Фармакологічне вивчення протизапальної активності густого екстракту листя горобини звичайної (стр. 3 )

б

а

Рис. 2.

Динаміка антиексудативної активності досліджуваних засобів на моделі карагенінового (а) та зимозанового (б) набряку.

ГЕЛГЗ на моделі зимозанового набряку виявив помірну активність на рівні 22,7-36,7 % (на протязі 4 годин), що зростала з часом, на відміну від кверцетину активність якого була найвищою на 1-2 годину (лейкотрієнову фазу) і знижувалась на 3-4 годину (простагландинову фазу) (рис. 2б) (Щокіна К. Г., 2006). Це дає змогу припустити, що БАР ГЕЛГЗ здатні пригнічувати активність простагландинів та лейкотрієнів (Щокіна К. Г., 2006).

Дані літератури також свідчать про те, що БАР горобини звичайної здатні підвищувати антиоксидантний захист та пригнічувати процеси ПОЛ (,2008; Olszewska M. A., 2012). Вище­наведене дозволяє припустити, що антиексудатина активність ГЕЛГЗ пов’язана не лише з гальмівним впливом на біогенні аміни, кініни та простагландини, а також і з його здатністю пригні­чувати процеси ПОЛ, які активізуються починаючи з першої години набряку (Robert J Nijveldt, 2001).

Таким чином, результати дослідження на двох моделях гострого запа­лення (карагенінового та зимозанового) свідчать, що антиексудативна дія ГЕЛГЗ реалізується за рахунок гальмівного впливу на біогенні аміни, кініни, лейкотрієни та простагландини, а також за рахунок його здатності приг­нічувати процеси ПОЛ. Антиексудативна властивість ГЕЛГЗ забезпечується наявністю флавоноїдів, фенілкарбонових кислот, антоціанів, полісахаридів, макро - та мікроелементів, дубильних речовин у складі зазначеного екстракту (, 2010). Здатність ГЕЛГЗ пригнічувати процеси ПОЛ, ймо­вірно, обумовлена флавоноїдами, фенілкарбоновими кислотами, вітамінами, макро - та мікро­елементами (Olszewska M. A., 2011).

У фармакодинаміці протизапальних засобів крім антиексудативної дії важливе значення належить антиальтеративному та антипроліферативному ефектам (, 2008; , 2008). Вивчення антиальтеративної активності ГЕЛГЗ проводили на моделі оцтових виразок шкіри у щурів (, 2001). Використання ГЕЛГЗ в лікувально-профілактичному режимі призвело до затримки утворення ран на 6 днів пізніше порівняно з гру­пою контрольної патології, в якій утворення некро­тичних виразок спосте­ріга­лося на наступний день після моделювання патології. Площа виразок під впли­вом досліджуваного препарату була достовірно меншою в 2,6 разу, ніж у тва­рин з групи контрольної патології. Це свідчить про наявність антиальте­ратив­ної активності ГЕЛГЗ, на відміну від референтних препаратів: диклофенак нат­рію та кверцетин не затримували розвиток некротичних виразок, а також посту­палися ГЕЛГЗ за здатністю зменшувати площу ран в 2,6 та 2,4 разу, відповідно.

Репаративна активність в групі тварин, яких лікували ГЕЛГЗ, була най­ви­щою – 74,7% і перевищувала цей показник при застосуванні диклофенака нат­рію (на 56,3%) та кверцетину (на 46,5%). При цьому повне рубцювання виразок спо­стерігалось у 83,3% тварин, що приймали ГЕЛГЗ. У групі тварин, лікованих квер­цетином, цей показник склав 40%. У тварин групи контрольної патології та ліко­ваних диклофенаком натрію не зафіксовано жодного випадку повного рубцювання ран у тварин. Отримані результати дослідження можна пояснити наявністю у складі листя горобини значної кількості флавоноїдів та антоціанів, які виявляють виражені протизапальні та противиразкові властивості (Криво­ручко О. В., 2010).

Оскільки доведена негативна роль вільних радикалів та цитолітичних ферментів у розвитку запальних процесів, було проведено вивчення впливу ГЕЛГЗ, кверцетину та диклофенака натрію на активність процесів ПОЛ та цитолітичних процесів в умовах некротичних виразок. Кверцетин та ГЕЛГЗ гальмували процеси ПОЛ: знижували рівень ТБК-АП і виявляли анти­окси­дантну активність на рівні 70,0 та 61,8%, відповідно (табл. 2). Диклофенак натрію не чинив достовірної антиоксидантної дії (табл. 2). Отже, можна зробити висновок, що пригні­чення процесів ПОЛ відіграє важливу роль у механізмі анти­ексу­дативної дії як кверцетину, так і ГЕЛГЗ, що підтверджено даними літератури (,2008; Olszewska M. A., 2011).

Збільшення активності АсАТ (маркеру цитоліза) свідчить про наявність запальних та деструктивних процесів. Під дією ГЕЛГЗ та кверцетину відбувалося достовірне зниження цього показника в 1,6 разу, застосування ж диклофенака натрію не сприяло зниженню активності АсАТ (табл. 2).

Порівняння встановлених активностей ГЕЛГЗ наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Порівняння фармакологічної активності (в %) ГЕЛГЗ з ефектами референтних препаратів

Активність, в %	ГЕЛГЗ, 100 мг/кг	Кверцетин, 5 мг/кг	Диклофенак натрію, 8 мг/кг	Індометацин, 10 мг/кг
репаративна	74,7	28,2	16,3
антицитолітична	69,4	66,0	12,2	–
антиоксидантна	61,8	70,0	18,9	–
жарознижувальна	39,3	–	57,1	–
антиексудативна*	39,3	28,5	–	–
аналгетична	23,3	19,4	59	–
антипроліфе­ративна	14,3	–	20,5	42,6

Примітка. – - дослідження не проводилося ; * – вказана активність отримана на моделі карагенінового набряку.

На останніх етапах запального процесу провідна роль належить процесу проліферації. Для запобігання перетворення регенерації в дисреге­нерацію (патологічну проліферацію) в клініці призначають протизапальні засоби з антипроліферативною дією (, 2008). Тому наступним етапом наших досліджень було визначення антипроліферативної дії ГЕЛГЗ на моделі ватної гранульоми у щурів. Як препарат порівняння ми обрали індо­метацин, оскільки відомо, що він має найбільш виражену антипролі­фера­тивну активність (пригнічує синтез колагену) та диклофенак натрію – золо­тий стандарт серед НПЗЗ (Щокіна К. Г., 2006).

На тлі введення ГЕЛГЗ маса гранульоми зменшилась до 38,4±1,9 мг, на тлі диклофенака натрію – до 35,6±2,1 мг, індометацину – до 25,7±2,8 мг. За вираз­ністю антипроліферативної активності досліджувані препарати розпо­ділили в такий ряд: індометацин (42,7%) > диклофенак натрію (20,5%) > ГЕЛГЗ (14,3%). Таким чином, на підставі проведених досліджень вста­новлено, що ГЕЛГЗ виявив лише тенденцію до антипроліферативної дії.

Медіатори запалення (зокрема, брадикінін, простагландини, гістамін) викликають не тільки розвиток запальної реакції, але також сприяють виник­ненню болю та лихоманки (, 2005). Пригнічуючи активність медіаторів запалення, протизапальні засоби виявляють аналгетичний та жарознижувальний ефекти. Враховуючи вищезазначене було доцільним оцінити аналгетичну активність ГЕЛГЗ на моделі оцтовокислих корчів, яка є моделлю вісцерального (периферичного) болю (, 2005). Препа­ратами порівняння були обрані диклофенак натрію та кверцетин.

На моделі оцтовокислих корчів ГЕЛГЗ виявив помірну аналгетичну актив­ність (23,3%) на рівні кверцетину, але у 2 рази поступався дії – дикло­фе­на­ка натрію (табл. 2). Помірні аналгетичні властивості ГЕЛГЗ, вочевидь, мож­на пояснити його здатністю пригнічувати ПГ (що було доведено на мо­делях гострого запалення) та процеси ПОЛ, які відіграють значну роль в дег­ра­дації клітинних мембран, що сприяє вивільненню лізосомальних ферментів та посиленню процесів альтерації та ексудації (Olszewska M. A., 2012).

В умовах молочної лихоманки ГЕЛГЗ майже в 2 рази поступався за виразністю жарознижувальної дії диклофенаку нат­рію (39,3% проти 57,1%, відповідно). Отримані результати співпадають з даними літератури щодо жаро­знижувальної активності БАР листя горобини (Куцін Р. В., 2004).

Таким чином, за результатами проведених досліджень фармакологічних властивостей встановлено, що ГЕЛГЗ виявляє виражену антиальтеративну, репаративну, антицитолітичну, антиоксидантну антиексудативну, жарозни­жувальну та помірну аналгетичну активність.

Вказані фармакологічні ефекти ГЕЛГЗ дозволяють вважати, що даний екстракт є перспективним та безпечним протизапальним препаратом, тому доцільним було провести оцінку його ефективності на моделях запалення адекватних захворюванням у людини (артриті та гепатиті), з метою з'ясування перспективності можливостей його клінічного застосування.

Найбільш розповсюдженим запальним захворю­ванням, при якому спостерігаються всі стадії запалення: ексудація, альтерація та проліферація (Davidson A., 2001), є ревматоїдний артрит, який є хронічним запаленням спо­луч­ної тканини та суглобів зі складним аутоімунним патогенезом (, 2008). Враховуючи досвід народної меди­цини, що горобина звичайна ефективна при лікуванні захво­рювань суглобів (, 2010), було проведене вив­чення впливу ГЕЛГЗ на перебіг ад’ювантного артриту у щурів у порівнянні з диклофенаком натрію.

За антиексудативною дією ГЕЛГЗ (29,6%) при ад’ювантномуго артриті незначною мірою поступався референтному препарату (38,3%) протягом усього досліду. За впливом на ШОЕ ГЕЛГЗ знаходиться на рівні диклофенака натрію, а за здатністю зменшувати прояви лейкоцитозу навіть достовірно перевищував препарат порівняння (на 15,2%) (табл. 3). При хронічному запаленні суглобів посилюються цитолітичні процеси (, 2008). Під дією ГЕЛГЗ та диклофенака натрію спостерігалося зниження маркерів цитолізу АлАТ та АсАТ на 22 день досліду до рівня інтактного контролю (табл. 3). Про здатність ГЕЛГЗ та диклофенака натрію вірогідно зменшувати запалення в організмі свідчить змен­шення рівня ЛФ. На 22 день ад’ювантного артриту активність ЛФ під впли­вом ГЕЛГЗ вірогідно знижувався на 49,5% на відміну від препарату порівняння, який знижував цей показник лише на 33,3% (табл. 3).