Захворювання та передпатологічні стани у спортсменів (стр. 5 )

На закінчення необхідно звернути увагу ще на одну важливу обставину. В останні роки в клінічній літературі усе більше звертається увага на частоту сполучення гіпертонії й атеросклерозу.

Як гіпертонія, так і атеросклероз можуть протікати приховано, особливо в молодому віці. За даними Tamayo зі співавторами, на розтинах 2000 чоловік від 10 до 100 років у 25% був виявлений приховано протікавший атеросклероз. Хоча відомо, що раціонально проведені заняття фізичною культурою і спортом сприяють зниженню холестерину в крові (С. П. Лєтунов, 1963), впливаючи, очевидно, на метаболізм ліпідів, надмірні навантаження можуть робити зворотну дію.

Разом з тим, треба мати на увазі те, що в молодих гіперреакторів (мова йде про осіб 18-22 років, що не займаються спортом) (1963) знайшов обмінні порушення, які ведуть до атеросклерозу, і вважав гіперреактивність початком розвитку не тільки гіпертонічної хвороби, але й атеросклерозу.

3.3. Зниження артеріального тиску у спортсменів

Робіт, присвячених зниженому артеріальному тиску у спортсменів, мало. Це і зрозуміло, якщо врахувати, що гіпотонія вважалася ознакою тренованості і тому не залучила до себе уваги лікарів. Наявні дослідження засновані головним чином на вивченні даних висококваліфікованих спортсменів і дуже мало враховують можливість існування патологічних форм гіпотонії.

Що ж стосується гіпотонії у спортсменів, то, за даними різних авторів (, 1958; , , 1962, 1963; ін, 1965), частота гіпотонії у спортсменів коливається від 10,1 до 16%, причому найчастіше зустрічається ізольоване зниження максимального тиску (від 2,2 до 6,9%), потім тільки мінімального (від 4,3 до 6,1%) і рідше всього тотальне зниження тиску (від 1,5 до 3,5%).

Вивчення груп спортсменів з гіпотонією показало, що стать, вік і спортивна спеціалізація впливають на рівень артеріального тиску. Так, серед жінок-спортсменок гіпотонія зустрічається в 2 рази частіше, ніж серед чоловіків (відповідно 26 і 12,8%, за даними іна).

Найбільший відсоток спортсменів з гіпотонією виявився серед гімнастів (30,6), найменший – серед футболістів (7,5). Що ж стосується віку, то чим молодше спортсмени, тим частіше серед них зустрічаються особи зі зниженим тиском.

Виявилося, що спортсмени зі зниженим артеріальним тиском частіше хворіють на простудні захворювання, у них частіше зустрічаються зміни в серці (приглушення I тону, систолічний шум і ін.), більше вогнищ хронічної інфекції, частіше бувають перетренування, рідше зустрічається брадикардія і т. д. Крім того, виявилося, що ріст спортивних результатів у них йде повільніше, ніж у спортсменів з нормальнім тиском, реакція серцево-судинної системи на фізичне навантаження гірша і т. п. Дуже чітко виявилася різниця в обох групах і по змінах електрокардіограми.

Одночасно виявилося, що найбільший відсоток спортсменів з гіпотонією виявляється серед майстрів спорту. Що ж стосується періоду тренування, то спортсменів з гіпотонією виявилося більше всього в основному періоді.

До групи фізіологічної гіпотонії чи гіпотонії за ознакою високої тренованості відносять спортсменів, у яких немає ніяких скарг, відсутні які-небудь відхилення в стані здоров'я (при клінічному і інструментальному дослідженні), не виявляються вогнища інфекції, і все це сполучається з гарним самопочуттям і високою працездатністю. Таких з 987 обстежених спортсменів з гіпотонією виявилося 32,3%.

У групу вторинної гіпотонії варто відносити спортсменів, що пред'являють різного роду скарги. У частини з них виражені вогнища хронічної інфекції (30,3%), у частини вдається встановити безпосередній зв'язок зниження тиску з перевтомою (29,7%). Нарешті, у невеликої групи спортсменів, що пред'являють різні скарги, не вдалося виявити і вогнища інфекції, ні зв'язку з перевтомою. У них діагностувалася нейроциркуляторна дистонія гіпотонічного типу (7,7%). Цікаво відзначити, що в цій групі виявилася більшість спортсменів з постійно зниженим тиском.

3.4. Порушення серцевого ритму у спортсменів

Серед діючих спортсменів зустрічаються особи майже з усіма видами аритмій, що залежить як від порушень автоматизму, так і від збудливості і провідності. Частота різних порушень ритму неоднакова – від одиничних випадків, до яких відноситься, наприклад, пароксизмальна чи миготлива аритмія, дисоціація з інтерференцією, що досить часто зустрічаються. Вони викликані головним чином порушенням збудливості й автоматизму. Усього ж порушення ритму у спортсменів зустрічаються в 2 рази частіше, ніж у осіб, що не займаються спортом. У роботах, присвячених аналізу порушень ритму серця у спортсменів, ці порушення часто трактуються, як функціональні, як варіант норми, як «особливість» спортивного серця і т. д. На нашу думку, кожен такий випадок повинен підлягати ретельному клінічному аналізу.

Порушення збудливості.

Найбільший інтерес у спортивній медицині представляє група аритмій, що виникають унаслідок порушення збудливості, тобто екстрасистолічні аритмії. Насамперед, ці аритмії важкі для диференціальної діагностики.

Прикладом служить майстер спорту по ковзанам М., 28 років. Ніяких скарг не пред'являє. В наявні підвищена емоційна збудливість. На електрокардіограмі, знятій в період великого нервового напруження, видні бігемінія і тригемінія. Через кілька днів - повна нормалізація електрокардіограми. Надалі порушення електрокардіограми більше не виявлялися, а спортсменка продовжувала тренуватися і виступати в змаганнях. Це спостереження становить інтерес ще і тому, що аритмії завжди вважалися проявом важких органічних змін серця.

Приведемо ще декілька прикладів.

Легкоатлет I розряду Н., 20 років. Скарг не пред'являє. При диспансеризації виявлений хронічний тонзиліт. На електрокардіограмі виявлено передсердні екстрасистоли, що цілком щезнули через півроку після тонзілоектомії.

Майстер спорту по боротьбі А. 22 років. На електрокардіограмі, знятій в період перетренування, й атріовентрикулярний ритм із періодами Венкебаха-Самойлова. Після піврічного відпочинку – повна нормалізація електрокардіограми.

Футболіст I розряду Ф., 23 роки. Мали місце виражені явища перетренування, і на електрокардіограмі, що була до цього зовсім нормальною, з'явилася атріовентрикулярна блокада з періодами Венкебаха-Самойлова. Після 2-місячного відпочинку усе ліквідувалося, і електрокардіограма цілком нормалізувалася.

Майстер спорту, лижниця Ж., 21 рік. На електрокардіограмі чітко видна бігемінія. Ця бігемінія сполучалася з іншими змінами, що свідчили про безсумнівну патологію. Зміни кардіограми, дані анамнезу і клінічного обстеження дозволили поставити діагноз: міокардитичний кардіосклероз, і заборонити заняття спортом. Нажаль, незважаючи на це, спортсменка продовжувала тренуватися, і після одного з напружених тренувань померла вночі під час сну. На секції діагноз міокардитичного кардіосклерозу підтвердився.

З огляду на викладене, усю групу екстрасистолічних аритмій у спортсменів можна розділити на 3 підгрупи. До першої відносяться особи з одиничними екстрасистолами, у яких більше всього підстав думати про функціональне походження екстрасистолії. Другу і третю підгрупи складають ті види екстрасистолічної аритмії, при яких були підстави підозрювати можливість органічного ураження серця (Kienle, 1946; , 1962). В другу групу відносять різні аритмії, групові і політопні екстрасистолії. В третю групу включають осіб, у яких екстрасистолія сполучалася з іншими змінами електрокардіограми (синдром WPW, блокада ніжки пучка Гіса і т. п.).

Порушення автоматизму. У групі аритмій, що виникають унаслідок порушення автоматизму, насамперед варто зупинитися на вираженій синусній брадикардії з частотою скорочень серця менш 40 за хвилину.

Як уже було зазначено, класична тріада стану тренованості (гіпотонія, брадикардія, гіпертрофія) вимагає перегляду. Була показана можливість різного генезу гіпотонії. Що ж стосується брадикардії, то тільки до визначеного рівня вона може бути розцінена, як показник тренованості без спеціального обстеження спортсмена. Нижче цього рівня в кожному випадку варто переконатися в тому, що це не є проявом патологічних змін у міокарді.

Переконливим підтвердженням цього служить спортсмен-легкоатлет Б., 23 років, у якого мала місце виражена брадикардія (28-30 ударів за хвилину). Звертає на себе увагу той факт, що при функціональній пробі у цього спортсмена пульс майже не частішав. При електрокардіографічному дослідженні виявилася повна атріовентрикулярна блокада, як наслідок міокардитичного кардіосклерозу ревматичної етіології.

Прикладом брадикардії, яка виникла внаслідок перевантаження, може бути електрокардіограма спортсмена В., 19 років, що має I розряд по волейболу. Скарг він не пред'являв, тренувався щодня, сполучаючи це з навчанням в інституті. На електрокардіограмі видна виражена брадикардія (33 удари за хвилину), що поєднується з явищами перенапруги лівого шлуночка. Протягом 2 місяців тренування були заборонені. На електрокардіограмі, знятій через 2 місяці, цілком відсутні явища перенапруги лівого шлуночка і зникла виражена брадикардія - частота пульсу 54 ударів за хвилину.

I розряд по боротьбі. Інтенсивно тренувався і виступав у змаганнях при ангіні. Розвився гострий міокардит і повна поперечна дисоціація з частотою пульсу 10-12 у хвилину і приступами Морган`ї-Эдемса-Стокса. Надалі був змушений припинити заняття спортом.

До групи порушень ритму, що виникають внаслідок порушень автоматизму, відносяться також міграція джерела ритму, тобто переміщення водія ритму із синусного вузла в атріовентрикулярний і назад, атріовентрикулярний ритм коронарного синуса, що є одним з різновидів атріовентрикулярного ритму. Такі порушення ритму зустрічаються й у здорових людей, однак, найчастіше вони є наслідком патологічних змін міокарда.

Міграція джерела ритму у здорових людей може бути наслідком підвищення тонусу блукаючого нерва. Серед здорових людей відсоток осіб з цим видом порушення ритму трохи більше, ніж серед спортсменів. Одночасно міграція синусного ритму може бути наслідком різноманітних інтоксикацій чи запального процесу в міокарді різного характеру.

Порушення провідності. Відсоток спортсменів з аритміями внаслідок порушення провідності дорівнює 3,66. Основну групу серед них складає атріовентрикулярна блокада I ступеня, тобто подовження інтервалу P-Q вище верхньої межі норми (P-Q > 0,21 секунди).