Рідна Віра. Наші духовні Джерела (стр. 1 )

ВІДА ПРАВИ

рідна Віра.

НАШІ ДУХОВНІ Джерела

м. Львів

7516

Волхв Богумир (Миколаїв Б. Д.)

Рідна Віра. Наші духовні джерела – Львів, Духовне видання Родового Вогнища Рідної Православної Віри, 7516 р. в.с. м. – с.

Видання виходить з благословення Верховного волхва Відичного Православ’я, отця Володимира ()

Автор висловлює щиру подяку Духовним провідникам Родового Вогнища за допомогу в опрацюванні змісту книги. Найперше – Відаючій Матінці Роду, волхвині Ладі; жреці Боговиді та жрецю Ладомиру за світоглядні уточнення.

Як і кожна книга, цей рукопис містить сильні та слабкі сторони, бо неможливо повернути враз те, що нищилось тисячу років. Автор залишає за Богами і нащадками право уточнювати, поглиблювати та покращувати викладені тут суловеси про Віру Предків.

© Духовне видання Родового Вогнища Рідної Православної Віри. 7рік

© Миколаїв ія «Віда Прави». 7рік

Цю книгу я присвячую своєму сину Мирославу,

на славу роду земному та Роду Небесному,

хай Отець Велес береже і примножує

багатство і мудрість нашу!

ЗМІСТ

Карби відання Покону Рода Всевишнього

Замість передмови

І. Слав’янська Правда

Рідна Віра

Арійські Віди та їх джерело

Відичне Православ’я

Народження Всесвіту

Дух і душа

Спаси

Родове Вогнище – духовний оплот православного народу!

Ми, Онуки Дажбожі, – персти Богів у Яві

ІІ. Благодать Рідної Віри

Терпимість

Любов та справедливість

Слав’янська жінка

Мати Сира Земля

Природне харчування

Розуміння Колороду

Святині. Світла Русь та вічний Київ

ІІІ. Перемога Рідної Віри

Радення Свароже

Чистота роду – запорука нашої перемоги

Наші діти то втілені Боги

Перуничі

Сила зцілення, яку маємо від Рідних Богів

Правильний календар та здоров’я людини

Духовна вправа на щодень. Вервечка

Молитви до Рідних Богів на щодень

Використані відичні джерела

Православна Рідновірська Академія Віровідання (ПРАВ)

Академія розвитку людини «Родосвіт»

Тлумачний словник

Карби відання Покону Рода Всевишнього

Суть перша

1. Карб відання Світотворення

Усе родом об’єднане і в Роді перебуває, Боги прийшли з Роду і Родом утримані є, а люди – суть рід Божеський у Яві. Тож живіть родами, славлячи Праотців.

2. Карб відання Білобога і Чорнобога

Чорнобог з Білобогом перуняться, у Сварзі єднаючись, тим світ удержаний є. Вони – суть одно, і немає одного без іншого.

3. Карб відання Триглава

У Триглаві перебуваючи, пізнаєш силу і слабкість, здобудеш Віду, наскільки будеш мати Віру. Лети над ними Соколом – і тільки тоді ти згадаєш Себе.

4. Карб відання Олатиря

Працюйте на ланах своїх, бо Праця наша – то пожертва Богам, для мудрости маєте Олатир-Камінь, він вам захист є, він вам і нагорода.

5. Карб відання Сварги

Чи то у Небі, чи то на Землі у Колі Живого Явлення все перебуває у русі, істинно те, що все має своє місце і час, відаючи це, будь мудрим у вчинках.

6. Карб відання сутности Покону

Суть Прави Богами у Покон уложена і Русинам його у світи нести заповідано. Немає Поконів інших, а лишень кожному роду дані Звичаї і Відання до лиця його.

7. Карб відання Віри Істинної

Віра наша істинна, бо Праву славимо, з Праотцями йдемо до Вирію, Богів Рідних тримаючись.

8. Карб відання Шляху

Народившись, шукай свій шлях. Знайшовши сю стежину, візьми від неї все, що вона дати може, а далі ступи на іншу.

9. Карб відання Життя Праведного

Живіть у світі по Праві, Кривду минайте, а Правду шукайте. І будете мати життя вічне з Богами у Роді Великім.

Суть друга

1. Карб відання Карни

Правду любіть, бо вона вам від Прави. Мудрістю Богів Рідних освячуйтеся, тіла і душі очищуючи. Бо прийде Карна з Недолею чорною, гнів Богів звістуючи, щоб згадали ви про шлях праведний.

2. Карб відання Тіла, Душі і Духу

Тримайте у чистоті тіла і душі свої, Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте, і будете вічно жити з Богами у Триглаві, зливаючись у єдину Правду і Силу.

3. Карб відання Крові і Раси

Кров є свята. А кров наша каже про те, що Русини всі ми. Мусимо Родів Слав’янських триматися, аби Покону не загубити.

4. Карб відання Посвяти

Як Дажбог оновлений народжується, так і Русин до світу Прави по Сварзі йде, посвятою на коло вище підіймаючись.

5. Карб відання Родового Устрою

Підіймися на гору і працюй, виконуючи свій обов'язок. Так подолаєш другу, станеш на ній. Будь з Богами і бийся, захищаючи Рід свій. Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу.

6. Карб відання Родового Вогнища

Бережіть Вогнища Родові, в них Дух Предків перебуває, Силу вам дає, із Богами Прави єднаючи.

7. Карб відання Треби

По Праві живучи, Отцям нашим десятину давати маємо, від якої соте на Велесове, вона до нас ласкою Божою повертається, і так Рід кріпне, у достатку множачись.

8. Карб відання Матері Землі

Земля Русинів Свята, бо сходять на неї Боги Прави з нащадками єднатися. Вона роду нашому колиска і годувальниця дітям своїм. Бережіть і шануйте її, як матір свою.

9. Карб відання Мови і Назви

Всяк Рід має мову свою, яка від Дерева Роду походить, нареченням світу від Богів линучи.

Суть третя

1.Карб відання Світла

Все явлене і не явлене зі Світла походить, і через Світло до Прави йде, так Род Всебог, Духом своїм все оживляє і Силу нам дає - для творення Праведного

2.Карб відання Радення

Сварог світ утверджує Раденням своїм, Волю Рода в усьому проявляючи, щоб Лада душі до Світла вела через Відаючих, на Шлях наставляючи

3.Карб відання Витока

В житті Явному, Душа три витоки пізнає з Пітьми через Боріння до Світла прямує, після того у Світлі Божому утверджується, аби Світлом стати і у Праві вічно перебувати

4.Карб відання Ясни

Щоб ясно бачити треба зверху дивитись, на одне і друге рівно поглядаючи, так шлях вірний знайдеш і душу у Вічності утвердиш.

5 Карб відання Голосу

Голос Всевишнього в душі своїй слухай бо Білобог і Чорнобогом одне поле засівають.

Яка б не була важка ноша твоя, Шлях твій Істинний - легкий для тебе

6.Карб відання Кола Творення

Шлях перевтілень проходячи, Душа творенню праведному вчиться Волю Всебога виконуючи, Всесвіття діянням своїм підтримує

7.Карб відання Володіння

Діяння Вишнього наслідуй, у Богів Рідних вчись у єдності з ними пребуваючи отримаєш Віду праведну від Научителів своїх про що мислиш і до чого їдеш, то й здобуде душа твоя

8.Карб відання Множинності Сили

Дух Рода у всьому прибуває і Сила всяка лиш, малий прояв Його, тому до всього звернутися можеш і допомогу отримати

9.Карб відання Поєднання

Закони Праві єдині для всіх, у трьох світах проявляючись Ціле і Множинне ладнають, як Дух, Душу і Тіло з’єднаєш Всебога узриш й Праву пізнаєш!

Суть четверта

1.Карб відання Правди

Род безмежність всесвітів породжує Життя по-різному творячи, від того у кожного творення правда своя, вони в єдинну Правду Рода зливаються, бо він початок і кінець Предвічний

2.Карб відання Миру

Коли Творення і Руйнування пізнаєш, від осуду усякого звільнись, Мир душі тоді наладнаєш. Над Явою у мудрості піднімись, зі Славою у Праву вернись

3.Карб відання Рівності

Білоба й Чорноба рівні між собою бо кожен у собі одне одного несе, чим сильніше Силу якусь проявляєш, тим скоріше у стан протилежний впадаєш

4.Карб відання Примноження

Коли сам чогось надбаєш, то цього тобі і примножиться, коли ж чогось не маєш, то і останнє забереться

5.Карб відання Руху

У Диві усі шляхи Світу є, по ним все тече і все міняється, у майї рухається та розвивається. Кожний рух це певне Життя, а всяка зупинка це смерть й небуття

6.Карб відання Роти

Всебог, роту всесвіття вічну утвердив, щоб явище кожне верху досягало, а як досягне з іншого кінця коло починало

7.Карб відання Дива

Світло Рода у Диві щириться, силу Рожанича утверджуючи, Духом живильним усе поєднує та проявляє, Світ осягнути душам чистим допомагає.

8.Карб відання Живи

Всебог через Богів барви Світів проявляє силу свою у Ликах своїх множить, щоб могли ми Живу потрібну дістати з проявами Його маємо душу єднати

9.Карб відання Єдності Часу

З Всебогом зливаючись, Душа з вічності своєї на минуле і майбутнє впливати може,

Праотців з нащадками єднаючи, долю добру і шлях кращий для себе творити

Замість передмови

«На сплині часу, в останній з тисячі віків, всі люди стають брехливими… Багато невігласів керують Землею. Ці правителі грішні, їх повеління нікчемні, а мова брехлива…

У торгівлі беруть за правило обмірювати і обважувати, ґендлярі усіляко хитрують. Найдоброчесніші люди зазнають гонінь і утисків, зате останній шахрай процвітає.

Справедливість втрачає сили, а свавілля і беззаконня беруть верх. На сплині часів праведники бідніють і життя їх коротке, а нечестивці – заможні і живуть довгі літа.

Застосовуються найогидніші засоби, багатії хтиво прагнуть навіть найменшого зиску. Багато людей ошуканством намагаються привласнити гроші, довірливо залишені їм на збереження…

Ті, кого у світі вважають вченими, забудуть про Істину, а втрата Її вкоротить їм віку. Через нетривалість життя вони будуть безсилі осягнути науку, жадоба заволодіє неуками, позбавленими знання.

Зажерливі, злостиві, безглузді люди під впливом низьких почуттів потонуть у смертовбивчій ворожнечі… Стануть низькими помисли царів-неуків, яких вважають мудрецями, вони намагатимуться знищити один одного у постійних чварах. Вони будуть безперервно переслідувати праведників і без усякого жалю до їх сліз будуть захоплювати їх жінок і майно.

Дівиць не будуть ані сватати, ані видавати заміж: вони самі будуть шукати собі чоловіків наприкінці часів.

Втративши всілякий глузд, ненажерливі царі будь-якими шляхами привласнюватимуть чуже майно, коли настане кінець часів. Увесь світ заполонять невігласи й ліва рука крастиме у правої, коли настане кінець часів. Люди, яких вважають вченими, втратять істину, у старих буде розум дитини, а у дітей – старечий розум. Будуть вважатися героями боязкі, а хоробрі будуть жалюгідними мов боягузи й ніхто нікому не віритиме, коли настане кінець часів.

Весь світ, уражений жадобою і засліпленням, буде їсти однакову їжу, запанує величезна кривда і не буде праведности. Через усілякі дрібниці з найнезначнішого приводу здійматимуться чвари. В останній час люди, без винятку, стануть жорстокими всежерними виродками, жахливими в кожній своїй дії.

Із жаги до збагачення в кінці часів, кожен смітиме дурити іншого при будь-якій торгівельній угоді... По закінченні часів всі люди за природою будуть жорстокими у своїх діях і підозріливими одне до одного. Без усілякої потреби нищитимуть вони дерева і цілі гаї… Коли жорстокі й безжальні люди почнуть вигублювати все живе і знищувати існуюче, прийде кінець часів…

Коли загрубілі люди, забувши про праведність, будуть уживати м`ясо і пиячитимуть без просипу - це кінець часів. Коли з квітки буде з`являтися квітка, а з плоду - прихований в ньому виплід, тоді настане кінець часів…

Все поперемішується у світі, зникне добропорядність і учні не будуть дотримуватись настанов, завдаючи кривди. Жінки постійно будуть грубими, зухвалими у розмовах і слізливими і відмовлятимуться виконувати волю своїх чоловіків. Сини убиватимуть батьків наприкінці часів, а жінки за допомогою синів почнуть знищувати своїх чоловіків.

Наприкінці часів люди відречуться від друзів і рідних, і тих, хто їм допомагає, і поступово всі порозходяться у різні сторони і краї, міста і села.

Люди будуть вештатись білим світом, гірко волаючи одне до одного: «О, батьку мій!», «О, сину!».

Тривалість їхнього життя дійде в кінці кінців до тридцяти років, будуть вони кволими, виснаженими чуттєвими насолодами, знемагаючи через пристрасті. Заслабнуть тоді в них від хвороб органи чуттів, і внаслідок скорочення їхнього життя зменшиться насильство. Вони стануть слухняними, схиляючись до порад мудрих людей. І звернуться до правди…

І від того, що не буде вже в них можливости потурати своїм бажанням, почнуть вони жити благочестиво, народиться спокій із туги через смерть рідних. Так люди слухняні знову звернуться до обдаровування одне одного заради правди, що рятує життя і досягнуть вони праведности. І вони, полюбивши праведність і змінюючи свої якості, подумають: «Що ж є солодким?» і зрозуміють: «Солодкою є тільки праведність». Як загибель приходить у час свій, так у час свій приходить і розквіт. Коли люди до правди звертаються, настає знову Правди Епоха.

Із занепадом праведности, люди, позбавлені доброчинности, схильні до пороків, будуть жити все менше. Від скорочення строку життя з`явиться слабкість, від слабкости – блідість, від блідости – хвороби, а від хвороб – відраза до життя. Од відрази цієї – усвідомлення своєї душі, а від усвідомлення цього – праведність. Таким ось чином, дійшовши до крайньої межі, приходять люди до Світлих часів…»

«Магабгарата»

Пісня дванадцята, глава 2.

Хай тебе не лякає, любий читачу, пророцтво наших многомудрих Предків. Кінець світу, який вони пророкують і свідками якого ми є, - це кінець світу невігласів і початок Нашого Світу – Епохи Правди та Світла. Сміливо ступай, він дарований тобі Рідними Богами-Предками!!!

Це наш Світанок Сварожий!

І. СЛАВ’ЯНСЬКА ПРАВДА

Рідна Віра

Всім нам з дитинства відомі прості і зрозумілі істини – рідна земля, рідна мати, рідні діти, рідна мова тощо. І все це є цілком зрозумілим. Рідна земля – це та, де ти народився і в якій лежать сотні поколінь твоїх предків. Рідна мати - це та жінка, яка тебе народила. Рідні діти - це ті, яких ми породили. Рідна мова – це мова наших кровних предків. Ба, навіть сьогодні, коли реально російськомовними є 50% України, українську рідною назвали 68%. Соціологи дивуються і вчать нас, мовляв, «що ж ви такі нерозумні? – Рідна мова - це та, якою ви говорите з дитинства, а не та, якою мовили ваші предки». Але ми не приймаємо такої «правди», бо то безглузда правда, правда тимчасова, лихварська. Де б не народився Слав’янин, рідна земля у нього буде одна. Й мати рідна – одна, і діти – одні, і мова – одна.

Але щось стається з нами, коли нас запитують про рідну віру. Більшість Українців, добре замислиться, перед тим як відповісти на це питання. Чому? Та, власне, тому, що ще на підсвідомості ми не сприймаємо христосіянство (християнство) за рідну віру. Десь на ґенетичному рівні засіли спогади про те, з якою великою кровію утверджувалось христосіянство на Русі-Україні.

«Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде».

Князь київський Володимир Святославович,

Літопис Руський, 6р.

Тож, аби відповісти і поставити крапку в питанні Рідної Віри, визначимось з тим, що ж, власне, є рідним. Прикметник «рідне» походить від іменника «рід». Родом же зветься кровно та духовно споріднена спільнота людей. А відтак, рідна земля - це земля, з якою ти пов’язаний кровно й духовно. Рідна мати – це та мати, яка народила та сповила (кров та дух). Рідні діти - це ті, яких ми породили, та які виконують наші заповіти. Рідна мова - це та, якою мовили наші кровні предки, і яка допомагає нам єднати народ в одне ціле, виступає засобом єднання сучасників, предків і нащадків. Отже ми з’ясували, що прикметник «рідне» використовується в тих випадках, коли хочуть позначити кровну та духовну єдність.

Віра. Щоб зрозуміти, що означає це слово, варто звернутись до Орійської мови, мови Волхвів, тобто тієї, якою говорили в давнину усі білі народи. Сьогодні найближчим до «Віри» в нашій мові є слово «Ирій», чи як зараз кажемо «Вирій». Вирій - це Слав’янське Небо, місце звідки прибувають душі наших дітей, це сам Сонце-Дажбог, від якого ми походимо. Але Сонце особливе – весняне, бо саме навесні птахи прилітають з Вирію і «приносять» діточок, зачатих на Купалу.

«Віра» - означає «в Ирій», «шлях у світ Богів і Предків». А оскільки Дажбог дав нам не тільки життя, але і знання, то ми ще кажемо Віра-Віда - «Сонячнення знання». «Ір», «oр» чи «яр» (в залежності від діалекту того чи іншого білого народу) це молоде, весняне сонце. Тому ми і називаємо сонце народжене 20 березня – Ярим, Ярилом, а от італійці загалом весну називають «prima vera». Не зайвим буде нагадати, що в мові Оріїв (мові наших далеких предків), які вимандрували в Індію, слово «віра» стало синонімом нинішнього «муж», «богатир», «герой». Засновника однією з індійських релігій (джайнізму) названо Мага Віра, що перекладається як «Великий Герой», «Могутній Муж».

Наша Рідна Православна Віра є незмінною в основі свого світобачення, у прямуванні до глибинного пізнання Бога-Богів – Рода Всевишнього. На різних відтинках визначеного Числобогом шляху (часу) Рідна Віра приймає вигляд відповідний періоду Доби Сварожої (Ніч, Світанок, Полудень, Сутінки). Тисячу років тому, ще перед запровадженням христосіянства, Слав’яни (так само як і ми, сучасні рідновіри) вважали себе невід’ємною частинкою ПриРоди, вшановували і обороняли її; славили Рідних Богів і Предків; сіяли зерно та випасали худобу; боронили від чужинців рідну землю, мову та віру; приносили безкровні пожертви Богам; відзначали веселі й величні свята, що випливали з руху Сонця, Місяця, Зірок та сили життя в ПриРоді; навчали Відам народи світу; вважали себе нащадками Єдиного, Багатопроявного та Многоназивного Бога – РОДА. А тому звали один одного РОДичами.

Отже, Рідна Віра – це шлях в Ирій, сонячний шлях до Бога, до духовних знань (Віди), який вказали, вимостили та передали нам наші кровні Предки.

Арійські Віди та їх джерело

Щоб перетворити вільну людину на слухняного слугу потрібно змусити її до цього силою, або створити такі умови, щоб людина не замислювалася над своїм рабським становищем. Перший спосіб вимагає постійних зусиль та додаткових витрат та й загрожує зривом. Натомість другий виявляється своїми результатами тривалішим в часі та не потребує щоденного застосування сили. Достатньо лише накинути людині певний світогляд і вона сама буде боротися за своє рабство.

До багатьох народів застосовується саме другий спосіб упокорення. Створюються такі реліґії, які виправдовують і вважають божественним: перебування в рабстві, непротивлення злу, зраду, вбивство родича для спасіння його душі тощо. Людина повинна безумовно вірити духовному провідникові, бо він оголошується посередником між Богом і людиною. З іншого боку, немає змоги перевірити правдивість слів священика, бо писання якими той користуєся, або написані чужою мовою і чужими письменами, або взагалі недоступні (заборонені для читання).

Тобто, створюється релігія заснована на «незнанні». «Невідання» стає головною підставою «святости» нової віри, таємність подається як чеснота. Знання стають надбанням тільки обраних, а долею більшости залишається лише сприймати «святу локшину», яку подають священики. Віди оголошуються забороненими і підлягають знищенню, а шукачі і носії знань стають «чорнокнижниками».

Зустрічаючи вперше слово «Віди» ми починаємо замислюватись та шукати схожі за звучанням слова, щоби зрозуміти значення. І тоді пригадується призабуте й маловживане дієслово «відати» та російске «відєть». Обидва слова мають спільне походження, з ними також пов’язані такі слова як русько-українське «видіти» та російське «вєдать», тільки в цьому співставленні вони міняються значенням з першою парою. Русько-українському «видіти» відповідає російське «відєть», а російському «вєдать» - русько-українське «відати». «Видіти/відєть» має значення «зорово сприймати щось», «відати/вєдать» - стосується уже розумового пізнання того що сприйнялось через зір. І хоча в нас є інші засоби сприйняття, але зір серед них займає перше місце, за його допомогою ми отримуюмо 90% всіх знань.

«Відання» більш по сучасному можна назвати «знанням». Але, якщо «знання» це пізнання явного (реального), то «відання» це пізнання Божественного. Природньо виникне питання: а чому це раптом саме Божественного? Для цього заглибимось у сиву давнину, до витоків нашої мови.

Річ у тому, що в стародавній мові, слова протилежного значення утворювались перестановкою голосної навколо приголосної. Наприклад, якщо місяць у стародавніх єгиптян називався «ар» (латинoю «ur», «or») тоді сонце – «ра» (латинoю «ru», «ro»). А от у Слав’ян молоде сонце звалось «ар» (Ярило) а зріле – «ра» (Рай), себто формувалась дуальність «молодість-старість».

Відволічемось на хвильку від сонця і згадаймо тепер наше слово «Див». У давньоруській поемі «Слово про похід і горе Ігоря Святославича» розділ, де розповідається про напад чужинців на Русь закінчується словами: «уже [с]вържеся див на землю».

«Див» сприймається людьми як щось незрозуміле, темне, неясне, незвідане, вороже (але це не зло, бо наші предки ніколи не ділили світ на взаємозаперечувальні частки, а вважали, що у світі все взаємодіє). Саме тому, коли ми чогось не розуміємо, то називаємо це «ДИВом». Коли ми чогось не бачимо, але бажаємо розгледіти, тоді ми «ДИВимось», коли бачимо, тоді «ВИДимо» і нам стає «ВІДомо».

Таким чином ми маємо – ДИВ (неясне, незрозуміле) та ВИД (ясне, зрозуміле). Найцікавіше, проводячи історичний аналіз побачимо, що в шумерів ієрогліф який має вигляд ока з віями, зображеного в профіль, називається «ved», «vid», «ed» і ним позначали Бога Сонця на ім’я Ра. Тут же пригадуємо, що Слав’яни сонячного Бога Дажбога називали епітетом «Око Боже».

Таким чином, доходимо природно до того, що слова «відати», «видіти» на пряму пов’язані з такими поняттями як Бог, Бог Сонця, Око Боже. Саме тому ми вище зазначили, що «відання» це пізнання божественного, а шлях цього пізнання називається ВІДАМИ, або «відизмом».

Віди - це знання Бога, Сонячного, Світлого Бога, знання про його Білий Світ. Тому людину, що йде шляхом пізнання Бога називають ВІДьма та ВІДун, або у множині: ВІДаючі. Джерелом Від є сам Род Всевишній, який передав їх Вишнім Богам, а ті, у свою чергу, Спасам та Волхвам-Радетелям. Так Віди потрапляють до людей.

Відами володіють Відаючі, люди, що йдуть шляхом пізнання Божественного. Такими в старовину були жерці, відуни та волхви, духовні провідники Орійських народів. Маючи велику духовну силу, вони говорили з Богами й передавали ці Віди народу такими словами, аби їх могли зрозуміти і хлібороби, і вояки, і князі. А оскільки у давнину, на відміну від сьогодення, більша частина людей йшла до самопізнання/пізнання Бога, то жерцями були усі глави родів. Відтак Віди, що породжені Родом Всевишнім, будучи надбанням білошкірих народів - належать усім людям, які здатні їх осягнути і йти шляхом Світла. В кожному роді завжди були Відаючі люди, обов’язком, а не привілеєм яких, було навчати своїх одноплемінників Божим Знанням. І, якщо ти починаєш нести «святу локшину», - це легко викрити, звернувшись до іншої Відаючої людини та використавши священні тексти, написані рідною мовою та рідною писемністю.

Сьогодні зрозуміти духовне значення Відизму можна лише у порівнянні з тим, що нашому народу позичили. Мораль чужої віри висловлена в усім нам відомих 10-ти заповідях. Темні сили ведуть свою гру надзвичайно витончено і для того, аби звести людину на криву стежку (у Кривду, як мовили в давнину), брехню лише розбавляють вкрапленнями світла.

Рідні Боги спрямовують наше мислення не на стримання самих себе від брехні, крадійства, убивств, перелюбу чи заздрощів, а на пізнання Всесвіту. Карби відання Покону Рода Всевишнього (Слав’янські Віди) повчають: Усе Родом об’єднане і в Роді перебуває, Боги прийшли з Роду і Родом утримані є, а люди – суть рід Божеський в Яві. Тож жийте родами, славлячи Праотців; Чи то у Небі, чи то на Землі у Колі Живого явлення усе перебуває у русі. Істинно те, що все має своє місце і час. Відаючи це - будь мудрим у вчинках. Живіть у світі по Праві, Кривду минайте, а Правду шукайте і будете мати життя вічне з Богами у Роді Великім. Правду любіть, бо вона вам від Прави. Мудрістю Богів Рідних освячуйтеся, тіла і душі очищуючи. Бо прийде Карна з Недолею чорною, гнів Богів звістуючи, щоб згадали ви про шлях праведний. Тримайте у чистоті тіла і душі свої, Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте і буде вічно жити з Богами у Триглаві зливаючись у єдину Правду і Силу. Всяк Рід має мову свою, яка від Дерева Роду походить, нареченням світу від Богів линучи.

Арійські Віди кажуть нам, що ми Божеський рід, діти Бога, тому мусимо бути мудрими, жити по правді і шукати правду, тримати в чистоті душі і тіла, берегти рідну мову і звичай. Ці заповіти надихають людину йти до світла, до радости, до відчуття себе Божим перстом.

Предки закликають і просять нас повернути до Рідного відання, тим забезпечивши світле буття нашим дітям. Нині Слав’яни спрямовують свої помисли до Богів - Світла, Мудрости й Правди, Любови та Справедливости. Цьому вчать нас Віди, знання Сонячного, Світлого Бога.

Відичне Православ’я

Оскільки нині наша минувшина щільно наповнюється хибними міфами ми пропонуємо читачеві довідатись детальніше про поняття «правоcлав’я», яке справді є невідємною складовою національної ознаки нашого та інших Слав’янських народів. Тож з'ясуємо правдивий зміст стародавніх слів „Права” і „Слава”, які складають основу наведеного двокореневого поняття.