Статут територіальної громади сіл (стр. 3 )

У січні 1769 року десятитисячне військо татар під керівництвом калгісултана в останній раз розгромило околиці Бахмута, в тому числі і Ступки. Млин разом з коморами згорів.

Катерина ІІ, намагаючись скоріше заселити відвойовані у турків і татар величезні простори Дикого поля, щедро роздавала великі маєтки офіцерам, які служили в її армії. Так, в 1776 році хутір Ступки, його вільні поселенці і землі в кількості 6000 десятин, царицею були “пожалувані” у рангову дачу начальнику Бахмутський соляної контори (заводський), коменданта фортеці Бахмутський, підполковнику Івану Васильовичу Шебельскому, який назвав хутір Ступки в своє ім’я Іванівкою і продовжував його заселяти людьми сімейними з бахмутських козаків і людьми вільними, роблячи усіх своїми кріпаками.

І. В. Шабельський організував отримання дозволу на будівництво церкви. Але тільки в липні 1783 року місце під церкву було освячено і покладена закладка. У травні 1788 року будівництво було завершено. 7-го жовтня того ж 1788 року, з Консисторії був відправлений Бахмутський Протоієрей Петро Росевскій, який освятив новозбудовану кам’яну церкву в ім’я Іоана Хрестителя і відкрив у ній богослужіння і священнодійство. У жовтні 1788 року церква була відкрита для жителів села.

Землі поміщика Шабельського подрібнювався, а центральний маєток Шабельського дістався у спадщину одному з нащадків Шабельського – Івану Голубу. Цей поміщик велів називати село по-старому, тобто Ступка, але з додаванням свого прізвища - Голубовський. Так вийшла оновлена назва села Ступки-Голубовські.

19 лютого 1861 року цар Олександр ІІ скасував кріпосне право. В цей час село розділяється на дві земельні товариства і Ступки-Голубовські отримують свою нову назву: та частина села, де була поставлена церква, стала знову називатися Іванівкою, але тепер уже на честь Івана Хрестителя, а інша його, східна частина села, розділена дорогою і широкою вулицею стала називатися Крещенівкою (знову на честь Івана Хрестителя). У народі ж до самої Жовтневої революції все село називали Ступки-Голубовські, а в реєстрі населених пунктів, до революції називалось: Івано-Водохресне Сантуріинівскої волості (пізніше Бахмутської) Бахмутського повіту Катеринославської губернії. І тільки в двадцятих роках, після Жовтневого перевороту за участь у революційних діях і громадянській війні село було перейменовано у село Красне.

Ані клубу, ані читалень до Жовтневого перевороту в селі не було. Була церква, два питійні заклади. В селі була початкова школа на 60 – 70 учнів та 1 або 2 вчителі. Більшість дітей, особливо біднота, до школи не ходили. Дитячих ясел і майданчиків для діточок у селі не було, пологи приймала бабка-повитуха, а в крайніх випадках хворих возили до Бахмутської земської лікарні, де до того часу вже були деякі лікарі та фельдшера. У селі були дві бакалійні приватні крамниці, казенна винна крамниця.

З причини того, що у селян землі майже не було, а годувати сім’ї було потрібно, люди йшли працювати на заводи. Це були в основному Часів-Ярський завод, тут і працювало більшість жителів села.

У квітні-травні 1918 року Бахмут І всі прилеглі околиці були зайняті німецькими військами. Тоді станції Деконська, 25 кілометрів від села Красне, станції Соль, Яма, Красний Лиман, Закотне, і далі у напрямку до Харкову були зайняті загоном Чапліна, який час від часу нападав на німців. Таке невизначене положення тривало до глибокої осені 1918 року, коли німці пішли. У грудні 1918 року Бахмут і всі села повіту були з боями взяті денікінськими військами.

У грудні 1017 року через Красне село проходили ескадрони Будьонного. Село було взято з боєм. Зайнятий був і Бахмут з усіма його околицями, цього разу назавжди. Так у селі Красному була встановлена радянська влада. У 1926 році партійна організація села складалася з одинадцяти комуністів.

У 1927 році, господарства всіх селян вирішили об’єднати в одне. У селі почалася боротьба з “куркулями”. Так за 1929 рік одноосібних селян силою загнали в два колгоспи: на Іванівці – колгосп № 1, на Крещенівці – колгосп № 2.

Частина малозаможних селян упиралися, але під страхом “розкуркулення” створили свій колгосп № 3. Так, з тридцяти господарств, було створено новий колгосп. Але він довго протриматися не зміг і під натиском нової влади злився з колгоспом N 1.

На початку липня 1941 року село Красне було окупована фашистськими загарбниками Колгосп був зруйнований: знищена робоча худоба, все поголів’я рогатої худоби, свиней, птиці. Знищено всі будівлі, господарські машини, знаряддя праці, багато жертв від фашистських варварів було серед людей. Село було наполовину спалено, з 420 дворів 230 було знищено. Господарська діяльність села була повністю зруйнована.

Героїчно показали себе на фронтах війни воїни-жителі села Красне. Одним з учасників війни був розвідник, ветеран 37 гвардійської Червонопрапорної стрілецької дивізії, житель села Красне Микола Гаврилович Каковкін.

У боях загинуло більше сотні людей, інвалідами з фронту повернулося близько двадцяти чоловік і тільки 50 чоловік повернулися живими.

У вересні 1943 німецько-фашистські загарбники були вигнані з наших місць і на другий день після звільнення жителі села Красне перейшли до створення нового колгоспного господарства. До 1950 року два колгоспи села були повністю відновлені. Були побудовані нові будинки, відкрита школа, амбулаторія, відновила свою діяльність споживча кооперація. У 1951 році почали будувати нові магазини. Розширився асортимент продовольчих і промислових товарів для населення.

Велику турботу про відновлення довоєнного рівня життя виявляв колишній голова з 1949 року С. І. Кучма. Він сам іноді навіть доставляв на конях споживчі товари для жителів села.

У 1957 році обидва колгоспи зливаються в один, який назвали ім’ям “40 років Жовтня”. У 1959 році він був укріплений артіллю, розташованою в селі Кліщіївка і отримав назву спочатку: імені Калініна, а потім “Донбас”. Після цього об’єднаний колгосп, до якого входили орні землі сіл: Іванівка, Кліщіївка, Крещенівка і Андріївка став відноситись до земель Красносельської сільради.

До початку шістдесятих років у колгоспі було 4449 гектарів землі, в тому числі орної землі – 3189 га. Обробляли їх дві комплексні (овочева і тракторна) бригади. Були так само три ферми великої рогатої худоби, дві свинотоварних і одна птахівницька ферми.

У тракторній бригаді було 17 тракторів, автомобільний парк з 12 машин. У господарстві працювало близько тридцяти потужних електромоторів, більше десяти різних комбайнів. Було на той час до сотні коней, 760 товарних корів, більше десяти тисяч голів молодої рогатої худоби, 1700 свиней, до 660 овець, десятки тисяч різних птахів, фруктовий плодоносний сад – 110 га, 50 га городу та 10 га винограднику.

У 1961 році тільки озима пшениця дала врожай 32,8 центнера з гектара, майже до 200 пудів, а це в 6 – 7 разів вище, ніж у селян-одноосібників до революції. Збільшилися надої молока. Тільки в 1965 році було надоєно 1973 тонни молока замість шістдесяти за планом. Трохи було перевиконано завдання з продажу молока державі.

У досягненні таких високих показників у шістдесяті роки важливу роль зіграли: бригадир тракторної бригади , механізатори А. І. Мудрий, іно, І. І. Скіданенко, І. В. Клименко, доярки іна, Є. С. Матвієнко, , свинарка ’яненко і багато інших колгоспників. Вони працювали не покладаючи рук, день у день перевиконуючи свої завдання. Уміло керували господарством голова правління інський, агроном , бригадир ін та інші.

Разом з високими показниками підвищується і життєвий рівень населення. У селі виріс прекрасний клуб на 500 місць, чотири рази на тиждень стали показувати кінофільми або ставити концерти і постановки. В гості до колгоспників приїжджали різні театри. З’явилася бібліотека на 15 тисяч книг, яка обслуговувала понад 600 читачів.

Село стало виписувати понад сімсот примірників різних газет і 200 примірників журналів. У кожному будинку з’явилося радіо (село обслуговував радіовузол на 300 точок). У сім’ях з’явилися радіоприймачі та радіоли, телевізори. Збудована школа на 300 місць. Діти колгоспників, не йдучи з рідних місць, стали отримувати середню освіту, і стали поступати до вищих та середньо технічні заклади. У селі був збудований універсальний сільський магазин, продуктовий і книжковий магазини, їдальня, дитячі ясла медичний пункт і аптека.

Після подолання розрухи, піднесення сільського господарства, наш колгосп “Донбас” був перетворений в радгосп “Красносельський”. Тут створюється університет сільськогосподарських знань обласна школа поливальників, школа робітничої молоді.

Сільська рада на кошти самооподаткування побудувала водопровід. Село стало повністю електрифікованим. Наші односельці стають вчителями, лікарями, зоотехніками, агрономами, журналістами, письменниками. Багато хто з них живе далеко від рідних місць, але пам’ятають своє коріння, пишаються своїм сільським минулим, історією своєї малої Батьківщини.

Стаття 4. Загальна характеристика громади

1. Красненська територіальна громада на сході та півдні межує з територією Опитненської громади, на сході – з територією Зайцівської громади, на південному сході – з землями Кодемської громади, на заході – з територією Костянтинівського району Донецької області, а на півночі – з територією міст Артемівськ та Часів Яр.

Адміністративним центром громади є село Красне. Чисельність населення громади за останніми даними складає – 3420 чол., територія громади загалом складає 12118,30 га, площа населених пунктів – 955,2 га, кількість дворів – 1360, у тому числі:

с. Красне – 650 дворів, населення – 1649 чол.;

с. Кліщіївка – 197 дворів, населення – 538 чол.;

с. Андріївка – 28 дворів, населення 61 чол.;

с. Берхівка – 79 дворів, населення 123 чол;

с-ще. Артемівське – 406 дворів, населення 1049 чол.

Землі громади це переважно сільськогосподарські угіддя та рілля, що орендуються господарськими товариствами, приватними підприємствами та фізичними особами. На території громади маються також ліси та лісовкриті площі, ставки.

В громаді розташоване 1 промислове підприємство (виробництво мінеральної води), 11 сільськогосподарських підприємств, з них 9 фермерських господарств (вирощування сільськогосподарських культур: зернові, соняшник, кукурудза кормовий буряк, овочі).

На території громади діють:

- будинки культури;

- 1 дошкільний навчальний заклад “Зіронька”;

- 1 загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів;

- 2 бібліотеки;

- 3 фельдшерсько-акушерських пункти;

- 1 амбулаторія загальної практики сімейної медицини;

- 10 магазинів;

- 1 побутове підприємство.

Чотири населених пункти громади телефонізовано.

Дані, наведені в цій статті актуальні на час затвердження Статуту.

Стаття 5. Символіка громади

1. Сільська рада своїм рішенням може затвердити символіку територіальної громади. Символікою, що відображає історичні, культурні, соціально-економічні та інші особливості і традиції громади, маже бути герб, прапор і гімн.

Опис герба, прапора, тексту гімну і порядок їх використання затверджується рішенням сільської ради.

2. Рішенням сільської ради може бути заснована й інша символіка.

3. До об’єктів символіки за рішенням ради можуть бути віднесені також назви і зображення пам’яток історії та культури, культових споруджень, пам’яток природи, елементів ландшафту, вулиць і т. п. При цьому рішенням сільської ради повинен бути затверджений Перелік об’єктів і пам’яток історії та культури, віднесених до символіки.

Стаття 6. Святкові та пам’ятні дні

1. Святкування видатних подій, державних і релігійних свят є основою подальшого розвитку, злагоди та взаєморозуміння у суспільстві.

2. Пам’ятною датою громади є – 1700 рік – рік заснування першого поселення на території Красненської територіальної громади. Щорічне святкування Дня громади було традицією до 2000 року, А в 2000 році село Красне відсвяткувало своє 300-річчя, і з того часу щороку напередодні дня робітника сільського господарства (в останню неділю жовтня) в громаді влаштовуються свята вулиць (одна вулиця визначається разом із затвердженням плану роботи сільського клубу на рік). В рамках свята вулиць вшановуються ювіляри, ветерани праці та Великої Вітчизняної Війни, пенсіонери, вдови, молодята, новонароджені, багатодітні, проводяться конкурси на кращий двір.

День вулиць проводиться з метою виховання поваги до історії і духовності українського народу, любові до рідного села, розвитку почуття патріотизму, набуття демократичних цінностей, відродження загальнонаціональних і місцевих традицій.

3. З метою збереження місцевих історичних традицій щорічно відзначається День Перемоги, 5 вересня святкується День визволення Донбасу від німецько-фашистських загарбників. У визволенні рідного села приймав активну участь його житель Кас’яненко Олександр Іванович.

4. У громаді діє сільський будинок культури, який організовує роботу клубів за інтересами, проведення конкурсів краси серед молоді та дітей, гумористичних виступів “клубу веселих та кмітливих”, проводів пенсіонерів на заслужений відпочинок, фольклорних і обрядових свят та тематичних вечорниць, вечорів гумору, інтелектуальних ігор, а також забезпечує творче супроводження всіх інших свят, що проходять в громаді (в тому числі такі свята, як день навколишнього середовища, свято книги, день святого Валентина, свято чистої криниці, день писемності і мови, тощо). Силами працівників будинку культури всі календарні свята проходять весело та театралізовано.

У Свято-Покровському храмі відзначаються всі релігійні православні свята, у тому числі Різдво Христове, свято Великодня, Святої Трійці, та інші. На діючих в громаді водозаборах Артемівський Горводоканал щороку організує святкування Водохрещення.

До того ж громада традиційно відзначає давні слов’янські свята, такі як, наприклад, Масляниця, Маланка (новорічний обряд) та Івана Купала.

План роботи клубу на рік затверджується рішенням виконкому.

5. Сільська рада щорічно при затвердженні плану роботи ради на рік встановлює перелік свят і видатних подій своєї територіальної громади.

Стаття 7. Територія і адміністративно-територіальний устрій

1. Адміністративно-територіальний устрій громади становлять села Красне, Андріївка, Берхівка, Кліщіївка та селище Артемівське з адміністративним центром у селі Красне.

2. Об’єднання сіл Красне, Андріївка, Берхівка, Кліщіївка та селища Артемівське є самоврядною адміністративно-територіальною одиницею – сільським поселенням, у межах якого територіальна громада здійснює місцеве самоврядування, має органи місцевого самоврядування, свою комунальну власність і свій місцевий бюджет.

3. Зміна меж адміністративно-територіальних одиниць здійснюється у встановленому законодавством України порядку.

Стаття 8. Населення

1. Населення територіальної громади сіл Красне, Андріївка, Берхівка, Кліщіївка та селища Артемівське складається з жителів (громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства), які проживають в селах на законних підставах.

2. На території сіл проживають українці та росіяни, на час затвердження Статуту на території громади представники інших національностей не проживають.

3. Реєстрація жителів здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Стаття 9. Питання місцевого значення

1. До відання територіальної громади відносяться питання місцевого значення, які вирішуються нею самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування в межах Конституції і законів України.

2. З урахуванням соціально-економічних, політичних, культурних та інших особливостей життя територіальної громади до питань місцевого значення відносяться:

2.1. Володіння, користування та розпорядження комунальною власністю, враховуючи ту, що передана у власність територіальної громади як безхазяйне майно або відумерла спадщина.

2.2. Створення умов для житлового будівництва.

2.3. Організація збору, утилізації, переробки побутових відходів.

2.4. Підтримка розвитку соціально-культурної сфери – освіти та науки, охорони здоров’я, культури і мистецтва, фізичної культури та спорту.

2.5. Організація благоустрою та озеленення сіл.

2.6. Сприяння розвитку підприємництва.

2.7. Забезпечення громадського порядку та суспільної безпеки.

2.8. Участь в асоціаціях, інших об’єднаннях з проблем місцевого самоврядування, встановлення партнерських зв’язків із закордонними муніципальними утвореннями та інші питання місцевого значення, не віднесені чинним законодавством України до виключної компетенції органів державної влади.

Стаття 10. Форми реалізації права членів територіальної громади на участь в місцевому самоврядуванні

1. Члени територіальної громади здійснюють своє право на участь в місцевому самоврядуванні як безпосередньо, так і через відповідні органи місцевого самоврядування.

2. Формами участі членів територіальної громади в місцевому самоврядуванні є:

- місцеві вибори;

- місцевий референдум;

- загальні збори громадян за місцем проживання;

- місцеві ініціативи;

- громадські слухання;

- колективні та індивідуальні звернення громадян;

- участь у роботі органів місцевого самоврядування та робота на виборних посадах місцевого самоврядування;

- консультаційне опитування громадян;

- інші форми, не заборонені чинним законодавством України.

3. Будь-які обмеження прав членів територіальної громади на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними або іншими ознаками забороняються.

4. Перелік форм участі членів територіальної громади в місцевому самоврядуванні, зазначений у Статуті, не є вичерпним.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування сприяють становленню нових форм участі жителів у здійсненні місцевого самоврядування.

Стаття 11. Участь у роботі органів місцевого самоврядування

Члени територіальної громади мають право бути присутніми на відкритих засіданнях місцевої ради.

РОЗДІЛ II. МІСЦЕВИЙ РЕФЕРЕНДУМ

Стаття 12. Загальні положення про місцевий референдум

1. Місцевий референдум – форма реалізації права членів територіальної громади на місцеве самоврядування, що полягає в прийнятті територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.

2. Місцевий референдум проводиться з метою забезпечення народовладдя та особистої участі членів територіальної громади в керуванні місцевими справами.

3. Рішення, що прийняті на місцевому референдумі, мають вищу юридичну силу відносно рішень, які прийняті сільською радою.

4. Участь у місцевому референдумі є добровільною. Ніхто і ні в якій формі не може бути примушений до участі в місцевому референдумі.

5. У місцевому референдумі мають право брати участь члени територіальної громади, які на день проведення референдуму досягли 18 років і постійно проживають на території сіл місцевої ради.

6. Будь-яке пряме або непряме обмеження прав членів територіальної громади на участь у місцевому референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду та характеру діяльності забороняється.

7. У місцевому референдумі не беруть участь психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, і особи, які утримуються в місцях позбавлення волі.

8. Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос.

9. Голосування під час місцевого референдуму є таємним. Контроль за волевиявленням громадян не допускається.

10. Громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право безперешкодної агітації за пропозицію про проведення місцевого референдуму, за ухвалення рішення, що виноситься на місцевий референдум, а також проти пропозиції про проведення місцевого референдуму, ухвалення рішення.

11. Для реалізації цього права зацікавленим особам і організаціям надаються приміщення для зборів, забезпечується можливість використання місцевих засобів масової інформації

12. Винесений на місцевий референдум проект рішення обговорюється в межах територіальної громади.

13. Діяльність сільської ради і громадських органів, які беруть участь у підготовці і проведенні місцевого референдуму, здійснюється відкрито і гласно.

14. Всі рішення, що стосуються місцевого референдуму, а також проекти рішень, які виносяться на місцевий референдум, підлягають опублікуванню місцевими засобами масової інформації і розміщенню на інформаційних стендах і дошках сільської ради.

15. В день проведення місцевого референдуму будь-яка агітація забороняється.

16. Новий місцевий референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений не раніше ніж через рік від дня попереднього місцевого референдуму з цих питань.

17. Прийняття рішень про проведення місцевого референдуму з питань, які не відносяться до відання місцевого самоврядування, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

18. Особи, які перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню членом територіальної громади права брати участь у місцевому референдумі, вести до голосування агітацію, а також члени комісій з референдуму, посадові особи, які вчинили підробку документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення Закону України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми” і цього Статуту, несуть встановлену законодавством України відповідальність.

19. Підготовка і проведення місцевого референдуму здійснюється за рахунок місцевого бюджету.

Порядок фінансування підготовки і проведення місцевого референдуму визначається сільською радою.

20. Порядок ініціювання, підготовки і проведення місцевого референдуму визначається Конституцією України, Законом України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми” і Статутом територіальної громади.

Стаття 13. Предмет місцевого референдуму

1. Предметом місцевого референдуму може бути:

- прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування;

- прийняття рішень, які визначають зміст постанов сільської ради та її виконавчих і розпорядчих органів.

2. Проведення місцевого референдуму з питань, які не відносяться до відання органів місцевого самоврядування, не допускається, а результат такого референдуму визнається таким, що не має юридичної сили.

Стаття 14. Порядок призначення місцевого референдуму

1. Місцевий референдум призначається сільською радою.

2. Сільська рада призначає місцевий референдум на вимогу не менше половини депутатів від загального складу ради або на вимогу, підписану однією десятою частиною членів територіальної громади, які постійно проживають на території ради і мають право брати участь у місцевому референдумі.

3. Вимога депутатів про проведення місцевого референдуму реалізується шляхом поіменного голосування на пленарному засіданні сільської ради або шляхом збирання підписів депутатів. Підписи депутатів сільської ради засвідчує голова ради.

4. Право ініціативи у збиранні підписів під вимогою про призначення місцевого референдуму належить членам територіальної громади, які постійно проживають на території громади і мають право на участь у місцевому референдумі.

5. Збирання підписів організують і здійснюють ініціативні групи місцевого референдуму.

6. Ініціативна група місцевого референдуму утворюється на зборах, в яких беруть участь не менше 50 членів територіальної громади, які мають право на участь у місцевому референдумі.

7. Не пізніше ніж за десять днів до проведення зборів з питань місцевого референдуму їх ініціатори повинні письмово повідомити про час, місце і мету зборів голову сільської ради.

8. Перед початком зборів здійснюється реєстрація учасників зборів, складається їх список із зазначенням прізвища, імені, по батькові, місця проживання. На зборах обираються їх голова і секретар, подальший порядок денний повинен включати обговорення доцільності проведення місцевого референдуму й формулювання питання, що пропонується на нього винести.

У разі схвалення більшістю учасників зборів пропозиції про проведення референдуму та затвердження формулювання питання, що пропонується на нього винести, обирається ініціативна група, якій доручається організація збирання підписів громадян.

9. Ініціативна група місцевого референдуму складається не менше ніж з 10 членів територіальної громади, які мають право брати участь у місцевому референдумі.

10. Про проведення зборів складається протокол із зазначенням результатів голосування з питань порядку денного.

11. Документи проведених зборів – список їх учасників, протокол зборів, точне формулювання питання, що пропонується винести на референдум, та список членів ініціативної групи із зазначенням даних документів, що посвідчують їх особи, підписуються головою і секретарем зборів.

12. Ініціативні групи місцевого референдуму реєструються головою ради.

Для реєстрації ініціативної групи голові сільської ради подаються документи зборів громадян, передбачені п. 11 цієї статті, а також підписане членами ініціативної групи зобов’язання про додержання ними законодавства України про референдум.

13. У разі відповідності поданих документів до вимог Статуту і чинного законодавства України голова сільської ради у десятиденний строк реєструє ініціативну групу місцевого референдуму, після чого у триденний строк видає їй свідоцтво про реєстрацію та посвідчення членів ініціативної групи за формою, що встановлюється Президією Верховної Ради України.

14. У свідоцтві про реєстрацію ініціативної групи місцевого референдуму на основі списків громадян, які брали участь в останньому за часом референдумі, або списків виборців останніх за часом виборів зазначається точна кількість громадян, підписи яких необхідні для підтримки вимоги про проведення місцевого референдуму, та термін збирання підписів.