Робоча навчальна програма (стр. 3 )

На психологічному рівні тривожність відчувається як (Запитання до студентів про це)напруження, стурбованість, нервозність, і переживається у вигляді почуття невизначеності, безпомічності, безсилля, незахищеності, самотності, неможливості прийняти рішення та ін.

На фізіологічному рівні (Запитання до студентів про це) реакції тривожності виявляються у посиленні серцебиття, зростанні частоти дихання, збільшенні хвилинного об’єму циркуляції крові, підвищенні артеріального тиску, зростанні загальної збудливості, зниження порогів чутливості, коли раніше нейтральні стимули набувають негативне емоційне зафарбування.

До поведінкових ознак прояву тривоги можна віднести – ситуацію, коли дитина гризе ногті, катання на стільці, перебирання волосся, крутіння в руках різних предметів і т. п.Частіше за все тривожність розвивається тоді, коли дитина знаходиться у стані внутрішнього конфлікту. Виникнення тривожності – результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що виявляється в посиленні рівня активації нервової системи і, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій (За словником Титаренко і Горностай).

Тривога – епізодичні прояви неспокою і хвилювання. Тривога – мобілізуюча (дає додатковий імпульс) і розслаблююча (паралізує людину). Конкретизована тривога виявляє собою страх (Березін Ф. Б.). Страх є домінуючим компонентом тривожності (К. Ізард). Одиничні прояви тривоги можуть перерости у стійкий стан, який отримав назву „тривожність”.

3. Значні проблеми пов’язані з співвідношенням понять тривожність, тривога і страх. Мозковий штурм (див. п. №1) Розмежування явищ тривоги як безпредметного, невизначеного страху-туги, на відміну від страху як конкретний, емпіричний страх-боязнь, відбулось лише на початку 19 ст. І пов*язано з іменем С. К*єркегора. Раніше ж все об*днювалось єдиним поняттям „страх”.

Сьогодні ж вважається, що страх – це реакція на конкретну, певну, реальну небезпеку, а тривожність – як переживання непевної, неясної, безоб*єктної загрози переважно уявного характеру. Згідно іншої позиції, страх переживається при загрозі вітальній, коли щось загрожує цілісності людини як живої істоти, людському організму, а тривожність – при загрозі соціальній, особистісній. Небезпека в цьому випадку загрожує цінностям людини, потребам її Я, стосунками з іншими людьми, статусу у суспільстві. Подібний підхід лежить в основі визначення тривожності, який був практично у 1-й роботі по психологічному дослідженню тривожності у СРСР, проведеному грузинським психологом Н. Імедадзе у 1966 році. Тривожність, на його думку, - це емоційний стан, який виник перед можливістю фрустрації соціальних потреб.

І. Сарасон (1972) та інші проводять різницю між тривожністю і страхом, виходячи зі спрямованості уваги: при страху увага індивіда спрямована на зовні, а при тривожності – в середину, людина фіксується на своєму внутрішньому стані.

У деяких дослідженнях страх розглядається як фундаментальна емоція, а тривожність – як більш складне емоційне утворення, що формується на його основі, часто у комбінації з з іншими базовими емоціями (К. Ізард, Д. Левітов). Так, згідно теорії диференційних емоцій (К. Ізард, С. Томкінс, 1980), страх – фундаментальна емоція, а тривожність – стійкий комплекс, що утворюється в результаті поєднання з однією або декількома фундаментальними емоціями (напр.., зі стражданням, гнівом, провиною, соромом та інтересом). Тривожність провокує страхи, але відрізняється від них неконкретністю предмета переживань, як і тривога, на думку Горностай і Титаренко.

Характерна ознака тривоги – неможливість визначити характер загрози і передбачити час її виникнення. Неусвідомленість причин, які викликали тривогу, може бути пов*язана з відсутністю чи бідністю інформації, яка дозволяє аналізувати ситуацію, з неадекватністю її логічної переробки або неусвідомленістю чинників, які викликають тривогу у результаті включення психологічного захисту. Тривога виявляється відчуттям неясної небезпеки.

Можливість продуктивного підходу до проблеми розрізнення тривоги і страху для вікової психології була здійснена через введення іним поняття „явища тривожного ряду” (1988). Дане поняття дозволяє провести різницю між страхом як реакцією на конкретну, об*єктивну, однозначну загрозу та ірраціональним страхом, який виникає при наростанні тривоги і який виявляється у предметності, конкретизації невизначеної небезпеки. В даному плані тривога і страх представляють собою різні рівні явищ тривожного ряду, причому тривога передує ірраціональному страху. Тривожний ряд у порядку наростаючої тяжкості включає у себе наступні явища: відчуття внутрішньої напруги – гіперстезичні реакції – власне тривогу – страх - відчуття неминучості катастрофи – тривожно-боязливе збудження, яке характеризується максимальною дезорганізацією поведінки і відсутністю цілеспрямованої діяльності (Березін Ф. Б.) Гіперстезичні реакції – як такий рівень тривожного ряду, коли раніше нейтральні стимули стають емоційно значущі і набувають негативне забарвлення.

4. Тривожність має захисну (передбачення небезпеки і підготовка до неї) та мотиваційну функції (легка тривожність посилює мотивацію досягнення).

Ступінь тривожності – легкий, сильний і/або оптимальний, надмірний. Нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна, мобілізуюча тривога). Надмірно високий рівень розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється у загальній дезорганізації поведінки і діяльності. У руслі вивчення проблем тривожності розглядається і повна відсутність тривоги як явище, що перешкоджає нормальній адаптації і також, як і стійка тривожність, заважає нормальному розвитку і продуктивній діяльності.

На інтенсивність тривожності впливають рівень мотивації досягнень, важкість задачі, дефіцит часу, ступінь навіюваності особистості. Тривожність як стійке утворення обумовлена незадоволенням провідних соціогенних потреб, перш за все потреб Я (за )

До різновидів тривожності можна віднести, що вирізняються такі, як:

Стійка тривожність у якій-небудь сфері (шкільна, міжособистісна, екологічна, тестова, комп’ютерна, та ін.) – її прийнято позначати як специфічну. Загальна, генералізована тривожність, яка вільно змінює об’єкти в залежності від зміни їх значущості для людини. В даних випадках специфічна тривожність є лише формою вираження загальної.

К. Д.Спілбергер запропонував розрізняти Т-стани і Т-властивості відповідно як ситуативні і як стійкі особистісні прояви хвилювання (властивість темперамента). Т-стани і Т-властивості пов*язані прямою залежністю: люди з високим рівнем Т-властивості у загрозливих життю, самооцінці та іншим домінуючим цінностям ситуаціях виявляють і більш високий Т-стан. У особистісно низько тривожних людей менше виражена і ситуативна тривожність. Цю думку підтримували і такі вчені як Ю. Ханін, Р. Кеттел, І. Сарасон.

Є 2 основні категорії тривожності (За А. Прихожан) – 1) відкрита - яка свідомо переживається і виявляється у поведінці і діяльності у виді стану тривоги

2) прихована – у різному ступені неусвідомлена, яка виявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його або опосередкованим шляхом через специфічні способи поведінки.

До форм відкритої тривожності можна віднести - 1. Гостра, нерегульована або слабо регульована тривожність – сильна, усвідомлена, яка виявляється зовні через симптоми тривоги, самостійно справитись з нею індивід не може (34% вивчені випадки).

2. Регульована і компенсована тривожність, при якій людина самостійно виробляє достатньо ефективні способи подолання тривожності.

3.Культивована тривожність – в цьому випадку, тривожність усвідомлюється і переживається як цінна для особистості якість, яка дозволяє досягати бажаного (напр.., як основний регулятор активності особистості, який забезпечує її організованість, відповідальність або як деяка світоглядна і ціннісна установка, або як „умовна вигода” і виражається через посилення симптомів).

Прихована тривожність зустрічається рідше. До форм прихованої тривожності можна віднести – „неадекватний спокій”, „втечу від ситуації”, замазковану тривожність, що може виявлятись через агресивність, узалежнення, апатію, надмірну мрійливість і т. п.

№ 5. Психологічні причини тривожності і способи її подолання.

Відповідь про причини стійкої тривожності залежить від того, чи розглядається вона як особистісне утворення і/або як властивість темпераменту. При розумінні тривожності як властивості темпераменту в якості основних факторів визнаються природні передумови – властивості нервової та ендокринної систем, а саме слабкість нервових процесів (Н. Данілова, В. Мерлін, Я. Стреляу).

Розуміння тривожності як відносно стійкої особистісної характеристики спрямовує особливу увагу на роль особистісних і соціальних факторів у її виникненні і закріпленні, перш за все – особливостей спілкування.

Отже, в даний час виділяються в основному 2 типи джерел стійкої тривожності:

1)  довготривала зовнішня стресова ситуація, яка виникла в результаті частого переживання стану тривоги (Ю. Ханін, Ч. Спілбергер).

2)  внутрішні – психологічні і/або психофізіологічні причини.

В даному ракурсі продуктивним є підхід, що об*єднює зовнішнє джерело стресу і його суб*активну оцінку. У ряді досліджень тривога розглядається як психологічний еквівалент будь-якого конфлікту. При цьому конфлікт розуміється як протиріччя між оцінкою індивідом певної ситуації як загрозливої і відсутністю необхідних засобів для її уникнення чи подолання. Це уявлення знаходиться в загальному ряду теорій психологічного стресу і тривоги як його компоненту. Довготривалий і багаторазовий вплив стресової ситуації при відповідній її оцінці індивідом розглядається як основне джерело невротичних і предневротичних станів, в тому числі і тривожності.