Захворювання та передпатологічні стани у спортсменів (стр. 4 )

У спокої у спортсменів може бути тахікардія і підвищений артеріальний тиск або різка брадикардія і гіпотонія замість колишніх у стані доброї тренованості помірної брадикардії і нормального артеріального тиску. У ряді випадків розвивається вегетативна дистонія. Для неї характерні неадекватні реакції судин на температурний подразник, хитливий артеріальний тиск і перевага симпатотонії чи ваготонії. Нерідко у спортсменів спостерігається порушення регуляції венозного судинного тонусу, що виявляється у виді посиленого малюнка венозної мережі на блідій шкірі (мармурова шкіра).

В апараті зовнішнього дихання відзначаються в спокої зменшення життєвої ємності і максимальної вентиляції легень. Після фізичних навантажень ці показники знижуються, у той час як у стані доброї тренованості вони у спортсменів не змінюються чи підвищуються. При виконанні стандартних навантажень і у відновному періоді підвищується поглинання кисню, що вказує на зниження економічності діяльності організму в стані перетренованості.

В апараті травлення при перетренованості можуть бути наступні зміни: язик набрякає і товщає, покривається білим нальотом і тремтить при висовуванні з ротової порожнини (, 1969). Збільшується печінка, з'являється субіктеричність склер (П. Гершкович, 1960).

Зміни в опорно-руховому апараті: знижується сила і пружність м'язів, еластичність зв'язок. Виникають розлади координації рухів, зокрема координації м'язів-антагонистів. Усе це сприяє появі спортивних травм. Більш того, усі ці зміни розглядаються як “внутрішні фактори спортивного травматизму” (, 1980).

У стані перетренованості у спортсменів підвищується основний обмін і часто порушується вуглеводний обмін. Порушення вуглеводного обміну виявляється в погіршенні усмоктування й утилізації глюкози. Кількість цукру в крові в спокої зменшується. Порушуються також окисні процеси в організмі. На це може вказувати різке зниження в тканинах вмісту аскорбінової кислоти (єв, 1977).

Маса тіла у спортсменів у стані перетренованості падає. Це пов'язано з посиленим розпадом білків організму. Так, дослідження азоту сечі виявляють негативний азотистий баланс. Отже, з організму виводиться із сечею азоту більше, ніж надходить до нього з їжею.

У стані перетренованості у спортсменів виявляються ознаки пригнічення адренокортикотропної функції передньої частки гіпофіза і недостатність діяльності кори наднирників (Літунов С. П., , 1975). Так, у стані перетренованості в крові спортсменів визначається зменшення гормонів кори наднирників і еозинофілія.

У спортсменів у стані перетренованості частіше має місце підвищена пітливість. У жінок відзначаються порушення менструального циклу, а у чоловіків у ряді випадків може бути зниження чи підвищення статевої потенції. В основі цих змін лежать нервові і гормональні розлади.

Усі зазначені при II стадії перетренованості зміни є наслідком порушення регуляції діяльності і зниження функціонального стану органів і систем організму спортсмена. Вони також пояснюють зниження, що спостерігається при перетренованості, опірності організму до шкідливого впливу факторів зовнішнього середовища і, зокрема, до інфекційних захворювань. Останнє багато в чому визначається також зниженням основних імунобіологічних захисних реакцій організму, а саме - зниженням фагоцитарної здатності нейтрофілів крові, бактерицидних властивостей шкіри і зменшенням комплементу в крові (Немирович-, 1975; Іл`ясов Ю. М., Льовін М. Я., 1977; Ю 1977; , 1978; Іванов Н. И., , 1981та ін.).

III стадія. Для неї характерний розвиток неврастенії гиперстенічної і гипостенічної форми і різке погіршення спортивних результатів. Перша форма є наслідком послаблення гальмівного процесу, а друга - перенапруги збуджувального процесу в корі головного мозку. Клініка гіперстенічної форми неврастенії характеризується підвищеною нервовою збудливістю, почуттям утоми, стомлення, загальною слабкістю і безсонням. Клініка гіпостенічної форми неврастенії характеризується загальною слабкістю, виснагою, апатією і сонливістю вдень.

S. Israel (1976) виділяє в перетренованості базедоподібну й аддисоноподібну форми. Перша проявляється аналогічно гіпертиреозу. При ній спостерігається підвищення тонусу симпатичної нервової системи і велика кількість клінічних ознак. При аддисоноподібній формі відсутні характерні ознаки, але є брадикардія і нерідко - гіпотонія.

При перетренованості I стадії варто заборонити участь у змаганнях і змінити режим тренування на 2-4 тижні, а саме: зменшити загальний обсяг тренувального навантаження, виключити тривалі й інтенсивні і технічно складні вправи. Основну увагу в тренуванні звертають на загальну фізичну підготовку, що проводиться з невеликим навантаженням. Після поліпшення загального стану тренувальний режим поступово розширюється і через 2-4 тижні він починає відповідати цілям і завданням даного тренувального періоду.

При перетренованості II стадії тренування на 1-2 тижні замінюються активним відпочинком. Потім протягом 1-2 місяців проводиться поступове включення в тренування, як це описано при лікуванні I стадії перетренованості. Увесь цей час забороняється участь у змаганнях.

В III стадії перетренованості перші 15 днів приділяються на повний відпочинок і лікування, яке варто проводити в клінічних умовах. Після цього спортсменам призначається активний відпочинок. Поступове включення в тренування проводиться ще 2-3 місяця. Увесь цей час забороняється участь в змаганнях.

Лікування перетренованості буде успішним тільки в тих випадках, коли усуваються всі причини, що викликали її, і тренувальне навантаження здійснюється відповідно до загального режиму життя. Необхідно проводити вітамінізацію організму, особливо вітаміном С, комплексом вітамінів В і вітамінів Е. Гарний результат дає призначення седативних і нейротропних засобів, гліцерофосфату кальцію, інозину або рибоксину й оротату калію ( і ін., 1977; , 1980). При лікуванні III стадії перетренованості можна застосовувати гормони кори наднирників і гормони статевих залоз (A. Keresti, Z. Botar, 1960; P. Veronesi, 1976).

Профілактика перетренованості будується на усуненні зухвалих її причин. Тому форсовані тренування і тренування з підвищеними навантаженнями спортсменами повинні застосовуватися тільки при достатній попередній підготовці. У стані “спортивної форми” інтенсивні тренувальні навантаження варто чергувати зі зниженими навантаженнями, особливо в дні після змагань. Усі порушення режиму життя, роботи, відпочинку, сну і харчування, а також фізичні і психічні травми, інтоксикація організму з вогнищ хронічної інфекції повинні бути усунуті. Тренування і змагання на тлі якого-небудь захворювання чи в стані реконвалесценції після перенесених захворювань повинні бути заборонені.

Перетренованість в I стадії ліквідується без яких-небудь шкідливих наслідків. Перетренованість II і особливо III стадії може привести до тривалого зниження спортивної працездатності.

3.2. Підвищення артеріального тиску у спортсменів

Отримані в останній час дані, засновані на дослідженні тиску в багатьох тисяч спортсменів різної спортивної кваліфікації, стажу і т. п., показали, що спортсмени з підвищеним артеріальним тиском складають у середньому 11-14%. В число цих спортсменів ввійшли особи як з постійно, так і з одноразово зміненим артеріальним тиском. Крім того, враховувалося підвищення чи зниження як тільки мінімального, або максимального, так і одночасно максимального і мінімального артеріального тиску.

Насамперед необхідно зазначити, що відсоток осіб з підвищеним тиском серед спортсменів більше, ніж серед осіб, що не займаються спортом. Так, при зіставленні даних (15000 спортсменів) і ї (40000 жителів Москви) виявилося наступне: якщо серед населення цей відсоток дорівнює 9,9, то серед спортсменів він досягає 11,4, а за даними інших авторів він ще більше.

Величезне значення у відношенні частоти підвищення тиску має спортивна спеціалізація (частіше у важкоатлетів - 21,2%, футболістів - 16,6%, волейболістів - 15,6%, рідше в баскетболістів - 9,5%, плавців - 9,1%, гімнастів - 8,4%).

Звертає на себе увагу зниження відсотку спортсменів з підвищеним тиском у міру підвищення спортивного розряду. Можна висловити припущення, що це залежить від двох причин: насамперед від відсіювання осіб з гіпертонією в міру росту спортивної майстерності, а також від того, що при правильно і раціонально організованому тренувальному процесі артеріальний тиск нормалізується (, і ін.).

Варто вважати, що серед спортсменів з підвищеним артеріальним тиском, безсумнівно, є як хворі гіпертонічною хворобою, так і гіперреактори і предгіпертоніки.

Таким чином, перед спортивним лікарем стоїть складне діагностичне завдання. Величезне значення в його рішенні має, насамперед, анамнез, з'ясування спадкоємності, що має величезне значення в розвитку гіпертонічних станів і т. п. Варто мати на увазі наявну серед спортсменів дисимуляцію, а також можливість прийому різних гіпотензивних засобів перед приходом до лікаря. При клінічному обстеженні звертають увагу на сполучення гіпертрофії лівого шлуночка з акцентом II тону на аорті. Фізіологічна гіпертрофія звичайно не супроводжується акцентом II тону на аорті. Оцінку ступеня гіпертрофії лівого шлуночка слід робити на підставі рентгенологічного, електрокардіографічного й особливо векторкардіографічного дослідження. На ранніх етапах розвитку гіпертонічної хвороби, особливо у тренованих спортсменів, диференційна діагностика між фізіологічною і патологічною гіпертрофією лівого шлуночка особливо складна (С. П. Літунов, 1975). Наявність відповідних змін судин дна ока, реакції на функціональну пробу дозволяють у ряді випадків поставити правильний діагноз.

Однак, іноді навіть ретельне клінічне обстеження не дає достатніх підстав для діагнозу. У цих випадках на допомогу приходить визначення залишкового тиску і застосування комплексу функціональних пресорних і депресорних проб.

При встановленні діагнозу гіпертонічної хвороби заняття спортом слід заборонити і рекомендувати заняття фізичною культурою під постійним лікарським спостереженням. Що ж стосується гіперреакторів та предгіпертоників, то питання про заняття спортом цих осіб варто вирішувати індивідуально. У ряді випадків раціонально побудований тренувальний процес може сприяти нормалізації підвищеної збудливості судинорухаючих центрів. Однак, заняття спортом цих осіб повинні проходити під ретельним контролем лікаря для того, щоб при несприятливому впливі занять спортом тренування можна було б вчасно припинити. Варто також врахувати, що тренувальні заняття у визначених видах спорту сприяють підвищенню артеріального тиску.