"Голодомор 1932 - 1933рр. Семенівська рана" (стр. 6 )

Згадує бабуся Оксани і про свою сусідку – Вертій Галину Онохрієвну. Родина цієї жінки також постраждала. Під час голодомору Галина Онохрієвна втратила матір та двох сестер. Залишилася вона зі своїм братом. Потім її виховувала чуйна, добра, жінка на ім’я Марфа. Нажаль прізвище цієї жінки бабуся не змогла пригадати.

Оксана Федорівна говорить, що було всякого. Залишитися в живих напевно допомогло бажання жити. На той час люди харчувалися чим лише могли – варили їжу з шкур тварин. Вона сказала, що спогад про ті страшні часи до кінця життя залишаться в її пам’яті, адже таке не можливо забути. Оксана Федорівна згадує про свого дідуся Степана. Лежав він на ліжку опухлий від голоду, вважали, що він взагалі не виживе. Та згодом стали потроху видавати хліб це його і врятувало від голоду.

В нашому селі жила жінка, нажаль її ім’я згадати не вдалося. Під час голодомору вона втратила всіх своїх дітей, а було їх у неї семеро. Ці події негативно вплинули на психіку нещасної жінки. Вона ходила по селу і збирала всіх дітей, яких зустрічала, приводила їх додому, говорила: «Це мої діти». згодом всі стали її боятися.

У кожній сім’ї хтось умирав. Родин у яких залишалися живими усі, було мало. Однією з таких була родина Оксани Федорівни. Сім’я змогла вижити завдяки тому, що була в них корова.

Додаток №10

СПОГАДИ Є. П. ВЕРТІЙ, ЖИТЕЛЬКИ С. СЕМЕНІВКА
ЛИПОВОДОЛИНСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАПИСАВ П. О. ЛУПІЙКО 2003 РІК

Вертій Євдокія Панасівна (1935 р. н.)

Я народилася вже після голодомору, але з розповідей мами знаю дещо про ті страшні часи. Мій батько Пархоменко Панас (тоді називали Фанас) Коністратович(1902 р. н.) був одружений із Ганною Мусієвною. Мали вони трьох дітей: Іван (126 р. н.), Антонина (1928 р. н.), Явдоха (1930 н. р.). було в них 4 деситини землі, кінь, корова. Хата була вкрита залізом, були віконниці, а на той час це була рідкість, адже більшість хат вкривали соломою. Мабуть через ту хату і оголосили їх «куркулями».

Зимового часу прийшли «розкуркулювать» два місцеві активіста: Бугай Іван, а іншого не пам’ятаю. Батька саме не було дома, поїхав, як мати казала на Окраїну (Кубань). Мати, побачивши, що йдуть виселяти їх з хати, сховалась із двома старшими дітьми у сусідів. При цьому вона залишила в хаті у колисці немовля(Явдоху), мабуть в надії на те, що «не прохані гості» змилостивляться. Але ці «активісти села» позабирали з хати найбільш цінні речі, позабивали вікна і двері, а колиску з немовлям виставили на вулицю і сказали: «Бабо Інго заберіть дитину». А сусідка у відповідь: «Матінко рідна! Куди ж я її заберу? В мене своїх хватить.(А в них було п’ятеро дітей.) Так вони і пішли.

Мати ж вийшла зі схованки, відбила двері, вікна і повернулась до своєї хати.

Та так більше їх ніхто і не чіпав. Можливо тому, що батько приїхавши додому, дізнавшись про цю подію вступив до колгоспу і їх більше не чіпали.

Але це не врятувало сім’ю від іншого горя – голоду. Померли найменші дочки Тоня і Дуня.

Пархоменко Панас Коністратович з дружиною Ганною і донькою Євдокією.

Пархоменко Коністрат (крайній зліва) – помер під час голодомору 1932 – 1933 рр.

Додаток № 11

СПОГАДИ Л. Г. ВАРАВИ, ЖИТЕЛЬКИ С. СЕМЕНІВКА
ЛИПОВОДОЛИНСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАПИСАВ П. О. ЛУПІЙКО 1997 РІК Варава Любов Григорівна (1923 - 2001)

Уже були створені колгоспи, а мій батько Варава Григорій Андрійович не
хотів вступати туди і був одноосібником. Був у нас кінь, плуг, земля. Скільки землі
було не знаю, але пам'ятаю, що знаходилась вона десь у Андрієнковому.

Коли почалася голодовка, батько хотів з'їздити до свого брата Андрія в
Оренбург, щоб розжитися там хоч чим небудь. Але на залізничній станції його
завернули назад. Мати просила зарізати коня, але батько не хотів цього робити.
мабуть надіявся весною ним орати власне поле. Та хтось із голодуючих украв того
коня. Ті люди мабуть вижили, а в нашій сім'ї померла тітка Івга, батько, три сестри
Галина, Марія, Уляна і брат Андрійко. Тобто шестеро душ.

Найдужче запам'яталось мені смерть Андрійка. Було це ранньою весною. Того
дня він якось, по - особливому, постійно просив «Мамо! Хочу їсти!». Вона йому
відповідала «Почекай ще трохи. Зараз щось дам». А не було ж вдома нічогісінько. Я
не знаю, як та мати умудрилася зварити якусь юшечку! А в той час уже з'явився на
городі молоденький часничок». Пішов він, та так і вмер там з вирваним часником у
руці.

... Пам'ятаю, як залишилися уже ми з матір'ю удвох. Лежала вона дуже слаба.
То вона сказала мені, щоб я взяла її єдину святкову спідницю і виміняла на неї в
однієї жінки глечик сметани. Я так і зробила, а мати після тої сметани стала
дужчати. Потім появилася зелень, тощо і ми лише вдвох вижили.

... Пам'ятаю як чоловік, якого прозивали Кикадій збирав померлих на
підводу. Так один чоловік ще був живий, але його все рівно погрузили на підводу і
повезли до могили, а він ще й руки піднімав.

Варава Олена Коністратовна з дітьми, що народилися після голодомору.

Додаток №12

СПОГАДИ П. Я. КРАВЧЕНКО, ЖИТЕЛЯ С. СЕМЕНІВКА
ЛИПОВОДОЛИНСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАПИСАЛА УЧЕНИЦЯ 11 КЛАСУ ГРИЦАЙ ВІКТОРІЯ 2007 РІК

Кравченко Петро Явтухович

Я пам’ятаю, як гинуло багато людей, пухло від голоду. Ховали без труни, просто загортали в ряднину чи якісь тряпки й закопували в землю. Люди вмирали на ходу, бувало йде опухлий, впаде на вигоні й помирає на місці. Тіла померлих збирали на вози й хоронили не дивлячись хто то. А бувало на наступний день ховали того, хто вчора ховав померлих.

Іноді з двора на вулицю, дивлюся, а на вигоні скільки людей опухлих … Це видовище надовго закарбувалося в моїй пам’яті. Часто хоронили на кладовищі, біля нашого двора через дорогу. Моя родина не сильно голодувала – у нас була корова. Найчастіше виживали саме такі сім’ї – в яких була худоба в дворі. Лише завдяки їй вижила моя родина. На час голодомору я був ще зовсім малою дитиною. Але добре пам’ятаю, як мама ділила між нами їжу. Меншому – менше, більшому – більше… Я товаришував з дітьми своєї сусідки. Прізвище її було мабуть Кравченко, точно не можу сказати, на нашій вулиці були не одні Кравченки, а ім’я її я теж не пам’ятаю. У мене до цього часу перед очима така картина – заходжу до сусідки, а вона лежить при смерті опухла й просила їсти. Страшно було мені, дитині, на це дивитися.

Їли все, що хочеш – тварин, бур’яни. Батько мій пам’ятаю, як орав так зерно в землі приорював – ховав, що б не забрали. А потім як в нас майже не було чого їсти, так ми ходили, заховане шукали. Голодомор був дуже страшний. Часто було, що ходить людина по селу, а на наступний день інші говорять: «Нема вже його … Отой вже й помер». Якби ніколи цей цей жах не повертався на нашу Україну.

Кравченко Петро Явтухович

Додаток № 13
СПОГАДИ У. К. КОРНІЄНКО, ЖИТЕЛЬКИ С. СЕМЕШВКА
ЛИПОВОДОЛИНСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАПИСАВ II. О. ЛУПІЙКО 2005 РІК

Корнієнко Уляна Карпівна (1940 р. н.)

В мого батька Корнієнко Карпа Яковича під час голодомору 1932 - 1933 рр.
померла вся сім'я: дружина Мокрина і всі діти. Скільки їх було не знаю, бо батько
ніколи не розказував про це. Адже це страшне горе і він, мабуть не хотів згадувати
це (та ще й у ті часи заборонялося говорити про голодомор). Люди розповідали що
ніхто навіть не плакав за померлими і лише восени 1933-го року, коли трохи
відійшли від голоду, по селах лунали тужіння за померлими.

Потім батько одружився в друге на Вараві Олені Коністратовні, в якої під час
голодомору помер чоловік Григорій і четверо дітей. Доречі в 1960 - х роках
приїжджав з Оренбурга (Росія) брат Варави Григорія Андрійовича. Так він говорив,
що в них ніяких проблем з хлібом не було і навіть натяку на голод не було. А коли
його племінниця Варава Любов розповіла, що відбувалося у нас, як померли його
родичі то йому стало зле з серцем.

Я особисто пам'ятаю голодомор 1946 - 1947 рр. Він не такий страшний був як
у 1932 - 1933 рр., люди не мерли як мухи, але хліба тоді майже не було. Мати пекла
«макорженики» із квіток конюшини та листя берези. Не знаю, чому саме з цього але
таке гірке та не добре було, що й досі пам'ятаю. Збирали весною гнилу картоплю у
колгоспних буртах. А на городах садили не картоплю, а лушпиння від неї. Була в
нас ще корова, завдяки їй і вижили.

Додаток №1

Список залюднених пунктів Роменської округи

Липоводолинський р – н, Берестівської с. р.

С.37

Назва	Віддалення у верствах Від Від Від с. р. райцен окруж тру ного центру	Господ арств	В т. ч населен ського типу	Рід залюдне ності	Населення Чол. Жін Разом	В т. ч. обох родів в господар ствах населянсь кого типу
Веселий Яр (Веселе)	6 16 30	30	0	Хутір	87 89 179	0

Семенівська с. р.

Андрієнків	3	22	37	9	0	Хутір	24	26	50	0
Гераськів	1	24	37	22	0	Хутір	50	65	115	0
Гатьманка (Гетьманів)	1	22	35	17	0	Хутір	41	45	86	0
Дакалів	2	22	35	13	0	Хутір	40	40	80	0
Довге Плесо	4	21	35	11	0	Хутір	32	24	36	0
Катиків	2	22	35	16	0	Хутір	41	49	80	0
Лободовський	3	22	37	23	0	Хутір	69	71	140	0
Семенівка	0	20	35	355	5	Село	981	973	1954	14
Семенівський	4	22	37	11	0	Хутір	32	27	59	0
Сидорове	1/2	21	35	11	0	Хутір	32	27	59	0
Чайчине	1	24	35	19	0	Хутір	53	57	110	-
Якошів Яр (Новосеме – нівка)	2	22	35	15	0	Хутір	37	44	81	-
Разом по с. р.	-	-	-	521	5	-	1428	1458	2886	14

Статистика Роменщини

№2

1.Населення округи за попередніми підсумками 1926р.

2.Список залюднених пунктів округи 1927р.

С.14 По Семенівській сільраді Липоводолинського району

Кількість залюднених пунктів	Господарств	У тому числі неселянського типу	Населення Чол. Жін Разом	Населення обох родів в господарствах неселянського типу
12	521	5	1428 1458 2886	14(?)

За національним складом

С.28

Господарств	Населення обох родів	Українці Господарств Населення	Руські Господарств Населення	Інших національностей
521	2886	518 2874	3 12	0