Захворювання та передпатологічні стани у спортсменів (стр. 3 )

2.2. Ураження центральної нервової системи

Гостре фізичне перенапруження в дуже рідких випадках може привести до розвитку парезів. У їх основі лежить спазм судин головного мозку. При цьому спортсмени скаржаться на різку односторонню слабкість у руці та нозі, на головну біль, нудоту, яка закінчується блювотою.

При об’єктивному досліджені можуть бути виявлені: сглаженість носо-губної складки, невелика перекошеність обличчя й утруднення мови, однобічне зниження сили м'яза в руці і нозі, а також зниження шкірної чутливості в зонах зниження м'язової сили. Усе це є наслідком парезу лицьової мускулатури і кінцівок.

Часто уже через 3-7 днів після його виникнення усі суб'єктивні й об'єктивні прояви зменшуються і до кінця другого тижня зникають.

Спортсмени, у яких гостра фізична перенапруга викликала розвиток парезів, повинні бути госпіталізовані в клініку нервових хвороб. Питання про можливість занять спортом після видужання вирішується індивідуально в кожному конкретному випадку. За даними (1967), заняття спортом можуть бути продовжені через 3 місяці після видужання.

2.3. Ураження органів дихання

При гострому фізичному перенапруженні можуть ушкоджуватися органи дихання. При цьому найчастіше гостро розвивається емфізема легень. Фактором, що сприяє її появі, поряд з надмірним фізичним навантаженням, є також охолодження організму. Емфізема легень веде до розвитку гострої легенево-серцевої недостатності.

Зрідка гостра фізична перенапруга може призвести до розвитку гострого спонтанного пневмотораксу, що є найбільш важким ураженням органів дихання.

Спортсмени, у яких гостро виникла емфізема легень і спонтанний пневмоторакс, повинні бути негайно госпіталізовані. Питання про можливість продовжувати після видужання заняття спортом варто вирішувати з урахуванням усіх клінічних даних і функціонального стану апарату зовнішнього дихання. За повного видужання і високого функціональному стану апарату зовнішнього дихання вони можуть бути дозволені.

2.4. Ураження нирок

Зміни в сечі (протеїнурія, гематурія, циліндрурія), що нерідко зустрічаються у спортсменів, звичайно розцінюються як фізіологічні. Однак причиною виникнення такого роду змін у спортсменів можуть бути не тільки фізіологічні, але і патологічні процеси в нирках і сечовивідних шляхах, і їхня клінічна оцінка представляє значних труднощів.

Про фізіологічну природу змін у сечі в спортсменів свідчить їхня поява тільки після фізичного навантаження великої інтенсивності чи тривалості і змінний характер. Через 24-48 год. відпочинку після м'язової діяльності сеча здорових спортсменів не повинна містити патологічних елементів.

Поява гематурії й інших змін у сечі звичайно вказує на ушкодження чи захворювання нирок. Тому виникнення аналогічних сечових симптомів у здорових спортсменів внаслідок гострої фізичної напруги і швидке їхнє зникнення в періоді відпочинку отримало назву «спортивного псевдонефрита» (Kleimann O. H., 1958, 1960; Gaglio M. et al., 1961; Riess R. W., 1979).

Існує відома залежність частоти і ступеня виразності змін у сечі, що виявляються після фізичного навантаження, від характеру останніх у тому чи іншому виді спорту. Так, гематурія частіше спостерігається і найбільше виражена в боксерів, футболістів і бігунів. Навпроти, циліндрурія найбільш властива баскетболістам і хокеїстам, тоді як у футболістів, плавців і легкоатлетів вона виявляється порівняно рідко (Дібнер Р. Д., 1970, 1972). У цілому зміни в сечі з найбільшою частотою виявляються в спортсменів, що тренуються на швидкість і витривалість (16,1%) і рідше всього у тих, що тренуються тільки на витривалість з циклічним характером тренувальних навантажень (Шаміс Е. Ю., 1975).

Після проведення змагань чи дуже інтенсивних тренувань у будь-якому виді спорту в більшості спортсменів (60-80%) у сечі визначається білок. При цьому частота і ступінь прояву протеїнурії зростають у молодих і недостатньо тренованих спортсменів. Протеїнурія, так само як і інші зміни в сечі, особливо часто виникає в тих випадках, коли мається невідповідність між станом тренованості спортсмена й обсягом виконуваного ним навантаження, тобто коли ступінь фізичного навантаження перевищує його функціональні можливості. Якщо, звичайно, як вказувалося вище, нормалізація складу сечі відбувається через 24, максимум – 48 годин після закінчення тренування чи змагання, то у спортсменів з недостатньою адаптацією до фізичних навантажень вона настає через більш тривалий проміжок часу.

Внаслідок гострої фізичної перенапруги у спортсменів можлива поява таких станів, як гемоглобінурія і міоглобінурія.

Особливо важкою поразкою нирок, що зрідка спостерігається в спортсменів при гострій фізичній перенапрузі, є крововилив у ниркову паренхіму з утворенням інфаркту нирки (, 1962). Вона завжди протікає важко, і після видужання повинна розглядатися як протипоказання для занять спортом. Також варто вирішувати питання про допуск до занять спортом після перенесеного гемоглобінурійного і міоглобінурійного нефрозу.

2.5. Ураження системи крові

Під впливом гострої фізичної перенапруги може розвиватися інтоксикаційна фаза міогенного лейкоцитозу, що виявляється значним збільшенням числа лейкоцитів у периферичній крові (до 30´109л), збільшенням кількості нейтрофілів зі зрушенням уліво, абсолютним зменшенням кількості лімфоцитів і повним зникненням еозинофілів (регенеративний тип).

При особливо вираженому ступені гострої фізичної перенапруги збільшення кількості лейкоцитів менш значно (до 15 ´ 109л), однак спостерігається різке зрушення лейкоцитарної формули вліво і поява дегенеративних форм нейтрофілів (дегенеративний тип інтоксикаційної фази). Такого роду зміни в периферичній крові, що виникають під впливом надмірного фізичного навантаження, свідчать про виражену перенапругу в системи крові. Інтоксикаційна фаза міогенного лейкоцитозу, як підкреслює (1970), знаходиться на грані між фізіологією і патологією і відбиває високий ступінь напруги кровотворної системи під час фізичного навантаження.

Крім зрушень у морфологічному складі периферичної крові при гострій фізичній перенапрузі, можуть змінитися і хімічні показники, зокрема показники функціональної активності гранулоцитів. Серед показників метаболічної активності лейкоцитів важливе місце займає глікоген і фосфатази. У спортсменів гостра фізична перенапруга може призводити до значного зменшення глікогену, гранулоцитів і активності лужної фосфатази (, 1971).

Таким чином, при гострій фізичній перенапрузі у спортсменів можуть спостерігатися зміни показників периферичної крові, що вказують на глибокі зрушення в кровотворних органах. Вони повинні враховуватися при заняттях спортом, і тільки повне відновлення всіх показників системи крові перед черговим навантаженням буде свідчити про правильність побудови занять.

3. ХРОНІЧНА ФІЗИЧНА ПЕРЕНАПРУГА

3.1. Перетренованість

Перетренованість - це патологічний стан, що розвивається у спортсменів унаслідок хронічної фізичної перенапруги, клінічну картину якого визначають функціональні порушення в центральній нервовій системі.

В основі захворювання лежить перенапруга збуджувального чи гальмівного процесів їхньої рухливості в корі великих півкуль головного мозку. Це дозволяє вважати патогенез перетренованості аналогічним патогенезу неврозів. Істотне значення в патогенезі захворювань має ендокринна система й, у першу, чергу гіпофіз і кора наднирників.

I стадія. Для неї характерна відсутність скарг, зрідка спортсмени скаржаться на порушення сну, що виражається в поганому засипанні і частих пробудженнях. Дуже часто відзначаються відсутність росту і рідше - зниження спортивних досягнень. Об'єктивними ознаками захворювання є погіршення пристосовності серцево-судинної системи до швидкісних навантажень і порушенні найтонших рухових координацій. Перші виявляються в появі після навантажень на швидкість (15-секудный біг на місці в максимально швидкому темпі) атипових варіантів реакції пульсу й артеріального тиску замість колишнього раніше нормотонічного типу реакції, а другі - у нерівномірності постукування пальцями руки (окремі удари виконуються аритмічно і з різною силою). Ніяких інших суб'єктивних і об'єктивних даних немає.

II стадія. Для неї характерні численні скарги, функціональні порушення в багатьох органах і системах організму і зниження спортивних результатів. Так, спортсмени пред'являють скарги на апатію, млявість, сонливість, підвищену дратівливість на небажання тренуватися і на зниження апетиту. Багато спортсменів скаржаться на легку стомлюваність, неприємні відчуття і болі в області серця, на уповільнене втягування в роботу. У ряді випадків спортсмени скаржаться на втрату гостроти м'язового почуття, на появу неадекватних реакцій наприкінці виконання складних фізичних вправ (Літунов С. П., ; Venerando A., 1975). Прогресує розлад сну, подовжується час засипання, сон стає поверхневим, неспокійним з частими сновидіннями нерідко кошмарного характеру. Сон, як правило, не дає необхідного відпочинку і відновлення сил.

Часто спортсмени мають характерний зовнішній вигляд, що виражається в блідому кольорі обличчя, впалих очах, синюватому кольорі губ і синяв під очима.

Порушення діяльності нервової системи виявляються в змінах добової періодики функцій і добового динамічного стереотипу. В результаті цього максимальне наростання усіх функціональних показників відзначається у спортсмена не в той час, коли він звичайно тренується, наприклад, у другу половину дня, а рано ранком або пізно ввечері, коли він тренується. Змінюється також характер біоелектричної активності головного мозку: знижується амплітуда фонового альфа-ритму, а після фізичних навантажень виявляється нерегулярність і нестабільність електричних потенціалів (Васильєва В. В., 1970).

У серцево-судинній системі функціональні порушення виявляються в неадекватно великій реакції на фізичні навантаження, в уповільненні відновного періоду після них, в порушеннях ритму серцевої діяльності, і в погіршенні пристосовності серцевої діяльності до навантажень на витривалість. Порушення ритму серцевої діяльності найбільше часто виявляються у виді різних синусових аритмій, ригідного ритму, екстрасистолії й атриовентрикулярної блокади I ступеня. Набагато рідше може бути атриовентрикулярна блокада II ступеня, дисоціація з інтерференцією і синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта (Рибалкіна М. С., 1970; , 1969, 1980). Погіршення пристосовності серцево-судинної системи до навантажень на витривалість виражається в появі атипічних варіантів реакції пульсу й артеріального тиску замість колишнього раніше нормотонічного типу після 3-хвилинного бігу на місці в темпі 180 кроків за 1 хв.