Вкраїни рідної окраса, Земля безсмертного Тараса! (стр. 15 )

Він перший за свою любов

Тяжкі дістав кайдани,

Але до скону не служив

Без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла

Його любові сила.

Того великого вогню

І смерть не погасила.

Шевченко-юнак. Читає вірш «Мені однаково…»

У виконанні учениці 6 класу звучить «Пісня про Україну».

1-ий ведучий. Життя нашого поета дивне. Слухаючи про нього, можна подумати, що це легенда. Воно почалося з любові матері та батька і радісного, незважаючи на кріпацький стан, дитинства. Уже змалечку в Тараса проявилися зерна таланту до поезії та малярства, які потім зійшли буйною порослю.

Звучить гра на бандурі і поступово затихає.

2-ий ведучий. До вашої уваги інсценізації уривків з твору Степана Васильченка «В бур’янах».

Дід іде впевненою ходою, а за ним біжить Тарас, забігаючи то праворуч, то ліворуч від діда. Коли Тарас дає запитання, дід зупиняється і розповідає.

Тарасик. Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені!

Дід. Як іду цими шляхами, згадую батька нашого, Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани лядські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися – і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки – боронити свій рідний край.

Тарасик. А що далі було, діду?

Дід. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом - панів бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка - навіть жінки з рогачами в ліси до гайдамаків подалися.

Тарасик. А Гонту ви бачили?

Дід. Ні, синку, Гонти не бачив, та, кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав…

Тарасик. А потім?

Дід. Потім – зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Гонту скатували, язика йому відрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та й пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.

Тарасик.(витирає сльози) Жаль гайдамаків. Так жаль. (Раптом) Діду! Діду! Там кобзар! Ходімо! Дідусю, попросіть, щоб заспівав!

На екрані – картина М. Дерегуса «Тарас слухає кобзаря» (Звучить народна пісня у виконанні кобзаря). Тарас із дідом підходять ближче до картини, слухають пісню.

(Озираючись, входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.)

На екрані – зображення Тараса і Оксанки.

Яринка.(жахнувшись) Ой, капосний, злякав.(Удавано б’є Тараса). Ось я тобі, щоб не був таким. (Оглядається) Я так боюся твого дяка…

Тарас.( сміючись) Його нема вдома – не бійся. Хіба дяк мій - то дідько якийсь?

Яринка. У нього ніс такий… Він страшний мені…

Тарас. Правда, він як нап’ється, то ніс стає, як червоний буряк. Пішов знову, певно в шинок.

Яринка. А ще – дяк. Оце ж забігла до тебе (розв’язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.

Тарас.(бере свитку) Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш! Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш…

Яринка. І це ось тобі… (дає хліб і глечик молока). Пообідаєш, а закусиш цими яблуками. (дає двоє великих яблук).

Тарас. (зрадівши) Ой які гарні!.. Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає.(кусає яблуко) Ой добре! На, покуштуй (дає Яринці).

Яринка. Не треба, я ще їстиму такі.

Тарас. А де ж ти їх візьмеш?

Яринка. Оксанка дасть.

Тарас.(вражено) Оксанка? Коваленкова?

Яринка. Ой! (закрила рот) Ми з нею отару пасемо разом…

Тарас. То це Оксанчині яблука?

Яринка. Ти не скажеш їй? Кажи…Не скажеш? Вона дала для тебе і просила…

Тарас. Мовчати?

Яринка. Атож.

Тарас. І це, певно, її робота?

Яринка. Ні, рукав і я зашивала!... Тільки мовчи. Не скажеш?..

Тарас.(задумливо) Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?

Яринка. Я не знаю. Чомусь зобиджається…

Тарас. Зобиджається? На мене? Хіба казала?

Яринка. Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся… А чого ти, Тарасику, на неї? Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти…

Тарас. Вона добра… А ще що вона казала?

Яринка. Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.

Тарас. Так, а про мене що?

Яринка. Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим…

Тарас. Ще й обдертим…

Яринка. Соромишся її?

Тарас. (киває головою)

Яринка. Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу…

Тарас. З Оксанкою?.. Не треба…

Яринка. А чому?

Тарас. Я сам (сумно) Вона вже помічає…

Яринка. Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята… Говорила, що ти їй книжечки читав, малював… А в тебе є той малюнок? Покажи…

Тарас. Є десь захований. Він ще незакінчений.

Яринка. Все одно покажи. Тарасику, мені цікаво…

Тарас. Добре, тільки тобі одній. (подає дві дощечки)

Яринка. Оксана… Похожа… Як жива… І хата наша. Невже це ти?

Тарас. А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж – п’є.

Яринка. А чого ж на дощечках?

Тарас. Паперу нема. Дяк не завжди дає.

Яринка. Я візьму й покажу Оксані.

Тарас. (забирає дощечки) Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку і тоді…Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди (виходять).

На екрані – фрагмент №1 із фільму «Заповіт» (Тарас жене ягнята) (15 сек.), який змінюється картиною І. Їжакевича «Тарас-пастух».

Читець. (Читає вірш М. Вербовської (14 р. Уманщина) «Тарасові шляхи»)

Тарасові шляхи неспинні

Крізь сон ввижаються мені –

Овець пасе малий в долині,

І сльози ллє у бур’яні.

Тяжкії сльози…

Доле, доле!..

Це ж ти, це ж ти зробила так,

І честь, і слава, й біль, й неволя,

Перетинаються в шляхах.

Тарасові шляхи неспинні,

Слова, слова, – в них почуття…

Немов червоная калина,

В дорозі, довшій за життя.

Слайди.

1-ий ведучий. Талант до малярства помітили в дворі пана Енгельгарда, і щоб мати власного художника, Пан Енгельгардт віддав Тараса в науку до майстра – живописця Ширяєва. Але й там Тарасові доводилося більше фарбувати дахи, ніж учитися художній справі. До вашої уваги фрагмент фільму «Тарас Шевченко» . (30 сек.)

2-ий ведучий. Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби він не зустрівся в Петербурзі в Літньому саду з Іваном Сошенком, якби не познайомився з відомим художником Карлом Брюлловим, якби не було в його житті 22 квітня 1838 року.

1-ий ведучий. Так, саме Іван Сошенко увів Тараса в коло найвідоміших діячів української та російської культур, познайомив з Євгеном Гребінкою, Карлом Брюлловим, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Михайлом Вієльгорським.

Фрагмент фільму №3 (7 хв.)

2-ий ведучий. Друзі вирішили викупити з кріпацтва Тараса Шевченка і для цього Карл Брюллов написав портрет поета Василя Жуковського. Картину розіграли в лотерею, і було зібрано необхідну суму грошей – 2500 карбованців, за яку пан Енгельгардт погодився відпустити на волю Тараса Шевченка. І 22 квітня 1838 року він підписав відпускну. (Слайд )

Пропонуємо переглянути фрагмент фільму «Тарас Шевченко. Заповіт»

Тарас. (читає вірш «Думка (Тече вода в синє море…)»)

Фрагмент фільму № 4, 5 (1 хв.)

1-ий ведучий. Здійснилася мрія Тараса: він став вільною людиною. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів К. Брюллова.

Звучить мелодія Скорик.

2-ий ведучий. Яким був Тарас Шевченко? Його зовнішність.

У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру, що росіяни називають "угловатостью"; у руках його не було гнучкості, граційності. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.

1-ий ведучий. Вдача Шевченка. Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

2-ий ведучий. Талант. Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишив по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини, він проявив блискучі акторські здібності.