Соціальна варіативність феномену свободи в координатах економічного виміру (стр. 3 )

Тому за останні роки в соціально-філософській літературі з'явилися теоретичні розробки шляхів економічного розвитку відносин власності, механізму ринкового господарства. Наголошується, що відбувається явне розширення кола суб'єктів відносин власності. Адже до недавнього часу в економіці нашої країни абсолютно переважала державна форма власності (90% основних виробничих фондів). Вона найчастіше оголошувалася загальнонародною і їй надавався статус провідної. Така економічна структура призвела до виникнення державної монополії, що згубно позна­чилося на розвитку всього народного господарства. Фахівці відзначають, що багаторічне панування загальнонародної власності в економіці нашої країни зумовило два істотні негативні результати.

З одного боку, сформувався економічний суб'єкт, позбавлений власного економічного стрижня, який не має економічної опори, ні за що не відповідає і ніякої особистої мети не переслідує. Інакше кажучи, в тотальній рівності всіх по відношенню до суспільної (державної) власності зникли людські відмінності, отже, зникли всі стимули, імпульси до розвитку. З другого боку, в реальному житті радянського суспільства загальнонародна власність перетворилася на фікцію, її необхідно розглядати як партійно-державну. Вона не представляла інтереси конкретних соціальних спільнот, груп і тим більше конкретних суб'єктів. Вона отримала назву «нічиєї». Існування подібної власності призвело до певної безгосподарності, втрати у працівників стимулів сумлінно трудитися, берегти суспільне майно. Відбулася ентропія людського змісту власності.

Історичне походження приватної власності пов'язане з владою, яка, спираючись на озброєну силу, узурпувала, привласнила собі різні об'єкти власності. Це було на ранніх етапах суспільного розвитку. Але і надалі власність залишалася прямим породженням і оформленням повноважень влади і авторитету. Особливо рельєфно це виявилося в стародавніх країнах «азійського деспотизму», а в XX ст. - в суспільствах тоталітарного типу. Тут реальні відносини власності, незалежно від їх законодавчого оформлення, підкоряються рішенням, свавіллю політичної влади. Таким чином, влада виступає як суб'єкт привласнення ресурсів і благ, що обмежує право інших на ці ресурси. А власність стає структурним оформленням владних відносин, рамкою легітимної господарської діяльності. У вітчизняній соціальній філософії отримали теоретичну розробку питання трансформації власності та владних відносин, зрощення власності і влади. Там, де була влада, там виявляється феномен власності, де її не було - не було ні власності, ні свободи володіння нею.

За ринкових умов гостро встає питання: приватна власність - це гальмо економічного розвитку, чи ефективна і корисна вона сьогодні? Вирішення з цього питання пов'язано з чинником часу. Насправді ж у нас достатньо людей, які володіють необхідною заповзятливістю, відповідальністю, готових підвищити свій соціальний статус і випробувати себе в приватнопідприємницькій діяльності. Досвід індустріально розвинених країн свідчить, що потенціал приватної власності повністю ще не реалізований. Проте здійснення принципів приватного підприємництва тут принесло свої відчутні результати. Вони виявилися, перш за все, в розмірах заробітної плати, в показниках економічного зростання. Тут доречно привести думку відомого російського філософа А. Г. Спіркіна. Він пише: «Приватна власність тісно пов'язана з самою природою людини, з її тілесною та душевною організацією, з її насущними потребами і ціннісними орієнтаціями, з тими мотивами, які примушують її трудитися, мати свою сім'ю, свій будинок, своє господарство. Це те, в чому вона знаходить своє самоствердження, сенс свого життя. Приватна власність - могутнє джерело продуктивної праці і господарської ініціативи, вона сприяє самореалізації фізичних і духовних сил особи. Приватна власність і ринкові відносини дають людям майнову самостійність, розвивають особисту ініціативу, стимулюють і удосконалюють підпри­ємницькі навики, виховують почуття відповідальності в своїй справі і взагалі в житті. І, нарешті, приватна власність зміцнює правосвідомість, культуру законослухняності [12, с. 629].

Свобода соціальної життєдіяльності людини виявляється в її власності. З цією характеристикою приватної власності можна погоджуватися або не погоджуватися, але в ній дано глибоке філософське трактування її дії на людські потреби, інтереси.

Друга найважливіша проблема - це реформування нашого селянського господарства.

Основна спрямованість сучасної земельної реформи в Україні полягає в тому, щоб власниками землі стали ті, хто безпосередньо працює на ній і зуміє найефективніше використати її. При цьому важливо уникнути розтягування земель, на яких ведеться сільськогосподарське виробництво, тими, хто ніколи не мав справи із землею і не зможе ефективно її використовувати, а буде займатися лише чисто спекулятивними операціями з її купівлі-продажу. Лише реальна власність на землю, не на словах, а на ділі, зможе зробити селянина повним власником. Земля є національним багатством, тому запровадження в сферу аграрного виробництва інституту приватної власності має знаходитись під контролем суспільства і держави. Цей контроль буде сприяти забезпеченню її раціонального і ефективного використання. При цій умові введення приватної власності на землю приведе не до розбазарювання земель, а навпаки - до реального утвердження землі як національного багатства.

Соціальне становлення особистості як власника веде до істотного розширення соціальної бази реформ, формування розвинутої системи економічних прав і свобод. Без людини-власника неможливе становлення демократії і свободи. Людина без власності не може бути самостійною. Щоб на ділі піднести мотивацію до високопродуктивної праці і виробництва слід забезпечити свободу господарської діяльності, незалежність і економічну відповідальність усіх економічних суб'єктів, рівноправність усіх форм власності. Становлення людини як власника означає, з одного боку, що вона отримує право розпоряджатися засобами виробництва і привласнювати вироблений продукт, а, з другого, — починає нести повну матеріальну відповідальність за результати своєї роботи і завдані збитки.

Демократизація власності та залучення працівників до участі в управлінні власністю, капіталом, виробництвом і доходами важливі як в політичному плані (підтримання соціально-політичної стабільності в суспільстві), так і з точки зору соціоекономічних підходів. Тільки демократизація власності й управління в Україні дозволить нам запобігти вибору між становленням мафіозно-криміногенної економіки і поверненням до командно-централізованого господарства.

Економічний вимір свободи має багато аспектів. Це: свобода виробляти і споживати, свобода продавати і купувати, свобода наймати і найматися тощо. Сучасна економічна наука виділяє такі основні складові економічної свободи в умовах ринкової економіки: свобода виражати потреби і бажання (попит) не лише для того, щоб про це знали потенційні виробники, а й для того, щоб про це могли знати люди з такою ж потребою; свобода виробляти товар залежно від попиту на нього; свобода продавати свій товар так, щоб про це було відомо не лише споживачу, а й конкуренту, який випускає аналогічний товар; свобода вибирати з пропонованих на ринку товарів те, що найбільше підходить споживачу; свобода посередницької діяльності у відносинах між виробником і споживачем через транспорт, оптову і роздрібну торгівлю.

Найбільше економічна свобода розширює варіативність соціальної поведінки суб'єктів господарювання у виборі форм власності та сфери застосування своїх здібностей, знань, можливостей, професійних навичок, методики розподілу доходів, споживання матеріальних благ. Вона реалізується на базі державних законодавчих норм і невід'ємна від економічної відповідальності громадян. Це важлива складова частина бізнесу, що являє собою свободу господарської діяльності, торгівлі, землекористування, добровільного співробітництва та ін. Економічна свобода однаково важлива як для підприємця-бізнесмена, так і для споживача, оскільки вона створює середовище для творчої діяльності особистості.

Різні вияви економічної свободи підприємців тісно взаємопов'язані. Коли підприємство у приватному володінні, то зазіхання на свободу бізнесу - це фактично зазіхання на свободу особи утримувача власності. Без еко­номічної свободи не може бути свободи особи. Підприємцем може бути лише економічно відокремлений, самостійно господарюючий суб'єкт. Економічна свобода неможлива без ринку, так само ринок не може існувати без економічної свободи. Саме ринок через різні механізми функціонування забезпечує реальні умови для економічної свободи підприємця. Іншими словами, ринковий механізм господарювання об'єктивно передбачає свободу господарювання. Економічна свобода має свої основні принципи, а саме: економічну самостійність, економічну відповідальність, економічну рівноправність. Саме через них і реалізується в повному обсязі свобода господарської діяльності, яка виступає основною передумовою розвитку підприємницької діяльності.

Розвиток підприємництва є соціальною базою ринкових перетворень, які не можна вирішити без виявлення суті й конкретних форм прояву економічної свободи. З характеристикою економічної свободи безпосередньо пов'язана проблема економічної демократії і її конкретних форм.

Проблема свободи вибору для господарюючих суб'єктів - це проблема адаптивності, гнучкості й відповідальності. З інституціональної точки зору економічна свобода - це не результат власного вибору й власних зусиль індивіда, а щось дане йому "зверху" як потреба. Це не просто можливість вибору, це ще й достатньо важке зобов'язання вибору, яке людина не завжди хоче виконувати.

Економічні свободи – це права людини на вільне розпорядження своїм багатством, доходом, часом і зусиллями. Визначаючи наявність більш-менш сильного взаємозв'язку економічної свободи з іншими видами свобод (політичної, інтелектуальної), представники "вузького" підходу надають економічній свободі самостійного й головного значення в системі індивідуальних свобод. У цьому розумінні економічна свобода може бути інструментом для досягнення важливих цілей індивіда, а може бути самостійною цінністю. Зростання економічної свободи із збільшенням можливостей вибору відбувається не тільки в сфері споживання товарів і послуг, а й в інших сферах: власності, підприємництва, вибору професії, місця роботи, інвестування.