Теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в працях українських вчених XІX – початку XX сторіччя (стр. 1 )

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

ГЕТЬМАН ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 340.123

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ НАУКИ В ПРАЦЯХ УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ XІX – ПОЧАТКУ XX СТОРІЧЧЯ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник

Завальнюк Володимир Васильович

кандидат юридичних наук, доцент

Одеса – 2006

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................. 4

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ І МЕТОДОЛОГІЧНІ

ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ................................................................................ 10

1.1. Історіографія проблеми ............................................................................ 10

1.2. Методологічні основи дослідження....................................................... 21

Висновки до першого розділу ........................................................................ 29

РОЗДІЛ 2. ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ УЧЕНИХ-ПРАВОЗНАВЦІВ ДОРАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ В РОЗРОБКУ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ НАУКИ: ПОРТРЕТНА ХАРАКТЕРИСТИКА .................................................................. 31

Висновки до другого розділу ......................................................................... 60

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПОШУКІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРИКО-ПРАВОВІЙ НАУЦІ (XIX – початок XX ст.) .............................. 63

3.1. Оцінка ролі і значення історичного вивчення права ............................ 63

3.2. Характеристика системи історико-правових дисциплін...................... 72

3.3. Предмет і завдання історії права ............................................................. 78

3.4. Співвідношення і взаємозв'язок історії права

з іншими науковими дисциплінами ............................................................... 94

3.5. Структура історії права: розподіл її на зовнішню

і внутрішню частини ....................................................................................... 99

3.6. Основні підходи і методи дослідження історії права......................

3.7. Теоретико-методологічні проблеми

історії учень про право і державу .............................................................

3.8. Значення теоретико-методологічних ідей українських учених

XIX – початку XX ст. на сучасному етапі розвитку вітчизняної

історико-правової науки............................................................................

Висновки до третього розділу ...................................................................

ВИСНОВКИ ...............................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..............................................

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Одне з протиріч сучасного стану вітчизняної історико-правової науки полягає в тому, що, з одного боку, зміни, які відбулися в суспільно-політичному житті суспільства за останнє десятиліття, привели до відродження цієї галузі наукового знання, вона почала освоювати «заборонені» сторінки історії, розкривати засекречені першоджерела, очищуватися від брехні, а з іншого – цей процес ще не цілком адекватно забезпечується в теоретико-методологічному плані. Інакше кажучи, перед вітчизняними істориками права стоїть нелегке завдання по створенню достовірної історії права [137][1], яка вимагає оновлення, перш за все, теоретико-методологічних основ історичного пізнання права.

Очевидно, що сучасний стан будь-якого явища не можна зрозуміти поза процесом його історичного розвитку, оскільки він є результатом цього процесу, у зв'язку з чим особливу актуальність представляють відповідні історичні дослідження. Це повністю відноситься і до проблем самої історико-правової науки. Поза сумнівом, на сучасному етапі існування історико-правової науки одним із шляхів її оновлення, як вірно зазначається в юридичній літературі, є відновлення перерваної в радянський період спадкоємності у розвитку цієї галузі правової науки з попереднім ступенем її існування, і утримання, творче сприйняття всього цінного, що було накопичено за всю історію історико-правової науки, врахування власної історичної традиції в її застосуванні до аналізу актуальних теоретико-методологічних проблем історичного пізнання права [30][2]. При цьому українська історико-правова наука не є винятком. Багатий досвід наших попередників ще не став предметом спеціальних комплексних наукових досліджень. Сказане відноситься також до досвіду дореволюційних українських учених у розробці теоретико-методологічних проблем історико-правової науки, хоча це й не означає, що з цієї теми взагалі відсутні будь-які дослідження.

Для останнього десятиліття характерним є підвищення інтересу дослідників безпосередньо до історії історико-правової науки. Фактично розпочався процес з наукової і суспільної реабілітації вітчизняних дореволюційних учених. У роботах вітчизняних учених разом із розглядом питань становлення історико-правової науки, зроблено спробу провести аналіз життєвого і творчого шляху ряду вітчизняних учених-істориків права:
-Буданова, Ф. І. Леонтовича, ,
, , та ін. Серед сучасних учених, які займаються розробкою проблем історії вітчизняної історико-правової науки, слід назвати В. І. Андрейцева, іна,
Т. І. Бондарук, ірлі, ,
, О. Є. Музичка, , В. І. Тімошенко, І. Б. Усенка,
Є. Г. Циганкову.

Таким чином, ми знаходимо безліч робіт, що мають загальний або фрагментарний характер стосовно проблематики цього дисертаційного дослідження, тоді як спеціальні наукові дослідження, присвячені вивченню внеска дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки, відсутні. Дисертаційна робота деякою мірою заповнює цю прогалину.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності до цільової комплексної програми НАН України «Актуальні проблеми історії українського національного державотворення». Дослідження безпосередньо пов’язане з програмою наукових досліджень, що виконуються Одеською національною юридичною академією відповідно до теми «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави» на 2001 – 2005 роки (державний реєстраційний номер 0101U001195).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний історико-теоретичний аналіз внеску дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки.

Досягнення поставленої мети дослідження визначило постановку таких основних завдань:

– визначити за допомогою сучасних наукових підходів ключові теоретико-методологічні основи дослідження;

– надати характеристику ролі вітчизняних учених і визначити місце теоретико-методологічних проблем у науковій творчості кожного з них;

– виявити і проаналізувати основні напрямки теоретико-методологічних пошуків дореволюційних вітчизняних учених;

– з'ясувати значення теоретико-методологічних ідей українських учених XІX – початку XX ст. на сучасному етапі розвитку вітчизняної історико-правової науки;

– виробити рекомендації щодо врахування досвіду історії в процесі сучасної реконструкції вітчизняної історико-правової науки.

Об’єктом дослідження є наукова спадщина вітчизняних учених-правознавців дореволюційного періоду.

Предметом дослідження, хронологічні рамки якого охоплюють ХІХ – початок ХХ ст., є теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в працях дореволюційних вітчизняних учених-правознавців.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали, перш за все, принципи об'єктивності та історизму, застосування яких дозволило зробити об'єктивні висновки з аналізу попередніх етапів розвитку, врахувати специфіку суспільно-політичного життя досліджуваного періоду. Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі були використані також спеціальні наукові і формально-логічний методи. Застосування біоісторіографічного методу дало можливість показати взаємозв'язок між біографією і науковою діяльністю вчених. За допомогою хронологічного підходу встановлювався зв'язок між окремими правовими теоріями, поглядами окремих учених у часі. За допомогою портретного підходу з'ясовано внесок кожного з дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки. Тематичний підхід дозволив знайти і проаналізувати основні напрями теоретико-методологічних пошуків дореволюційних вітчизняних учених. Ці підходи (хронологічний, портретний і тематичний) використовувалися як з превалюванням одного з них, так і з застосуванням їх у різних поєднаннях. Порівняльно-правовий метод використаний для встановлення загального і особливого в поглядах вітчизняних учених. Особливе значення при дослідженні мав конструктивний критичний підхід до аналізу і оцінки теоретико-методологічних ідей дореволюційних вітчизняних учених. При цьому важливою методологічною установкою було положення про те, що кожна наукова праця належить до своєї епохи і несе у собі як сильні, так і слабкі її сторони. Постановка проблеми також допускала застосування у цьому дослідженні методу актуалізації, який дозволив визначити цінність наукових знань для нинішнього, а також майбутнього часу, будувати наукові прогнози майбутнього розвитку історико-правової науки на основі виявлення її провідних тенденцій та їхньої еволюції від минулого до теперішнього часу. Одночасно цей метод дав можливість розробляти практичні рекомендації для методологічного вдосконалення історико-правових досліджень.

Емпіричну базу роботи склали фундаментальні праці учених-правознавців XІX – початку XX ст.: іна, М. Д. Іванішева, ,
О. Ф. Кістяківського, , Ф. І. Леонтовича,
-Буданова, ,
, , єєва.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали положення і теоретичні висновки, що містяться в наукових працях таких українських і російських юристів, істориків як Т. Бондарук, ірлі, Д. І. Луковська, , інович, М. І. Козюбра, , І. Б. Усенко, та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним монографічним історико-теоретичним дослідженням внеску дореволюційних вітчизняних учених у розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки.

Наукова новизна здійсненого автором дослідження конкретизується у такому:

1. Вперше в юридичній науці детально проаналізовані досягнення дореволюційних вітчизняних вчених у сфері розробки теоретико-методологічних проблем історико-правової науки.

2. Встановлено, що розробка теоретико-методологічних проблем історико-правової науки в досліджуваний період була пов'язана з іменами таких вітчизняних учених-правознавців як ін, М. Д. Іванішев,
О. Ф. Кістяківський, , Ф. І. Леонтович, -Буданов, , єєв, та ін.

3. Виявлено, що вітчизняні учені-правознавці своїми дослідженнями змогли зробити свій внесок у вирішення найскладніших теоретико-методологічних проблем історико-правової науки, хоча їхній внесок у цю справу не був рівнозначним; визначено місце розробки теоретико-методологічних проблем у науковому спадку кожного з них.

4. Встановлено, що основними напрямками теоретико-методологічних пошуків дореволюційних вітчизняних учених були: роль і значення історико-правової науки; система історико-правових дисциплін; предмет і завдання історії права; співвідношення і взаємозв'язок історії права з іншими науковими дисциплінами; структура історії права: розділення її на зовнішню і внутрішню частини; основні підходи і методи дослідження історії права; теоретико-методологічної проблеми історії учень про право і державу.

5. Встановлено зміст результатів теоретико-методологічних пошуків вітчизняних учених за їх основними напрямками.

6. Запропоновано нову сучасну оцінку розробкам дореволюційних вітчизняних учених-юристів з теоретико-методологічних проблем історико-правової науки; показано, що погляди вчених істориків права мають величезне концептуальне значення для розвитку історико-правової науки у сучасній Україні.

7. Запропоновано авторське бачення деяких актуальних теоретико-методологічних проблем сучасної історико-правової науки.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки можна використовувати при подальшому вивченні теоретико-методологічних проблем історії держави і права, при створенні загальних праць з історії держави і права України, загальної історії держави і права та історії політико-правових учень. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури, у навчальному процесі, при підготовці лекцій та проведенні семінарських занять з історії держави і права України, загальної історії держави і права, історії політичних і правових учень та спецкурсів із цих дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії, на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії: 6-й (Одеса, 2003), 7-й (Одеса, 2004) 8-й (Одеса, 22-23 квітня 2005).

Основні положення і висновки роботи використовуються у навчальному процесі, в лекціях та семінарських заняттях з дисциплін «Історія держави і права України» та «Історія держави і права зарубіжних країн» в ОНЮА.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 3 наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Історіографія проблеми

Простежуючи розвиток наукової думки з досліджуваної теми, слід зазначити, що запропонований у цьому дослідженні ракурс розгляду проблеми наукової спадщини дореволюційних вітчизняних учених-правознавців до цього часу не був предметом спеціального наукового пізнання. Проте це не означає, що з цієї теми взагалі відсутня наукова література. Існує безліч робіт, що мають загальний або фрагментарний характер стосовно цієї теми. Говорити у цьому випадку можна тільки про наукові розробки, які мають опосередковане відношення до проблематики цього дисертаційного дослідження.

Історіографічну розробку теми у вказаному плані можна поділити на три періоди: дореволюційний, радянський і сучасний.

У першому – дореволюційному періоді (кінець XIX – початок XX ст.) життя і наукова діяльність (у тому числі і на теренах України) вітчизняних учених–правознавців вивчалися сучасниками і, головним чином, представниками самої правової науки. Сюди, в першу чергу, слід віднести біографічні роботи вітчизняних учених про відомих представників юридичної науки. Такими, зокрема, є роботи: -Славатинського про життя і діяльність М. Д. Іванішева [133][3], про Ф. І. Леонтовича [29][4], про Ф. І. Леонтовича [162, 164][5] та -Буданова [158][6], розвідку про Владимирського-
Буданова [98][7], праці В. В. Єсипова про Ф. І. Леонтовича [43][8], І. Яковкіна про -Буданова [190][9], О. І. Маркевича про Ф. І. Леонтовича [101][10], єва про [115][11], Ф. Ф. Зігеля про [48][12], некрологи на смерть -Буданова і Ф. І. Леонтовича, написані і , некролог на смерть , написаний І. М. Іваноським та ін.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Дослідженням окремих аспектів проблеми займалися також «загальні» історики. Зокрема, у своїй кандидатській дисертації О. Є. Музичко досліджує життя і наукову творчість Ф. І. Леонтовича [108][13]. При цьому автор звертає увагу і на концептуальні основи наукової діяльності Ф. І. Леонтовича, внесок ученого в розробку теоретико-методологічних проблем історичної науки [107, 109][14].

Слід також відзначити роботи, що мають важливе значення для цього дослідження в теоретико-методологічному плані. Примітно, що за останнє десятиріччя спостерігається інтенсифікація розробки теоретико-методологічних основ історико-правової науки. Сюди відносяться дослідження таких українських учених, як М. А.  Дамірлі [34, 36, 39][15], П. П.  Музиченко [105][16], [148][17], [153][18], І. Б. Усенко [174][19],
[191][20] та ін. Роботи вказаних авторів представляють науковий інтерес з погляду сучасного трактування багатьох дискусійних питань історико-правової науки. У цій якості вони склали теоретичну базу даного дослідження.

1.2. Методологічні основи дослідження

Перш за все, слід зазначити, що під поняттям «історико-правова наука» у цій роботі розуміється сукупність історико-правових «знань, приведених в порядок на підставі певних принципів і з'єднаних в цілісну органічну систему», весь «комплекс правових наукових дисциплін історичного профілю» [33][21]. Нині, в числі цих дисциплін виділяються: національна історія права, загальна історія права, історія правової думки, історія правової науки [33][22]. Водночас необхідно зазначити, що у цьому періоді не всі із вказаних дисциплін отримали інституціоналізацію, деякі з них тільки почали формуватися і на той час ще не досягли необхідного рівня самовизначення.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Портретний підхід викладення інколи виявляється неефективним для аналітичного вивчення окремих проблем. У зв'язку з цим з'являється необхідність застосування проблемного підходу. У цьому випадку, «йдеться про такий підхід до дослідження і фіксації його результатів, коли предметом вивчення вибираються не окремі періоди чи мислителі, а найактуальніші «крізні теми» або окремі інститути» [33][23].

Такий підхід «припускає розчленовування більш-менш широкої теми на ряд вузьких тим, кожна з яких розглядається в хронологічній послідовності. Вивчення історії історико-правової науки в такому розрізі має як свої переваги, так і певні недоліки. Позитивним є можливість глибше зрозуміти, освоїти особливості окремих проблем. Але такий підхід чреватий недостатнім виявленням закономірностей розвитку і руху історії історико-правової
науки» [47][24].

Проблемний підхід наводить на роздуми, що може бути і «непроблемне» дослідження, що дослідження в «хронологічному» і «портретному» типах проводяться без постановки проблем, тоді як проблема будь-якого дослідження – це один з критеріїв науковості знання взагалі, історичного знання зокрема. Тому, для чіткості в термінології слідом за ірлі адекватним вважаємо вживання у даному випадку назви «тематичний» або «інституційний» [33][25].

Уявляється, що у цьому дослідженні, яке має історико-теоретичний характер, хронологічний, портретний і проблемний підходи слід застосовувати в сукупності або в різноманітних поєднаннях. На взаємозв'язок вказаних підходів дослідження в юридичній літературі вказує Д. І. Луковська: «У свою чергу, є взаємозв'язаними хронологічний і проблемний теоретичні
підходи» [91][26].

Важливим методом у вивченні історії будь-якого феномена є порівняльно-історичний метод. Що стосується цього дослідження, то тут є можливим порівняння поглядів вітчизняних мислителів одного і різних поколінь між собою, або ж порівняння поглядів вітчизняних учених з поглядами зарубіжних учених з відповідних проблем. Тим самим застосування порівняльно-історичного методу у цьому дослідженні дозволить, з одного боку, встановити внесок кожного окремо взятого вітчизняного ученого в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки і виявити еволюцію їхніх теоретико-методологічних поглядів, з іншого – встановити загальне і особливе в поглядах вітчизняних учених.