Захворювання та передпатологічні стани у спортсменів (стр. 7 )

Акцидентальні шуми – це неорганічні, непатологічні шуми, що принципово відрізняються від шумів перших двох груп тим, що вони зустрічаються в звичайних умовах у людей із зовсім здоровою серцево-судинною системою, а також можуть виникати у них при різних фізіологічних станах. Відмінною рисою акцидентних шумів, крім їхнього виявлення в людей зі здоровим серцем, є і та обставина що ні механізм їхнього утворення, ні місце виникнення в кожному конкретному випадку точно не відомі.

Акцидентальні систолічні шуми вислуховуються у 20-70% спортсменів на легеневій артерії (частіше у дітей і підлітків) і над верхівкою серця через зміну тонусу папілярних м'язів, розтягання м'язового кільця навколо клапанних отворів. Відрізняються від органічних мінливістю, м'якістю, чи зникненням та ослабленням при зміні положення тіла і після фізичного навантаження.

Протягом останніх років були обстежені понад 40 спортсменів, які активно тренувались з уродженими і придбаними вадами серця, причому більшість з них мали I-й і II-й розряд. Деякі з них до спеціального фонокардіографічного дослідження не підозрювали, що страждають яким-небудь захворюванням серця. Більш того, подібна підозра не виникла в ряді цих випадків навіть у лікарів при попередніх оглядах – систолічні шуми, обумовлені органічними вадами серця, помилково трактувалися як неорганічні (функціональні). Цьому, очевидно, сприяли повна відсутність скарг і компрометуючого анамнезу, досить постійні спортивні результати, задовільна реакція пульсу і кров'яного тиску на проби з фізичними навантаженнями і звичайні для спортсменів дані електрокардіографічного і рентгенологічного досліджень, а також скептичне відношення окремих лікарів до можливості наявності органічної вади серця у спортсменів, які активно тренуються.

Хоча в літературі і приводяться описи одиничних випадків досягнення високих і навіть рекордних результатів спортсменами з органічними вадами серця, усе-таки на сучасному рівні знань варто визнати обов'язковим відсторонення таких осіб від великого спорту. Разом з тим необхідно мати на увазі, що ряд спортсменів відстороняють від занять спортом у силу неправильного тлумачення наявних у них акцидентальних систолічних шумів як органічних.

В лікарсько-спортивній практиці найбільше часто акцидентальні систолічні шуми помилково приймають за органічний систолічний шум мітральної недостатності.

Слід зазначити, що диференціація між акцидентальними систолічними шумами й органічним шумом мітральної недостатності у спортсменів більш важка, ніж у людей, що не займаються спортом. Це пов'язано з тим, що, крім систолічного шуму, у них найчастіше в наявності всі ознаки, що більш-менш патогномонічні для недостатності мітрального клапана (ослаблений I тон і наявність III тону над верхівкою серця, більш-менш виражене розщеплення й акцент II тону над легеневою артерією, розширення межі серця вліво і гіпертрофія лівого шлуночка).

Для органічної мітральної недостатності характерний шум, який постійно і чітко реєструється на високочастотній фонокардіограмі, що займає всю систолу (пансистолічний), злитий з I тоном серця і добре проводиться зі свого епіцентру над верхівкою в ліву аксилярну область. Конфігурація цього шуму може бути як стрічкоподібною, так убуваючою, чи наростаючою від I до II тону.

Акцидентальні систолічні шуми, виявляючись більш-менш чітко при реєстрації зі середньочастотними характеристиками, а на високочастотній фонокардіограмі вони різко слабшають чи цілком відсутні. Їхній епіцентр може розташовуватися як в області легеневої артерії, так і над верхівкою чи медіальніше її, однак вони ніколи чітко не ірадують у ліву аксилярну область. Ці шуми не бувають пансистолічними і займають максимум до 1/3 – 3/4 систоли.

3.7. Печінковий больовий синдром

Існує кілька теорій, що намагаються пояснити механізм розвитку цього стану у спортсменів. Прихильники однієї з них провідне місце в патогенезі печінкового больового синдрому відводять порушенням гемодинаміки, що виникають при невідповідності фізичних навантажень можливостям організму спортсмена. Мова йде про розвиток правошлуночкової недостатності зі значним збільшенням унаслідок венозного застою кровонаповнення печінки і розтяганням глісонової капсули, що супроводжується появою болю у правому підребер'ї. Ця теорія викликає найбільші заперечення. Вони пов'язані, по-перше, з відсутністю досить переконливих клінічних даних, що підтверджують припущення про розвиток правошлуночкової недостатності, а по-друге, з відсутністю в значному відсотку випадків у спортсменів з печінковим больовим синдромом збільшення печінки.

Інша група авторів пов'язує розвиток печінкового больового синдрому головним чином із захворюваннями жовчного міхура і жовчних шляхів, при цьому істотна роль приділяється діскінезії жовчних шляхів.

Лікування спортсменів, що страждають печінковим больовим синдромом, складається як із заходів, спрямованих на купірування гострого приступу кольок у правому підребер'ї, так і із систематичної терапії. Для купірування больового приступу у правому підребер'ї, що виникає під час виконання фізичного навантаження, спортсмен повинен перервати її, що, як правило, приводить до зникнення кольок. Якщо цього виявляється недостатньо, рекомендується ритмічне глибоке дихання, чи самомасаж області печінки, ін'єкція атропіну.

Лікування спортсмена з печінковим больовим синдромом повинне бути цілеспрямованим і патогенетично обумовленим. Якщо виникнення синдрому пов'язане з тривалим використанням надмірних фізичних навантажень, то в тому випадку необхідно спортсмену заборонити тренування і призначити лікувальне харчування, що передбачає в раціоні обмеження жирів, помірну кількість повноцінних білків і збільшену кількість вуглеводів і вітамінів. Під впливом такої терапії через 1-4 місяця скарги зникають, самопочуття поліпшується, що дозволяє спортсмену поступове включення в тренувальний процес (протягом 1-3 місяців), але без права участі в змаганнях.

3.8. Закриті травми черепа

Відома так звана “боксерська хвороба”, що характеризується зниженням інтелекту і іншими симптомами (приблизно у 5% боксерів). У спеціальній неврологічній літературі описані випадки крововиливів у мозок різної локалізації (внутрімозкове, вентрикулярне, субарахноідальне), що вимагають оперативного втручання і нерідко кінчаються смертю, після ударів у голову, які не дають вираженої клінічної картини струсу мозку. Іноді при закритих травмах черепа утворюються вогнища розм'якшення, що потім рубцюються. Якщо ці стани прогресують і дають симптоми здавлювання головного мозку, можливий смертельний результат. Через спайки, що утворюються, порушується циркуляція спинномозкової рідини, що сприяє розвитку «боксерської хвороби».

За даними ряду невропатологів (є, 1960, 1962 і ін.), легкі, але не явні ознаки ураження головного мозку можна виявити й у боксерів, що ніколи не бували в нокауті. На жаль, цьому приділяється мало уваги. Останнім часом при рахунку «8» нерідко повідомляють про перемогу «через явну перевагу», щоб не реєструвати нокаут, після якого визначений час не можна виходити на ринг. Неприпустимість таких дій очевидна.

4. РАПТОВА СМЕРТЬ У СПОРТІ

Офіційне визначення поняття «раптова смерть у спорті» передбачає випадки смерті, що наступила безпосередньо під час навантажень, а також протягом 1-24-х годин з моменту появи перших симптомів, що змусили змінити чи припинити свою діяльність.

45 років, знаходився на відпочинку в пансіонаті, під час гри у волейбол наступила смерть. При розтині виявлено: гіпертонічна хвороба й атеросклероз, давній рубець у міокарді передньобокової поверхні лівого шлуночка серця від раніше перенесеного інфаркту міокарда. Судово-хімічним аналізом крові і сечі виявлена невелика кількість етилового спирту в сечі, що свідчить про прийом кілька годин назад алкоголю.

51 року, знаходився на відпочинку, під час бігу на спортивній площадці упав. Швидкою допомогою доставлений у лікарню, де через кілька годин помер, не приходячи у свідомість. При розтині виявлені характерні для гіпертонічної хвороби зміни в органах і виражений атеросклероз вінцевих артерій серця і нирок. Великий осередковий крововилив (8х6х5см) у потиличну частку лівої півкулі й у шлуночки головного мозку.

67 років, дома, під час ранкової зарядки, упав, прибув лікар швидкої допомоги, що констатував смерть. При розтині виявлені: гіпертонічна хвороба й атеросклероз, а також великий крововилив у тканину тіла підшлункової залози, хронічна емфізема легень.

64 років, систематично займався в групі здоров'я. Під час бігу на біговій доріжці настала раптова смерть. При розтині виявлений: атеросклероз з вираженою поразкою вінцевих артерій серця, давній рубець у міокарді задньої стінки лівого шлуночка і міжшлуночкової перегородки серця від раніше перенесеного інфаркту міокарда, а також пневмосклероз і плевральні зрощення.

67 років, після катання на велотреці упав поруч з велосипедом. Смерть настала на місці. При розтині виявлений: атеросклероз з вираженою поразкою вінцевих артерій серця, хронічна емфізема легень, а також подряпини на розгинальній поверхні правого ліктьового суглоба.

20 років, лижниця, майстер спорту. Була консультована з приводу раптової короткочасної утрати свідомості в період тренувального збору. На електрокардіограмі в спокої і при навантаженні виявилися зміни, що трактували як органічну поразку міокарда. Ці ЭКГ – зміни разом з даними анамнезу і клінічного дослідження дозволили поставити діагноз міокардитичного кардіосклерозу і заборонити заняття спортом. На жаль, спортсменка продовжувала інтенсивні тренування і після одного з напружених тренувань померла вночі підчас сну. На секції діагноз міокардитичного кардіосклерозу підтвердився.

На закінчення варто зупинитися на основних мірах профілактики випадків раптової смерті в спорті. До них, у першу чергу, повинні бути віднесені:

1. Цілеспрямоване розпитування з уточненням будь-яких непояснених глибоких непритомностей, запаморочень, головних болів, приступів тахікардії, відчуття болю у грудній клітці, задишки, швидкої стомлюваності, що раніше мали місце, а також шумів у серці, та ревматичного поліартриту. Необхідно також з'ясувати, чи були в родині випадки раптової смерті, найбільш частою причиною яких є гіпертрофічна кардіоміопатія, інфаркти міокарду і мозкові інсульти в молодому віці (спадкоємна гіперліпідемія і гіпертонічна хвороба), пороки серця, надмірно високі родичі (синдром Марфана). Крім цього, повинні бути виключені і такі сімейні захворювання, як синдром гіпермобільності суглобів, при якому нерідко виявляється пролапс мітрального клапана, цукровий діабет, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, сімейний спонтанний пневмоторакс.

2. Ретельне фізикальне й інструментальне обстеження в стані спокою, а також у процесі і після виконання навантаження.

3. Максимальне виключення додаткових факторів ризику, тобто своєчасна санація вогнищ інфекції, заборона прийому неапробованих чи з групи допінгу фармакологічних препаратів, алкогольних напоїв, паління, повна компенсація втрати рідини й електролітів, адекватне розігрівання й охолодження, суворе дотримання рекомендацій щодо температурних умов при проведенні забігів на довгі і наддовгі дистанції.

Література

1.  , , Евгеньева нагрузки в спорте. – Киев: Здоров’я, 1973. – 184 с.

2.  Дембо проблемы. – М.: Физкультура и спорт, 1980. – 295 с.

3.  Дембо контроль в спорте. – М.: Медицина, 1988.–288 с.

4.  , Земцовский кардиология: Руководство для врачей. – Л.: Медицина, 1989. – 464 с.

5.  Детская спортивная медицина: Руководство для врачей /Под ред. , . – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Медицина, 1991. – 560 с.

6.  , Граевская медицина и лечебная физкультура: Руководство для врачей. – М.: Медицина, 1993. – 432 с.

7.  Заболевания и повреждения при занятиях спортом /Под ред. . – 3-е изд. перераб. и доп. – Л.: Медицина, 1991. – 336 с.

8.  Лікувальна фізкультура та спортивна медицина / , , Муравов І. В. та ін.; за ред. , . – Київ: Здоров’я, 1995. – 312 с.

9.  Энциклопедия спортивной медицины: Пер с англ. – СПб: Лань, 1997. – 400 с.

10., Пшеничникова к стрессовым ситуациям и физическим нагрузкам. – М.: Медицина, 1988. – 256 с.

11.Пешкова медицина: Навчальний посібник. – Харків: ХаДІФК, 2003. – 84 с.

12.Сердце и спорт: Очерки спортивной кардиологии /Под ред. и . – М.: Медицина, 1968. – 519 с.

13.Спортивная медицина. Общая патология, врачебный контроль с основами частной патологии / Под ред. . – М.: Физкультура и спорт, 1975. – 368 с.

14.Спортивная медицина: Руководство для врачей /Под ред. , . – М.: Медицина, 1984. – 384 с.

15.Спортивная медицина / Под ред. . – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 304 с.

16.Уилмор Дж. Х., Костилл спорта и двигательной активности: Пер. с англ. – Киев: Олимп. лит., 1997. – 504 с.

17.Физиологическое тестирование спортсменов высокого класса / Под ред. Дж. Д. Мак-Дугалла, , Г. Дж. Грина: Пер. с англ. – Киев: Олимп. лит., 1998. – 432 с.