Робоча навчальна програма (стр. 4 )

В якості ще одного – екстремального – зовнішнього джерела тривожності в літературі виділяється посттравматичний стрес. Загальна тривожність є одним з центр. компонентів „посттравматичного синдрому” у дорослих. Багато досліджень присвячено тривожності, яка виникла в результаті таких травматичних факторів як аварії, природні катастрофи, перебування у клініці, хірургічні операції, розлучення батьків. особливу групу робіт складає вивчення тривожності дітей – жертв жорстокого поводження, насилля

Всі наявні в науці і практиці факти переконливо свідчать, що у випадку стійкої тривожності вплив стресу, в тому числі і травматичного, виявляється опосередковано внутрішньо особистісними чинниками. Отже, мова повинна йти про єдине явище (тривожність), яке має як зовнішні, так і внутрішні джерела.

Фактори спілкування виділяються сьогодні у якості центральних при дослідженні практично всіх сторін розвитку. Перш за все, тут йде мова про дитячо-батьківські стосунки, як особливі детермінанти розвитку, які виникають на перехрещенні дії факторів об*єктивних і суб*єктивних.

Одним з перших, хто ввів положення про тривожність як про між особистісний феномен у наукову психологію був відомий психолог і психіатр івен. На його думку, напруження викликається незадоволенням потреб, які викликають порушення біологічної рівноваги, а також порушенням між особистісної надійності, яке і породжує тривожність. Тривожність виникає від емпатійного зв*язку зі значущою, більш старшою людиною. А страх виявляється тоді, коли задоволення загальних потреб відкладається до тих пір, доки вони набудуть виключну силу. Тривожність має зовнішнє походження і тому дитина не може її усунути. Тривожність не пов*язана ні з якими органами. У ній немає нічого специфічного, конкретного, нічого, щоби дозволило її виділити і, проявляючи певну активність звільнитись від неї. Тому потреба у безпеці або свободи від тривоги з самого початку відрізняється від всіх інших потреб.

Отже, ТРИВОЖНІСТЬ ПОРОДЖУЄТЬСЯ МІЖОСОБИСТ. ВІДНОСИНАМИ, ПО-ДРУГЕ, ПОТРЕБА В УНИКНЕННІ АБО УСУНЕННІ ТРИВОЖНОСТІ ПО СУТІ ДОРІВНЮЄ ПОТРЕБІ В МІЖОСОБИСТІСНІЙ НАДІЙНОСТІІ БЕЗПЕЦІ.

ТРИВОЖНІСТЬ ЙДЕ ПОРЯД З ЛЮДИНОЮ ТАМ, ДЕ ВОНА ВСТУПАЄ У КОНТАКТ З ІНШИМИ ЛЮДЬМИ. ВОНА Є ОСНОВНИМ ДЖЕРЕЛОМ ПСИХІЧНОЇ ЕНЕРГІЇ.

Якщо у дитини з самого початку буде створено почуття міжособистісної надійності, то воно не дозволить розвинутись тривожності і що діти відрізняються між собою за рівнем її прояву. Особистість – це адаптивне утворення, яке в багато чому грунтується на переживанні тривожності.

Основне джерело тривожності – несхвалення значущих людей (За Салівеном Г.). „Функціональна активність Я-системи перш за все спрямована на подолання або ослаблення напруження при тривожності і опосередковано – на захист немовля від поганої випадковості у зв’язку з задоволенням потреб”.

Центральна роль незадоволення потреби у міжособистісній надійності підкреслюється у працях К. Хорні. Розглядаючи у якості головної цілі розвитку людини прагнення до самореалізації, К. Хорні оцінює тривогу як основну протидію даній тенденції. Існує різниця між розумінням тривожності у ранніх і пізніх працях К. Хорні. Проте не змінюється роль середовища у виникненні тривожності дитини. У дитини є певні між особистісні потреби – у любові, турботі, схваленні зі сторони інших та ін. Якщо ці потреби задовольняються у ранньому досвіді дитини, якщо він відчуває любов і підтримку оточуючих, то у неї розвивається почуття безпеки і впевненості у собі. Але часто близькі люди не можуть створити для дитини таку атмосферу: їх ставлення до дитини блокується їх власними викривленними, невротичними потребами, конфліктами і очікуваннями. У результаті у дитини виникає базисна тривожність як переживання глибокої ненадійності і стурбованості. Це почуття ізольованості і безпомічності у світі, який дитина сприймає як потенціально ворожий собі.

Один зі шляхів подолання тривожності – це психотерапія. Підкреслюється, що оскільки тривожність виникла у процесі між особистісного спілкування, то і перетворена вона може бути у процесі правильно організованого психотерапевтичного спілкування. Салівен приділяє увагу не змісту спілкування і не аналізу несвідомого матеріала, а характеристикам самого процесу комунікації, експресивному. Голосовому оформленню мовлення – інтонації, тональності, темпу, кількості і тривалості пауз і т. п. Такі особливості мовлення пацієнта не тільки є діагностичним матеріалом, але і слугують основою емоційного зв’язку між психотерапевтом і пацієнтом. Тільки наявність такого зв-ку при умові лідучої ролі терапевта як спеціаліста з міжособ. спілкування може сприяти успіху психотерапії. Хорні робить наголос на зміст спілкування – усвідомлення пацієнтом під керівництвом психотерапевта тривожності і невротичних конфліктів, хибності ідеалізованого Я і спільній розробці стратегій справжнього вирішення внутрішніх конфліктів. Такий напрямок псих отер. роботи дозволить пацієнту прийняти реальне Я і відновити можливості самореалізації.

Е. Фром підкреслював, що основним джерелом тривожності, внутр. хвилювання є переживання відчуження, пов*язане з уявленням людини про себе як про окрему особистість і яка відчуває у зв*язку з цим свою безпомічність перед силами природи і суспільства. Основним шляхом подолання цього він вважав різні форми любові між людьми. Р. Лазарус, Дж. Аверіл вважали, що профілактика і корекція тривожності полягає у когнітивній переоцінці ситуації та зміні ставлення до неї.

P.S. До причин тривожності. І психологи, і лікарі часто притримуються думки, що тривожність передається дитині від напруженої, тривожної матері і/або виникає внаслідок невпевненості дитини у батьківській любові і підтримці (А. Захаров, Т. Лірі, М. Раттер та інші). Багато чисельні дослідження показують, що характер емоційних відносин, який склався у дітей з близькими дорослими, здійснює суттєвий вплив на успішність входження їх у шкільне життя (Б. Ігеланд, Б. Філіпс та ін.) Існує 2 джерела стресу, які містяться у самій системі шкільного навчання:

1) особливості соціальної взаємодії

2) орієнтація на суперництво і змагання (1972, 1984). Є дані щодо ролі спілкування з ровесниками у виникненні і закріпленні тривожності дітей і підлітків (В. Кісловська, А. Прихожан, Б. МакКендлес).

Ситуації, які в найбільшій мірі провокують тривогу на різних етапах дитинства:

1)  розлука з батьками

2)  різка зміна звичних умов – поступлення в дитсадок, школу чи перехід у новий клас чи групу

3)  неприйняття зі сторони ровесників

4)  оціночні ситуації, особливо при публічній оцінці (відповідь біля дошки, контрольні, іспити та ін.)

Останне є значущим чинником і для дорослих людей, яскравим підтвердженням чому слугує висловлювання Ф. Перлза про те, що будь-яка тривога – це боязнь перед публікою.

Тривожність часто розглядається в загальному ряді невротичних і пре невротичних утворень як та, що породжується внутр. конфліктами (Б. Кочубей, В. Мясіщев, А. Захаров, К. Роджерс). У радянській психології першим висунув проблему внутрішнього конфлікту іщев. Він визначав такий конфлікт, як особливе поєднання об*єктивних та суб*єктивних факторів, яке порушує значущі стосунки особистості і те, що сприяє до стійкого переживання емоційної напруги, інтенсивність якої визначається суб*єктивною значущістю для особистості порушених відносин. Центральними моментами тут виявляються протиріччя між можливостями, що є у особистості і вимогами, що до неї висуваються, з якими людина по різним причинам не може дати собі раду, що і є основою для виникнення тривожності. Тут акцент більше робиться не стільки на зовнішніх чинниках. Як на на їх переживанні та оцінці. Саме значущість визначає силу конфліктуючих переживань, створює емоційне напруження, яке переживається як тривожність. Тривале збереження внутр. конфл. сприяє збереженню та посиленню тривожності (Б. Кочубей, Новикова Є.)

На зв*язок тривожності, тривоги і внутр. конфлікта само оціночного типу вказував Д. Мак-Клеланд. Згідно його думок, дисгармонійне уявлення про себе, наявність внутрішніх суперечностей в образі „Я” призводить до зниження „сили Я” і підвищує сприйнятливість до фрустрації, що сприяє переживанню тривоги.

Як деяка емоц. реакція на внтурішньоособистісне протиріччя розглядається тривожність у працях К. Роджерса. Тривожність – це стан, що переживається людиною як скованість, напруженість, причину якого він усвідомити не може. „Хроні зовану” тривожність відчувають люди, для якиї є характерним конфлікт міжЯ-концепцією, або Я-реальним, з другої сторони, Я-ідеальним – з другої. Спосіб подолання цього конфлікту – „клієнт центрована терапія К. Роджерса

Тривожність при такому підході позбавлена статусу особливого, самостійного психологічного утворення. Є по суті лише функцією конфлікта і існуючи оскільки так довго існує внутрішній конфлікт

Отже, проведений теоретичний аналіз показав, що сучасний стан дослідження проблеми тривожності характеризується:

1)  певною подвійністю, поєднанням загальноприйнятих положень та їх недостатньою експерим. та клінічною доведеністю.

2)  Розходженням між теорією і експерим. обгрунтуванням.

№ 6. Особливості стану тривоги і страхи дітей різного віку:

6.1.Динаміка рівня тривожності учнів (1-11 класи). Статево вікові відмінності.

Дослідження, які проводились з 1970 по 2005 рік , вказують, що між хлопчиками і дівчатами відмінності у частоті та інтенсивності переживання страхів простежуються у 1-3, 10-х класах і в 11 класі. У мол. шк. віці більш тривожні хлопчики, у підл. період ці відмінності згладжуються, а у ранньому юнацькому – більш тривожними виявляються дівчата. За іншими дослідженнями, і у дівчат, і хлопців середній рівень прояву тривожності зростає при переході у середню школу (від 4 до 5 класу) і від перед підліткового до підліткового віку (від 6 до 7 класу).. Різниця між статями виявляється лише у 7 класі: серед 12-річних більш тривожними виявляються дівчата. Тривожність різко знижується при переході від підліткового до раннього юнацького віку, при переході у старші класи школи і підвищується у випускному класі.