Тема 5. Цивільне право (стр. 5 )

Законність — суворе і неухильне дотримання, виконання законодавства з метою забезпечення правопорядку, захисту інтересів особи і суспільства; принцип діяльності державних і громадських органів та організацій; правове явище, обумовлене вимогами органів державної влади до населення, громадян, посадових осіб дотримуватись їх розпоряджень; масштаб свободи поведінки, встановлений законодавчими актами; визначений режим суспільно-політичного життя, що надає правомірний характер політичному режимові у державі.

Заповіт — розпорядження дієздатного громадянина своїм майном на випадок своєї смерті, зроблене в установленому законом порядку. 3. — одна із підстав одержання спадщини. 3. повинен бути складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання і, як правило, власноручно підписаний заповідачем і завірений нотаріально або іншими органами, прирівняними в цьому випадку до нотаріальних (головний лікар, капітан судна, що перебуває у плаванні, начальник місць позбавлення волі, командир військової частини та ін.).

Заробітна плата — винагорода, яку підприємство (об'єднання, установа, організація) зобов'язані своєчасно виплачувати працівникам за їхню працю відповідно до її кількості та якості та інших законних умов, зазначених у трудовому договорі.

Застосування права — різновид (переважно) державної владної; індивідуально-правотворчої діяльності компетентних органів, спрямованої на вирішення конкретних юридичних питань, виконання в основному правозабезпечувальної захисної функції. 3. п. пов'язано з такими формами його реалізації, як виконання, використання і дотримання права. Суб'єктами правозастосування, наприклад, можуть бути суди, судді, прокурори, органи попереднього розслідування та інші державні, а іноді й громадські органи і навіть громадяни.

Звичай — правило поведінки осіб, що склалося внаслідок фактичного його виконання протягом тривалого часу і ввійшло в звичку, побут і свідомість певної групи людей чи всього населення. 3. — основний засіб, форма регулювання поведінки в додержавному суспільстві.

Земельний кадастр — систематизований звід відомостей про природне, господарче і правове положення земель з метою раціонального їх використання і охорони. Порядок ведення 3. к. встановлює Уряд. Включає такі відомості про землю: дані реєстрації землекористувачів, облік кількості та якості земель, економічна оцінка землі та ін.

Земельний кодекс — систематизований законодавчий акт, що регулює земельні відносини, основний нормативний акт у земельному праві, мета якого — створення умов для раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Передбачено порядок ведення і розвитку всіх форм власності на землю, збереження родючості ґрунтів, поліпшення навколишнього середовища, охорони прав громадян та організацій. Право розпоряджання землею мають ради, компетенція яких визначена кодексом. Земля може передаватися як у тимчасове (оренда, сінокосіння, городництво та ін.), так і в постійне користування (ведення фермерського господарства) та ін. Регулюються питання викупу землі, плати за неї, права і обов'язки землекористувачів. Самостійно визначається правовий режим земель сільгосппризначення, земель населених пунктів, промисловості, транспорту, оборони, історично-культурного призначення та ін. Установлюється порядок розгляду земельних спорів. Окремий розділ кодексу присвячений земельному кадастрові.

Злочин — передбачений кримінальним законом суспільно-небезпечний вчинок (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також на правопорядок.

Злочинність — соціальне явище, що охоплює всю сукупність злочинів, скоєних у певному суспільстві, державі за визначений проміжок часу, і характеризується динамікою, станом, структурою, характером та іншими показниками стосовно суспільне небезпечних діянь, передбачених кримінальним законодавством.

Зовнішні функції держави - державні функції, які здійснюються в процесі взаємовідносин держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.

І

Імпічмент Президента - особлива процедура притягнення президента до відповідальності. Найбільш поширеними підставами для І. П. є порушення Конституції і тяжкі державні злочини. В Італії, наприклад, Президент відповідає за державну зраду, у Німеччині — за навмисне порушення закону, в США — за державну зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини. У різних країнах процедура І. П. різна.

Інавгурація Президента — вступ Президента на посаду. У різних країнах І. п. різна і визначається відповідними законами і правилами. Президент України вступає на посаду з моменту прийняття присяги. Президент складає присягу в урочистій обстановці на засіданні Верховної Ради України. Приводить Президента до присяги Голова Верховної Ради України або особа, яка виконує його обов'язки. Присяга складається не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Дату складення присяги визначає Верховна Рада.

Інкорпорація – різновид систематизації, який передбачає упорядкування нормативно-правових актів без зміни їх змісту.

Інспекції державні (органи держнагляду) — спеціалізовані державні органи, які здійснюють функції нагляду і контролю для того, щоб підприємства, організації, установи, посадові особи та громадяни дотримувались і виконували певні правила, встановлені нормативними актами. Для виконання своїх функцій держінспекціі, органи держнагляду наділені владно-розпорядчими повноваженнями аж до застосування щодо правопорушників адміністративних санкцій (державтоінспекція, держінспекція з пожежного нагляду, держінспекція з маломірних суден, органи держгіртехнагляду, органи держатоменергонагляду, органи держветнагляду, органи рибоохорони та ін.).

Інститут правовий — елемент системи права, що являє собою сукупність правових норм, які створюють відокремлену, відносно самостійну частину галузі права і регулюють певний вид напряму, однорідні суспільні відносини. Наприклад, у цивільному праві виділяються інститути права власності, успадкування та ін.

К

Карний розшук — проведення оперативно-розшукових та інших передбачених законодавством заходів з метою виявлення злочинів та осіб, що скоїли їх, а також розшук злочинців, які переховуються від слідства та суду.

Кваліфікація злочинів — кримінально-правова оцінка злочинного діяння, яка містить точну відповідність його ознак ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Включає достовірне встановлення фактичних обставин справи, тобто наявність усіх ознак злочину, усвідомлення змісту ознак складу злочину, передбаченого у кримінальному законі; встановлення точної відповідності фактично скоєного ознакам того чи іншого складу злочину.

Кодекс — нормативний законодавчий акт, який об'єднує і систематизує норми права, регулюючи певну сферу суспільних відносин. К. в основному належать до галузей права (цивільний К., кримінальний К. та ін.), а іноді до підгалузей права (митний, повітряний, торговельного мореплавства та ін.).

Кодифікація – різновид систематизації, який передбачає упорядкування юридичних норм у процесі правотворчості на основі переробки їх змісту.

Колективний договір в трудовому праві: двостороння угода, укладена строком на 1 рік між профспілковим комітетом підприємства, організації від імені трудового колективу та власником підприємства, організації або уповноваженим органом, з питань встановлення взаємних зобов'язань щодо виконання виробничих планів, удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення якості та зниження собівартості продукції, зміцнення трудової дисципліни, підвищення кваліфікації та підготовки кадрів безпосередньо на виробництві. К. д. поширюється на всіх працівників, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки.

Комісія з трудових спорів (КТС) — обов'язковий первинний орган з розгляду індивідуальних трудових спорів, за винятком деяких, вказаних у законі, працівників (наприклад, прокурори, судді, військовослужбовці та ін.), а також у випадках, коли спір підлягає розгляду безпосередньо в суді (наприклад, за відсутності КТС). КТС обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу, де працює не менше 15 чоловік.

Консенсусний договір — договір, який вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма його істотними умовами. Більшість договорів є консенсусними, наприклад, договір купівлі-продажу, договір підряду, договір комісії та ін.

Консолідація – форма систематизації, при якій відбувається об’єднання декількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій галузі суспільних відносин, у єдиний зведених нормативно-правовий акт без зміни змісту.

Конституційні закони України — закони, прийняття яких прямо передбачено Конституцією України, а також закони про зміни і доповнення до Конституції України. К. з.У. є джерелами (формами) конституційного (державного) права. Предметом регулювання цих законів є державний і суспільний лад, статус особи, народовладдя, організація і здійснення державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій тощо.

Конституція — основний закон держави найвищої юридич ної сили, що закріплює її суспільно-економічний лад, правовий статус громадян, форми правління і державного устрою, порядок, принципи формування, організації, компетенцію органів влади та управління судових органів. К. встаноалює державну символіку і регулює інші питання. К. є основою поточного законодавства, вищою юридичною силою, а також юридичною базою для наукових досліджень у сфері права.

Контракт — у трудовому праві: особлива форма трудового договору, в якому дії, права, зобов'язання сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці трудівника, умови розірвання договору, зокрема довгострокового, можуть установлюватися за згодою сторін; сфера застосування контракту передбачена законодавством. У сімейно-шлюбних відносинах (шлюбний контракт) — добровільна згода осіб, які одружуються, щодо питань життя сім'ї, в якому передбачаються майнові обов'язки подружжя. Умови контрактів не повинні суперечити чинному законодавству.