Теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в працях українських вчених XІX – початку XX сторіччя (стр. 2 )

– у новому аспекті визначено, що вітчизняні учені-правознавці своїми дослідженнями зуміли внести свій внесок у рішення найскладніших теоретико-методологічних проблем історико-правової науки і внесок їхній у цю справу не був рівномірним; визначено місце розробки теоретико-методологічних проблем у науковому спадку кожного з них;

– уперше встановлено, що основними напрямками теоретико-методологічних пошуків дореволюційних вітчизняних учених були: роль і значення історико-правової науки; система історико-правових дисциплін; предмет і завдання історії права; співвідношення і взаємозв’язок історії права з іншими науковими дисциплінами; структура історії права: розділення її на зовнішню і внутрішню частини; основні підходи і методи дослідження історії права; теоретико-методологічної проблеми історії учень про право і державу;

– уперше зроблена нова сучасна оцінка розробкам дореволюційних вітчизняних учених-юристів з теоретико-методологічних проблем історико-правової науки; показано, що погляди вчених істориків права мають величезне концептуальне значення для розвитку історико-правової науки у сучасній Україні;

– по-новому обгрунтовується зміст результатів теоретико-методологічних пошуків вітчизняних учених за їх основними напрямками;

– запропоновано авторське бачення деяких актуальних теоретико-методологічних проблем сучасної історико-правової науки.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки можна використати для подальшого вивчення теоретико-методологічних проблем історії держави і права, при створенні загальних праць з історії держави і права України, загальної історії держави і права та історії політико-правових учень. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури, у навчальному процесі, при підготовці лекцій та проведенні семінарських занять з історії держави і права України, загальної історії держави і права, історії політичних і правових учень та спецкурсів з цих дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії, на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії: 6-й (Одеса, 2003), 7-й (Одеса, 2004), 8-й (Одеса, 2005), 9-й (Одеса, 2006).

Основні положення і висновки роботи використовуються у навчальному процесі, в лекціях та семінарських заняттях з дисциплін „Теорія держави і права” і „Історія вчень про державу і право” в ОНЮА.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 3 наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Структура дисертаційної роботи обумовлена метою і завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальній обсяг дисертації складає 177 сторінки, з них 159 сторінок основного тексту. Список використаних джерел становить 192 назви.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі викладена загальна характеристика роботи, що становить першу частину цього автореферату: обгрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується його мета, завдання, предмет та об’єкт, описується методологія роботи, її теоретичне підгрунтя, наукова новизна, окреслюються положення, що виносяться на захист, вказується на теоретичне та практичне значення, апробацію та впровадження результатів дослідження.

Розділ перший «Історіографія проблеми і методологічні основи дослідження» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми» характеризується стан наукового опрацювання теми, здійснено аналіз праць попередників автора, що стосувалися дослідження споріднених складових об’єкта чи деяких елементів предмета дисертації, простежується джерельна база, яка забезпечила інформаційний простір для дослідження.

Історіографічну розробку теми можна розділити на три періоди: дореволюційний, радянський і сучасний періоди.

У першому – дореволюційному – періоді (кінець XIX – початок XX ст. ст.) життя і наукова діяльність (у тому числі і на теренах України) вітчизняних учених–правознавців вивчалися сучасниками і головним чином представниками самої правової науки. Сюди слід віднести біографічні роботи вітчизняних учених про відомих представників юридичної науки. Такими, зокрема, є роботи: -Славатинського про життя і діяльність М. Д. Іванішева, про Ф. І. Леонтовича, про Ф. І. Леонтовича та -Буданова, розвідку про Владимирського-Буданова, праці В. В. Єсипова про Ф. І. Леонтовича, І. Яковкіна про -Буданова, О. І. Маркевича про Ф. І. Леонтовича, єва про М. М.  Ковалевського, Ф. Ф. Зігеля про , некрологи на смерть М. Ф.  Владимирського-Буданова і Ф. І. Леонтовича, написані О. О.  Малиновським і , некролог на смерть , написаний І. М. Іваноським та ін.

Особливу категорію складають роботи, присвячені розвитку безпосередньо науки історії права, її досягненням і прорахункам, стану розробки окремих її проблем у працях учених, критиці праць істориків права. Зокрема, авторами таких робіт є: -Буданов, Ф. І. Леонтович, іані, , та ін.

У другому – радянському – періоді проблеми історіографічної розробки теми в радянській, у тому числі українській юридичній літературі, за рідкісним винятком, не підіймалися і не розглядалися через заідеологізованність усіх сфер суспільного життя, всього корпусу суспільствознавства, правової науки зокрема. Серед тих нечисленних учених радянського часу, які мають праці, що цікавлять нас, слід назвати І. А. Ємельянову і . У дослідженнях І. А.  Ємельянової вперше в науковій літературі радянського періоду була зроблена спроба узагальнити досвід становлення і розвитку історико-правової науки в Російській імперії у XIX ст., особливо такого її розділу, як загальна історія права. У наукових статтях досліджувалися такі актуальні аспекти проблеми, як історія виникнення науки історії політичних учень в Росії, вплив ідей історичної школи права на формування і розвиток історико-правової науки в Російській імперії взагалі, і в Україні зокрема, життєвий і творчий шлях М. Д. Іванішева, -Буданова і .

Окремі питання розвитку історико-правової науки в Російській імперії досліджувалися також Б. Є. Бабицьким, Б. В. Віленським, Є. А. Скріпільовим.

У 1990-х рр., тобто після набуття Україною державної незалежності розпочався третій період у вивченні наукової спадщини дореволюційних вітчизняних учених-правознавців. Серед українських учених, які займаються цією проблематикою, слід назвати В. І. Андрейцева, В. Д.  Бабкіна, Т. І. Бондарук, ірлі, , В. А.  Короткого, інову, , О. Є. Музичка, , І. Б. Усенка.

В пострадянський час у справі реконструкції і актуалізації наукової спадщини дореволюційних вітчизняних учених-правознавців особлива заслуга належить І. Б. Усенку. Він займається як загальними теоретико-методологічними проблемами вітчизняної біографістики, так і конкретними дослідженнями у цій сфері.

Із спеціальних наукових праць, присвячених історії історико-правової науки в цілому, вітчизняної зокрема, необхідно відзначити роботи ірлі, в яких комплексно простежується весь історичний шлях історико-правового пізнання, з’ясовуються витоки, філософські історичні і теоретико-правові передумови становлення і розвитку історико-правової науки, називаються основні характерні риси і тенденції на сучасному етапі її розвитку, розглядаються такі питання, як предмет, статус, структура, методи історико-правової науки в творах її найвидатніших учених (у тому числі деяких українських), їхні уявлення про ці теоретико-методологічні проблеми даної науки.

Проблеми реконструкції та актуалізації історії історико-правової науки в останнє десятиріччя стали предметом ряду дисертаційних досліджень вітчизняних учених. Особливий науковий інтерес у переліку таких досліджень представляє кандидатська дисертація Т.  Бондарук “Концепція західноруського права і її вплив на розвиток української історико-правової науки”, захищена в 1995 р. в Інституті держави і права ім. НАН України. В цій роботі вперше в юридичній літературі була зроблена спроба провести цілісний аналіз життєвого шляху і творчої спадщини ряду вітчизняних учених-істориків права, зокрема: -Буданова, Ф. І. Леонтовича, , і на цій основі розкрити суть і наукове історичне значення концепції західноруського права, з’ясувати її вплив на розвиток української історико-правової науки.

Поміж робіт, написаних останнім часом, слід вказати також на кандидатську дисертацію «Розвиток теорії права у Київському університеті в XIX – на початку XX століття». У ній, на основі не тільки опублікованих робіт, але й архівних матеріалів, розглядаються основні етапи розвитку юридичної науки в Київському університеті, простежується загальний хід розвитку правової теорії, дається характеристика ролі вчених цього навчального закладу в історії розвитку теорії права, показується, як розробки цих учених впливали на правову думку України.

Не дивлячись на те, що у вітчизняній юридичній літературі в останнє десятиріччя, тобто після набуття Україною державної незалежності, проблеми історії історико-правової науки стали предметом вивчення вітчизняних учених-правознавців і вже є перші приклади по створенню узагальнюючих праць у вказаній сфері, пропонований в цьому дослідженні ракурс розгляду проблеми до цих пір не був предметом спеціального комплексного наукового дослідження. Тим часом, у зв’язку з методологічною ситуацією, яка склалася у вітчизняній історико-правовій науці, проведення подібного дослідження набуває особливої актуальності.