Вкраїни рідної окраса, Земля безсмертного Тараса! (стр. 12 )

Епіграфом до журналу нехай стануть слова Тараса Шевченка :

«І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.»

Запишіть до зошитів.

2. Вікторина «Що мені відомо про ?» (Слайд №4-5)

1. Місця на Україні, пов’язані з ім’ям Шевченка? (Кирилівка, Моринці, Київ, Яготин, Переяслав (Переяслав – Хмельницький), Канів, Борзна, Полтава, Чернігів та ін.).

2. Назвіть рік видання першого Шевченкового «Кобзаря». (1840р.).

3. Які поеми Шевченка написані російською мовою? («Слепая ««Тризна»).

4.Портрети яких українських письменників намалював Шевченко?
(М. Вовчок 1859р., Є Гребінка1837р.).

5. Український письменник, що один з перших підтримав як поета і допоміг йому в самоосвіті. (Є. Гребінка).

6. Кількість віршів, написаних Шевченком під час перебування в казематі Петропавлівської фортеці.(15).

7. Девіз Шевченка – засланця. («Караюсь, мучусь, але не каюсь»).

8. Скільки відомо фотографій Т. Шевченка? (11).

9.Скільки портретів намалював Т. Шевченко (150).

10. Скількома мовами перекладений «Заповіт» (Стома).

11.Коли було перезаховано тіло Шевченка? (22.05.1861року).

12.Які мови знав Шевченко? (Українську, російську, польську, французьку, латину).

3.Підсумок вікторини.

ІV. Презентація усного журналу «Вічна пам'ять тобі, Тарасе! Вічне слово тобі, Кобзарю!»

Сторінка перша. «Шевченко – художник» (презентує група мистецтвознавців). 5хв. (Слайди №6-12)

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії «Живописна Україна» – «Дари в Чигирині 1649 року», «Судня рада» і «Старости», на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою «Живописна Україна».

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів...

Вагомими були досягнення Шевченка в галузі малярського і графічного портрета. Він виконав близько 150 творів цього жанру, половина яких створена ще до заслання. У них відчувається романтична концепція людини, яка наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. переважала у творчості багатьох європейських художників.

Шевченко уподобав акварельний малюнок ще в доакадемічний період свого життя, маючи в ньому певні навички, а можливо, і перші здобутки.

Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної школи.

Одним з вершин його пошуків сепія «Казашка Катя» (1856-1857), в якій дано типовий образ дівчини в момент прозріння, усвідомлення себе як представниці свого народу.

Особливе місце в портретній творчості Шевченка посідають автопортрети, в яких він відобразив себе у різні пори життя, в різних настроях і переживаннях.

Іншими жанрами образотворчого мистецтва, в яких доробок Шевченка був досить вагомим, є історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної світової класики.

Доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої культури.

Сторінка друга. «Значення творчості Шевченка для розвитку української літературної мови» (презентують мовознавці) 3хв. (Слайд №13)

Вчитель.Шевченко відіграв важливу роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.

Учень. Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.

Сміливо ввів у свої твори для передачі філософських, політичних, літературних та інших понять книжні слова і вирази, слов’янізми. А також слова іншомовного походження для створення відповідного історичного або місцевого колориту.

Мова його стала зразком для наступних українських письменників.

Сторінка третя. «Щоденник» (презентує група біографів) 5хв. (Слайд №14)

Вчитель. В історії української літератури, попри чисельні розвідки, Шевченко був і залишається непрочитаним. У його творчості синкретизувалися літературні стилі та епохи – від романтизму, просвітництва, реалізму – до постмодерну. Тривалий час дослідники майже не приділяли уваги записам Шевченка, які він розпочав за півтора місяця до звільнення із заслання, тобто 12 червня 1857 р., і вів їх до 13 липня 1858 р.

Учень. Традиційно ці записи називають «Щоденник». Однак сам автор, визначаючи жанр свого тексту, не може зупинитися на конкретному означенні, називаючи їх «мои записки», «моя памятная книга», «мой журнал». Прикметно, що спроби з'ясувати характер майбутніх нотаток робляться уже в першому записі від 12 червня 1857 року. Однак далі Шевченко усе більше схилятиметься до визначення «журнал».

Увесь текст «журналу» умовно мож­на поділити на чотири частини: перша – записи у Новопетровському украпленні; друга – під час подорожі до Астрахані та Нижнього Новгороду; третя - перебування у Нижньому Новгороді; четверта – життя у Москві та Петербурзі. Залежно від місця написання змінюється характер, стиль та емоційний фон записів. Окрім того, спостерігається цікава залежність: чим менше подій у житті Шевченка, тим розлогішими є його записи. Чим більше Шевченко віддаляється від Новопетровського укріплення й наближається до цивілізації та виру життя, тим виразніше спостерігається тенденція «поїдання» тексту самим собою: записи робляться не так охайно, як на початку, про події сьогодення пишеться наступного дня, а сам текст записів стає все коротшим і коротшим.

Відтак, найвибагливішою і вишуканою з літературної точки зору є перша частина «журналу», що писалася у Новопетровському укріпленні. Цікавим моментом є те, що Шевченко пересипає своє писання встав­ними текстами – як своїми, так і чу­жими: чернетками власних листів (26.07.1857), спогадами, фейлетонами (ЗО. 08.1857), есе (15.07.1857), ескізами майбутніх творів (19.07.1857), українськими народними піснями.

Друга частина записів робилася під час мандрівки Шевченка пароходом до Нижнього Новгороду. Записи змінюють свій характер і стиль, вони тяжіють тепер до подорожніх нотаток. Шевченко описує краєвиди, спостерігає за людьми.

Однак «журнал» цікавий не лише і структурою, але й поліваріантністю «маскування» постаті автора – оповідача – героя у ньому.

Яскравою є розповідь про стосунки з молодою актрисою Катериною Піуновою. Роман із нею розпочався у Нижньому Новгороді. Шевченко дає їй книжки, учить читати вголос і бере над нею опікунство, прагнучи вивести молоду актрису на центральні сцени, для чого звертається за допомогою до Михайла Щепкіна. Однак усі намагання Шевченка залишилися марними: освідчення у коханні Піунова сприйняла як жартівливу театральну сцену, а контракт підписує з якоюсь провінційною трупою. У записах перебігу стосунків з Піуновою відчувається спроба Шевченка реабілітувати себе як нещасливого коханця.

1857, червня 12.

Перша визначна подія, яку я до моїх записок завожу, така: обтинаючи цей перший зшиток для згаданих записок, я зламав цизорик. Подія, здавалося б, дрібна й не варта тої уваги, яку я на неї звертаю, вписуючи її, як щось надзвичайне, до цієї строкатої книги. Коли б цей казус трапився в столиці або навіть у порядному ґуберніяльному місті, то, звичайно, він не попав би до моєї пам’ятної книги. Але це сталося в киргизькому степу, себто в Новопетровському форті, де така штучка для письменної людини, як, наприклад, я, дуже цінна; головне ж, що не завжди її можна дістати, навіть і за добрі гроші. Коли вам пощастить розтолкувати свою потребу вірменинові-маркитантові, що зноситься з Астраханню, ви все таки не раніше, ніж за місяць уліті, а взимі за п’ять місяців, дістанете препоганий цизорик і, звичайно, не дешевше, як за «монету», себто за срібного карбованця. А трапляється й таке, та й дуже часто, що замість речі, що ви її нетерпляче дожидаєте, він вас почастує або московською бязею, або штукою верблюжого сукна, або, нарешті, кислим, "дамським", як він каже, чихирем. А на запит ваш, чому він не привіз власне того, чого вам треба, він пренаївно відповість, що «ми люди комерційні, люди неписьменні, всього не запам’ятаєш». Що ви йому на такий резонний арґумент? Лайнете його, він посміхнеться, а ви все ж без ножа зостанетесь. Тепер зрозуміло, чому в Новопетровському форті втрата цизорика – подія, варта дієписання. Але Бог з ним – і з фортом, і з ножем, і з маркитантом: скоро, дасть Бог, вирвусь я з цієї безмежної тюрми, і тоді така подія не знайде місця в моєму журналі.