Статут територіальної громади сіл (стр. 10 )

2. На інформаційних стендах, а також у приміщенні ради повинна бути розміщена інформація, що включає в себе службові адреси та службові телефони посадових осіб ради, їх графіки прийому та перелік розглянутих питань. Ця інформація повинна обновлятися не менше одного разу на рік, а також у випадку зміни складу службовців або їх повноважень.

3. Зміст та порядок розміщення інформації на Стендах визначається положеннями цього Статуту, головою ради або за його дорученням уповноваженим з питань інформування з урахуванням вимог Статуту територіальної громади.

4. Обладнання Стендів забезпечується виконавчим комітетом або уповноваженим з питань інформування за рахунок коштів місцевого бюджету або коштів фізичних і юридичних осіб, залучених у встановленому законодавством порядку.

5. Підприємствами, установами, організаціями, які мають приміщення, розташовані на території населених пунктів громади, можуть бути відведені спеціальні місця (стіни, кутки тощо) для виконання функцій інформаційного стенду.

6. Інформаційні стенди повинні бути обладнані, у населених пунктах, де кількість жителів перевищує 50 чоловік:

№	Кількість населення в населеному пункті (чол.)	Кількість стендів / спеціально відведених місць
1.	до 100	1
2.	від 100 до 300	2
3.	від 300 до 1500	3
4.	понад 1500	4 і більше

7. Інформаційні стенди повинні обладнуватися в найбільш відвідуваних жителями місцях, таких як:

- територія (приміщення) закладів освіти (школи, дитячі садочки та ін.);

- територія (приміщення) установ охорони здоров’я (лікарні, поліклініки, амбулаторії, ФАПи тощо);

- територія (приміщення) установ культури (будинки культури, клуби тощо);

- територія (приміщення) установ торгівлі;

- інші місця, визначені радою.

Стаття 98. Оприлюднення актів ради та виконавчого комітету

1. Нормативно-правові акти ради, її посадових осіб і виконавчого комітету представляють собою документи публічного характеру і підлягають обов’язковому оприлюдненню.

2. Сільська рада, уповноважений з питань інформування, або виконавчий комітет зобов’язані розміщувати акти сільської ради, її посадових осіб і виконавчого комітету на інформаційних стендах і дошках ради наступного дня після їх прийняття.

3. Публікація правового акту повинна включати його назву, номер, дату, повний текст, містити додатки, а також перелік місць, де зберігаються його зареєстровані примірники із зазначенням часу, коли з ними можуть ознайомитися жителі. У виняткових випадках при великому обсязі правового акту він може публікуватися в засобах масової інформації частинами і з розривом у часі.

4. Проекти рішень, які носять регуляторний характер, підлягають публікації за один місяць до запланованої дати внесення їх на розгляд сесії ради відповідно до Закону України “Про основи державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності”.

5. На вимогу жителів територіальних громад їм може бути видана копія відповідних актів.

6. Всі нормативно-правові акти місцевого самоврядування існують в електронному виді для можливості використання їх у комп’ютерній мережі. До баз даних електронних копій повинен бути організований безкоштовний і безперешкодний доступ через мережу Інтернет (за умови роботи мережі Інтернет на території ради).

Стаття 99. Мова поширення інформації

1. Мова поширення інформації про діяльність органів місцевого самоврядування визначається відповідно до Конституції України та Закону України “Про мови в Україні”.

2. У випадку поширення офіційної інформації іншими мовами сільська рада зобов’язана забезпечити автентичний переклад з державної мови на ту мову, якою поширюється ця інформація.

3. Засобам масової інформації забороняється самостійний переклад офіційної інформації з державної мови на іншу мову.

РОЗДІЛ ХIV. ГАРАНТІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ та ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ І ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 100. Гарантії здійснення місцевого самоврядування

1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування діють на підставі та у межах повноважень, передбачених чинним законодавством України та Статутом.

2. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування на відповідній території. Органи виконавчої влади не можуть видавати обов’язкові для органів і посадових осіб місцевого самоврядування акти з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, або регламентувати їхню діяльність.

3. Акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

4. Рішення органів державної влади, що призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, виконуються органами місцевого самоврядування в межах наданих їм фінансових ресурсів. Видатки органів місцевого самоврядування, понесені в результаті виконання рішень органів державної влади та попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою відповідно до чинного законодавства України.

5. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звернутися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що обмежують права територіальної громади, повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Стаття 101. Підзвітність органів і посадових осіб місцевого самоврядування

1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування є підконтрольними та підзвітними перед територіальною громадою і в обов’язковому порядку, визначеному Статутом, надають жителям відповідної території необхідну інформацію про результати своєї роботи.

2. Територіальна громада має право на одержання достовірної інформації щодо діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, що може включати такі відомості:

- структуру та кількісний склад органів місцевого самоврядування;

- призначення та звільнення посадових осіб органів місцевого самоврядування;

- зміст актів та інших документів, які приймаються в системі місцевого самоврядування;

- стан виконання бюджету, місцевих програм та іншу інформацію.

Порядок і періодичність надання інформації, способи її оприлюднення визначаються чинним законодавством України та Статутом.

3. Посадові особи місцевого самоврядування повинні не менше ніж раз на місяць, проводити прийом жителів з особистих питань. Передання цього обов’язку іншим підлеглим або службовцям забороняється. Графіки прийому громадян, погоджені з головою ради, оприлюднюються через місцеві засоби масової інформації.

4. Реалізація права територіальної громади на дострокове припинення повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Стаття 102. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування

Органи та посадові особи місцевого самоврядування відповідають за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, фізичними та юридичними особами відповідно до законодавства України.

Стаття 103. Відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальною громадою

1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування є відповідальними перед територіальною громадою.

Порядок, підстави та випадки дострокового припинення повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, законами України та Статутом.

2. Територіальна громада в будь-який час може достроково припинити повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, Статут, обмежують права та свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

Стаття 104. Розгляд питання про недовіру посадовим особам місцевого самоврядування та керівникам комунальних підприємств

1. Пропозицію про недовіру посадовим особам місцевого самоврядування та керівникам комунальних підприємств відповідної території може бути внесено групою депутатів сільської ради в кількості не менше однієї третини від числа обраних депутатів ради або жителями в порядку місцевої ініціативи.

Пропозиція повинна бути мотивованою і містити конкретні докази порушень, вчинених посадовою особою, які призвели до погіршення політичної, моральної, економічної, екологічної ситуації або до інших негативних наслідків.

2. Сільська рада для перевірки фактів порушень створює із числа депутатів спеціальну комісію або доручає перевірку контрольно-ревізійній комісії.

Комісія заслуховує на своїх засіданнях осіб, які можуть повідомити про факти, на яких ґрунтуються пропозиції про недовіру; комісія розглядає документи, заслуховує голову сільської ради, посадову особу, стосовно якої відкрита процедура про недовіру.

Пропозиція про недовіру посадовій особі та висновок комісії розглядаються на сесії сільської ради, на якій доповідає один з депутатів групи, що виступає за недовіру, після чого висновок комісії оголошує голова комісії.

3. В обговоренні пропозиції беруть участь депутати сільської ради, голова сільської ради, запрошені фахівці, експерти, а також посадова особа, стосовно якої розпочата процедура про недовіру. Голова сільської ради має право на позачерговий виступ.

За підсумками обговорення сільська рада шляхом голосування з використанням бюлетенів більшістю голосів від числа обраних депутатів ради приймає рішення про недовіру посадовій особі.

Рішення про недовіру посадовій особі тягне за собою її звільнення у встановленому законодавством порядку.

Стаття 105. Відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед державою

1. Відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед державою виникає на підставі рішення суду у випадку порушення ними Конституції України, законів України та Статуту.

2. Органи, посадові особи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Стаття 106. Відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед юридичними та фізичними особами

1. Шкода, заподіяна юридичним та фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовуються за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування – за рахунок їхніх власних коштів у порядку, визначеному законом.

2. Спори про поновлення порушених прав юридичних та фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій або бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Стаття 107. Дострокове припинення повноважень сільської ради

1. Повноваження сільської ради можуть бути достроково припинені у випадках:

- якщо сільська рада прийняла рішення з порушенням законодавства України, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність до закону;

- якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені законом.

2. Повноваження сільської ради за наявності підстав, передбачених частиною першої цієї статті та в інших випадках, можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму у встановленому законом порядку.

Сільська рада, повноваження якої достроково припинено за рішенням місцевого референдуму, продовжує діяти до обрання нового складу ради.

РОЗДІЛ ХV. Прикінцеві ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 108. Порядок прийняття та реєстрації Статуту

1. Статут приймається на пленарному засіданні сільської ради більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

2. Статут підлягає державній реєстрації в територіальних органах Міністерства юстиції України в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Стаття 109. Порядок внесення змін і доповнень до Статуту

1. Внесення змін і доповнень до Статуту здійснюється сільською радою.

Порядок ініціювання та розгляду в сільській раді питань про внесення змін та доповнень до Статуту визначається Регламентом ради.

2. Право внесення проектів змін і доповнень до Статуту мають голова сільської ради, виконавчий комітет ради, депутати сільської ради, постійні комісії ради, члени територіальної громади в порядку місцевої ініціативи відповідно до Розділу IV цього Статуту.

Відповідні зміни та доповнення до Статуту вносяться також сільською радою за результатами місцевого референдуму.

3. Зміни та доповнення до Статуту приймаються рішенням сільської ради на пленарному засіданні більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

4. Про внесення змін до Статуту голова сільської ради в п’ятиденний строк повідомляє органу, що здійснив реєстрацію Статуту.

Стаття 110. Дія Статуту у часі

1. Статут набуває чинності від дня його прийняття на пленарному засіданні сільської ради.

2. Статут є постійно діючим нормативно-правовим актом і не підлягає затвердженню новообраним складом ради.

Стаття 111. Контроль за виконанням Статуту і його зберігання

1. Контроль за виконанням Статуту здійснюють сільська рада, голова ради, інші органи і посадові особи в порядку, передбаченому Статутом та чинним законодавством України.

2. Статут прийнятий у двох ідентичних примірниках, кожний із правом оригіналу.

Додаток № 1

до Статуту територіальної громади

сіл Красне, Андріївка, Берхівка, Кліщіївка та селища Артемівське

ІСТОРІЯ КРАСНЕНСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

СЕЛО КРАСНЕ У ДАВНИНІ

На території, де розташоване село Красне, здавна жили люди, а знайдені тут місцевими жителями і археологами кам’яні знаряддя праці і предмети побуту показують, що в сиву давнину тут жила первісна людина. Учні школи, численні експедиції знайшли величезну кількість скребків, нуклеусів, кам’яних сокир, проколок, кам’яних ступ, зернотеків інших знарядь праці первісної людини, для життя якого тут були належні природні умови: річка, невеликі піднесення гір, велика кількість тварин та рослин.

Первісна людина будувала свої житла на пагорбах, подалі від розливу річок. Це була епоха стародавнього кам’яного віку-палеоліт (250 – 150 тис. років тому), коли люди жили малими відокремленими групами, і являли собою примітивну організацію суспільства – первісну общину або первісне стадо. Ці стада основним засобом свого існування вважали полювання на великого звіра. Тут вони навчилися добувати вогонь тертям дерева, тут і завершився процес формування людини сучасного фізичного типу. Розвивалося полювання, удосконалювалися знаряддя праці, з’явилися різці, наконечники, металеві списи, дротики, кожевидні платівки. Так само тривало виготовлення знарядь праці, предметів побуту і прикрас, широко використовувались кістки і роги тварин.

У селі виявлена стоянка епохи раннього палеоліту, яка знаходилася на околиці села, в п’ятистах метрах на південь від артезіанських колодязів.

У шістдесяті роки співробітники Донецького університету і визначили на північно-західній околиці села, крейдяних пагорбах, неолітичну стоянку новокам’яного століття (6 – 5 тисяч років до нашої ери). Тут же вони виявили дві каменоломні, дві великі за площею майстерні з обробки каменю, де знайдено відщепи, відходи виробництва. Дослідник цих майстерень вважав, що в майстернях виробляли нуклеуси, наконечники, сокири, тобто вже тоді була певна спеціалізація виробництва. Це можна віднести до епохи неоліту, тобто мідно-кам’яного століття (3000 років до нашої ери) і епохи бронзи (3 – 2 тисячі років до нашої ери). Трохи раніше, в п’ятдесяті роки, археологічні розкопки в районі села провів співробітник Донецького музею . Це було пов’язано з тим, що історик-краєзнавець, директор Красненської середньої школи, Д. С Григор’єв відкрив поселення епохи бронзи, Салтівське селище і створив у школі археологічним куточок, де були зібрані кремнієві і поліровані знаряддя праці, унікальні сокири – епохи бронзи.

У 7 столітті до нашої ери на території села з’явилися скіфи з об’єднаних степових племен. Вони займалися безпосередньо скотарством і вели кочовий спосіб життя. Про появу на нашій землі скіфів свідчить знайдений на городах залізний кинджал (на початку сімдесятих років) з брусковидним перехрестям, що належить приблизно до 6 – 5 століть до нашої ери.

У 3 столітті до нашої ери скіфів змінили сармати. Це були в основному скотарські племена кочівників, агресивно налаштованих відносно скіфів, хоча за Геродотом вони походили від скіфів і амазонок приазовських степів. Сармати були сильнішими за скіфів і змусили останніх визнати їх владу. Скіфами сармати поповнили ряди своєї кінноти.

На території села Красне відомий ряд пам’ятників степового варіанту давньоболгарскіх племен, що входять до складу Хазарського каганата. На землеробський характер цих поселень вказують знахідки зернотек та залізного плугу, знайдених на річці Ближні Ступки, лівої притоки Бахмута. На зміну хазарам прийшли печеніги, які значно скоротили розміри Хазарського каганату, а завершили розгром хазар у 964 році війська князя Святослава.

На цій землі були і половці. Про це свідчить знайдена у селі статуя половецької жінки, верхня частина статуї, що збереглася дозволяє поповнити відомості про одяг половчанок. Зображена жінка була одягнена в просту сорочку, прикрашену по рукавах смугами. Від головного убору збереглися роги, а на спині довга лопать з двома косами, укладеними у матерчаті футляри, по краях лопаті необхідна приналежність дорослих половчанок. Обличчя явно портретне: щоки і підборіддя повні, очі маленькі, ніс виступаючий, рот невеликий. У вухах кільчасті сережки з трьома променями, що відходять вниз. На шиї дві виті гривні. Чоловіча статуя, вивезена зі Ступок, так само перелаетає індивідуальні риси обличчя з важким підборіддям, повними щоками, зведеними докупи бровами, обвислими вусами і маленькими, овальної форми очима. З боків лоба зображено щось схоже на “роги”, з шишаком та накладними фігерними пластинками. На цій статуї зображені прекрасні панцерні обладунки з суцільними нагрудником і наспинником. Живіт і боки воїна захищені довгими металевими пластинами, з-під яких видно поли каптана. На нагруднику – декоративна бляха, на плечах – заплічники: за їх допомоги з’єднувалися нагрудна і наспинна частини панцира.

Таким чином, половецькі кам’яні статуї збагачують наші знання про різні сторони життя кочівників: їх побут, озброєння, одяг, релігію. Незважаючи на те, що у вивченні половецьких старожитностей є багато загадок і білих плям, їх прояснення, з огляду на роль регіону в половецькому світі, буде мати важливе значення. Багато поколінь пройшло по цій землі. Вони були. Були й пішли, і як пам’ятки про себе, залишили безліч надмогильних курганів (могили) і кам’яних зображень (“кам’яних баб”).

До початку нової ери, що веде відлік від Різдва Христового, людське життя на цій території пройшло певні етапи розвитку. Тут велись кровопролитні великі і малі битви між нашими предками слов’янами та завойовниками, що вирішили підкорити нашу землю. Багато страждань і горя винесли наші предки, відбиваючись від багаточисленних ворогів.

Одним з таких ворогів були татаро-монголи. Величенні території, в тому числі і територія сучасного села, знелюдніло та стало називатися “Диким полем”. Особливу небезпеку для нашого населення становили Кримські татари На початку, з 1480 по 1515 роки між кримськими татарами і Російською державою взаємовідносини були мирними. Кримський хан Менгли-Гірей зберігав з Василем Третім мир. Але після його смерті (1515 р.), ханом стає його старший син Мухаммет-Гірей, найагресивніший і кровожерний з дев’яти синів.

ЗАСНУВАННЯ СЕЛА

Дуже важко жилося у ті часи селянам на Русі. Повним паном кріпосного був його пан-поміщик. Він міг його продати, подарувати, обміняти на будь-яку річ. І ще пан віддавав своїх кріпаків у солдатську службу на 25 років, одружував із ким хотів і видавав по своїй волі заміж дівчат. Кріпосний селянин повинен був безкоштовно працювати на свого поміщика і дуже часто за найменший непослух або “винятковий вчинок” кріпосного жорстоко карали, зривали з нього одяг, прив’язували спиною догори до великої лавки, нещадно били різками і кнутами. Нерідкі були випадки, коли кріпаків забивали на стайнях до смерті. Селянин повинен був покірливо зносити будь-які наруги, а скаржитися на свого пана ніхто не мав права. За спробу скаржитися дуже і дуже боляче карали.

Кріпаки, часто доведені до відчаю звірствами нападали на своїх панів, вбивали їх, спалювали будинок поміщика а самі розбіглися світ за очі. Часто такі селяни-втікачі поселялися в пустках, в лісах і топях, щоб уникнути покарання. Вже у 16 столітті по річці Дон селилися такі вільні збіглі люди, яких в народі назвали козаками. Вони займалися хліборобством, ловили рибу, промишляли полюванням і щогодини були готові до військової відсічі. Поміщики боялися цієї грізної і збройної вольниці. А вольниця в цей час будувала міста і фортеці на Дону та його притоках. Селяни бігли і бігли, збільшуючи військову силу Дону.

Поміщики і царі нічого не могли зробити, щоб повернути своїх рабів-утікачів. І тільки в кінці 17 століття цар Петро I вирішив цьому покласти край. Грізна небезпека розшуку, вислання і нещадного покарання нависла над десятками тисяч сімей-втікачів, колишніх ратних і робітних людей, холопів і селян-кріпаків.

За легендою до 1700-х років з’явилося перше людське поселення у наших місцях. Три брати, на прізвисько Ступки, перші два зі своїми дружинами, а третій зі своєю нареченою, що бігли від поміщицького гноблення поклали початок і дали назву вольному хутора Ступки. Ступками пізніше вони назвали і великий струмок, що витікав з-під крейдяної гори-ключа. Йшов час. Назва села після цього кілька разів офіційно змінювалося, але назва “Ступки” дуже міцно до нього пристала. Навіть зараз, дуже часто, особливо літні люди, називають його лагідно іменем “Ступки”.

СТУПКИ - ПОПОВА ДАЧА

Поруч з першою землянкою для людей, а іншою для худоби, з’явилося кілька нових. Додалися нові поселення. Поселенці тримали тісний зв’язок з бахмутськими козаками, що варили сіль. У цей час у козаків отаманом стає Кіндрат Булавін. Ще його батько був з втікачів холопів, відрізнявся волелюбністю, ходив на Волгу зі Степаном Разіним і до кінця днів своїх залишався справжнім разінцем. Прізвисько “Булавін” батько отримав тому, що будучи при Разіні, зберігав його отаманську булаву.

У 1705 році ізюмський полковник Шидловський нападає на Бахмут, розганяє козаків-солеварів і захоплює солеварні. Бахмутські козаки начолі з Кіндратом Опанасовичем не залишалися в боргу і в жовтні 1705 року напали на Бахмут і заволоділи соляними заводами.

У боротьбі проти військ Шидловського, поряд з бахмутськими козаками, беруть участь два поселенця зі Ступок. Цими поселенцями були двоє братів Ступок: Фома і Роман. Вони взяли найактивнішу участь у повстанні Кіндрата Опанасовича Булавіна. Це сталося у 1707 році.

6 червня 1707 року вийшов царський указ про розшук селян, які відмовившись платити податки і підкорятися поміщикам, бігли з дружинами і дітьми. Уряд і раніше посилало загони для розшуку втікачів, але вони як правило закінчувалися безрезультатно. На цей раз для виконання указу був посланий загін під командуванням полковника Долгорукова. За легендою, брати Ступки – Роман і Фома зібрали нечисленне населення Ступок, відібрали кілька волелюбних чоловіків, здатних тримати в руках зброю і влилися в загін Кіндрата Булавіна, щоб зяти участь у поході Кіндрата Булавіна проти царско-розшукового загону. В ніч на 9 жовтня разом з Булавінською вольницею нападають в місті Шульгина на драгунський загін Юрія Долгорукова і вбивають князя, його офіцерів і всіх, хто вчинив їм опір. Дещо пізніше, коли військовий отаман Максимов, віроломно нападає на річці Айдар на вольницю Кіндрата Булавіна, Фома і Роман Ступки, відбиваючись до останнього пострілу, рятуються втечею зі своїм отаманом Булавіним. А потім Фома і Роман супроводжують свого отамана в поїздку на Запорізьку Січ, за допомогою до Запорізьких козаків. Запорізькі козаки підтримують його повстання.

Для придушення повстання Петро І збирає військо з дворянського ополчення. Очолив це військо лейб-гвардії майор князь Василь Володимирович Долгорукий, рідний брат убитого на Айдарі полковника.

Весь цей час брати Ступки, схожі один на одного як близнята, супроводжують свого отамана скрізь, увійшовши до його особистої охорони. Після смерті Булавіна Супки змушені були тікати. Під час втечі Роман загинув. Майже все це літо жителі хутора Ступки ховалися в глибоких ярах і балках Дикого поля, побоюючись царського обшуку і покарання за участь у вольниці Кіндрата Булавіна. І тільки восени переселенці знайшли свій хутір цілим і неушкодженим. Всі посіви були цілі й не знищені. Невимовно зрадівши, селянами все було прибрано і припасено, накошено для худоби трави на зиму і життя на хуторі поновилася. Поселенців ніхто не чіпав, про них забули. Йшла війна зі шведами і царю Петру I очевидно було не до мирних поселенців. У нього були свої, більш важливі справи.