Шпаргалки з правознавства (стр. 6 )

Основні ознаки правовідносин: а) вони виникають на основі норм права; б) характеризуються наявніс­тю сторін, які мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки; в) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, організацій і спільностей; г) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контро­люється і забезпечується державою.

Групувати правовідносини можна за такими під­ставами: залежно від кількості суб'єктів (прості та складні); за предметом правового регулювання (адміністративні, цивільні, земельні, кримінальні, фінансові, трудові та ін.); за дією в часі (довго - й короткотривалі); за методом правового регулювання (договірні та керівні); за змістом поведінки зобов'я­заної сторони (пасивні та активні); залежно від функціонального призначення (регулятивні та охо­ронні).

Правовідносини мають складну будову і охоплю­ють: суб'єктів; об'єкти; зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.

Суб'єктами правовідносин уважають тих учасни­ків, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єкти правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громад­ські організації; різні спільності (трудовий колек­тив, нація, народ, населення відповідного регіону та ін.); громадянське суспільство.

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб’єктністю, тобто здатністю бути носіями прав та обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правоздатність — здатність суб'єкта бути носі­єм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Дієздатність — здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки, її поділяють на угодо - і деліктоздатність.

Угодоздатність — здатність суб'єкта правовідно­син особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди.

Деліктоздатність — здатність суб'єктів право­відносин нести відповідальність (юридичну) за ско­єне правопорушення.

Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадяна­ми, особами без громадянства, їх також можна поді­лити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальні суб'єкти.

Юридичними особами визнаються організації, що мають особисте майно, можуть від свого імені набу­вати майнових та особистих немайнових прав, вико­нувати обов'язки, бути позивачами в загальному, ар­бітражному чи третейському суді та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Об'єкти правовідносин — ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюю­ться чи припиняються суб'єктивні права та юридич­ні обов'язки, їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.

Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного.

Юридичний зміст — суб'єктивні права та юри­дичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто мож­ливість певних дій уповноважених суб'єктів і необ­хідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів*

Фактичний зміст — сама поведінка суб'єктів, їх­ня діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Зміст суб'єктивного права криє в собі можливос­ті: діяти відповідно до свого бажання; вимагати пев­них дій від обов'язкової сторони: користуватися со­ціальним благом, що закріплене суб'єктивним пра­вом; звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Юридичні обов'язки — закріплена нормами права міра необхідної, найбільш розумної та доцільної, по­ведінки особи (суб'єкта), спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхід­ності: здійснювати певні дії; утримуватися від здійс­нення дій, що суперечать інтересам інших осіб; ви­магати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за не виконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Юридичні факти — це конкретні життєві обста­вини, передбачені гіпотезою правової норми, що ви­кликають виникнення, зміну чи припинення право­відносин. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів: за юридичними наслідками — правотворчі, правозмінні, правоскасувальні; залеж­но від форми їх прояву — позитивні й негативні; за характером дії — одноразової чи неперервної дії (приміром, одноразової дії — договір дарування; не­перервної дії — перебування у шлюбі). Деякі автори вирізняють тривкі юридичні факти, зокрема проце­суальні; за волевиявленням виокремлюють юридич­ні дії, себто такі життєві обставини, що характери­зують вольову поведінку суб'єктів, зовнішнє вира­ження їхніх волі та свідомості. Вирізняють також юридичні події, тобто життєві обставини, що вини­кають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин.

Юридичні дії, своєю чергою, поділяють на право­мірні й неправомірні. Правомірні юридичні дії поді­ляють на юридичні акти — таку правомірну поведін­ку, що здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (скажімо, постанова слідчого про припи­нення кримінальної справи, визнання людини без­вісно відсутньою чи померлою та ін.). А ще виокрем­люють правомірні юридичні вчинки — такі дії, що не мають на меті викликати юридичні наслідки.

Неправомірні юридичні дії — правові аномалії, зловживання правом, що не є правопорушенням, і правопорушення. До правопорушень відносять зло­чини і різні проступки.

До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу та інші по­дії, з якими норма права зв'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Отже, юридичні факти, як життєві обставини, що передбачаються нормами права, мають велике теоретичне і практичне значення. Засвоївши знання з тео­рії правовідносин, юрист зможе аналізувати кон­кретні життєві ситуації, правильно використовувати юридичні норми.

10. Правоохоронні система та діяльність

Правоохоронна система охоплює всю су­купність державно-правових засобів, способів і га­рантій, що забезпечують охорону й захист людини і громадянина від протиправних діянь, а саме: об'єкти й мету правоохорони; суб'єктів правоохорони; право­охоронну діяльність.

У сучасній літературі поняття "правоохоронна ді­яльність" визначається по-різному. В основі різних визначень лежить наявність державних і недержав­них суб'єктів такої діяльності. Більшість авторів уважають, що правоохоронна діяльність може здій­снюватися не тільки державою, її органами, посадо­вими особами та іншими державними організація­ми, а й недержавними структурами.

Немає єдиного підходу і до характеристики місця й ролі правоохоронної діяльності в системі інших правових форм діяльності держави зі здійснення її функцій.

Ознаки правоохоронної діяльності:

• в її основі — завдання з розгляду юридичної справи;

• вона здійснюється компетентними державними і недержавними суб'єктами, коло яких визна­чається чинними законодавчими актами;

• використовуються різні форми реалізації право­вих норм;

• приймаються відповідні процесуальні акти реа­лізації, що мають офіційний характер і передба­чену законодавством форму;

•  вона реалізується в чітко визначеній проце­суальній формі та з використанням різноманіт­них юридичних методів.

Отже, правоохоронна діяльність — це закріплені чинними процесуальними нормами діяння компе­тентних суб'єктів державних і недержавних орга­нізацій та їхніх посадових осіб із розгляду юридич­них справ, охорони й захисту суспільних відносин від правопорушень і прийняття спеціальних актів реалізації матеріальних правових норм із метою за­безпечення законності та охорони правопорядку.

11. Законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна

Законність — явище багатогранне, її роз­глядають як принцип формування правової держави, як метод управління суспільством, як режим точного виконання закону. Законність трактують і як сукуп­ність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі. Важливе значення мають і такі категорії, як зміцнення законності, порушення законності, стан законності та ін.

Передусім спинімося на законності як режимі точного виконання чинного закону, бо закон лише тоді має соціальну цінність, коли він виконується. Звідси законність — це правовий режим точного ви­конання чинних законів усіма суб'єктами права у сфері правотворчості й правореалізації, в інших сферах життєдіяльності людей; режим, за якого забезпечуються права і виконуються обов'язки лю­диною, державою і громадянським суспільством. Основними засадами законності вважають:

• зверхність закону в системі нормативних актів;

• єдиність законності;

• незаперечність закону в соціальній практиці;

  • реальний характер законності;

  • забезпечення прав людини;

• невідворотність відповідальності за правопору­шення;

• взаємозв'язок законності й доцільності, закон­ності й культурності, законності й справедли­вості та ін.

В Україні діє принцип зверхності права (правово­го закону). Найвища юридична сила належить Кон­ституції України, норми якої мають пряму дію. Решта нормативно-правових актів (включно з Кон­ституцією та правовими актами Автономної Респуб­ліки Крим) не повинні суперечити Конституції Ук­раїни. Відносно громадян діє принцип: "дозволено все, що не заборонено законом". Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом "дозволено лише те, що визна­чено законом".

Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно до всіх суб'єктів права.

Незаперечність закону в соціальній практиці ха­рактеризується тим, що ніхто не може скасувати за­кон, окрім органу, який його прийняв.

Реальний характер законності має місце тоді, ко­ли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя.

Забезпечення прав людини. Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в ін­тересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності.