Правове регулювання вищої юридичної освіти і науки в росії в XIX ст. (на матеріалах українських губерній) (стр. 1 )

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ВОЙНО-ДАНЧИШИНА ОЛЬГА ЛЕОНІДІВНА

УДК 340“18”

Правове регулювання вищої юридичної освіти і науки в Росії в XIX ст. (на матеріалах українських губерній)

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія

держави і права; історія політичних

і правових вчень

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник

, доктор

юридичних наук, професор

Харків – 2006

ЗМІСТ

ВступВступ 3

Розділ 1

Історіографія і джерельна база дослідження 12

Розділ 2

Правове регулювання навчально-освітньої діяльності на юридич-

них факультетах університетів Росії в XIX ст. 24

Розділ 3

Правове регулювання підготовки і атестації науково-педагогічних

кадрів в університетах українських губерній Росії в XIX ст.

3.1.  Правовий аналіз присудження наукових ступенів в університетах: історія і досвід реалізації 79

3.2.  Правове регулювання підготовки і комплектування

науково-педагогічних кадрів на юридичних факультетах

університетів 124

Розділ 4

Правове регулювання вищої юридичної освіти в Ніжинському і Рішельєвському ліцеях в XIX ст. 143

Висновки 182 Список використаної літератури і джерел 188

Додатки 211

ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодні більшість європейських держав, в тому числі й Україна, встали на шлях реформування освіти, який може спричинити соціальні зміни світового масштабу. Приєднання України до Болонської| декларації збіглося із нагальною потребою трансформації вітчизняної освітньої системи і подало нашому суспільству концепцію реформування освіти, задекларувало вектор напрямку руху. Але, як і в будь-якому іншому демократичному суспільстві це спричинило питання та дискусії. І хоча очевидна неможливість подальшого відособленого розвитку національної системи освіти, є різні точки зору на міру інтеграції в європейську систему, а відповідно й на рівень уніфікації вітчизняної освіти.

Будь-яка інтеграція національних систем у міжнародні інститути вимагає значних зусиль у сфері законотворчості, створення відповідної нормативної бази, яка відповідала б не лише європейським стандартам, але й зберігала унікальні етнонаціональні особливості. Успішність такої нормотворчої діяльності неможлива без урахування багатого історичного досвіду освітнього будівництва, особливо дореволюційного етапу вітчизняної історії. У зв’язку з цим актуальними стосовно теми даного дослідження є ціла низка проблем, що активно обговорюються як у професійному середовищі, так і у всьому українському суспільстві. Це питання державно-суспільного управління у вищій школі, із акцентом на елементи автономії, змісту навчально-освітнього процесу. При розв’язанні проблеми підготовки і атестації професорсько-викладацького корпусу особливо цінним може стати досвід правового регулювання присудження наукових ступенів у Харківському, Київському та Новоросійському університетах в XIX ст. Спроби відродити в Україні такі навчальні заклади, як ліцеї, вимагають серйозного історико-правового аналізу нормативного матеріалу минулих років. Вивчення досвіду правового регулювання системи вітчизняної ліцейської освіти видається актуальним в умовах пошуку нових освітніх форм, оптимального співвідношення патерналістської| освітньої політики держави та автономних можливостей вузів.

Проблема правового регулювання системи вищої освіти в Російській імперії досліджувалися і раніше, та при цьому увага дослідників зосереджувалася на інституційних проблемах університетів Росії в ХІХ ст. Як правило, предметом їх вивчення була еволюція організаційно-нормативних основ університетської діяльності. Питання, що стосуються навчальної діяльності, аналізувалися в загальноросійському масштабі без урахування національної специфіки і поза зв’язком з якимсь конкретним університетським факультетом. Тому можна стверджувати, що історико-правовий аналіз організації та змісту навчально-освітньої діяльності на юридичних факультетах українських губерній Росії в ХІХ ст. дотепер фактично не проводився дослідниками. Поза сферою наукових інтересів істориків права залишилися особливості правового регулювання процесу наукової атестації з юридичних спеціальностей у вказаних університетах. Питання правового становища вищих навчальних закладів університетського типу – Ніжинського та Рішельєвського ліцеїв, що готували юристів, практично не висвітлені в історичній і історико-правовій літературі. Результати аналізу правового регулювання вищої юридичної освіти і науки в українських губерніях Росії в ХІХ ст. дозволять виробити оптимальну програму оновлення сучасної освітньої системи, а також можуть бути корисні для розробки законодавчого забезпечення наукової підготовки і атестації кадрів в Україні на сучасному етапі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропоноване дослідження здійснювалося у рамках комплексної наукової програми Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” “Формування інтелектуального потенціалу науки на рубежі століть: економічний, політичний і соціально-культурний аспекти” (№ ДР 0199U004470). Наукова робота була| також| узгоджена| з планом досліджень кафедри| теорії та історії держави| і права Харківського національного університету внутрішніх та п 1.1. Головних напрямків наукових| досліджень Національного університету внутрішніх справ| на 2000–2005 рр|.|

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні закономірностей і особливостей розвитку правового регулювання і організаційного забезпечення вищої юридичної освіти і науки в українських губерніях Росії в ХІХ ст.

Мета дослідження зумовила постановку таких основних задач:

1.  На основі аналізу нормативно-правових актів Російської імперії визначити рівень правового регулювання навчально-освітньої діяльності юридичних факультетів Харківського, Київського та Новоросійського університетів.

2.  Виявити і проаналізувати методологічні та науково-теоретичні основи вищої юридичної освіти у сфері навчальних дисциплін і в галузі їх методичного забезпечення.

3.  Узагальнити та систематизувати джерела і опубліковані матеріали з теми дослідження.

4.  Відстежити нормотворчу і організаційно-розпорядчу діяльність юридичних факультетів Харківського, Київського і Новоросійського університетів.

5.  Показати вплив на юридичну освіту процесу правової регламентації освітніх функцій вищих навчальних закладів шляхом стандартизації. Охарактеризувати специфіку управління Харківським, Київським і Новоросійським університетами, а також еволюцію їх автономного статусу в ХІХ ст.

6.  Дослідити правове регулювання підготовки і комплектування науково-педагогічних кадрів на юридичних факультетах українських університетів.

7.  Виявити особливості присудження наукових ступенів з юридичних спеціальностей.

8.  Дати загальну характеристику правового становища|становища| Рішельєвського і Ніжинського ліцеїв, що випускали юристів. Виділити специфічні риси навчально-освітнього процесу в юридичному ліцеї князя Безбородька і на юридичному відділенні| Рішельєвського ліцею. Виявити спільні і особливі риси правового статусу ліцеїв у ХІХ ст.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникали у процесі формування і розвитку системи вищої юридичної освіти і науки.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, які регулювали юридичну освіту у вищих навчальних закладах українських губерній Росії, а також підготовку і наукову атестацію юридичних кадрів у ХІХ ст.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання. Зокрема, при визначенні структури, мети і задач дослідження застосовувався універсальний діалектичний метод пізнання суспільних явищ і гносеологічний підхід. Історичний метод дав можливість проаналізувати виникнення, становлення і розвиток юридичної освіти і науки в університетах і ліцеях українських губерній Росії в ХІХ ст. Структурно-функціональний підхід був використаний при вивченні навчально-освітньої діяльності юридичних факультетів Харківського, Київського і Новоросійського університетів, що дало можливість розглянути її компоненти, взаємозв’язок яких зумовлює| цілісність усієї системи. Компаративістський метод сприяв встановленню особливостей правового становища Рішельєвського і Ніжинського ліцеїв. Системно-генетичний підхід дозволив розкрити умови формування системи наукової атестації кадрів в університетах. За допомогою методу абстрагування були виділені найважливіші ознаки розвитку вищої юридичної освіти в досліджуваний період. Історико-генетичний метод було використано в процесі дослідження історичних першоджерел і нормативно-правових актів. Порівняльно-правовий метод сприяв вивченню розвитку законодавчої бази юридичної освіти і науки.

Науково-теоретичну базу дослідження становлять положення і висновки таких авторів, як Д. І.Багалій, -Буданов, , ін, І. А.Ємельянова, ікова, А. Є.Іванов, В. Г.Кінельов, , Є. С.Ляхович, ін, Г. Є.Павлова, єва, Є. А.Скрипільов, Є. В.Соболєва, В. І.Часников, , В. Змійов, З. Сірополенко, А. Срібницький та ін.

Нормативно-правовою основою дисертації є законодавчі акти Російської імперії про вищу освіту і науку, серед яких – височайші укази, стверджувальні грамоти, височайше затверджені думки Державної Ради, всепідданніші доповіді міністра народної освіти або Головного Правління училищ, затверджені Імператором, положення про присудження наукових ступенів, постанови і розпорядження Міністерства народної освіти, а також нормативно-правові акти, пов’язані з діяльністю Ніжинського і Рішельєвського ліцеїв.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації визначається тим, що вона є першою спробою комплексного наукового дослідження питань правового регулювання вищої юридичної освіти і науки в університетах і ліцеях українських губерній Росії в ХІХ ст., а також визначається авторським підходом до аналізу вибраного предмета дослідження і сутністю отриманих висновків.

На основі проведеного аналізу нормативних актів, використання результатів наукових досліджень, даних, які знайшли своє висвітлення в періодичній літературі, а також шляхом залучення в науковий обіг архівних джерел, автором:

–  узагальнено і систематизовано нормативно-правову базу і визначено організаційно-правові засади розвитку юридичної освіти в університетах і ліцеях українських губерній;

–  вперше системно узагальнено зміст освітнього процесу на юридичних факультетах університетів і його еволюція упродовж XIX ст|.;

–  на основі аналізу нормотворчої і правозастосовної практики показано вплив державної політики стандартизації на розвиток вищої юридичної освіти і науки;

–  розвинуто положення про те, що правовідносини у сфері вищої освіти і юридичної, зокрема, регулювалися загальноімперським законодавством, а також локальними нормативними актами, що видавалися Харківським, Київським і Новоросійським університетами;

–  проаналізовано нормативну базу і висвітлено етапи становлення інституту наукової атестації і підготовки професорсько-викладацького корпусу на юридичних факультетах;

–  уперше показано особливості правового регулювання присудження наукових ступенів з юридичних спеціальностей в університетах українських губерній;

–  визначено комплекс нормативно-правових документів і їх окремі положення, які регламентували навчальну і наукову діяльність юридичних факультетів;

–  уперше шляхом компаративістського аналізу нормативно-правових актів, які регулювали правове становище і діяльність Ніжинського і Рішельєвського ліцеїв упродовж XIX ст., виявлено специфіку в правовому становищі цих ліцеїв у системі освіти Росії;

–  уперше узагальнено зміст навчально-освітнього процесу підготовки юристів в ліцеях українських губерній.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що історико-правовий досвід правового регулювання вищої юридичної освіти та науки, з урахуванням сучасних реалій, може бути використаний у законотворчій діяльності при виробленні державного стандарту підготовки юристів, при реформуванні інституту наукової атестації в Україні.

Результати дослідження можуть бути корисними в науково-дослідній роботі в юридичних і інших навчальних закладах при розробці лекційних курсів та спецкурсів, при підготовці навчальних посібників і підручників з історії держави і права України, історії політичних і правових учень, а також у роботі наукових студентських гуртків.

Результати дослідження були використані в Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія» для підготовки спецкурсів з харкієзнавства та історії України.

Апробація результатів дисертації. Результати розробки проблеми в цілому та окремих її аспекти були оприлюднені дисертантом на IX міжнародній історико-правовій конференції «Юридична наука і освіта: історія, сучасність, перспективи» (Рівне, 6–8 червня 2003 р.), X міжнародній історико-правовій конференції «Історико-правові проблеми автономізму і федералізму» (Севастополь, 22–24 вересня 2003 р.), XI міжнародній історико-правовій конференції «Місцеві органи державної влади і самоврядування: історико-правовий аспект» (Суми, 16–18 квітня 2004 р.), XII міжнародній історико-правовій конференції «Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва» (Бахчисарай, 10–13 вересня 2004 р.), V науково-практичній конференції «Україна XXI сторіччя: тенденції і перспективи розвитку» (Київ, 8 лютого 2005 р.), XII міжнародній студентській науковій конференції «Євроінтеграція і освітня система України: проблеми і перспективи» (Харків, 8 квітня 2005 р.), XIII міжнародній історико-правовій конференції «Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти» (Чернівці, 20–22 травня 2005 р.), XIV міжнародній історико-правовій конференції «Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти» (Севастополь, 4–7 вересня 2005 р.), ХV міжнародній історико-правовій конференції «Генеза держави і права: історико-теоретичні аспекти» (Запоріжжя, 2–4 червня 2006 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені у п'яти наукових статтях, опублікованих у спеціалізованих виданнях і двох публікаціях за матеріалами науково-практичних конференцій.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

Вибір теми дослідження, його об’єкта зумовив специфіку джерельної бази дослідження. Її склали різні групи джерел як офіційного, так і неофіційного характеру.

Своєрідність процесу становлення вищих навчальних закладів, що випускали юристів, які за своїм характером і походженню були державними закладами, спричинилася до створення єдиного законодавчого масиву, за допомогою якого держава впливала на створювані нею навчальні установи.

Хронологічно період дослідження охоплює XIX ст., упродовж якого зміст законодавства змінювався залежно від змін у державній політиці по відношенню до університетів та інших вищих навчальних закладів.

Насамперед необхідно вказати на законодавчі акти про вищу освіту. Частина їх знайшла відображення в інкорпорованому збірнику російського законодавства – Повних зібраннях законів Російської імперії. З 1843 р. вони стали публікуватися в «Журналі Міністерства народної освіти» [31].[1]

Унаслідок проведеної в другій половині XIX ст. офіційної інкорпорації були створені спеціальні збірники постанов і циркулярів Міністерства народної освіти [119].[2] Збірники були розділені на дві складові частини: постанови і розпорядження. Вони були важливим джерелом інформації у ході дослідження. До них належать акти, затверджені імператором, а також міністерські розпорядження.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Історіографія з досліджуваної теми має головним чином історичний характер.

XIX ст. характеризувалося появою великої кількості досліджень, присвячених університетам українських губерній Росії. Як відзначає В. І.Часников, це були фундаментальні праці, в основному ювілейної тематики [306].[3]

Їх авторами були університетські професори: Д. І.Багалій,[4] А. І.Маркевич,[5] -Буданов.[6] Питання наукової атестації кадрів також розглядаються в монографіях дослідників. Цінність цих праць полягає в першу чергу у великому фактологічному матеріалі.

Крім того, в дореволюційній літературі визначився напрям, який був породжений так званим «університетським питанням». У брошурах і статтях в періодичній літературі обговорювалися питання стану університетів і проблеми їх розвитку.[7]

З-поміжз| узагальнюючих досліджень, що підбивають певний підсумок розвитку освітньої системи в Росії, інтерес становить праця «Історичний огляд діяльності Міністерства народної освіти», яка містить коментарі до законодавчих актів, що регулювали діяльність вищих навчальних закладів протягом XIX ст. [267]. [8]

У другій половині XIX – на початку XX ст. в історіографії зароджується традиція вивчення історії юридичних факультетів університетів та інших вищих навчальних закладів, що випускали юристів. У зв’язку з цим викликають інтерес огляди столітньої

діяльності юридичного факультету Харківського університету. [9]

У зазначений період з’являються праці, присвячені юридичному ліцею князя Безбородька і Рішельєвському ліцею.[10] Слід підкреслити, що подібні дослідження мали фрагментарний характер.

Характерною рисою дореволюційної історіографії був вибірковий підхід до фактичного матеріалу. Досліджувалися чинники, що мали зовнішній стосунок до університетів: взаємовідносини з урядом, ставлення університетів до громадського життя Росії, до революційного руху. Абсолютизувалася роль університетських статутів [306].[11]

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Історичний аспект розвитку юридичної освіти в Росії XVIII – початку XIX ст. досліджує І. Ю.Алексєєва [4].[12] Вона простежує процес виникнення системи юридичної освіти в XVIII с., вплив змін політики Російської держави на стан юридичної освіти. Як і більшість російських дослідників, автор обділяє увагою вищі навчальні заклади, що функціонували в українських губерніях Росії.

Особливий інтерес становить праця ї, яка присвячена організаційно-правовим основам діяльності університетів Росії у другій половині XIX ст. [220].[13] Основою дослідження став історико-правовий матеріал, що має відношення до діяльності

Харківського, Київського і Новоросійського університетів у зазначений період.

Вивчення вищої школи Росії XIX ст. має міцну історіографічну традицію, що сформувалася в основному в радянський період. Дореволюційна література з досліджуваної теми складається з ювілейних видань, в основі яких лежать офіційні документальні матеріали. За своїм жанром ці книги посідають проміжне становище між історичними дослідженнями і документальним довідниками з елементами історичного аналізу [41].[14] Чимало праць з окремих проблем вищої освіти мають публіцистичний характер.

Усі наведені розробки не дають цілісної картини еволюції вищої юридичної освіти і науки в навчальних закладах українських губерній Росії упродовж XIX ст. ступінь розробленості цих питань станичною і історико-правовою наукою досить неоднакова. Правовий аналіз проблеми залишився поза сферою інтересів дослідників.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЮРИДИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТАХ УНІВЕРСИТЕТІВ РОСІЇ В ХІХ СТ.

Проблемам правового регулювання вищої освіти, організаційно-нормативним основам діяльності університетів присвячено чимало досліджень. Історико-правовий аналіз організації навчально-освітньої діяльності на юридичних факультетах Харківського, Київського і Новоросійського університетів в XIX ст. дозволить одержати цілісне уявлення про систему вищої юридичної освіти Росії, що склалася в українських губерніях.

Однією з основних закономірностей процесу правового регулювання російської юриспруденції в XIX ст. була провідна роль у ньому державної влади. Саме держава виступала як основне знаряддя тих перетворень, які здійснювалися у сфері освіти, у тому числі і юридичної [287].[15]