Тому живіть родами, прославляючи Праотців”, говорять Карби відання Покону Рода Всевишнього – основи відичної мудрости Слов'ян. Про цю єдність говорили не тільки наші Предки, світоглядні доктрини всього людства в тому або іншому вигляді стверджують, що ми живемо в Богові і Бог живе в нас. Кажучи мовою науки – ми знаходимося в середині більшої системи – Всесвіту і є її частиною. Всесвіт живе за своїми законом, які примушують нас розвиватися, підніматися на все більш вищий рівень самоусвідомлення. Внаслідок того, що все в світі має єдине джерело – Всесвіт (Бога), наші предки Слов'яни називали, великого Батька всього видимого, і невидимого ім'ям Род.

Слов'янські мудреці (волхви-рахмани[1]) говорять, що Род і зокрема його тілесний прояв (Всесвіт) дуже різноманітний. Тому люди (душі), залежно від рівня свого розвитку, по різному його розуміють і називають різними іменам, по суті мовлячи про одне і те ж.

Але так чи инакше, по рівню зростання знань і снаги ділили його на три загальні сходинки – Рід Людський (всі люди і народи які живуть на землі), Рід Небесний (мир вищого буття (Богів), вищих проявів Всевишнього) і Род Всевишній (все видиме і невидиме), що містить в собі два попередні рівні. Ці три вертикальні рівні буття знайшли своє відображення в кожному прояві Всесвіту.

Це стосується і кожного наРода. Будь-який народ має в собі ті ж три рівні – сім'я (пара), рід (клан), які об'єднуються народом. Переходячи на рівень людини, ми теж можемо відзначити, що він триєдиний і має в собі Дух, Душу і Тіло.

Якщо Всевишнього уявити як Сонце, то Дух кожної істоти це його промінь, наше істинне „Я”. Дух і Душа це те, чим є людина насправді, тим, що його формує – його несвідомим, вільний початком в ньому. Дух виступає прямим втіленням Вищої сили, яка веде все живе до удосконалення і розвитку Душі. Саме Дух здійснює зв'язок з Богом. Предки вірили, що все живе одержує свій Дух як частинку єдиного Духу-Свідомости Рода Всевишнього.

Дух, проявляючись в кожній істоті, веде її до виконання Вищого Призначення. Саме за допомогою Духу, людина має можливість одержувати інтуїтивне прозріння, піднятися над тілесним буттям і одержувати знання і щастя Божественного світу.

Дух – це зерно Душі. Душа людини – це „жива” – часточка самого Життя, втілення життєдайної Сили Рода-Породителя. Це своєрідна нирка Дерева Життя, жолудь, який падає вниз, в грубші світи, щоб з часом прорости в новій вищій якості – стати маленьким, але таким же деревом, тобто Богом в Бозі. Саме через Дух, проходить Світло Рода Всевишнього – божественна сила, яка дозволяє людям творити дива. Одночасно, те що конкретно буде створено – залежить від душі, бо Всевишній кожній істоті дає свободу вибору.

Слов'янські волхви навчають, що Душа безпосередньо пов'язана з особою людини і має в собі два початки: Світлий і Темний. Для того, щоб жити вічно, Душа повинна розвиватися за рахунок добрих справ, сумлінно служивши роду земному і славити Рід Небесний, збільшуючи частину Світу (знань, інформації) і Вогню (снаги) в собі. При цьому ми проходимо шлях розвитку від грубо-тілесних істот до тонкотілесних. Таким чином, з одного боку, кожен з нас розвиває свою особисту свідомість, а з іншого — ми виступаємо складовою частиною Цілого, Всесвіту-Бога, співтворцями і безпосередніми виконавцями його Божественного задуму. Коли людина живе неправедно (не відає, не знає законів всесвіту), створює несправедливість і руйнує мир навколо себе, це робить її Душу темною і важкою. Тому після смерти людини Душа, вібруючи на низьких частотах, може провалитися в нижній світ непроявленого буття – Наву. Коли Душа потрапляє в Наву (нижній ггуботілесний світ), вона сама заподіює собі страждання: несправедливість і зло, яке вона зробила, лягають на неї важким тягарем і завдають непосильних страждань. Але у відичному звичаї наших предків Нава – це ще і новина – тобто місце, з якого починається нове народження після невдалого попереднього.

Постійні народження живих істот в реальному світі (світі Яви) складають основу Колороду – кола переродження Душ. Прийшовши у втілений, тілесний світ Яви, Душі розвиваються (еволюціонують), одержуючи все більш довершене тіло. На землі вони проходять чотири царства – мінеральні, рослинні, тваринні і людські. Вершиною колороду Душ в світі Яви є її народження в тілі людини. Народившись в тілі людини, душа послідовно проходить в своєму зростанні різні породи (раси) людей – чорну, жовту (червону) і білу. Проявляючись в певній породі, вона народжується в тому народі, який краще всього відповідає завданням її розвитку в цьому втіленні. Перебування в тих або інших породах (расах) або історичних епохах може проходити послідовно, а може і ні, – все залежить від загального завдання душі, мислеобразів, бажань і вчинків, проявлених в кожному конкретному втіленні.

Кожен народ також не однорідний, тому залежно від рівня свого розвитку втілені Душі створюють в кожному народі ступені розвитку душ – Варни. У Орійській традиції відомі 4 основні варни – трудівники (шудри), господарі (вайш’ї), витязі (кшатрії) та відаючі (брахмани). Перероджуючись в певному народі – душа послідовно проходить всі рівні його суспільства (варнашрама), народжуючись в кожному з них. Після чого душа переходить в іншу породу і інший народ з більш вищими завданнями. Закінчуючи своє перебування в людських тілах, Душі починають народжуватися в божественних, духовних світах Роду Небесного.

Процес розвитку людських душ за допомогою перевтілень здійснюється достатньо повільно. Для того, щоб оволодіти божественними властивостями, нам дано поле дії – земний світ. Вичерпавши весь досвід, який базується на різноманітних земних переживаннях, як неприємних, так і радісних, людина досягає самопізнання. Так вона усвідомлює своє божественне походження і єдність з Богом. Це розуміння веде її до досконалости з такою ж внутрішньою невідворотністю, з якою сім'я трави дає Траву, а сім'я дуба дає Дуб, а божа частинка – Бога. Щоб одержати досвід, людині потрібна не одне, а багато життів. В залежності і від того завдання, яке ставить перед нею Всесвіт, людина живе багато разів, утілюючись в різні епохи, в самих різних умовах, до тих пір, поки земний досвід не зробить її абсолютно мудрою.

Душа залежно від свого загального завдання може втілюватися мільйони і сотні тисячі разів на Землі та інших планетах. Унаслідок того, що завдання і минулий досвід у всіх різний, кожна душі втілюються на своєму місці в суспільстві. Тому, деякі з них за одне життя проходять такий шлях розвитку, на який для інших необхідно декілька втілень. Займаючись практиками Родосвіту і переживаючи досвід минулих життів, часто у минулому людина відчуває себе майже тією ж людиною, що і сьогодні, але насправді завжди є істотні відмінности. При цьому життєві обставини, добробут, положення, умови життя не головне, важливі ті душевні уміння і навики, які ми одержуємо в кожному конкретному втіленні. Відчуття суті своєї душі, або свого Я, в минулих життях допомагає розпізнати його і в нинішньому житті. Душа, якщо ми цього не хочемо, ніколи не вмирає, вона є нашою вічною основою, саме дякуючи їй формується наше тіло і ми розвиваємося. Звичайно люди добре усвідомлюють своє життя в тілі, але деколи не можуть ясно усвідомити функції своєї особи на астральному, ментальному і інших планах. Духовні вправи Родосвіту допомагають не тільки побачити і усвідомити життя на цих рівнях, але і направити його на сприятливий розвиток, зцілення і гармонізацію Тіла, Душі та Духу.

Душа є безсмертною частинкою Все бога, яка розвивається і становлюється подібно до того, як і людина народжується маленькою а відходить з життя сивочолим мудрим старцем. Завдання кожної душі в Колороді – сповінити своє призначення та не набути поганої карни.

Природне харчування

Дух, душа та тіло - це Триглав людського буття у Яві. Усі складники рівнозначні за своєю важливістю і потребують чистоти та розвитку. В гонитві за духовністю часто стається так, що ми забуваємо про тілесне, формуючи його за допомогою непридатних складників. Але, Родом Всевишнім визначено всякій душі відповідний харч для тіла, аби досягти вершин духовного розвитку.

Душа, яка спадає з Ока Сокола-Рода (Всевишнього Бога), вже просякнута Світлом Його (Духом Божим). Приходячи через Браму Ирію зі Світлої Нави у світ Яви (наш світ, реальний), вона втілюється спочатку в «прахові земному», тобто у світі мінералів. Виступаючи поживою, будівельним матеріалом, ліками для більш розвинених істот, такі душі прискорюють свій Колород (еволюційний розвиток) і вже народжуються у світі рослин. Рослини, також, у свою чергу, виступаючи поживою, будівельним матеріалом чи ліками для більш розвиненіших душ, прискорюють свій Колород.

Вище наведені оберти Колороду відбуваються на несамоусвідомленому рівні розвитку душі. Якщо Колород зобразити у вигляді Свастя, то два його промені будуть належати Чорнобі (неусвідомленому буттю) і два Білобі (усвідомленому буттю).

Промені Білоби відповідають світу тваринному та людському. Вступаючи в цей відрізок Колороду, душа починає самоусвідомлювати себе, - власне сама починає відповідати за свій Колород.

Поступово рівень самоусвідомлення зростає і тварина народжується вже у людському тілі. Всякій душі призначено споживати в харч істоти нижчого порядку, тим самим прискорюючи їх Колород (еволюційний розвиток). Як сказано в Законі Ману: «їжа для життєвого духу: нерухомі - їжа рухомих, беззубі - зубастих, безрукі – тих що мають руки, боязливі - безстрашних». Споживаючи собі подібних, тварини регулюють природні процеси, баланс видів у ПриРоді.

Людям з варн двічінароджених Родом Всевишнім даровано для споживання всяку їжу, народжену із зернини (насіння) завдяки воді. Споживаючи рослинну їжу, двічінароджений прискорює Колород рослин, покращує своє здоров’я та сприяє власному духовному розвитку. Нечистими для споживання двічінародженими є кров, м’ясо, мізки, жир та кістки. Споживати нежертовне м’ясо відаючий, витязь та господар може лише у випадку небезпеки для життя. В разі, якщо Слав’янину доводиться їсти м’ясо, він повинен прочитати очисні молитви та звернутись до Рода Всевишнього, аби той прискорив Колород цієї тварини. Для непосвячених немає заборони на споживання м’яса дрібних тварин, риби та яєць.

Існують суто природні протипоказання людині споживати тваринну їжу. Кишковик людини, як душі травоїдної, має довжину в 6 раз більшу від довжини тіла*, бо призначений для перетравлення твердої рослинної їжі, яка потребує тривалого часу розщеплення. Плоть не потребує такого довгого процесу перетравлення, тому, потрапляючи в довжелезний людський кишковик, м’ясо на певному етапі починає гнити і кишковик всмоктує, замість корисних поживних, отруйні речовини (продукти гниття, токсини). В результаті людина починає хворіти на тілесні та душевні хвороби, її духовний розвиток уповільнюється.

В наш час складно уявити, що перехід на природне харчування станеться одразу і безболісно, духовні провідники не мають жодних ілюзій на цей рахунок. Тому ми кажемо, що не слід калічити свою душу різкими ривками. Відмова від тваринної їжі має бути поступовою і виваженою, для цього слід підготуватись духовно та тілесно. Найперше, варто розпочати з дотримання постів, тимчасового обмеження у споживанні м’яса. Якщо рідновіру не по силі відмовитись від тваринної їжі, необхідно розуміти, що його споживання є неприпустимим на святах, в присутності духовних провідників. У випадках якщо Слав’янин не має можливості харчуватись рослинною їжею дозволеними для споживання є яйця, риба та м’ясо дрібних тварин (курка, кріль тощо). В такому разі відаючі радять практикувати щомісячне 64-годинне утримання від споживання будь-яких харчів.

Природнім для людини є роздільне харчування, коли не відбувається змішання білкової їжі з вуглеводневою. Така їжа несе людині користь тілесну та духовну.

За заповітами предків всяка їжа, що споживається людиною, повинна бути освяченою та пожертвуваною Богам. Кожен православний рідновір пригощає Богів, зображених в кумирах та Предків зображених в чурах, які знаходяться на домашньому покуті, або родовому капищі. Господар, що споживає їжу неосвячену чи не пожертвувавши Богам, тим самим годує басурів (лихих духів) та примножує кривду.

Хто споживає священну їжу, народжену з зерна, освячену молитвою та пожертвувану Богам - той чинить Праведно. М'ясо ніколи не можна отримати, не заподіявши шкоди живим істотам, а вбивство тварин несумісне з перебуванням у Сварзі (Небі). Тому рідновіру варто уникати споживання м'яса.

Святині. Світла Русь та Вічний Київ

В прадавній Орійській мові слово «Русь» (санскритське «р’си», «ріші») означало «мудрість», а «Руси-ни» - «мудреці вони». Так сталось тому, що на землю Руси споконвіку сходили Світлі Боги - наші Предки. Востаннє, коли землею нашою ступали Отець Сварог та Матінка Лада (це було 25 тисяч років тому), вони залишили нам Покон Рода Всевишнього, звід духовних законів, що укладений Волхвами-Радетелями у 360 Карбів Відання. Цей Покон лежить в основі усіх духовних знань людства – відичної культури, народів Раси (людей з білим кольором шкіри). Де б не мандрували сини та доньки Раси, в які б куточки Землі-Макоші не рушали, вони знайдуть себе лише тут – на одвічних берегах Дніпра-Славути. Йдеться про те, що Землі Руській Богами заповідано бути оберегом Раси та Відичного Православ’я.

П’ять тисяч років тому розпочалась Ніч Сварожа, час коли наша сонячна система віддалилась від центру Всесвіту, Лук Сварожих. Тоді праведні люди Раси зібрались у Світлій Русі та заснували Сур’яград (Місто Сонця). Таку назву наша столиця отримала тому, що князем в Києві став Прабатько Орій-Ярій, в якому втілився сонячний Бог Ярило.

І було пророцтво, що Темні часи минуть* і буде Богоявлення Ярила і тоді постане могуть в жилах синів і дочок Раси. 7року Боги дали Русинам Велике Знамення: на карті Києва архітектором Георгієм Куровським виявлено лик Ярія-Ярила. Лик, який являє собою не якісь розмиті обриси, а чіткі лінії гарно профільованого обличчя Бога. Для кожного Русина-Українця це знамення є вказівкою того, ким ми є у Світі Білому, чого хочуть від нас Рідні Боги. Тисячу років тому з нашого Вічного Києва потік трунок чужовір’я по жилах Світлої Руси. - Ми несемо відповідальність за те, що відбулося з Прабатьківщиною усіх Аріїв. Тому саме ми і маємо дати всім протиотруту і зібрати воєдино нашу духовну державу – Скупу Слав’янську. І ми вже робимо це!

Гора Хорива – це осердя Родового Вогнища у городі Богоявлення Ярія-Ярила. Нині ця гора носить назву Замкової і потрапити на неї можна з теперішнього Андріївського узвозу. Названа вона на честь молодшого брата князя Кия – Хорива, родоначальника наших кревних братів, червоних (тих, що живуть в Республіці Хорватія) та білих (Русинів, які живуть в Галичині й Закарпатті) хорватів. Ймення князя пов’язане з іменем сонячного Бога Хорса.

Тут вже будується Богами величний храм Хорса, небесного Бога-жерця, що розпалює Відогонь Віри нашої на Олатир-Камені. Хоривиця стоїть у точці так званого «третього ока» на явленому у 7році лику Ярила. Тому – п’ята праведна якість Русина говорить: Русин не менш ніж один раз на рік здійснює вогняне жертвопринесення хліба та квасу на горі Хорива у Святому Городі Кия. Адже той, хто здійснює цю святодію – очищує і возвеличує свою душу і стає ближчим до Богів.

24 квітня 7року рідновіри Родового Вогнища Рідної Православної Віри відновили кам’яний жертовник на Хоривиці. І хоча чужовіри і силкувались нашкодити, та сила Божеська - з нами і святі вогні знов горять на жертовниках Віри Предків.

Хоривиця для нас більше ніж славна минувшина, це наш Ирій у Яві, вияв світлости, благородства та краси Віри Предків. Сходячи на гору, ми підіймаємось духом у захмар’я Віри-Віди Слав’янської, підіймаємось на вершину духа роду земного. Саме тут відкривається Брама Небесна і отець Ярій благословляє нащадків на добрий чин і праве діло.

Не менше значення мають для нас й інші святині Слав’янські: Кам’яна Могила під Мелітополем та острови Хортиця і Руян (Рюген), гори Богит та Триглав, урочище Пєринь під Новгородом та Бакота під Кам’янцем-Подільським, відичний храм у Буші (Вінницька обл.) та міста Сурож (Судак) і Аркаїм.