Шпаргалки з правознавства (стр. 25 )

Глава II. Підготовка громадян до військової служби. — Вона криє в собі: допризовну підготовку юнаків; підготовку призовників із військово-техніч­них спеціальностей; підготовку до вступу до військо­во-навчальних закладів; військову підготовку сту­дентів вищих навчальних закладів; фізичну підго­товку; лікувально-оздоровчу роботу; підвищення рівня загальноосвітньої підготовки; вивчення дер­жавної мови; патріотичне виховання.

Глава III. Приписка громадян до призовних діль­ниць. — Має на меті взяття юнаків на облік, визна­чення їх кількості, ступеня придатності до військо­вої служби та ін. її проводять районні (міські) війсь­кові комісаріати за місцем проживання громадян, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Грома­дяни, приписані до призовних дільниць, вважають­ся призовниками.

На строкову військову службу в мирний час при­зиваються придатні до неї за станом здоров'я і віком громадяни, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років. Призов проводиться на підставі Указу Президента двічі на рік.

Глава IV. Проходження військової служби. — Строки військової служби: для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову служ­бу, — 24 місяці (для осіб, які мають вищу освіту, — 12 місяців), за контрактом — 3 роки; для прапорщи­ків і мічманів — не менш як 5 років; для офіцерів — від 5 до 10 років за першим контрактом; для офіце­рів, призваних із запасу, — 2 роки, а для тих, які добровільно вступили на службу із запасу, — не менш як 3 роки.

Звільнення з військової служби здійснюється: в запас, якщо військовослужбовці не досягли гранич­ного віку перебування в запасі та за станом здоров'я придатні до військової служби; у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані непридатними за станом здоров'я до військової служби.

Глава V. Служба в запасі.

Глава VI. Військовий облік військовозобов'яза­них і призовників. — Військовий облік проводиться за місцем проживання і поділяється на загальний та спеціальний (військовозобов'язані, які бронюються за організаціями на період мобілізації), персональ­но-якісний (покладається на військові комісаріати) та персонально-первинний (покладається на органи місцевого самоврядування, де немає військових ко­місаріатів).

Глава VII. Призов у разі мобілізації. Демобіліза­ція. — Загальна або часткова мобілізація оголошує­ться Президентом України з метою запобігання воєнному нападові. Демобілізація проводиться за Указом Президента.

Глава VIII. Відповідальність за порушення зако­нодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу. — Посадові особи державних органів та громадяни, винні в порушенні законо­давства про загальний військовий обов'язок і війсь­кову службу, несуть установлену Законом відпові­дальність.

Глава IX. Заключні положення. — Фінансове і матеріальне забезпечення військового обов'язку і проходження військової служби проводиться за кошти державного бюджету. Виконавчо-розпорядчі органи зобов'язані забезпечити військові комісаріа­ти необхідними засобами для призову.

Закон України "Про національні меншини в Ук­раїні" від 25 червня 1992 р. набрав чинності від дня його опублікування. Він складається з преамбули і 10 статей. У преамбулі зазначається: "їни, виходячи із життєвих інтересів україн­ської нації та всіх національностей в справі розбудо­ви незалежної демократичної держави, визначаючи нерозривність прав людини і прав національностей України, дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, приймає цей Закон з метою гарантування національним меншинам права на їх вільний розвиток".

Україна гарантує громадянам республіки неза­лежно від їх національного походження рівні полі­тичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосві­домості й самовиявлення.

Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.

У забезпеченні прав осіб, які належать до націо­нальних меншин, держава виходить із того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини.

34. Загальна характеристика системи органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і су­дову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є їни. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Вищим органом у сис­темі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів Ук­раїни. Судочинство в Україні здійснюється Конститу­ційним Судом України та судами загальної юрисдик­ції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності й спеціа­лізації.

їни як єдиний орган законодавчої влади в Україні

їни розглядає та вирішує питання державного і суспільного життя, що потре­бують урегулювання законами України, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбаче­ні Конституцією України. Вона приймає закони, по­станови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конститу­цією.

До повноважень Верховної Ради України нале­жать:

• внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченими розділом XIII Консти­туції України;

• призначення всеукраїнського референдуму з пи­тань, визначених ст. 73 Конституції;

• прийняття законів;

• визначення засад внутрішньої та зовнішньої по­літики;

• призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;

• заслуховування щорічних і позачергових по­слань Президента України про внутрішнє і зов­нішнє становище України;

• усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

• надання згоди про призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

• здійснення контролю за діяльністю Кабінету Мі­ністрів України та ін.

Конституція України встановлює також, що виключно законами визначаються:

• права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадя­нина;

• громадянство, правосуб'єктність громадян, ста­тус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин;-порядок застосування мов; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; засади зовнішніх зносин;

• засади регулювання демографічних і міграцій­них процесів та ін.

Конституція передбачає, що виключно законами України встановлюються:

• Державний бюджет України та бюджетна систе­ма України;

• система оподаткування, податки і збори;

• засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.

Отже, єдиним органом законодавчої влади в Ук­раїні є парламент — їни. Кон­ституційний склад Верховної Ради України — 450 народних депутатів України, які обираються на ос­нові загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на чотири роки.

Народні депутати України здійснюють свої повно­важення на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представниць­кий мандат, їм гарантується депутатська недотор­канність.

їни працює сесійно. Вона є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу. їни збирається на першу сесію не пізніш ніж на 30-й день після офіційного оголошення результатів вибо­рів. Перше засідання Верховної Ради України від­криває найстарший за віком депутат. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вів­торка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії Верховної Ради, із зазначен­ням порядку денного, скликаються Головою Верхов­ної Ради України на вимогу не менш як 1/3 народ­них депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або йа вимогу Президента України.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішен­ням більшості від конституційного складу Верховної Ради.

їни обирає зі свого складу Го­лову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та може відкликати їх.

Голова Верховної Ради України: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку пи­тань до розгляду на засіданнях Верховної Ради Ук­раїни; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; репрезентує Верховну Раду України у зно­синах з іншими органами державної влади в Україні та органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України.

їни затверджує перелік комі­тетів Верховної Ради України, обирає голів цих ко­мітетів. Останні здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесе­ні до повноважень Верховної Ради України. Для під-готовлення і попереднього розгляду питань Верхов­на Рада України в межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії.

їни для проведення розсліду­вань із питань, що становлять суспільний інтерес, може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як 1/3 від конституційно­го складу Верховної Ради України.

Процес законотворчої діяльності Верховної Ради України характеризується правом законодавчої іні­ціативи, прийняттям та оприлюдненням. Право за­конодавчої ініціативи у Верховній Раді України на­лежить: Президентові України; народним депутатам України; Кабінетові Міністрів України; Національ­ному банкові України.

Закони Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу. Закони, що вносять зміни до Конституції та сама Конституція України прий­мається не менше як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

Закон підписується Головою Верховної Ради України і невідкладно надсилається Президентові України.

Президент України протягом 15 днів після отри­мання закону підписує його, беручи до виконання, або повертає закон із своїми умотивованими пропо­зиціями для повторного розгляду. Якщо їни під час повторного розгляду підтвер­дить закон 2/3 від її конституційного складу, то Президент України зобов'язаний підписати і опри­люднити такий закон протягом 10 днів. Закон наби­рає чинності через 10 днів після його оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не ра­ніше дня його опублікування.