Його свята любов до людства (стр. 3 )

ІІ ведучий: Щоправда, ні тодішня літературна критика, ні читачі з числа освіченої верхівки суспільства не були одностайними у сприйнятті “малоросійської” тематики Гоголя. Декого, як до, прикладу, Бєлінського, турбувала відсутність Росії у творчості Гоголя.

13

І ведучий: Росія у творчості Гоголя незабаром з’явилась – у його петербурзьких повістях, п’єсі “Ревізор”, першому томі “Мертвих душ”. І цензура, і частина читачів звинувачувала Гоголя у відсутності позитивних героїв, у незнанні реальної Росії, і навіть у виступі проти безсмертя душі. Завдяки клопотанню друзів цензура все-таки дозволила друкувати “Мертві душі”, але під назвою “Похождения Чичикова, или Мёртвые души”, вимагаючи від автора виправити майже чотири десятки “сумнівних” місць.

ІІ ведучий: Дороги ще раз повели Гоголя за кордон, в Італію. Але й там йому не було спокою. Він не міг жити без рідної землі, без співвітчизників. Особливо гучний критичний резонанс викликали його “Вибрані місця з переписки з друзями” (1847 року). Головна думка цього твору – про те, що вдосконалення суспільства неможливе без духовності, без самовдосконалення кожного, була сприйнята більшістю, як занепадницька, не прогресивна.

І ведучий: Починається найдраматичніша сторінка життя письменника. Він готується до смерті, навіть пише заповіт. Та доля подарувала йому ще кілька років життя. У 1851 році він востаннє навідав рідну Василівку.

12 лютого 1852 року спалив другий том “Мертвих душ” і вже нічого не чекав від життя, крім смерті.

ІІ ведучий: Пiсля перших тяжких нападiв страшноï недуги письменник ще вимогливiше почав ставитися до себе, сприймати i цiнувати час. Його все бiльше цiкавить стан його душi, готовнiсть до вищого звiту, полонить прагнення якнайкраще i найповнiше вiдповiдати образу духовноï людини.

І ведучий: Гоголь не мiнявся у своïх переконаннях він навпаки, з юнацьких лiт залишався ïм вiрним. Постiйно йшов вперед, його християнство ставало чистiшим, твердiшим; високе значення мети письменника яснiшим; суд над самим собою суворішим ( так писав про нього С. Аксаков.)

ІІ ведучий: Люди, якi близько знали письменника, вiдзначали навiть зовнiшнi змiни в його виглядi.

14

П. Анненков, який зустрiчався з ним у 1846 роцi в Парижi, згадував: «Гоголь постарiв, але набрав особливого роду краси, яку не можна визначити iнакше, окрiм назвавши красою мислячоï людини. Обличчя його поблiдло, схудло; глибока, напружена робота думки поклала на нього ясний вiдбиток виснаженостi i втоми, але загальний вираз його здався менi якимось свiтлiшим i спокiйнiшим за попереднiй. Це було обличчя філософа».

І ведучий: У цей час письменник багато читає. Здебiльшого це книги духовного змiсту: твори святих отцiв Церкви, iсторiя Церкви, богословськi трактати. Згодом увесь свiй духовний досвiд М. Гоголь втiлив у один з найкращих зразкiв духовноï прози "Роздуми про Божественну Лiтургiю".

21 лютого 1852 року він відійшов у вічність.

ІІ ведучий: Дослідники ще й досі сперечаються, від чого помер письменник. Обставини його смерті, як і життя, обросли легендами, загадками, гіпотезами, таємницями.

І досі ніякі архіви, спогади сучасників, здогади літературознавців не знайшли відповідей на цілу низку питань, що стосуються життя і творчості цієї незвичайної людини.

І ведучий: Зате його слово і сьогодні знаходить шлях до сердець мільйонів читачів і будить в них високі почуття. І, напевно, радіє на небесах його душа, відчуваючи, що слово його не втратило живої сили, і на його рідній землі.

Iнсценiзацiя твору. У ніч перед Різдвом із героями

(В iнсценiзації беруть участь дiйовi особи: Вакула, Оксана, Чорт, Солоха, Пацюк, 1-й запорожець, 2-й запорожець, Цариця, Одарка, Оповiдач).

Оповiдач (читає). Останній день перед Рiздвом пройшов. Зимова нiч настала: засмiялися зорi, мiсяць поважно пiднявся на небо посвiтити добрим людям i всьому свiту. Мороз дужчав, але було так тихо, що рипiння під чоботом чулося за пiвмилi.

15

Ще жоден гурт парубкiв не з’являвся пiд вiкнами хат, мiсяць лише зазирав у них крадькома, нiби викликаючи прибраних дiвчат вибiгти скорiше на рипучий снiг...

(Заходить Оксана iз дзеркалом в руках).

Оксана. Треба ж було людям вигадати, нiби я гарна... Неправда! Хiба чорним бровам i очам моїм рiвних немає в свiтi? Що ж тут красивого в цьому носi, i в щоках, i в губах? Нiби ж то гарнi мої чорнi коси? Ох, їх можна злякатися ввечерi: вони як довгi змії, обвили мою голову. Аж тепер бачу, що я зовсiм не гарна!.. Нi, гарна я! Ах, яка гарна! Диво!

(Тихо заходить Вакула).

Вакула. Чудна дiвка! І хвастощiв у неї мало! Годину стоїть перед дзеркалом i не надивиться та ще й вихваляє себе вголос.

Оксана (озирнувшись, побачила коваля). Навiщо ти прийшов сюди! Хiба так хочеться, щоб вигнала за дверi лопатою?

Вакула. Не сердься на мене. Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе!

Оксана. Хто ж тобi забороняє? Говори i дивись.

(Сiдає на лавку).

Вакула. Дозволь i мені сісти біля тебе.

Оксана (відштовхує його). Іди геть! Ти пахнеш димом. Гадаю, вже й мене забруднив.

(Вiдходить вiд нього i знову прибирається перед дзеркалом).

Вакула. Що менi до матерi? Ти у мене i мати, i батько, і все, що є дороге в свiтi.

Оксана. Бачиш, який ти! Чомусь і дівчата не йдугь. Менi так нудно!

Вакула. То тобi весело з ними?

Оксана. Та вже ж веселiше, нiж с тобою. О! Хтось постукав. Мабуть, дiвчата.

(Виходить).

Вакула. Чого я ще чекаю? Вона збиткується з мене. Я їй так само дорогий, як iржава пiдкова.

16

(Заходять Оксана й Одарка).

Оксана. Одарко! Та в тебе новi черевички. Ах, якi гарнi! І з золотом! Добре тобi, Одарко, у тебе є така людина, котра все тобi купує, а менi нiхто не дiстане такi черевички.

Вакула. Не сумуй, моя мила Оксано! Я тобi подарую такi черевички, якi мають не усi панянки.

Оксана. Ти? Подивлюся я, де ти вiзьмеш такi черевички, котрi змогла б я надiти на свою ногу! Хiба тi, що носить сама цариця.

Одарка (смiється). Бачиш, яких захотiла!

Оксана. Так-так! Будь свiдком: якщо коваль Вакула принесе такi ж черевички, якi носить цариця, обiцяю вийти за нього замiж!

Вакула. Прощавай, Оксано! Дури, кого забажаєш, а мене вже не побачиш на цьому свiтi!

Одарка. Куди, Вакуло?!!

Вакула. Прощавайте! Коли ласка Бога, побачимося на тому свiтi, а на цьому вже не розважатися нам разом. Не згадуйте мене лихом!

(Вакула виходить, за ним – дiвчата).

Оповiдач. Через димар хати Вакули пiднялася вiдьма верхи на мiтлi. Це була його мати – Солоха. Вона летiла так високо, що здавалася темною цяткою вгорi. Раптом із протилежної сторони з’явилася iнша цятка, збiльшилась i вже була не цяткою, а просто чортом. Мороз ще дужчав, і вгорi стало так холодно, що чорт перестрибував iз одного копита на iнше і дмухав собi в кулак, сподiваючись хоч якось відігрiти змерзлi руки. Вiдьма i сама вiдчула, що холодно, хоча й була тепло вбрана; а тому спустилася в повітрі, нiби слизькою гiркою, прямiсiнько в димар.

(Солоха влітає на мітлi й наштовхуєтьься на мішки. За нею стрибає Чорт).

Солоха. Мiшки Вакула принiс. Хай сам їх i винесе.

Чорт (стрибнув до Солохи). Дозвольте ручку, панi.

Солоха. Вiзьмiть!

Чорт (цiлує руку). Ох!

Вакула. Вiдчини!

17

Чорт. Стукає хтось?

Вакула. Вiдчини!!!

Чорт. Це коваль! Чуєш, Солохо! Куди хочеш, ховай мене!

Солоха. Лiзь у мiшок! (Виходить).

(З’являється засмучений Вакула).

Вакула. Невже не зникне з пам’яті моєї ця негiдна Оксана? Не хочу думати про неї! (Побачив мiшки). Навiщо тут цi мiшки? Завтра ж свято. Занесу їх куди небудь. (Хоче пiдняти мiшок). Але ж якi важкi... Що я за баба: скоро буду вiд вiтру хилитися! Не дам нiкому смiятися над собою! Ще нiчого не пропало. Спробую один засiб: піду до пузатого запорожця Пацюка. Кажуть, вiн знає всiх чортiв і може зробити те, що забажає.

(Виходить iз мiшком за спиною).

Оповідач. Цей пузатий Пацюк був колись запорожцем, але чи вигнали його, чи сам утiк із Сiчi, – цього нiхто не знав.

(Пацюк сидить і їсть галушки. За його спиною з’являється Вакула з мiшком за ллечима).

Вакула (кланяється). Я до твоєї милостi прийшов, Пацюк.

(Пацюк пiдняв голову і знову почав їсти галушки).

До тебе прийшов, дай Боже тобi усякого добра. Пропадати доводиться менi, грiшному. Нiчого не допоможе менi на свiтi. Що буде, те буде. Доводиться просити допомогу в самого чорта. (Пацюк підняв голову i знову почав їсти галушки). Що ж, Пацюк, як мені бути?

Пацюк. Коли потрiбен чорт, то i прямуй до чорта.

(Продовжує їсти).

Вакула (кланяється).Для того я й прийшов сюди: окрiм тебе, гадаю, ніхто не знає до нього дорогу. (Пацюк мовчить і доїдає галушки). Зроби ласку, чоловiче добрий, не відмов. Розкажи хоч як потрапити на цю дорогу.

Пацюк. Тому не треба далеко ходити, в кого чорт за плечима стоїть.

(Виходить).

Вакула. Що? (Опускає мiшок, з якого вивiльняється Чорт). Про що це вiн каже? (Задумується).

18

Чорт (обнiмає Вакулу). Це я, твiй друг, усе зроблю для товарища! (У лiве вухо). Грошей дам скiльки захочеш. (У праве вухо). Оксана буде сьогодні вже твоя.

Вакула За таку цiну я на все готовий!

Чорт (смiється). Ну, Вакуло, ти знаєш, що без контрактiв нiчого не роблять.

Вакула. Згоден! У вас, я чув, розписуються кров’ю. Стривай же, я дiстану з кишенi цвях. (Хапає Чорта за хвіст).

Чорт (смiється). Який вигадник! Ну, досить, Вакуло, пожартував і досить.

Вакула. Стривай-но, голубе! Будеш у мене знати, як пiдбивати на грiхи добрих людей.

(Сiдає на спину Чорта).