Шпаргалки з правознавства (стр. 13 )

В економічній сфері — це участь у: створенні на основі міжнародної кооперації та інтеграції вироб­ництва і праці світової економічної системи; роз­в'язання глобальних господарських проблем та нау­кове їх обґрунтування (енергетика, космос, освоєння полюсів, Світового океану) тощо.

У політичній сфері ними є: розвиток міждержав­них договірних відносин; забезпечення суверенітету і обороноздатності країни; участь у ненасильницько­му забезпеченні миру в усьому світі; участь у бороть­бі з міжнародними правопорушеннями та особами, винними у їх скоєнні; поступова консолідація здоро­вих сил світу на забезпечення подальшого вирішен­ня глобальних проблем всесвітнього значення.

Отже, групування державних функцій на різні види залежить від багатьох підстав і може здійсню­ватися за різними напрямками діяльності держав.

Форми здійснення функцій держави — це спеці­альні аспекти її діяльності, з допомогою яких реалі­зуються державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові й неправові (організаційні).

Правові форми — це такі види здійснення функ­цій держави, які тягнуть за собою правові наслідки.

Існують різні види правових форм здійснення функцій держави — правотворча, управлінська (ви­конавчо-розпорядча), правоохоронна, правозастосовна та ін.

Правотворча форма — відображається в діяль­ності держави з підготовки і прийняття нормативно-правових актів та інших джерел права.

Управлінська форма — характеризується діяль­ністю держави та її органів з оперативного застосу­вання, виконання, використання й дотримання пра­вових норм у процесі організації здійснення держав­них функцій.

Правоохоронна форма — проявляється в організа­ції охорони правових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дис­ципліни і правопорядку.

Правозастосовна форма — застосування право­вих норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуально-правових рішень.

Організаційні форми здійснення функцій держа­ви — специфічні види фактичної діяльності, які не тягнуть правових наслідків.

Розрізняють: регламентуючу, економічну, конт­рольну, виховну та інші види організаційних форм.

Організаційно-регламентуюча форма — підбір, розстановлення, виховання та визначення ефектив­ності діяльності кадрів у сфері здійснення держав­них функцій.

Організаційно-економічна форма — організація матеріально-технічного забезпечення здійснення державних функцій.

Організаційно-контрольна форма — організація недержавного контролю у сфері здійснення держав­них функцій.

Організаційно-виховна форма — організація вихо­вання, пропаганди, агітації, інформації та іншого забезпечення виховного впливу на населення у сфері здійснення державних функцій.

Методи здійснення функцій держави — це засоби і способи, з допомогою яких здійснюються спеціаль­ні види діяльності держави з реалізації її функцій.

Держава здійснює правотворчу, управлінську, ви­конавчо-розпорядчу, правоохоронну та організацій­ну діяльність.

Методи правотворчої діяльності держави — за­соби і способи підготовлення, прийняття й оприлюд­нення законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують здійснення державних функцій.

Управлінські методи — засоби і способи здійс­нення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері реа­лізації функцій держави.

Правоохоронні методи — засоби і способи пра­воохоронної діяльності відповідних державних органів.

Організаційні методи — засоби і способи здійс­нення організаційного виду діяльності з забезпечен­ня реалізації державних функцій.

До них відносять: програмування; прогнозуван­ня; дослідження; здійснення оперативного аналізу та ін.

§4. Поняття і види форми правління, форми державного устрою та форми державно-правового режиму (форми держави)

Організація державної влади великою мірою залежить від форм держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму держав­но-правового режиму.

Форма правління — це організація верховної дер­жавної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також вза­ємовідносини з населенням країни.

Відомі дві форми правління: монархія і рес­публіка.

Монархія — така форма правління, за якої вер­ховну владу в державі повністю або частково здійс­нює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).

Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсо­лютна монархія — це форма правління, за якої вер­ховна влада зосереджена в руках одноособового гла­ви держави (монарха). За обмеженої (конституцій­ної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча — монархові (чи кабінету міністрів), судова — судам, які обираються чи призначаються.

Республіка — форма правління, де верховна вла­да в державі належить колегіальним виборним орга­нам і здійснюється ними. У теорії права розгляда­ють аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обира­ти та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародав­ніх Афінах, Стародавньому Римі).

У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьо­му населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє, право не обмежене на підставах, передбаче­них законом. Відомо три види демократичних рес­публік: парламентські, президентські та змішані.

У парламентських республіках:

• президент обирається парламентом;

• уряд формується з представників партій,  що мають більшість у парламенті;

• уряд підзвітний парламентові;

• парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку

У президентській республіці:

• президент обирається всенародне або за особли­вою процедурою;

• президент є главою держави і здійснює виконав­чу владу;

• законодавча влада належить представницькому органові (парламенту);

• президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право розпустити парламент).

У змішаній республіці є елементи як президент­ської, так і парламентської форм правління (приміром, в Україні).

Форма територіального устрою — національно-територіальна та адміністративно-територіальна ор­ганізація державної влади. Територія держави поді­ляється на окремі національно-політичні чи адмі­ністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів із дер­жавою в цілому та між собою (наприклад, Автоном­на Республіка Крим, Київська область, Залізничний район та ін.).

Теорія права розрізняє просту й складну форми державного устрію.

Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утво­рень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної за­гальнодержавної символіки тощо.

Складна держава — формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною само­стійністю. До такої форми держави належать: феде­рація, конфедерація, а за твердженням деяких авто­рів — і імперія.

Федерація — суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного меха­нізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодав­ства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на доб­ровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад, Російська Феде­рація, СІЛА).

Конфедерація — добровільне об'єднання самостій­них держав для досягнення конкретної мети. У кон­федерації немає єдиної (або подвійної) системи орга­нів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпада­ється, або перетворюється на федерацію.

Імперія — примусово утворена, зазвичай через за­воювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

Державно-правовий режим — сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відобража­ють її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізня­ють демократичний і недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є:

• проведення виборів державних органів у центрі і на місцях та органів місцевого самоврядування;

• плюралізм у політичній, економічній, ідеологіч­ній та духовній сферах життєдіяльності людей;

• рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав, виконання їхніх обов'язків;

• демократизм правосуддя, пріоритет методів пе­реконання перед методами примусу тощо.

Отже, демократичний правовий режим — це здійснення державної влади на засадах чинного пра­ва з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.

Тоталітарний режим — сукупність таких засо­бів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства і кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією осо­бою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка мож­ливість для вільного виявлення і врахування інтере­сів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого на­сильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадя­нина.

Авторитарний режим — така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допус­каються деякі розмежування політичних сил, ле­гальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація полі­тичних сил стає антагоністичною, включається ме­ханізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

За іншими ознаками демократичні режими класифікуються як: демократично-ліберальний, де­мократично-радикальний, демократично-консерва­тивний та ін. Серед недемократичних розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расист­ський, терористичний, диктатуру певної партії, кла­су, іншої групи чи прошарку в соціальне неоднорід­ному суспільстві тощо.