Соціальна варіативність феномену свободи в координатах економічного виміру (стр. 1 )

Іван Іванович Руденко,

кандидат філософських наук, доцент,

завідувач кафедри філософії та суспільних наук

Черкаського інституту банківської справи

Університету банківської справи Національного банку України, м. Черкаси

Микола Павлович Іщенко,

доктор філософських наук, професор,

завідувач кафедри державного управління і суспільно-політичних наук,

професор Черкаського національного університету

імені Богдана Хмельницького,

академік Української академії політичних наук

Соціальна варіативність феномену свободи

в координатах економічного виміру

У різних аспектах феномен свободи привертає увагу людства протягом від ХІХ до поч. ХХI століть. Його всесвітньо-історичний масштаб зумовлений зв’язком із демократичними процесами. Кожна людина, кожна нація прагне до свободи, яка означає відсутність свавілля, піднесення цінності окремої особистості, виділення її із загальної соціальної маси. Відчуття свободи зміцнює людську гідність і найвище благородство. Найцінніше у свободі – це позбавлення залежності від зовнішніх обставин, бо саме вони обмежують можливість вибору кожної людини.

Система демократії і свободи відпрацьовувалась і вдосконалювалась, наприклад, у країнах Європи протягом кількох століть. Свобода є базисом, на якому стає можливою нормальна життєдіяльність суспільства і особистості. Економічна ж свобода створює основу розвитку економіки. Хоча свобода не є засобом досягнення суспільних цілей, але вона сама по собі є вищою метою суспільства. Свобода має величезну притягальну силу, її ідеали визначають соціальне, політичне, економічне і духовне життя суспільства і кожної людини зокрема.

Економічний вимір свободи суспільства та окремої людини варіюється в координатах взаємозв’язку між свободою, детермінізмом і альтернативністю. Тому вільна людина не завжди може прийняти рішення на користь добра, вона не має цієї свободи вибору, оскільки детермінована зовнішніми і внутрішніми силами. Практика свідчить, що соціальне варіювання свободи досить широке. Свобода економічного вибору визначається можливістю і здатністю самостійно приймати рішення стосовно видів і засобів економічної діяльності. Вибір економічних дій здійснюється при цьому незалежно, тобто на свій страх і ризик.

У свій час Г. В Ф. Гегель дав досить чітку і зрозумілу всім відповідь на проблему свободи у суспільному виборі. Була висунута формула: свобода є усвідомлена необхідність. У кожній життєвій ситуації є лише одна реальна можливість вибору, найоптимальніший варіант дій. Вільна людина діє на основі розуміння цієї можливості, тобто на основі необхідності, пізнаної і усвідомленої. Варто звернути увагу на питання: чи обов’язково людина і суспільство підкоряються суворій необхідності. Чи таким простим є розуміння сутності суспільно-економічного вибору? Відомо, що суспільно-економічний розвиток є альтернативним. Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більше таких альтернатив. Існує не лише наявний, а, по суті, нескінченний діапазон можливостей суспільно-політичного розвитку, який залежить від варіативності, тобто видозмін другорядних елементів феномену свободи за умови збереження того, що є основою координат економічного виміру.

Справді, свобода має широкий соціальний спектр варіативності. Вона є особливим способом детермінації духовної реальності, оскільки духовність є специфічною властивістю людського існування. Свобода безпосередньо виявляє себе у людській життєдіяльності, яка являє собою взаємодію духовних і природних чинників. Тому свобода насамперед є усвідомленням дозволених меж людської поведінки, які залежать від конкретної ситуації людського існування та є усвідомленням необхідності. Необхідність як специфічна детермінація природної реальності тут вказує на історичну соціальну варіативність, міру практичного "олюднення" приро­ди і, перш за все, економічної діяльності.

У суспільстві, яке динамічно змінюється, стає необхідним сприймати не лише те, що є, а й те, що могло б бути. Виникають різні варіанти вибору суспільно-економічного розвитку. І тут найбільших успіхів у розвитку суспільства на основі ідеалів свободи досягли США, де кожний бажаючий отримував свободу і мав найширші можливості реалізувати себе як особистість і домогтися підвищення свого добробуту. Адже до середини ХХ ст. не було майже ніяких перешкод для в’їзду в США всіх бажаючих.

Аналіз американського досвіду становлення феномену свободи переконує, що врешті-решт тільки від самих людей залежить створення такого суспільства, яке б охороняло й розширювало свободу людської особистості, забезпечуючи необхідні передумови для динамічного й ефективного розвитку суспільного виробництва. Та далеко не просто розуміти, а головне діяти, виходячи з принципу свободи. Відчуженість різних політичних сил, їх протистояння характерні для будь-якої соціально-політичної системи. Але всупереч твердженням про неможливість конструктивного діалогу між різними політичними силами принцип свободи обумовлює ідею спільних дій цих сил, покликаних до розв’язання одних і тих самих злободенних проблем. Саме свобода стає найважливішою складовою демократичних цінностей.

Проаналізуємо проблему свободи з точки зору суперечливих координат її економічного виміру. Адже економічна свобода є найважливішою складовою свободи взагалі, бо в економіці необхідність найповнішої реалізації прав і свобод має надзвичайно важливе значення. Економічна свобода, як головна цінність ринкового господарства, проявляється в конкретних економічних правах індивіда і, насамперед, у його праві володіти приватною власністю і самостійно діяти в сфері економіки.

Звичайно, головною економічною основою свободи є приватна власність. Суть свободи і приватної власності з точки зору їх економічного виміру співпадають. Історично саме приватна власність у західних країнах була тим фундаментом, на якому утверджувалась свобода і народжувалась демократія.

Сутнісна характеристика свободи економічної діяльності передбачає інтегруюче начало. Таким началом виступають відношення власності на засоби виробництва, в яких чільне місце посідає людина. З проблемою власності, як правило, пов'язані рівень добробуту, суспільне становище, влада, рівень свободи, престиж особистості.

Тому походження власності, її форми, морфологія і типологія та норми, які регламентують право власності, перебувають у центрі уваги філософії. Проблема власності носить історичний характер. У ході розвитку цивілізації змінювались і відношення власності, набуваючи найрізноманітніших форм. Ще Солон (594 р. до н. е.) відмічав, що закони не створюють відносин власності, вони лише закріплюють відносини, які вже склалися в суспільстві.

Проблема взаємозв`язку свободи і власності надзвичайно складна, бо вона зачіпає різноманіття людських інтересів, людських доль і життєвих позицій. Так, в оцінках власності взагалі, як і приватної власності, її ролі в історії людства спостерігається різноманіття думок. На одному полюсі позиція, згідно з якою дається оцінка власності як абсолютного зла. Тут широко відомі слова Ж.- Ж. Руссо про згубний вплив власності на людину і суспільство в цілому. Р. Оуен також вважав приватну власність причиною незлічених злочинів і бід. Ще різкіше і категоричніше висловлювався П. Прудон, називаючи власність крадіжкою. Але історія знає і прямо протилежні оцінки власності, приватної власності як соціально-економічної основи, стрижня громадянського суспільства. Г. Гегель відзначав, що «перший вид свободи є той, який пізнаємо як власність» [1, с. 129]. Найпослідовніша й ґрунтовна позиція заперечення приватної власності міститься в марксистській концепції.

Ще мислителі античної філософії великої уваги приділяли відносинам власності, обґрунтовували необхідність володіння землею, майном, продуктами праці. Одначе, Сократ вбачав у механізмі власності джерело нерівності і майнового розшарування людей. Для володіння власністю необхідно докладати зусилля, старання.

Д. Юм, досліджуючи соціальні проблеми, пов'язує їх з аналізом поняття «власність», яка визначається ним як благо, володіння яким закріплюється «законами справедливості». Спостереження показують, пише Д. Юм, що «всі питання власності належать до сфери компетенції громадянського права, яке розширює, видозмінює і переробляє правила природної справедливості у відповідності з приватною вигодою кожного члена суспільства» [3, с. 238]. Тому державний устрій сприяє збереженню власності, примножує сили, уміння, безпеку людини.

Процес формування капіталістичних відносин, утвердження інституту приватної власності є необхідною передумовою активізації механізмів економічної саморегуляції ринку і конкуренції. Ніяка інша форма власності не створює настільки повної свободи, таких широких можливостей, прояву ініціативи, підприємливості, прямої особистої відповідальності, ніж приватна.

Увага до проблеми власності представників німецької класичної філософії обумовлена прагненням утілити в життя гуманістичні проекти громадянського суспільства. Варіанти рішень цих проектів реалізуються в концепціях І. Канта і Г. . У процесі розгляду проблеми володіння І. Кант акцентує увагу на власності, яка є «зовнішнім предметом» її власника, що має на неї права. Власник може розпоряджатися своєю річчю на свій розсуд. Але І. Кант - гуманіст-просвітник, для нього власністю є, в першу чергу, тільки тілесна, матеріальна річ, бо в категоричному імперативі він вимагає відноситись до людини як до мети і ніколи не ставитись до неї як до засобу [4, с. 640] У теорії І. Канта важливе те, що власність, охоплена перетворенням майна, визначає ціннісне відношення до всіх інших речей і товарів, до яких належить все, навіть науки. Таким чином, мислитель підходить до поняття «інтелектуальна власність».

У філософії І. Канта поняття «інтелектуальна власність» є похідним від загальної розробки проблеми інтелектуальної діяльності, що дозволяє зрозуміти поступальну ходу людського прогресу. Інтелект стимулює творчу діяльність не тільки щодо дослідження засобів для «приємного життя», але і внаслідок існуючих конфліктних відносин між людьми. Вони виникають через властиві людям, з одного боку, егоїстичні спонуки, а з іншого, - честолюбство, владолюбство, користолюбство. І. Кант вважав, що без цих негативних з моральної точки зору пристрастей «всі чудові природні обдарування людства залишилися б назавжди нерозвиненими», людина не вийшла б «із стану недбальства і діяльного достатку», не занурилася б «з головою в роботу», не знайшла б коштів «розумного позбавлення» від труднощів, що її пригноблюють [5, с. 22].