Тема 5. Цивільне право (стр. 10 )

Честь і гідність — немайнові і відчужувані блага особистості, які охороняються законом. Честь — позитивна оцінка особи, гідність — самооцінка особистості, які захищаються цивільним, адміністративним законодавством, а також кримінальним, якщо йдеться про наклеп і образу.

Чинність закону (нормативного акта) — обов'язковість виконання законів у певний час, на визначеній території і певним колом осіб. Нормативний акт починає діяти з дня, що зазначений в ньому. Якщо немає такої вказівки в самому акті, то він набирає чинності через 10 днів з дня опублікування в офіційних виданнях. Дія нормативного акта припиняється в часі внаслідок його законного скасування або перебігу строку, на який було видано даний акт. Чинність нормативного акта у просторі визначається територіальними межами його обов'язковості у кордонах державної території, включаючи літаки, кораблі, судна у відкритому морі, території посольств, консульств, місій, військових угруповань, що перебувають за межами України. Чинність нормативного акта щодо осіб визначається колом тих органів, організацій і громадян, які зобов'язані дотримуватися даного закону. Законодавство України, як правило, поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території.

Ш

Шлюб — добровільний, вільний і рівноправний союз чоловіка і жінки, заснований на взаємній згоді, на почуттях взаємної любові, дружби і поваги, укладений в державних органах запису актів цивільного права для створення сім'ї, виховання дітей. Він породжує взаємні права та обов'язки подружжя,

Шлюбний вік — досягнення особами, які одружуються, визначеного законом віку. Ш. в. встановлюється у 18 років — для чоловіка, в 17 — для жінки.

Штраф — один з видів грошового стягнення, захід матеріального впливу, що застосовується у випадках і в порядку, передбачених законом або договором. Ш. Буває в цивільному праві у вигляді неустойки; у кримінальному праві — міра покарання (основна або додаткова); в адміністративному праві — вид адміністративного стягнення; в судочинстві — міра впливу за порушення порядку судочинства; Ш. може застосовуватися і як засіб громадського впливу, напр. товариським судом.

Ю

Юридична відповідальність — встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника бути позбавленим певних благ, цінностей йому належних (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Ю. в. — це форма впливу на порушників, реакція держави на допущені порушення правових норм, на посягання на соціальні інтереси суспільства, права особи Ю. в. може бути кримінальною, адміністративною, дисциплінарною, цивільно-правовою та іншою.

Юридичний обов'язок — продиктована законодавством міра необхідної, обов'язкової поведінки. Вона відрізняється безумовною категоричністю (напр., обов'язок захищати Вітчизну, служити в Збройних Силах та ін.). Ю. о. — це надто важливий елемент правового статусу особи, суттєва частина юридичного змісту правовідносин, тісно пов'язана з іншою їх частиною — правом. Юристам відома формула, що "нема прав без обов'язків, і нема обов'язків без прав". Права однієї особи без обов'язків іншої з їх забезпечення залишаються незахищеними.

Юридичний факт — один з елементів правовідносин, яким є певні життєві обставини, ситуації, з якими юридичні норми пов'язують виникнення, зміни або припинення правовідносин. Юридичними називаються ті факти, які тягнуть правові наслідки, конкретизують зміст взаємних прав та обов'язків сторін. За вольовим принципом Ю. ф. поділяються на: дії правомірні або неправомірні; бездіяльність (неподання допомоги лікарем); індивідуальні правові акти як результати певних право застосовних дій (цивільно-правові договори, процесуальні акти з кримінальних, цивільних, адміністративних справ — постанови, протоколи, вироки, рішення і та ін.); юридичні події абсолютного характеру (пожежа від блискавки, стихійні явища, закінчення строків та ін.); стосовно характеру (враховуються події, причини, що це спричинили — підпал, убивство та ін.); стан юридичного значення, який може бути загального характеру (громадянство, конституційні права і обов'язки та ін.) і стан, що відноситься до конкретних обставин (сп'яніння, вагітність, хвороба і т. ін.). За наслідками Ю. ф. поділяються на правоутворюючі (укладання трудової угоди); правозмінюючі (перехід на іншу роботу) і правоприпиняючі (закінчення терміну угоди і реалізація повноважень).

Юриспруденція — спеціальна галузь діяльності, що стосуються вивчення держави та права і професійної діяльності юриста.

Юрист — фізична особа, яка має професійні правові знання у галузі юридичних наук, законодавства й практики його застосування. Юристами вважаються судді, прокурори, слідчі, адвокати, нотаріуси, юрисконсульти та інші спеціалісти.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Нормативна література

1.  Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.

2.  Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.

3.  Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

4.  Кримінально-процесуальний кодекс України / Затверджений Законом Верховної Ради УРСР від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.

5.  Кодекс законів про працю України / Затверджений Законом Верховної Ради УРСР від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток № 50. – Ст. 375.

6.  Кодекс України про адміністративні правопорушення / Затверджений Постановою Верховної Ради УРСР від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток № 51. – Ст. 1122.

7.  Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

8.  Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37-38. – Ст. 189.

9.  Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.

10.  Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

11.  Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42. – Ст. 492.

12.  Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-37. – Ст. 446.

13.  Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 20. — Ст. 249.

14.  Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст. 283.

15.  Закон України „Про всеукраїнський та місцевий референдуми” від З липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 33. — Ст. 443.

16.  Закон України „Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 46. — Ст. 617.

17.  Закон України „Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.

18.  Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.

19.  Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст. 243.

20.  Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.

21.  Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну податкову службу України" від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 84.

22.  Закон України „Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 23. — Ст. 162.

23.  Закон України "Про рахункову палату" від 11 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212.

24.  Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 16. – Ст. 119.

25.  Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

26.  Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.

27.  Закон України "Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65.

28.  Закон України „Про біженців” від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — Ст. 250.

29.  Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.

30.  Закон України „Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 20-21. – Ст. 291.

31.  Закон України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 30-31. – Ст. 382.

32.  Закон України „Про внесення змін до Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 7 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 38-39. – Ст. 449.

33.  Закон України „Про внесення змін до Закону України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” від 4 квітня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 38. – Ст. 324.

Обов’язкова література

34.  Государство и право Украины (основы): Учебник под ред. профессора –Х.: Одиссей, 2005.