Правове регулювання вищої юридичної освіти і науки в росії в XIX ст. (на матеріалах українських губерній) (стр. 2 )

§  Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

§  дипломатія (1 год/тижд.);

§  політична економія (3 год/тижд.) [47].[16]

Як бачимо, порівняно із Статутом 1804 р. перелік предметів, визначений для викладання на юридичному факультеті Харківського університету, фактично не змінився.

У 1834 р. в українських губерніях Росії, а саме у Києві, був заснований другий університет, який одержав ім’я святого Володимира. За Височайше затвердженим Статутом в юридичному відділенні повинні були викладатися такі дисципліни [300] [17] (див. Додаток Ж):

1)  загальний систематичний огляд законознавства або так звана енциклопедія прав;

2)  основні закони і установи Російської імперії, закони про становище людей у державі;

3)  російські цивільні закони як загальні, так і особливі: кредитні, торгові і про фабрики, із приєднанням і тих місцевих законів, які діють в деяких губерніях;

4)  російські кримінальні закони;

5)  закони благочинності (див. Додаток А);

6)  закони про державні повинності і фінанси (див. Додаток А);

7)  римське законодавство і його історія.

У § 46 Статуту законодавець робить цікаве застереження про те, що всі вищенаведені предмети запроваджуються або залишаються «до часу» на розсуд Міністерства народної освіти.

Організація і межі факультетських предметів у Статуті університету св|. Володимира були визначені трохи інакше, ніж у Статуті 1804 р. На юридичному факультеті університету св. Володимира, у порівнянні з Харківськім університетом, концепція навчальних дисциплін дещо інша. У Київському університеті перевагу було віддано російському праву. За новим Статутом запроваджувалося п’ять кафедр з вітчизняного законодавства, тоді як за Статутом 1804 р. існувала лише одна кафедра прав Російської імперії [20].[18] Економічні науки в університеті св. Володимира були відокремлені від юридичного факультету. Політична економія збереглася як навчальна дисципліна, але була об’єднана зі статистикою. Розділено кафедри цивільного і кримінального права. Право природне, на яке в 1820-ті рр. розпочалися гоніння не представлено. Із предметів, що вивчалися на юридичному факультеті, зникли також право народне і права знатних стародавніх і нових народів. З’явилася нова дисципліна – енциклопедія законознавства. Виключення названих предметів з навчальних планів відіграло певну роль у справі розвитку юридичної освіти. Прогалина, що утворилася, заповнювалася власне юридичними предметами. Творці нової системи університетської освіти розраховували таким чином наблизити викладання юридичних дисциплін до практики [304].[19]

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

У середині 40-х рр. (1846 р.) розподіл навчальних дисциплін, які читалися на юридичних факультетах двох українських університетів, виглядав таким чином. Ґрунтуючись на «Обозрении публичного преподавания предметов в Императорских университетах на 1845–1846 акад. г.», зіставимо за допомогою табл. 1 навчальні курси, що викладалися на юридичних факультетах Харківського і Київського університетів [195].[20]

Таблиця 2.1

Навчальні курси, що викладалися на юридичних факультетах

Київського і Харківського університетів у 1845–1846 навч. рр.

Харківський університет

Університет св. Володимира

1. Енциклопедія законознавства. 2. Історія римського законодавства. 3. Система римського законо- давства. 4. Основні закони Російської імперії, установи, закони про державну службу і про стани. 5. Цивільні закони Російської імперії (про права цивільні, про цивільну розправу, межові закони). 6. Кримінальне право і судо- чинство. 7. Закони державного благоустрою і благо чинності. 8. Закони про державні повинності і фінанси. 9. Середня історія. 10. Канонічне право. Предмети спільні з іншими факультетами 11. Богослов’я і церковна історія. 12. Логіка. 13. Етична філософія. 14. Політична економія. 15. Російська словесність. 16. Російська історія. 17. Латинська і німецька мови.

1. Енциклопедія законознавства. 2. Загальнонародне правознавство. 3. Історія римського права. 4. Вчення про обов’язки заспадщинузгіднпо римським правом. 5. Основні закони і державні установи Російської імперії. 6. Про права і обов'язки сімейні за російськими законами. 7. Про порядок набуття і зміцнення прав на майно за російськими законами. 8. Вступ у кримінальні і поліцейські закони. 9. Історія кримінального законодавства і законознавства. 10. Закони про державне майно і статути (монетний і про сіль). 11. Закони про сільську і ремісничу промисловість, торгове законодавство. Предмети спільніі з іншими факультетами 12. Церковна історія і церковне законознавство. 13. Політична економія. 14. Історія російської словесності. 15. Російська історія.

Так, у Харківському університеті у зазначений період не читалися курси загальнонародного правознавства та історії кримінального законодавства. В університеті св. Володимира не викладалися система римського законодавства, закони державного благоустрою і благочинності і закони про державні повинності і фінанси. Із загальноуніверситетських предметів студенти-юристи Харківського університету, на відміну від їх київських колег, слухали курси логіки і етичної філософії. Як бачимо, навчальні дисципліни, що викладалися в Харківському і Київському університетах, за деяким винятком, були одні і ті самі. Причина певних відмінностей навчальних курсів полягала у вакантності деяких кафедр на юридичних факультетах.

Новий період в історії університетів і вищої юридичної освіти розпочався наприкінці 40-х рр. XIX ст. Революційні події в Європі спричинилися до низки заходів, здійснених урядом Росії відносно університетів. Репресії зачепили і навчальний бік діяльності юридичних факультетів. У «Наставлении ректору и деканам юридического и первого отделения философского факультета» (1849 р.), що стосувалися всіх університетів, було запропоновано звернути найпильнішу увагу на ті предмети, «изложение которых, по предосудительному духу настоящего времени, может подавать неблагонамеренности более случаев ко внушению молодым людям неправильных, превратных понятий о предметах политических. Таковы, например, государственное право, политическая экономия, наука о финансах» В університетському викладанні не допускалося «не только порицания образа правления, но даже изъявления сомнения в пользе и необходимости самодержавия в России» [94]. [21]

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

З-поміж навчальних дисциплін юридичного факультету значне місце приділялося вивченню історії права. Викладалася студентам-юристам філософія права, найголовніше завдання якої, на думку правознавців XIX ст. полягало в тому, щоб «объяснить право как всеобщее и необходимое явление, познать право не того или другого человеческого общества, но право вообще, т. е. идею права» [68].[22] Велике значення надавалося вивченню римського права, яке, за словами І. А.Покровського, «заменяет общую теорию гражданского права» [227].[23] І, звичайно ж, великим блоком навчальних дисциплін було представлено чинне російське право.

Характерним для нового розподілу кафедр за Статутом 1863 р. було посилення загальнотеоретичної частини в деяких галузях права, таких як державне, фінансове, римське право та ін. Жоден із предметів, як вважає , не був поставлений у привілейоване становище відносно інших. Ця рівноправність юридичних, економічних і політичних дисциплін була важливою рисою Статуту 1863 р. [325].[24] На юридичному факультеті в цей період викладалося право взагалі, а не лише законодавство, як це було за Статуту 1835 р. Виняток становила історія найважливіших іноземних законодавств, історія слов’янських законодавств і церковне законознавство.

Статут 1963 р. «дивився на завдання університетського викладання на юридичному факультеті значно ширше, ніж колишні статути університетів Студентів знайомили як з іноземним законодавством, так і з різними філософськими і економічними вченнями. [325].[25] Важливе місце в системі викладання відводилося історичному елементу, «который может оказывать очень существенное содействие широкому и более верному освещению и объяснению правовых институтов подобно тому, как и сопоставление их сходства и особенностей у различных народов» [325]. [26]

Перед початком 1864/65 навчального року на юридичному факультеті Харківського університету був складений «Огляд викладання наук» [182].[27]

На I курсі читалися такі юридичні дисципліни:

§  енциклопедія права (5 год/тижд.);

§  історія філософії права (3 год/тижд.);

§  огляд історії російського законодавства (3 год/тижд.);

§  російське державне право (2 год/тижд.) (спільно із студентами II курсу);

§  статистика (2 год/тижд.);

Студенти II курсу слухали лекції з таких навчальних

дисциплін:

§  російське державне право (2 год/тижд.) (спільно із студентами I курсу);

§  історія і система римського права (4 год/тижд.);

§  закони благоустрою (4 год/тижд.);

§  політична економія (4 г/тижд);

На III курсі навчальний план складався з таких дисциплін:

§  цивільне право (4 год/тижд.);

§  цивільне судочинство (5 год/тижд.);

§  закони благоустрою (4 год/тижд.);

§  закони поліцейські і кримінальні (5 год/тижд.);

§  державне право європейських держав (5 год/тижд.);

§  Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Київський університет вважав за можливе запровадити розподіл юридичного факультету з першого курсу, а Харківський – лише з другого [58].[28]

Не було єдиної думки і відносно розподілу предметів між двома відділеннями, виділення головних і додаткових дисциплін. Так, університет св. Володимира вважав, що історія найважливіших законодавств, історія слов'янських законодавств і церковне право мали стати головними предметами для обох відділень. Міжнародне право слід було зробити додатковою дисципліною юридичного факультету, а поліцейське, фінансове право і політичну економію викладати оглядово [58].[29] У Київському університеті вважали, що серед навчальних предметів юридичного відділення повинна знаходитися загальна і кримінальна статистика, а такі дисципліни, як богослов’я, російська і загальна історія мали бути виключені.

Пропозиції Ради Харківського університету дещо відрізнялися від проекту киян. Харків’яни вважали, що міжнародне право не слід було прибирати з переліку навчальних дисциплін юридичного відділення, а обмежити його викладання лише міжнародним приватним правом. Судову медицину і латинську мову пропонувалося зробити додатковими навчальними дисциплінами в юридичному розряді, а політичну економію і статистику – головними предметами в обох відділеннях. Торгове право і російську історію, на думку Ради Харківського університету, не слід було викладати в адміністративному розряді, а загальна історія, логіка і психологія мали стати додатковими предметами для обох відділень [58].[30]

Проаналізувавши проекти всіх російських університетів, опубліковані в Журналі Міністерства народної освіти, ми дійшли таких висновків: відповідно до проектів університетів, розподіл юридичного факультету на розряди не повинен бути обов’язковим; право на розподіл може бути надане кожному університету на підставі § 7 університетського Статуту; суть розподілу полягає в тому, що навчальні, що були головними в одному розряді, робилися додатковими в іншому. При цьому головні предмети мали викладатися в повному обсязі, а додаткові у стислому вигляді [58].[31]

Розподіл предметів за розрядами виглядає таким чином:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

У 1885 р. Міністерство народної освіти ухвалило зразковий навчальний план для юридичного факультету, в якому було призначено 144 навчальних годин на вісім семестрів, тобто по 18 годин на тиждень [32].[32] Згідно з цим планом, на читання дисциплін відводилося:

римське право – 36 годин;

російське цивільне право і судочинство – 22 години;

торгове право і судочинство - 22 години;

російське кримінальне право і судочинство – 12 годин;

російське державне право – 8 годин;

церковне право – 8 годин;

поліцейське право – 8 годин;

фінансове право 8 годин:

політична економія – 8 годин;

міжнародне право – 6 годин;

статистика – 4 години;

енциклопедія права – 4 години;

історія філософії права – 4 години.

У 1899 р. юридичний факультет Харківського університету, згідно з пропозицією міністра склав навчальний план, за яким кількість навчальних годин склала 172 [32].[33] Поряд з наведеними навчальними дисциплінами, факультет вважав за обов’язок вивчення однієї з іноземних мов і богослов’я для студентів православного сповідання. Крім того, студентам-юристам рекомендувалося слухати лекції на інших факультетах, зокрема, з логіки, стародавньої римської історії, російській історії, судової медицини [38].[34]

Найбільша кількість навчальних годин на юридичних факультетах кінця XIX ст. відводилася римському праву. Його вивченню російські правознавці надавали особливе значення [227].[35] Підготовка юристів у XIX ст. в університетах Росії, як і в університетах Західної Європи, базувалася на основних положеннях римського права [38].[36] Значне місце відводилося вивченню законодавства Росії. Велика увага приділялася богослов’ю. Згідно з § 24 Правил про залік півріччя (1885 р.), православні студенти, що не склали іспит з богослов’я, не отримували випускного свідоцтва [242].[37] Окрім цього, обов’язковим предметом для студентів-юристів було церковне право.

Як видається, визначальним моментом політики уряду відносно вищої юридичної освіти була своєрідна її державна стандартизація. Це означало направлення на адресу університетів нормативних розпоряджень, що визначали коло дисциплін, обов’язкових для викладання на юридичних факультетах. А з моменту включення у відносини між верховною владою і університетами спеціалізованого посередника – Міністерства народної освіти – додався спеціальний комплекс вимог до змісту викладання на юридичних факультетах. В умовах, коли університетська освіта, в тому числі і юридична, починала розвиватися без наявності наукового, методичного і організаційного обґрунтування, запозичуючи досвід Європи, така стандартизація мала позитивне значення. Визначаючи викладання конкретного циклу навчальних дисциплін, держава сприяла, таким чином, розвитку юридичної науки [38].[38] У перші десятиліття XIX ст. юридичній освіті був властивий етико-філософський характер, значний блок філософських дисциплін мав у викладанні права провідне значення. Починаючи з 20–30-х рр. ХІХ ст. цей освітній стандарт був підданий опалі. Поступово із з навчальних планів зникли такі дисципліни, як природне право, статистика європейських держав, право знатних народів. Кодифікування законодавства і виданняводу Законів Російської імперії спричинили переорієнтацію юридичної освіти на вузькопрофесійну підготовку кадрів. Новий етап в історії регламентації державної підготовки юристів характеризувався утилітарною метою – підготовкою юнацтва «к различным родам государственной службы». У переліку встановлених Міністерством народної освіти дисциплін на юридичних факультетах знаходилися ті, які були важливі для підготовки фахівців, необхідних державі. І це стимулювало розвиток інституту цивільної служби. Дані висновки підтверджують точку зору окремих дослідників про «государственную заданность» юриспруденції, про перетворення її в XIX ст. на своєрідний інструмент внутрішньої політики [30].[39] Із появою Загального університетського статуту 1863 р. збільшилася кількість навчальних дисциплін на юридичних факультетах, був посилений блок історико-правових і галузевих наук. Буржуазні реформи, що проводилися в країні, викликали бурхливе зростання досліджень у галузі права, сприяли розвитку юриспруденції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Міністерства такі Правила іспитів для переведення із курсу в курс і випуску студентів у 1862 р. Вони поширювалися і на юридичний факультет [239].[40] Згідно з цими Правилами, іспити ділилися на перевідні і остаточні. Перші мали на меті перевірку знань студентів протягом року і визначення їх спроможності до переходу з одного курсу на іншій. Остаточні іспити служили показником знань, здобутих студентами протягом чотирьох років і для визначення прав, з якими вони можуть бути випущені з університету [239].[41]

Перевідний іспит, який студенти складали після закінчення I, II і III курсів, проводився в комісії, до якої входили декан, викладач і один член факультету. Розклад іспитів готувався факультетом і заздалегідь доводився до відома студентів.

Правила також визначали процедуру проведення іспиту. Студент мусив відповісти на два запитання в білеті. Якщо він нерегулярно відвідував репетиції викладача, то останній міг ставити додаткові запитання не за білетом [239].[42]

Знання студентів оцінювалися всією комісією за такою шкалою:

0 – цілковите незнання;

1 – слабкі знання;

2 – посередні знання;

3 – достатні знання;

4 – добрі знання;

5 – відмінні знання.

Переведення на наступний курс удостоювалися лише ті студенти, які відповіли мінімум на два запитання і отримали не менше 3-х балів з кожного предмета. Переводилися і ті, які отримали з одного із додаткових предметів не менше 3-х балів. На юридичному факультеті такими дисциплінами були: російська історія, політична економія, одна з найновіших мов і російська мова для іноземців [239].[43]

Факультетськими дисциплінами вважалися:

§  енциклопедія законознавства і російські державні закони, тобто основні закони і державні і губернські установи, про громадянську службу і закони про стани;

§  римське законодавство і його історія;

§  російські цивільні закони, цивільне судочинство і закони межові;

§  закони кримінальні і поліцейські; кримінальне судочинство;

§  загальнонародне право і дипломатика;

§  церковне законознавство;

§  закони державного благоустрою і благочинності;

§  закони про державні повинності і фінанси [239].[44]

Із факультетських предметів і дисциплін, що вивчалися на IV курсі, проводився остаточний іспит, на якому були присутні всі члени факультету (п.9).

Студент витягував білет, в якому була написана цифра, що за номером відповідала статті ізпрограми курсу з даної дисципліни. Часу на підготовку для відповіді зазначені Правила не відводили. На остаточному іспиті студент мусив відповісти мінімум на три запитання (п. 14).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Для іспиту готувалися питання із зазначених дисциплін згідно з навчальними програмами. Студент відповідав письмово на питання під наглядом двох членів випробувальної комісії. Той, хто одержав за твір і письмові відповіді оцінку «задовільно», допускався до усного іспиту. Він проходив протягом шести днів. У перший день призначався іспит з римського права, у другий – з цивільного права і процесу, у третій – з кримінального права і процесу, в четвертий – з історії російського права і церковного права, в п’ятий – з державного, міжнародного і поліцейського права, в шостий – з фінансового права, політичної економії і статистики. Іспит з енциклопедії і історії філософії права, з торгового права і процесу приєднувався до однієї з вищезгаданих груп предметів, за розпорядженням голови іспитової комісії [274].[45]

Кожному виставлялися оцінки «незадовільно», «задовільно» і «вельми задовільно». З римського права виставлялося по дві оцінки (з догми і з історії) і по одній оцінці з решти дисциплін (§ 19).

Студент, що складав іспит і одержував одну незадовільну оцінку, якщо вона не стосувалась до римського, цивільного, кримінального права та історії російського права, міг продовжувати іспит, але зобов’язаний був перескласти його пізніше. Дві незадовільні оцінки були причиною припинення іспиту.