Регіональна асиметрія в європейському союзі та механізми її регулювання (стр. 3 )

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 4,2 др. арк., у т. ч. 7 у провідних фахових виданнях – 3,75 др. арк., з яких 3,25 др. арк. належать особисто автору.

Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 189 сторінок. У дисертації розміщено 20 таблиць на 10 сторінках, 6 рисунків на 4 сторінках, 6 додатків на 6 сторінках. Список використаних джерел налічує 173 найменування.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано предмет, об’єкт, мету та завдання дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Методологія дослідження регіональних асиметрій в глобальній економіці» розкривається суть регіональних асиметрій і чинники їх посилення наприкінці ХХ - поч. ХХІ ст., виявляються особливості їх регулювання в різних типах країн. Автором виділяється п’ять площин дослідження суті регіональної асиметрії, яка ідентифікується на: глобальному, наднаціональному, країновому, локальному, інтеграційному рівнях.

В умовах посилення глобалізації світового господарства регіони будь-якої країни перестали бути закритими економічними системами, а увійшли до складу більш ємких поліструктурних таксонів, що характеризуються високим ступенем самоорганізації, який пов’язаний з дією екзогенних та ендогенних факторів розвитку та високою динамікою руху капіталу. Таким чином з позиції нового глобально-локального тлумачення поняття «регіон» можна розглядати як окрему дефініцію, якій притаманні такі властивості: конгруентність, ієрархічність, динамічність, системність, відкритість, циклічність.

Зміни в регіональній динаміці, що мали місце упродовж останніх двадцяти п’яти років, суттєво змінили уявлення науковців про суть та основні напрямки сучасного регіонального аналізу, який зараз охоплює не тільки внутрішні таксономічні одиниці (табл. 1).

Таким чином, з позиції теорії сучасної міжнародної економіки регіональна асиметрія являє собою процес диференціації локальних та глобальних територіальних таксономічних одиниць, який відбувається під впливом посилення нерівномірності руху факторів виробництва, конкуренції місцевих фірм і ТНК та реалізації компліментарної різнорівневої (локальної, регіональної, національної, наднаціональної) політики зниження диспропорційності соціально-економічного розвитку та забезпечення його сталості. У авторському баченні основними чинниками посилення регіональних асиметрій в глобальній економіці виступають: перехід більшості країн світу від неокейнсіанської моделі розвитку до неоліберальної, активний вплив ендогенних факторів на структуру господарства регіонів, збільшення обсягів та динаміки руху капіталу, скорочення тривалості економічного циклу з 70-75 років до 10-15, виникнення та стрімкий розвиток локалізованих інноваційно-інвестиційних форм економічного зростання (кластери, технопарки, технополіси, іннотехи), імплементація принципів субсидіарності та компліментарності в регіональні моделі зростання, що призвело до виникнення наднаціональних систем регулювання диспропорцій, маргіоналізації глобальної периферії та деяких внутрішніх регіонів країн-лідерів.

Таблиця 1

Класифікація сучасних регіональних теорій

Назва	Автори	Основна ідея	Асиметрична складова
1	2	3	4
1. Конкуренції європейських міст	К. Джексон-Батлер, Шачер, Л. Висент	Диверсифікація соціально-економічного розвитку провідних європейських міст призводить до виникнення суперактивних центрів	Столичний пік інвестицій та ділової активності посилює диспропорції між столицею країни з іншими центрами та європейською периферією
2. Циклічної сенситивності регіонів	Я. Гордон	Відбувається скорочення до 10-15 років ділових циклів в регіонах, зростає нерівномірність в їх розвиткові; слабкодиверсифіковані регіони та їх господарство більшою мірою залежать від коливань світової кон’юнктури	Реакція регіонів на зміну кон’юнктури призводить до їх диференціації, швидкість таких змін є високою
3. Нового регіоналізму	М. Кітінг	Фундаментальна теорія, яка передбачає відхід від політики нівелювання регіонального розвитку і перехід до підтримки слабкорозвинутих регіонів; обґрунтовується створення нової моделі «Європа регіонів»	Асиметрія регіонів виникатиме внаслідок глобального руху капіталу і є закономірним явищем, головним завданням урядів є уникнення протистояння регіонів-донорів до реципієнт них територій
4. Регіонального планування	У. Ванноп	Внутрішнє та зовнішнє регулювання розвитку регіонів є необхідним з метою усунення екстремальних ситуацій	Посилення асиметрії регіонального розвитку призводить до загрози розвалу територіальної єдності країни та інтеграційного угруповання в цілому
5. Локального партнерства	М. Гедес	Між активними і депресивними регіонами мають бути встановлені партнерські відносини, які передбачають зменшення суперечностей між ними	Шляхами долання асиметрії можуть бути спільні проекти та «європейський» розподіл фондів у відповідності до політики конвергенції
6. Стратегії просторового планування	В. Солет, А. Фалуазі	З метою уникнення формування екстремальних регіонів слід розробити адекватний механізм та інструментарій підтримки відсталих регіонів	Інструментами регіональної гармонізації може бути створення локальних та континентальних вісей економічного зростання

У дисертації зроблений висновок про те, що методика ідентифікації регіональних асиметрій, що використовується зараз у багатьох країнах світу зазнала значних змін. Зокрема потребують корекції локальна складова моделі Гаррода-Домара та кумулятивної причинності Мюрдаля. Поруч з цим доведено, що найбільшого значення набуватимуть дослідницькі моделі міжпредметного застосування, зокрема – гравітаційна, яка в умовах інтеграційного угруповання може визначити характер динаміки руху робочої сили як реакцію на рух інвестицій і зумовленої цим різниці в заробітній платні. Втім найбільш інформативними в сучасній системі міжнародного регіонального аналізу виступають коефіцієнт асиметричності Б. Лавровського, коефіцієнт Джині та система статистичних індикаторів: середнього лінійного відхилення, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнту асиметрії, коефіцієнту варіації, що були використані дисертантом для аналізу показника валового регіонального продукту (ВРП).

У розділі 2 «Компліментарна модель подолання регіональних асиметрій в ЄС» досліджуються особливості ідентифікації регіональних асиметрій, шляхи та напрями регіональної трансформації в нових членах ЄС та аплікатах на вступ а також механізми та інструменти наднаціональних і регіональних моделей.

У дисертації доведено, що основними рівнями ідентифікації регіонів в Європейському Союзі виступає система NUTS (номенклатурно-територіальних одиниць для статистики), яка у наднаціональній моделі регулювання включає NUTS-1(приклад - землі ФРН), NUTS-2(воєводства в Польщі), NUTS-3(сільські регіони, що у 2-3 рази більше за українських). Проте, в деяких країнах існують території, що є нижчими за NUTS-3 (NUTS-4; NUTS-5 тощо). При цьому найважливішими результатами діяльності регіонів виступають ВВП регіону на одного жителя за паритетом купівельного стандарту; структура зайнятості по секторах економіки, рівень безробіття (загальний, довготерміновий, серед жінок та молоді), демографічна структура населення та рівень його освіти. Проте надання статусу депресивної території відбувається за умов того, що показник ВВП регіону повинен бути меншим за 75% середнього по ЄС-15 рівня станом на кінець базового року (зараз це 1999р., наступним має стати 2006р.) Автором виявлено, що лідерами європейської економіки є Великий Лондон, Брюссель, Люксембург, Гамбург, Іль-де-Франс(Париж) означений показник яких перевищує середній по ЄС індикатор в 1,8–2,8 разів. Разом з цим, значна частина регіонів NUTS-2 нових учасників ЄС, а також Португалії, Іспанії, Греції мають статус депресивних відстаючи від середнього по Євросоюзу індикатора в 1,5-2 рази. Виходячи з цього, автором робиться прогноз щодо необхідності розробки нових уніфікованих індикаторів соціально-економічного розвитку регіонів ЄС, які мають замінити існуючі зараз. Швидше за все одним з них має стати соціальний кластер, який на інтегральній основі об’єднує: темпи економічного зростання, ВВП регіону, питому вагу зайнятих в аграрному секторі, а також у промисловості та сервісних галузях.

У дисертації доведено, що в основі політики регіональної конвергенції в ЄС лежить п’ять основних принципів: субсидіарності, компліментарності, програмованості, прозорості, конкурентності, партнерства. Конкретизовані у 1999 році на самміті в Берліні цілі європейської структурної політики (Agenda – 2000) реалізуються через відпрацьовані фінансові механізми Європейського Соціального Фонду, Європейського фонду регіонального розвитку, Фінансового механізму розвитку рибальства, Європейського фонду з управління та надання гарантій для сільськогосподарського виробництва, а також Фонду Згуртування. Інструментами реалізації названої вище політики виступають інвестиційний грант (найбільший за обсягами фінансування); субсидіювання відсоткових ставок; податкові пільги; податкова знижка на амортизацію; субсидії, пов’язані з використанням робочої сили; транспортні пільги тощо. Ця допомога з боку наднаціональних структур в ЄС диференціюється від 75% компенсації з боку названих вище фондів вартості регіонального проекту для Греції, Ірландії, Португалії та десяти нових країн ЄС до 25% для Бельгії, Данії, Люксембургу, Нідерландів. Проаналізована автором регіональна динаміка по депресивних регіонах ЄС (1988 та 1998 рр.) дозволяє стверджувати, що процес конвергенції є домінуючим в Євросоюзі і реально має місце зближення регіонів по всіх макроекономічних позиціях. Виключення при цьому складають деякі регіони Греції (їх виявлено п’ять), Італії, Іспанії та Португалії (по одному). Так, станом на кінець 1999 року найвищий в ЄС рівень безробіття мали Калабрія в Італії – 28,7%, та Андалусія в Іспанії – 26,8%, найнижчий – Акланд в Фінляндії – 2,1% та Беркшир у Великобританії – 2,2%. Також автором на прикладі Франції і ФРН виявлена національна специфіка регулювання регіональних відносин та встановлені конкретні джерела наповнення місцевих бюджетів в них.