Любов і пісня – батькові (стр. 2 )

Але, звісно, чим більше часу проводять разом тато й дитина, тим більше дитина довіряє татові.

Коли мати намагається поєднувати функції любові й контролю, то часто діти стають агресивнішими стосовно неї. А якщо функції контролю здійснює тато, дитина менш агресивна стосовно матері. Вона розуміє справедливість цього контролю, вона від батька саме цього й чекає.

Важливо зміцнити особистість дитини, бо людина, невпевнена в собі, засмикана, не може виховати здорову дитину.

Батьківство: виховання по-християнському: [Інтерв’ю з християнським психологом О. Тумановим, офіційним представником Асоціації християнських європейських психологів, президентом Асоціації християнських консультантів відносин допомоги в Україні] // Дзеркало тижня. – 2002. – 23 березня. – С.22.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха

У Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1096 роком вміщено кілька творів Володимира Мономаха, найпопулярнішим серед яких було «Повчання…».

«Повчання» написане князем у вельми поважному віці. Цей твір складається з трьох частин: вступу, власне повчання та автобіографічних відомостей. У короткому вступі автор повідомляє, що написав своє повчання не лише для власних дітей, а й для всіх громадян. Автор «Повчання» хоч був цілком світською людиною, але з дитинства дідом своїм Ярославом і матір’ю своєю із Мономахів був «у блага есті наставлений».

Наука Мономаха дітям – то наука істинного християнина, який повчав:

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру… Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи – і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого – і не знайде (його). А кроткії унаслідують землю (і) радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день Його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, (щоби) постріляти нижчого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серце їх, і луки їх сокрушаться. Луччє єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює Господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним Він чинить милосердя…

В такому ж дусі благочестя і благодійництва подає Володимир Мономах і практичні поради, залишаючи своїм нащадкам християнські настанови:

Якщо вам Бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи, кажучи: «Яко ото блудницю, і розбійника, і митника Ти помилував єси, (Господи), так і нас, грішних, помилуй». І в церкві се дійте, і (спати) лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі… Навіть і на коні їздячи, коли не буде у вас ні з ким діла (і) якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «Господи, помилуй», благайте безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх…

Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте й подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте (і) не повелівайте вбити його; якщо хто буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Далі Мономах навчає дітей не клястися поспішно ні Богом, ні хрестом; поклавши клятву – додержувати її; поважати єпископів, попів, ігуменів, не гордитися в серці чи в умі, шанувати старших як отця, а молодих як братів; навчає не лінуватися ні вдома, ні на війні; радить одвідати недужого і провести в останню путь мерця, а до кожної людини привітатися; шанувати свою жону, але над усе – страх Божий мати. Всі ці настанови – то вільний переказ читаного в Євангеліях та в інших Книгах Біблії; запозичені з авторитетних джерел елементи християнської доброчесності щораз підкріплюються й настановами, взятими з народної моралі, з власного досвіду.

В останній частині твору автор розповідає про різні випадки зі свого життя: як добровільно віддав Олегові Чернігівське князівство, боровся проти усобиць, здійснив 83 великих походи, уклав 19 мирних угод з половцями, відпустив багато полонених тощо.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха може стати настільною книгою у вихованні сучасних дітей.

З «Листів до сина» Василя Стуса

В останні роки життя, поставлений владою в умови тотальних заборон, коли було заборонено пересилати додому не лише вірші, але й переклади, Василь Стус змушений був реалізуватись лише в епістолярному жанрі. І він перетворює форму звичайного буденного листа у симбіоз щоденної духовної автобіографії, що фіксувала як моменти його творчої реалізації, так і його роздуми, його розуміння світу і себе в цьому світі.

Іншими словами, своє осягнення і розуміння світу Василь Стус викладав у листах до єдино можливих (і єдино дозволених) адресатів – рідних.

«Дорослій, сину. Ти мусиш швидко доросліти. Убережися зараз од багатьох зваб (у Твої роки сто чортів починають лізти в душу – Ти їх жени геть, знай-бо: від того, як ти впораєшся з цим чортогонінням, багато в чому залежатиме Твоє життя). У Твоєму тілі, у душі Твоїй заговорять нові голоси – багато всіляких бажань нових. Треба бути готовому до цієї крутії – і триматися так, аби потім не було соромно, що не встояв, що піддався звабі і т. д. Якраз до цього Твого віку повторюю свій переклад пречудового вірша Редьярда Кіплінга (він теж писав вірша «Синові», хоч назвав його If)».

«Синові»

Редьярд Кіплінг

в перекладі Василя Стуса

Коли ти бережеш залізний спокій

всупір загальній паніці й клятьбі,

коли наперекір хулі жорстокій

між невірів ти віриш сам собі.

Коли ти вмієш ждати без утоми,

обмовлений, не станеш брехуном,

ошуканий, не піддаєшся злому,

і власним не хизуєшся добром.

Коли тебе не порабують мрії,

в кормигу дум твій дух себе не дасть,

коли ти знаєш, що за лицедії –

облуда щастя й машкара нещасть.

Коли ти годен правди пильнувати,

з якої вже зискують махлярі,

розбитий витвір знову доробляти,

хоча начиння геть уже старі.

Коли ти можеш всі свої надбання

поставити на кін, аби за мить

проциндрити без жалю й дорікання –

адже тебе поразка не страшить.

Коли змертвілі нерви, думи, тіло

ти можеш знову кидати у бій,

коли триматися немає сили

і тільки воля владно каже: стій!

Коли в юрбі шляхетності не губиш,

а бувши з королями – простоти,

коли ні враг, ні друг, котрого любиш,

нічим тобі не можуть дорікти.

Коли ти знаєш ціну щохвилини,

коли від неї геть усе береш,

тоді я певен: ти єси людина

і землю всю своєю назовеш.

«Ось так і треба жити. Отак і триматися, виборюючи з самого себе лінощів, бездіяльності, безінтересу і т. д. Учити жити – то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя. Але тут і дивуватися ніяк: хто вчить жити? Люди, народившись, вважають, що жити вони вміють. Для багатьох це – прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками – давай купимо те чи те. Оце – і все життя: заслонити свою порожнечу громаддям машин, телевізорів і т. д. Але – це смішне вміння, це наївна спроба втекти од життя на луки задоволення.

Життя не є насолода. І не задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У тому насущникові – міра життя».

* * *

«Поразка – це не тільки біда. Це ще й благо, добро. Поразка мусить стимулювати на чергову перемогу – це логіка сильних (а Ти – мужчина!).

У поразці опускають руки – лише слабкі. Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Освіта – це вид гігієни. Письмо з помилками – то як невмиті руки чи зуби. Бо теперішня людина – тільки освічена. Людина – це обов’язок, а не титул (народився – і вже людина). Людина твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є поки що? Кавалок глини сирої, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни – доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, що Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час – Творися ж!»

* * *

«За своєю душею треба стежити так само, як за тілом. Потрібен для душі свій душ, їй теж треба чистити зуби. Коли я був у Твоєму віці, то регулярно влаштовував собі сповідь: що ти зробив за місяць чи два доброго чи злого. І картав себе за недобре. І виробив був добру здатність – дбати про душу. Чиста, світла душа – то запорука людського здоров’я. І завжди приємно було згадати все, що ти зробив доброго. Бо тільки добро вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами.

Так само – дбай про своїх друзів. Вони повинні бути чисті, добрі. Інших друзів – не треба. А добрі друзі допомагають рости і ставати кращим. Шукай таких друзів, які могли б нагадувати дядю або маму (обох їх я дуже шаную за людські якості). Ну, ось так сину. Пиши, як Тобі вчиться».

Листи до сина. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. – 192с.

Листи до сина Василя Сухомлинського

Цих листів – 30. Пропонуємо кілька

Великий гуманіст Василь Сухомлинський цього разу обрав літературно-педагогічний жанр – батьківське повчання дітям – жанр давній і досить поширений у різних народів світу.

* * *

«Призначення – це маленький пагонець таланту, який перетворюється на міцне, могутнє дерево на благодатній ниві працелюбства.

Без любові до праці, без самовиховання цей маленький пагонець може засохнути».

* * *

«Добрий день, дорогий сину!

Отже, закінчився перший семестр. Дві п’ятірки і одна четвірка. На перший погляд, ніби все добре. І все ж таки запам’ятай слова Л. Толстого : «Брати треба вище за те місце, куди пливеш, інакше знесе течія».

Міцного тобі здоров’я. Обіймаю, цілую.

Твій батько».

* * *

«Доброго дня, дорогий сину!

Ти просиш поради, як заощадливо і розумно використовувати час. Я дам тобі кілька порад зі свого досвіду.

1.  Найголовніше, це створити резерв часу. Невміння слухати лекції призводять до «пожежних» днів, коли під час заліків спиш 2-3 години на добу. Учись думати над конспектом уже на лекції.