Правове регулювання вищої юридичної освіти і науки в росії в XIX ст. (на матеріалах українських губерній) (стр. 5 )

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Другий ліцей українських губерній Росії, що мав статус вищого навчального закладу і випускав юристів у XIX ст., знаходився в Одесі. Рішельєвський ліцей виник у 1817 р. з колишнього Дворянського чоловічого інституту (1804 р.). У 1837 р. Рішельєвський ліцей отримав новий Статут, що поклало початок новому періоду його діяльності [303].[119] Згідно зі Статутом, у ліцеї існувало три відділення, в тому числі і юридичне.

Правове становище двох ліцеїв, що знаходилися в українських губерніях Росії в XIX ст. – Ніжинського і Одеського, в основному, схоже. Тому доцільно зупинитися лише на відмінностях.

Найвищим колегіальним органом Рішельєвського ліцею за новим Статутом, як і в Ніжинському ліцеї, була Рада. Але тут вона мала додаткові повноваження:

§  «исследование упущений профессоров и адъюнктов в исправлении порученных им должностей;

§  рассуждения о предложениях попечителя о делах училищных, требующих ученых соображений, как-то: об усовершенствовании преподавания наук, об учреждении дополнительных курсов, о принятии в руководство книг и других учебных пособий» [303].[120]

Перший пункт давав Раді Рішельєвського ліцею право на регулювання діяльності викладачів ліцею в разі неналежного виконання ними своїх обов’язків. Рада в ліцеї князя Безбородька такої компетенції не мала. Аналогічну функцію з нагляду за «упущениями со стороны преподавателей» здійснював в ліцеях директор [303][121] ; [302].[122]

Другий пункт Статуту Рішельєвського ліцею говорить про консультативну функцію, надану Раді. Попечитель Одеського навчального округу міг звертатися до Ради ліцею за порадами і роз’ясненнями, що стосувалися навчально-освітньої діяльності.

Наступна відмінність, яка існувала відповідно до статутів, полягала в тому, що в Ніжинському ліцеї викладацький корпус складався тільки з професорів, а в Рішельєвському ліцеї в нього входили, окрім професорів, і ад’юнкти (§ 66, 67). Функції останніх були аналогічні до тих, які виконували ад’юнкти в університетах.

Статутом Рішельєвського ліцею запроваджувалося співвідношення між науковим ступенем і викладацькою посадою. «Никто не может быть избран в профессоры и адъюнкты, не имея степени доктора или…магистра того факультета, к которому принадлежит кафедра» [303].[123]

Статут 1837 р. і низка постанов Міністерства народної освіти регулювали порядок вступу в Одеський ліцей. Охочі потрапити в число студентів повинні були скласти попередній іспит з предметів гімназичного курсу. Якщо ж претендент мав «схвальний атестат» гімназії, то він приймався в ліцей без вступних іспитів. Виняток становили ті, хто в гімназії не складали іспит з латинської мови. У такому разі вони як вступний іспит повинні були скласти цей предмет [120].[124]

§  Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

§  державне право (3 год/тижд.);

§  історія російського права (3 год/тижд.);

§  міжнародне право (2 год/тижд.);

§  закони про повинності і фінанси (2 год/тижд.);

§  закони благоустрою і благочинності (3 год/тижд.);

§  цивільне і кримінальне право (4 год/тижд.);

§  російська словесність (історія російської літератури) (3 год/тижд.);

§  церковна історія (2 год/тижд.);

Всього 22 години на тиждень [216].[125]

Із наведеного розподілу навчальних дисциплін видно, що випускники Рішельєвського ліцею отримували юридичну освіту близьку до класичної університетської. Така навчальна програма юридичного відділення ліцею давала йому перевагу перед ліцеєм князя Безбородька в Ніжині.

Окрім відвідувань лекцій і складання іспитів студенти Рішельєвського ліцею згідно зі Статутом 1837 р. займалися написанням творів на теми, пропоновані Радою, за які вони нагороджувалися золотими або срібними медалями [46].[126] Рада Рішельєвського ліцею пропонувала для студентів юридичного відділення такі теми наукових творів:

–  «Виклад історії Риму в часи царів, за стародавніми джерелами, із зверненням уваги на дослідження новітніх критиків»;

–  «Історичний розвиток Римського спадкового права»;

–  «Визначення характеруу і розвитку вищих державних установ, що існували на Русі до Петра Великого, і пояснення сенсу змін, проведених Великим перетворювачем російським в системі управління Русі»;

–  «Система Фрідріха Ліста порівняно з іншими системами політичної економії»;

–  «Про судові докази в поступовому їх розвитку, починаючи від перших письмових джерел законодавства до видання Зводу законів»;

–  «Історія установ імператриці Катерини II з показом їх значення відносно попереднього управління, починаючи з державного перетворення Росії Петром Великим»;

–  «Історичний огляд пам’ятників російського законодавства з часу видання Судебника царя Іоанна IV до видання Укладення 1649 р.»;

–  «Короткий нарис історії походження і поступового розвитку англійських національних установ до революції 1688 р.» та ін [297].[127]

§  Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Досить тривалий час ті умови, в яких перебував Рішельєвський ліцей від часу запровадження Статуту 1837 р., цілком відповідали рівню розвитку суспільства і освіти. Ліцей за організацією був близький до університету (3 факультети), навчальні програми, в цілому, відповідали університетським. Проте в нових умовах і до того ж, перебуваючи в перехідному стані через підготовлювану реорганізацію в університет, ліцей опинився у складному становищі. Вихід з нього керівництво Рішельєвського ліцею бачило в реорганізації [297].[128] Височайшим указом 1864 р. ліцей було реорганізовано у Новоросійський університет [225].[129]

* * *

Існування і діяльність ліцеїв в українських губерніях Російської імперії в XIX ст. – Одеського і Ніжинського, справляли великий вплив на розвиток культурного і суспільно-політичного життя. Поряд із Харківським і Київським університетами, ліцеї давали юридичну освіту молодим людям. Провідну роль у правовому регулюванні діяльності Ніжинського і Одеського ліцеїв відігравала держава, видаючи нормативні акти зобов’язуючого і забороняючого характеру, такі як статути, правила, розпорядження, постанови. Важливе значення для викладання юридичних дисциплін мали статути, за допомогою яких здійснювалася стандартизація навчально-освітньої діяльності в ліцеях. Правила, затверджені Міністерством народної освіти, реламентували організаційний бік навчального процесу. Окрім цього, ліцеї в рамках наданих їм повноважень, ґрунтуючись на державно-владних приписах, самостійно вирішували деякі питання навчально-освітньої, що знаходило своє відображення в оглядах викладання наук і навчальних планах. Таким чином, ліцеї, які були поставлені в жорсткі законодавчі рамки, здійснювали правозастосувальну діяльність. Правове регулювання ліцейської освіти здійснювалось в рамках тих самих моделей правового регулювання – імперативної і диспозитивної, що і загальне регулювання вищої освіти.

Причин «незадовільного стану» ліцеїв, які призвели до їх реорганізації, було декілька. Основною з них був брак коштів на утримання ліцеїв. Низька заробітна плата і велике навчальне навантаження професорсько-викладацького складу спричинялися до обезлюднення кафедр. Навчальні програми потребували вдосконалення. Охочі здобути вищу юридичну освіту віддавали перевагу університетам.

Вважаючись вищими навчальними закладами, Рішельєвський ліцей і ліцей князя Безбородька не давали тих же прав, які отримували випускники університетів при вступі на цивільну службу. Ці навчальні заклади, по суті, займали проміжне становище між середніми та вищими навчальними закладами. Необхідність вдосконалення навчальних програм і недостатнє фінансування привели до занепаду і перепрофілювання ліцеїв. Обидва ліцеї були реорганізовані: юридичний ліцей у Ніжині – в історико-філологічний інститут (1875 р.), а Рішельєвський ліцей – у Новоросійський університет (1865 р.).

Ставлячи за мету поширення ґрунтовних знань у галузі вітчизняного законодавства, українські ліцеї підготували значну кількість юристів і виховали плеяду відомих діячів науки і культури [308]. [130]

ВИСНОВКИ

Процес формування вищої юридичної освіти в українських губерніях Росії впродовж XIX ст. проходив головним чином під впливом владних державних інститутів у руслі реалізації імперської освітньої політики. Першими на українських землях університетами, які готували фахівців у галузі юриспруденції, були Харківський (1804 р.), Київський (1834 р.) і Новоросійський (1865 р.).

У ХІХ ст. правове регулювання як вищої освіти в цілому, так і вищої юридичної освіти здійснювалося відповідно до двох моделей. Переважаючою можна вважати імперативну або зобов’язальну модель. Нормативною базою, яка регулювала суспільні відносини у сфері університетської освіти, були статути університетів. Специфіка і особливості правового становища Харківського, Київського і Новоросійського університетів полягала у виданні урядом нормативно-правових актів, що регулювали окремі питання освітньої діяльності. Важливою особливістю правового регулювання вищої юридичної освіти можна вважати її своєрідну стандартизацію, тобто визначення, за допомогою відповідних норм, обов’язкового для викладання кола дисциплін, спеціального комплексу вимог до змісту навчального процесу. На практиці це вело до створення необхідної кількості професорських кафедр і викладацьких посад. Позитивна значущість стандартизації як складового елемента регулювання вищої юридичної освіти полягала, перш за все, у визначенні конкретного циклу навчальних дисциплін для юридичних факультетів університетів, за допомогою чого державою фактично задавався вектор розвитку юридичної науки. Окрім цього, така уніфікація в масштабах держави стимулювала ефективне функціонування інституту державної служби, встановлюючи в переліку обов’язкових дисциплін ті, які були необхідні для підготовки потрібних державі фахівців, чиновників певного рівня і роду державної служби.

У перші десятиліття XIX ст. юридичній освіті був притаманний етико-філософський характер. Великий блок філософських дисциплін відігравав у викладанні права визначальну роль. З 1820-х і 1830-х роках цей освітній стандарт зазнав опали. Поступово з навчальних планів зникли такі дисципліни, як природне право, статистика європейських держав, право знатних народів. Кодифікування законодавства і видання Зводу законів Російської імперії сприяли переорієнтації юридичної освіти на вузькопрофесійну підготовку кадрів. Новий етап в історії регламентації державної підготовки юристів характеризувався утилітарною метою – «подготовка юношества к различным родам государственной службы». У переліку дисциплін, встановлених Міністерством народної освіти для юридичних факультетів, знаходилися ті, які були важливі для підготовки фахівців, необхідних державі. І це стимулювало розвиток інституту цивільної служби. З появою Загального університетського статуту 1863 р. збільшилася кількість навчальних дисциплін на юридичних факультетах, був посилений блок історико-правових і галузевих наук. Буржуазні реформи, що проводилися в країні, обумовили бурхливе зростання досліджень у галузі права і сприяли розвитку юриспруденції.

Другорядну, доповнюючу роль відігравала диспозитивна модель правового регулювання. Незважаючи на вирішальну роль державної влади у регламентації вищої юридичної освіти, в різні періоди університетам надавалася можливість тією або іншою мірою брати участь в організації навчально-освітньої системи, за допомогою нормотворчої діяльності, виробленні локальних нормативних документів, що регулювали навчальний процес на юридичних факультетах і в ліцеях. Це стимулювало розвиток механізмів внутрішньої саморегуляції юридичної освіти.

Особливе місце в системі вищої юридичної освіти посідали специфічні заклади – ліцеї, зокрема Ніжинський і Рішельєвський, перед якими була поставлена суто утилітарна мета. У межах своїх повноважень і ґрунтуючись на державно-владних приписах, ліцеї брали участь у нормотворчій діяльності, що знаходило відображення в оглядах викладання наук та навчальних планах. Правова регламентація діяльності цих закладів здійснювалась на тих же засадах, що і регулювання освіти в цілому.

Склад і розподіл кафедр у юридичному ліцеї князя Безбородька і на юридичному відділенні Рішельєвського ліцею вказували на практично-спеціальний характер цих вищих навчальних закладів. Вони, по суті, займали проміжне становище між гімназіями та університетами. І хоча ліцеї вважалися вищими навчальними закладами, їх випускники не мали після закінчення тих же прав при вступі на службу, що випускники університетів.

Регламентація процесу наукової атестації і підготовки професорсько-викладацьких кадрів була одним із напрямів освітньої політики держави, яка ставила собі за мету забезпечити вищі навчальні заклади кваліфікованими науково-педагогічними кадрами. Наукова атестація кадрового складу університетів сприяла поступовому включенню цих посад в систему державної служби, здобуттю права на набуття відповідного класного чину.

Університети стояли біля витоків створення всіх чотирьох проектів Положень про присудження наукових ступеніві. Пропозиції університетів враховувалися при розробці нормативних актів у галузі атестації наукових кадрів. Запити і клопотання Рад університетів слугували підставою для видання розпоряджень і постанов Міністерства народної освіти у цій сфері. Найбільш плідною була діяльність у цьому напрямку Харківського університету, який надсилав до Міністерства численні проекти і пропозиції.

Університети українських губерній Росії використовуючи право, надане їм Положеннями про присудження наукових ступенів та уставами університетів, видавали локальні правові акти щодо порядку присудження цих ступенів, строків проведення іспитів та вимог до здобувачів.

Упродовж XIX ст. чітко простежується тенденція до збільшення кількості наукових спеціальностей або розрядів наук, з яких можна було здобути наукові ступені на юридичних факультетах. Більш окреслена їх спеціалізація. До 1819 р. в Харківському університеті три здобувачі отримали ступінь магістра або доктора зі спеціальності «право російське». Згідно з Положенням 1819 р., запроваджувалося п’ять «класів наук». До кінця ХІХ ст. на юридичних факультетах присуджували наукові ступені по семи «розрядам наук». Поступове збільшення кількості наукових спеціальностей стало наслідком розвитку самих наук. Розряди в основному відповідали розподілу кафедр на юридичних факультетах. Диференціація наукових дисциплін сприяла своєчасному перегруповуванню цих кафедр. Це допомагало вдосконаленню викладання і дозволяло враховувати потреби підготовки наукових кадрів [81].[131] Університети українських губерній Росії у досліджуваний період за кількістю присвоєних наукових ступенів посідали провідне місце в загальноросійському масштабі. Так, з 1804 до 1864 р. Харківський університет посідав четверте місце, а з 1864 р. Київський університет зайняв третю позицію серед вищих освітніх установ Росії за цим показником.

Наприкінці XIX ст. існувало декілька напрямків у підготовці професорсько-викладацьких кадрів як усередині країни, так і за кордоном. Проте, незважаючи на певний прогрес у цьому напрямі, зростаючі потреби вищої юридичної освіти в науково-педагогічних кадрах задовольнялися не повністю. Кількість вакантних кафедр на юридичних факультетах університетів українських губерній Росії в той час була досить значною – від 20 до 50 %.

Провідна роль держави і її вплив на освіту взагалі і вищу юридичну освіту зокрема супроводжувалися деякими негативними наслідками, такими, як обмеження ініціативи і незалежності, змістовна звуженість викладання тощо. Суттєвим недоліком була відсутність продуманої стратегії законодавчої політики уряду, єдиної програми заходів у сфері правового регулювання вищої освіти і науки. Зміни в урядовій політиці трансформували ставлення до освіти та науки. Це знаходило прояв у численних реформах та контрреформах.

Незважаючи на зазначені недоліки, які скоріше слід віднести до системних проблем, вищими навчальними закладами українських губерній Росії готувалися кваліфіковані юридичні кадри. Йдеться як про фахівців-теоретиків високого рівня, так і юристів, що заповнювали вакансії державної служби і приватної практики.

Модернізація правового регулювання сучасної вищої освіти та науки України вимагає значних різновекторних зусиль. Перш за все, необхідне врахування історичного досвіду розвитку цієї складової освітньої сфери, використання та збереження того позитивного досвіду, який пройшов випробування часом та успішно працює у сучасних умовах. По-друге, вкрай необхідне глибоке вивчення, аналіз та використання існуючих досягнень у сфері правового регулювання діяльності закордонної вищої школи. Міжнародний досвід потребує обачливого втілення та обов’язкового врахування національних особливостей та традицій, але ж звертання до нього сьогодні, в умовах активних євроінтеграційних процесів, здається своєчасним і ґрунтовним.

Безпосередньо у освітянській сфері потребує, на наш погляд, значної уваги та своєчасного правового врегулювання такі напрями діяльності вищої школи як:

-  правовий статус та взаємовідносини з державою та суспільством навчальних закладів різних форм власності;

-  рівень автономності та відповідальності перед суспільством вищих навчальних закладів;

-  розширення повноважень місцевих органів влади у сфері вирішення освітянських питань, зокрема, проблеми ліцензування та акредитації внз;

-  питання підготовки, перепідготовки та головне – організації підвищення кваліфікації викладацького корпусу.

В цілому ж необхідно зазначити, що модернізація системи правового регулювання вищої освіти та науки повинна йти не в напрямку зменшення ролі держави, що врешті решт може привести до падіння рівня і якості підготовки фахівців. Скоріше більш ефективним є шлях систематизації існуючих законів та норм, що до діяльності вищої школи, регламентації ключових напрямків діяльності освітянської системи при одночасному зростанні ролі та відповідальності самих учасників освітнього процесу, перш за все вищих навчальних закладів. Ефективність правового регулювання вищої юридичної освіти і науки неабиякою мірою залежить від знання і розумного використання власного історичного досвіду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

1.  Академические списки Императорского университета св. Владимира (1834–1884). – К.: Тип. ун-та, 1884. – 200 с.

2.  Акт лицея князя Безбородько и Нежинской гимназии (22 июня 1850 г.). – К.: Тип. ун-та, 1850. – 90 с.

3.  Алексеев : азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.

4.  Алексеева юридического образования в России в XVIII – начале XX века: Дис. ... канд. ист. наук: 07.00.02. – СПб., 2000. – 172 с.

5.  Благоустройство и благочиние // Энциклопедический словарь. – СПб.: Типо-литография , 1891. – Т. IV. – С. 58–60.

6.  Атестати про закінчення Харківського університету. – ДАХО, ф.667, оп. 286, спр. 8, арк. 2.

7.  Атестати про закінчення Харківського університету. – ДАХО, ф.667, оп. 286, спр. 66, арк. 2.

8.  О правительственной политике России в 20 – 40-х годах XIX с. в области университетского образования // Российские университеты в XVII– XX вв.: Сб. науч. ст. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1993. – С. 3–17.

9.  Багалей очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования: 1805–1905. – Х.: Тип. Дарре, 1906. – 329 с.

10.  Багалей истории Харьковского университета: по неизданным материалам. – Х.: Паровая Тип., 1898. – Т. I. (1802–1815). – 1204 с.

11.  Бороздин в России в первой половине XIX в. – Б. м. – Б. г. – 140 с.

12.  История Харьковского университета при действии устава 1884 г. (с 1884 г. по 1905 г.). – Х.: Тип. Дарре, 1905. – 89 с.

13.  О современном направлении русских университетов и о потребностях высшего образования // Русский вестник. – 1858. – № 4. – Кн. I. – С. 311–330.

14.  Об устройстве учебной части в наших университетах // Русский вестник. – 1859. – № 10. – С. 441–488.

15.  Ведомости о деятельности и состоянии наших учебных заведений. Университеты // Журн. МНП. – 1867. – Ч. СХХХІV. – С.329–341.