Його свята любов до людства (стр. 4 )

Чорт (жалiбно). Змилуйся, Вакуло, все, що тобi потрiбно, все зроблю, вiдпусти лишень душу на покаяння!

Вакула. А, ось яким голосом заспiвав! Тепер я знаю, що робити. Вези мене в цю ж мить на собi! Чуєш? Та лети, як птаха!

Чорт. Куди?

Вакула. В Петербург, прямо до царицi! (Зникають).

Оповiдач. І коваль мало не зомлiв вiд страху, вiдчуваючи, що пiднiмається в повiтря. Спочатку пiднявся вiн від землi так високо, що нiчого не мiг угледiти внизу, i пролетiв, як муха, пiд самiсiньким мiсяцем, ледве не зачепивши його шапкою. Трохи згодом Вакула вже освоївся i навiть почав посмiюватися над Чортом. Усе було свiтло вгорi. Повiтря в легкому срiблястому туманi здавалося прозорим. І раптом засяяв перед ним Петербург, увесь в вогнях...

(З’являються Вакула i Чорт).

Чорт. Чи прямо їхати до царицi?

Вакула. Нi, страшно. Тут десь, не знаю, зупинилися запорожцi, котрi проїжджали восени через Диканьку. Вони їхали з Сiчi з паперами до царицi; добре було б порадитися з ними. Ей, сатано! Залiзай у мою кишеню й веди до запорожцiв.

(Заходять два запорожцi).

19

Вакула (кланяється до землi). Здоровi були, панове. Бог вам у помiч, ось де побачились!

1-й запорожець. Що там за чоловiк?

Вакула. А ви не впiзнали? Це я, Вакула, коваль. Коли проїздили восени через Диканьку, то гостювали в мене, дай Боже вам усякого здоров’я й довголiття, майже два днi. Я нову шину тодi поставив на переднє колесо вашого воза.

2-й запорожець. А! Той коваль, що малює гарно!

1-й запорожець. Здоров був, земляче, потiм поговоримо з тобою бiльше.

2-й запорожець. А тепер ми йдемо до царицi.

Вакула. До царицi?!! А будьте ласкавi, панове, вiзьмiть і мене з собою.

1-й запорожець. Тебе? Що ж ти там будеш робити? Нi, не можна.

2-й запорожець. Ми, брате, будемо з царицею говорити про своє.

Вакула. Вiзьмiть! (Нахиляється до своєї кишені). Чорте, проси! (Ударив по кишенi, Чорт запищав).

2-й запорожець. Вiзьмемо його з собою?

1-й запорожець. Та вже хай іде! (Виходять).

Оповiдач. Дивно знову було Вакулi, коли величезна карета помчала його вулицями мiста. Позаду лишалися багатоповерховi будинки, а дорога, здавалося, сама котилася пiд ноги коням. Карета зупинилася перед палацом. Запорожцi увiйшли в чудовi сiни й почали пiднiматися добре освiтленими сходами. Несмiливо йшов за ними коваль, боячись на кожному кроцi посковзнутися на паркетi. Пройшли три зали. Раптом запорожцi впали долiлиць i закричали в один голос. Коваль, не вгледiвши нiчого, теж сумлiнно розпростався на пiдлозi.

(Запорожцi, Вакула i цариця перед ними).

Запорожцi й Вакула. Змилуйся, мамо! Змилуйся!

Цариця. Встаньте!

Запорожцi й Вакула. Не встанемо, мамо! Не встанемо! Умремо, а не встанемо!

Цариця. Встаньте! Я велю!

20

(Запорожцi i Вакула піднiмаютъся).

Цариця. Свiтлiший обiцяв познайомити мене з моїм народом, якого я ще не бачила. Чого ж ви хочете?

Вакула (до себе). Саме час! Цариця питає, чого хочете! (їй). Ваша величносте, із чого, не гнiвайтеся, зроблено черевички, що на ногах ваших? Думаю нi один швець нi в якiй державi свiту не зумiє так зробити! Боже ти мiй, а якби моя жiнка надiла такi черевички!

Цариця. Якщо тобi хочеться мати такi черевички, це не так важко зробити. (Озирнулася). Принесiть йому зараз же черевички, найдорожчi, iз золотом. (До запорожцiв). Чи добре вас тут утримують?

1-й запорожець. Та, спасибi, мамо! Провiант дають добрий.

(Подають черевики).

Цариця (до Вакули). Вiзьми собi мої черевики, чоловiче добрий.

Вакула. Спасибi, мамо! (Кланяється i вiдходить. Бiля виходу стукає себе по кишенi). Чорте! Винеси мене звiдси негайно!

Оповiдач. Мов вихор, нiсся Чорт iз Вакулою назад. Миттю опинився коваль бiля своєї хати. Тут, вхопивши хворостину, тричi ударив нею Чорта, і той стрiмголов кинутся втiкати. Пiсля цього Вакула зарився в сiно і проспав до ранку.

(Заходить стурбована Оксана).

Оксана. А що, коли вiн і насправдi пiшов і вже нiколи не повернеться в село? А що, коли зважиться на щось страшне? Чого доброго! Адже вiн так любив мене...

(З’являється Вакула).

Вакула. Поглянь, якi я тобi принiс черевички!

Оксана (радiсно). Ай!

Вакула. Ті самi, що їх носить цариця.

Оксана. Нi, нi! Менi не треба черевичкiв! Я i без них тебе люблю!

21

Літературна подорож за повістю

Миколи Гоголя “Тарас Бульба”

(Оформлення зали ): портрет М. Гоголя, репродукції картин М. Дерегуса, Є. Кибрика, І. Рєпiна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», iлюстрацiї до твору «Історiя запорозьких козакiв» Д. Яворницького, аудiозапис «Козацькі маршi».

Епiграфи: «Лише на дорогах України душа моя пробуджувалась».

Микола Гоголь

«Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа... Знаю лише те, що нiяк не надав би переваги нi малоросiянину перед росiянином, ні росiянину перед малоросiянином. Обидвi природи надто щедро обдарованi Богом, i, як навмисно, кожна з них окремо мiстить у собі те, чого немав в iншiй, – явний знак того, що вони повинні поповнити одна одну».

Микола Гоголь

«Передi мною прояснюються і проходять поетичними рядами часи козацтва... Чи малоросiйськi пісні, якi в мене тепер пiд рукою, навiяли менi їх, чи на душу мою зiйшло ясно видiння минулого, тiльки я чую багато такого, що нинi рiдко трапляється».

Микола Гоголь

Ведуча 1: Твори історичної теми в художній прозі дають нам можливiсть поринути у минулi часи.

І сьогодні, після знайомства із відомою повістю Миколи Васильовича Гоголя “Тарас Бульба”, ми вирушаємо в козацький похід разом iз славними героями-козакам і станемо свідками тих далеких подій, що склали iсторiю нашої славної України. А поведе нас сам автор – видатний талант двох літератур, великий син українського i російського народів.

Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Лише в дорозі він заспокоювався, відчував натхнення, приплив нових сил. Дороги вели Гоголя до Москви i Петербурга, Рима i Парижа, Гамбурга i Єрусалима.

22

Однак усі шляхи письменника починалися з його рідного дому, з його України. Звідси він вирушав у свої мандри, сюди завжди повертався думкою i душею.

Ведуча 2: Лише на дорогах України душа моя пробуджувалась. (Микола Гоголь)

Так, без України не було б Гоголя, не було б його “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, повiстi “Тарас Бульба” i збiрки “Миргород”, не було б “Мертвих душ” та інших творів. Гоголь i Україна — це єдине ціле, духовне, культурне, неповторне i невмируще...

Ведуча 1: Гоголь створив духовний образ України. (Олесь Гончар)

Однак дослідники й досі сперечаються, який же письменник Гоголь – російський чи український? У його творчості багато українських мотивів, але писав він російською. Напевно, роз'яснення слід шукати в самого митця...

Ведуча 2: Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа... Знаю лише те, що ніяк не надав би переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них окремо містить у собі те, чого немає в іншій, – явний знак того, що вони повинні поповнити одна одну. (Микола Гоголь)

Ведуча 1: Дійсно, письменник всотав досягнення двох культур, він сам став прикладом чудового поповнення, взаємозбагачення українського і російського. Однак, він ніколи не забував про своє коріння, про рідну землю.

Яскравими доказами цього були сотні листів, які він посилав матері і сестрам у Василівку, його замальовки рідного будинку, а головне – його твори, в яких відтворюється сам дух української історії, українського народу. І серед цих творів важливе місце посідає повість "Тарас Бульба" про події часів Запорозької Січі.

Ведуча 2: Переді мною прояснюються і проходять поетичними рядами часи козацтва... Чи малоросійські пісні, які в мене тепер під рукою, навіяли мені їх, чи на душу мою зійшло ясновидіння минулого, тільки я чую багато такого, що нині рідко трапляється. (Микола Гоголь)

23

Ведуча 1: Видатний прозаїк, у душі Микола Васильович Гоголь завжди залишався ліриком. Тому перше слово про нього повинно бути віршованим.

До Гоголя

Все Гоголя про Гоголя питаю –

Який він був? І в чому таїна,

Що сам собі усе про нього втаюю

Вночі він ближче, гірше завидна.

Всі таємниці вдень скресають льодом.

Стаєш нікчемним, гірш усіх нікчем,

Люблю його останнім перельотом

І небо замикаю тим ключем.

Душа летить із вирію за Гоголем

В гніздо пречистих і скорботних рук,

Душа моя відчайно незагоєна,

Їй дише вслід морозом Басаврюк.

А в небі тихо. І немає стелі.

І тільки видно, як віддалеки

Він хмарою химерною шинелі

Зігріє нам різдвянії зірки.

І тільки тужно, бо недоступитись,

І тільки журно, бо нема й нема.

До неба встати. З неба зір напитись.

Душа живе ще, хоч і смерть німа.

І. Драч.

– Як ви вважаєте, чому розмову про Гоголя ми починаємо з вірша українського поета?

(М. Гоголь має українське коріння, адже народився на Полтавщині, в селі Великі Сорочинці.)

24

Виступи учнів-"біографів" про основні віхи біографії М. Гоголя

Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 року в селі Великі Сорочинці, куди приїхала його мати до лікаря Трохимовського. Дитячі роки письменника пройшли у Василівці — родовому маєтку Гоголів. Садиба названа по імені батька Гоголя — Василя Опанасовича. Зараз це село називається Гоголеве, але дім стоїть на тому ж місці, відбудований за малюнками та кресленнями самого письменника. Тут зараз знаходиться музей-заповідник Миколи Васильовича Гоголя.