Історія педагогіки (стр. 19 )

Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі формуються ці переконання — у взаємовідносинах між вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, вважав педагог, це формування переконань — їх поява, розвиток, зміцнення, вияв у вчинках.

Важливим у всебічному розвитку особистості, на думку вченого, є трудове виховання. Особливого значення у зв'язку з цим він надавав єдності трудової культури і загального розвитку — морального, розумового, естетичного, фізичного, розкриттю, виявленню і розвитку індивідуальності в праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за необхідне в період дитинства і отроцтва широко залучати учнів до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання, на думку вченого, розпочинається за шкільною партою, оскільки навчання є найважчою працею для школяра.

Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особистості у школі педагог вирізняв: навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихованців.

5. Етнічні засади родинного виховання («Батьківська педагогіка»)

першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. Про це він писав в «Етюдах про комуністичне виховання». Навчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педагог, батьки мають вчитися стільки ж років (у батьківській школі), скільки й діти. Загалом у педагогічній системі В. Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якої батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьому сприяло не лише навчання батьків, а й спільне проведення свят, різноманітних суспільно-корисних справ.

У «Батьківській педагогіці» вчений по-новому осмислив взаємозв'язки родини і школи. В основі цих зв'язків – глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, казки, легенди, оповіді, вчений розкрив кращі набутки етнічних засад виховання. За В. Сухомлинським, кожен народ створює власну систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності народ відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фольклор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції. У вищезазначеній книзі автор доступно, яскраво й образно показав зразки родинного виховання дітей та молоді з урахуванням етнічних засад українського народу.

У праці «Як виховати справжню людину» він дав пораду майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виховувати шанобливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переконанням, є поняття: народ, мати, батько, син. У «Листах до сина» й «Листах до дочки» вчений підтвердив свої переконання і дав конкретні поради щодо підготовки до родинного життя.

6. Ідеї становлення вчителя-вихователя («Сто порад вчителю», «Розмова з молодим директором школи»)

У «Павлиській середній школі» В. Сухомлинський розкрив складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних прикладах показав особливості становлення колективу. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за його переконанням, є любов і повага до дітей. Без сумніву, Василь Олександрович був феноменальним вчителем, оскільки, за винятком біології, хімії і фізики у старших класах, міг провести будь-який урок; до проведення уроків відносився творчо. Звичайно, він насамперед постійно вдосконалював знання. Його бібліотека містила не лише фахову, а й соціологічну, психологічну, педагогічну літературу, яка видавалася в Союзі РСР.

У книзі «Сто порад вчителеві» вчений розкриває технологію власної творчості. Крім ерудованості він мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, людяністю, працездатністю (щодня з четвертої години ранку писав власні твори до початку роботи в школі). Як відомо, педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки і практики він випередив час. Вся педагогічна творчість В. Сухомлинського є зразком гуманізму, новаторства, адже в умовах тоталітарного режиму вчений-педагог обґрунтував і запровадив нову педагогіку, побудовану на гуманістичних принципах [5].

Творчі завдання і реферати

1. Гуманістичне виховання В. да Фельтре, М. Монтессорі, В. Сухомлинського.

2. Духовність особистості школярів (за В. Сухомлинським).

3. Система морально – трудового виховання за В. Сухомлинським.

4.Упровадження ідей В. Сухомлинського в навчально-виховний процес сучасної школи.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. У чому полягає розвиток В. Сухомлинським ідеї колективу А. Макаренка?

2. Які методи навчання молодших школярів В. Сухомлинського мають особистісно-орієнтовне спрямування?

3. Назвіть основні елементи педагогічної системи В. Сухомлинського.

4. Порівняйте погляди А. Макаренка і В. Сухомлинського на розвиток колективу.

Тести

1. Один з визначальних видів дитячої творчості у пізнавальній діяльності молодших школярів та молодших підлітків (у педагогічній системі ):

а) малювання; б) складання казок; в) спів; г) гра.

2. Назва процесу організації поєднання навчальної та трудової діяльності учнів у гуртках Павлиської середньої школи:

а) праця; б) майстрування; в) дослідництво; г) гра.

3. Результат сформованості особистості учня Павлиської середньої школи:

а) духовність; б) освіченість; в) наполегливість; г) вічливість.

4. Послідовний ряд педагогічних творів В. Сухомлинського, що віддзеркалює процес формування особистості від шести років до соціальної зрілості:

а) «Педагогічний колектив школи», «Павлиська середня школа», «Листи до дочки»;

б) «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Листи до сина»

в) «Людина неповторна», «Вірте в людину», «Як виховати справжню людину».

5. Назва твору В. Сухомлинського, в якому розкриваються особливості впровадження передового педагогічного досвіду:

а) «Сто порад вчителеві»; б) «Розмова з молодим директором школи»;

в) «Педагогічний колектив школи»; г) «Листи до сина».

Тема XX

СТАНОВЛЕННЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДУХОВНОГО І НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Утвердження демократичних державно-громадських засад освіти й

виховання молоді.

Реформування освіти на сучасному етапі розвитку українського

суспільства.

3. Утвердження шляхів та засобів національного виховання дітей та молоді.

4. Особливості реформування професійної, вищої й педагогічної освіти.

Література: [1, 2, 5, 14, 16, 22, 24]

Ключові слова: інтелектуальний, творчий, культурний потенціал народу, моральна, художньо-естетична, правова, трудова, екологічна культура, народність; природовідповідність; культуровідповідність; гуманізація; демократизація; безперервність; етнізація; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатива.

Утвердження демократичних державно-громадських засад освіти й виховання молоді

Важливим аспектом демократизації сучасної школи є розвиток системи самоврядування, реформування управлінської сфери. Законом України «Про освіту» в українській національній школі створено органи самоврядування, до складу яких входять насамперед загальні збори (конференція) колективу закладу освіти; районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим, Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

Реформування освіти на сучасному етапі розвитку українського суспільства

В 1993 році прийнята Кабінетом міністрів і підписана Президентом України Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI ст.»), в якій визначено «стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу на XXI ст., створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації».

Державна національна програма «Освіта» визначає стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості; виведення освіти в Україні на рівень розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад. Передбачається створення на рівноправній основі недержавних та глибока демократизація традиційних навчально-виховних закладів.

У програмі «Освіта» визначені також пріоритетні напрями, основні шляхи і принципи наступного реформування освіти. Вони спрямовані на досягнення певних стратегічних цілей. Зокрема, досить конкретно визначаються шляхи реформування кожної з ланок системи освіти: дошкільного виховання, в якому поєднуються сімейне і суспільне виховання; загальноосвітньої підготовки на національній основі, в якій реформуванню піддаються зміст гуманітарної та природничо-математичної освіти, трудової та фахової підготовки в середній ланці освіти. Суттєва увага приділяється національному вихованню, головною метою якого є набуття молодим поколінням соціального досвіду успадкування духовних надбань українського народу, формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою [5, 23].

Утвердження шляхів та засобів національного виховання дітей та молоді

Державна національна програма «Освіта» та Концепція національного виховання визначили пріоритетні напрями та шляхи забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу.

Національне виховання — це виховання підростаючих поколінь на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній спадщині, духовності. Національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Це одночасно і державне виховання, що здійснюється державними установами, а загальнонаціональне в його змісті діє і поза межами впливу цих установ, має значно ширший діапазон впливу на процес соціалізації особистості.

У Державній національній програмі «Освіта» підкреслюється, що «головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури». Мета повинна бути єдиною для всіх навчально-виховних закладів. Така єдина мета виховання є науково обґрунтованим державним стандартом, закріпленим у законах нашої держави.

Система національного виховання ґрунтується на таких фундаментальних принципах: народність; природовідповідність; культуровідповідність; гуманізація; демократизація; безперервність; етнізація; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; систематичність і варіативність його форм і методів; свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів: зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею; інтегративність виховання як єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.

Сутнісні основи національного виховання визначаються ідеями національного світогляду, філософії, ідеології, засадами родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості.

Особливості реформування професійної, вищої й педагогічної освіти

В галузі вищої освіти передбачається як стратегічне завдання — перехід до гнучкої, ступеневої системи підготовки фахівців для підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, піднесення вищої освіти в Україні на рівень досягнень найбільш розвинених країн світу шляхом здійснення ряду міжнародних проектів та інвестицій. Проектується також дальше підвищення рівня і ефективності наукових досліджень у вищій школі.

Державна система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і має світський характер. Найважливішими напрямами відродження школи є: реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур українців та інших народів, що проживають в Україні, відродження ролі школи в розвитку культури народу; демократизація всіх сторін шкільного життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорсткого одержавлення і регламентації її діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання — сім'ї, школи, позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління.

Зміст навчального матеріалу загальної середньої освіти поділяється на державний і шкільний компоненти.

Гімназії та ліцеї працюють за спеціальними навчальними планами, які розробляються педагогічними колективами спільно з вищими навчальними закладами. Міністерством освіти України розроблений базовий навчальний план гімназії, який передбачає широкий спектр предметів за вибором: мови народів України, стилістика української мови, старослов'янська мова, латина, грецька мова, народознавство, ораторське мистецтво, поетика, логіка, історія, культура, етнографія, людина і суспільство, вступ до філософії, основи екології та економіки, ритміка, хореографія тощо.

Базовий навчальний план ліцею диференціює навчальну роботу учнів за основними профілями: філологічний, історико-філософський, художньо-культурний, фізико-математичний, біолого-хімічний, економічний, технічний. Їх кількість і зміст визначаються конкретним педагогічним колективом відповідно до потреб учнів і кадрового та навчально-методичного забезпечення. Додаткові предмети в ці навчальні плани вводяться залежно від напрямів і профілів: основи етики, естетика, культура та мистецтво України, основи моделювання та конструювання тощо. Для учнів відкриваються можливості щодо вибору додаткових курсів.

Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: в багатопрофільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічна освіта надається в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:

1. Перший рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти.

2. Другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади освіти.

3. Третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) — інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші види закладів освіти першого рівня акредитації; бакалавр — забезпечують коледжі, інші заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр — забезпечують вищі заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

Творчі завдання та реферати

1. Особливості навчально-виховної діяльності у закладах нового типу.

2. Новації і новітні технології особистісного орієнтованого навчання.

3. Загальні тенденції утвердження національного виховання.

4. Особливості формування громадянськості школярів.

Питання для роздумів, проблемні запитання

1. Які головні ознаки особистісно орієнтованого виховання?

2. У чому полягає сутність неперервної освіти?

3. Поясніть, як ви розумієте термін «державно-громадське управління» освітою.

4. Перерахуйте головні критерії, за якими визначаються якості сучасної освіти.

Тести

1. Нетрадиційний шлях здобуття вищої освіти в Україні:

а) заочна форма навчання; б) екстернат;

в) дистанційне навчання; г) індивідуальне навчання.

2. Освічена українська людина XXI століття повинна вміти:

а) читати, писати, рахувати;

б) читати і плавати;

в) має загальні і комп'ютерні навички;

г) має загальноосвітні і професійні навички.

3. Навчальний загальноосвітній заклад нового типу:

а) школа - дитячий садок; б) колегіум;

в) малокомплектна школа; г) академія.

Тема ХХІ

ПОЧАТКОВА ОСВІТА В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ ХХ ст.

Мережа загальноосвітніх закладів на рубежі ХХ – ХХІ ст.

Модернізація освіти та інтеграція до Європейського освітнього простору в контексті Болонського процесу.

Тенденції розвитку школи та представники початкової освіти від 60-х років до сьогодення.

Література: [1, 5, 14, 16, 18, 19, 20, 22, 23, 24]

Ключові слова: криза, мало комплектна школа, парадигма, Болонський процес.

1. Мережа загальноосвітніх закладів на рубежі ХХ – ХХІ ст.

Наприкінці XX ст. стан освіти визначали два основні чинники: перехідний період розвитку українського суспільства і системна криза в ньому. Перехідний період зумовив творення нових форм, методів і засобів навчання. Системна криза (соціальна, і особливо фінансова) гальмувала розвиток нововведень в освітній справі.

Залишковий принцип фінансування та нестабільність асигнувань на розвиток освіти призвели до звуження мережі навчальних закладів, вивільнення педагогів, значної заборгованості із виплати зарплатні.

Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» (1999) передбачає реалізацію принципів гуманізації та демократизації, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей.

Законом визначені типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І – Ш ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І – III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II – III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів згідно з профілем;

ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів;

загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І – III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);