Теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в працях українських вчених XІX – початку XX сторіччя (стр. 1 )

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

ГЕТЬМАН Олександр Миколайович

УДК: 340.123

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ
ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ НАУКИ В ПРАЦЯХ
УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ XІX – ПОЧАТКУ XX СТОріччЯ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Одеса – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеській національній юридичній академії

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент

Завальнюк Володимир Васильович,

Одеська національна юридична академія,

професор кафедри теорії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

КОЗЮБРА Микола Іванович,

Національний університет

“Києво-Могилянська Академія”,

завідувач кафедри державно-правових наук

кандидат юридичних наук,

КОВАЛЬОВА Світлана Григорівна,

Миколаївський державний університет

ім. ,

завідувач кафедри правознавства

Провідна установа Інститут законодавства Верховної Ради України, відділ проблем розвитку
національного законодавства (м. Київ).

Захист відбудеться “27” травня 2006 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

Автореферат розісланий “____” ________________ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. Р. Біла

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одне з протиріч сучасного стану вітчизняної історико-правової науки полягає в тому, що, з одного боку, зміни, які відбулися в суспільно-політичному житті суспільства за останнє десятиріччя, привели до відродження цієї області наукового знання: вона почала освоювати “заборонені” сторінки історії, розкривати засекречені першоджерела, очищатися від брехні, а з іншого – цей процес ще не цілком адекватно забезпечується в теоретико-методологічному плані. Іншими словами, перед вітчизняними істориками права стоїть нелегке завдання по створенню достовірної історії права, яка вимагає оновлення, перш за все, теоретико-методологічних основ історичного пізнання права.

Очевидно, що сучасний стан будь-якого явища не можна зрозуміти поза процесом його історичного розвитку, оскільки він є результатом даного процесу, у зв’язку з чим особливу актуальність представляють відповідні історичні дослідження. Це повністю відноситься і до проблем самої історико-правової науки. Поза сумнівом, на сучасному етапі існування історико-правової науки одним з шляхів її оновлення, як вірно зазначається в юридичній літературі, є відновлення перерваної в радянський період спадкоємності в розвитку даної галузі правової науки з попереднім ступенем її існування, і утримання, творче сприйняття всього цінного, що було накопичено за всю історію історико-правової науки, врахування власної історичної традиції в її застосуванні до аналізу актуальних теоретико-методологічних проблем історичного пізнання права. При цьому українська історико-правова наука не є винятком. Багатий досвід наших попередників ще не став предметом спеціальних комплексних наукових досліджень. Сказане відноситься також до досвіду дореволюційних українських учених у розробці теоретико-методологічних проблем історико-правової науки, хоча це й не означає, що з цієї теми взагалі відсутні будь-які дослідження.

Для останнього десятиріччя характерним є підвищення інтересу дослідників безпосередньо до історії історико-правової науки. Фактично розпочався процес з наукової і суспільної реабілітації вітчизняних дореволюційних учених. У роботах вітчизняних учених разом з розглядом питань становлення історико-правової науки, зроблена спроба провести аналіз життєвого і творчого шляху ряду вітчизняних учених-істориків права: -Буданова, Ф. І. Леонтовича, , та ін. Серед сучасних учених, які займаються розробкою проблем історії вітчизняної історико-правової науки, слід назвати В. І. Андрейцева, іна, Т. І. Бондарук, ірлі, , О. Є. Музичка, О. Ф.  Скакун, В. І. Тімошенко, І. Б.  Усенка, Є. Г. Циганкову.

Таким чином, ми знаходимо безліч робіт, що носять загальний або фрагментарний характер відносно проблематики цього дисертаційного дослідження, тоді як відсутні спеціальні наукові дослідження, присвячені вивченню внеску дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки. Дисертаційна робота в деякій мірі заповнює цю прогалину.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямованість дисертаційного дослідження визначається програмою наукових досліджень Одеської національної юридичної академії, відповідною фундаментальній темі "Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави" (державний реєстраційний номер 0101U001195), науковій програмі Міністерства освіти і науки України "Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України", а також плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2001-2005 роки.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний історико-теоретичний аналіз внеску дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки.

Досягнення поставленої мети дослідження визначило постановку таких основних задач:

– визначити за допомогою сучасних наукових підходів ключові теоретико-методологічні основи дослідження;

– дати характеристику ролі вітчизняних учених і визначити місце теоретико-методологічних проблем у науковій творчості кожного з них;

– виявити і проаналізувати основні напрямки теоретико-методологічних пошуків дореволюційних вітчизняних учених;

– з’ясувати значення теоретико-методологічних ідей українських учених XІX – початку XX ст. на сучасному етапі розвитку вітчизняної історико-правової науки;

– виробити рекомендації щодо врахування історичного досвіду в процесі сучасної реконструкції вітчизняної історико-правової науки.

Об’єктом дослідження є наукова спадщина вітчизняних учених-правознавців дореволюційного періоду.

Предметом дослідження, хронологічні рамки якого охоплюють ХІХ – початок ХХ ст. ст., є теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в працях дореволюційних вітчизняних учених-правознавців.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали, перш за все, принципи об’єктивності та історизму, застосування яких дозволило зробити об’єктивні висновки з аналізу попередніх етапів розвитку, врахувати специфіку суспільно-політичного життя досліджуваного періоду. Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі були використані також спеціальні наукові і формально-логічний методи. Застосування біоісторіографічного методу дало можливість показати взаємозв’язок між біографією і науковою діяльністю вчених. За допомогою хронологічного підходу встановлювався зв’язок між окремими правовими теоріями, поглядами окремих учених у часі. За допомогою портретного підходу з’ясовано внесок кожного з дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки. Тематичний підхід дозволив знайти і проаналізувати основні напрями теоретико-методологічних пошуків дореволюційних вітчизняних учених. Ці підходи (хронологічний, портретний і тематичний) використовувалися як з превалюванням одного з них, так і з застосуванням їх у різних поєднаннях. Порівняльно-правовий метод використаний для встановлення загального і особливого в поглядах вітчизняних учених. Особливе значення при дослідженні мав конструктивний критичний підхід до аналізу і оцінки теоретико-методологічних ідей дореволюційних вітчизняних учених. При цьому важливою методологічною установкою було положення про те, що кожна наукова праця належить до своєї епохи і несе у собі як сильні так і слабкі її сторони. Постановка проблеми також допускала застосування у цьому дослідженні методу актуалізації, який дозволив визначити цінності наукових знань для нинішнього, а також майбутнього часу, будувати наукові прогнози майбутнього розвитку історико-правової науки на основі виявлення її провідних тенденцій та їхньої еволюції від минулого до теперішнього часу. Одночасно цей метод дає можливість розробляти практичні рекомендації для методологічного вдосконалення історико-правових досліджень.

Емпіричну базу роботи склали фундаментальні роботи учених-правознавців XІX – початку XX ст.: іна, М. Д. Іванішева, , О. Ф. Кістяківського, , Ф. І. Леонтовича, -Буданова, , єєва.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали положення і теоретичні висновки, що містяться в наукових працях українських і російських істориків права, таких як, Т. Бондарук, ірлі, Д. І. Луковська, , інович, М. І. Козюбра, , І. Б. Усенко, та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним монографічним історико-теоретичним дослідженням внеску дореволюційних вітчизняних учених у розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки.

Наукова новизна здійсненного дослідження конкретизується у наступному:

– уперше в юридичній науці детально проаналізовані досягнення дореволюційних вітчизняних вчених у сфері розробки теоретико-методологічних проблем історико-правової науки;

– уперше встановлено, що розробка теоретико-методологічних проблем історико-правової науки в досліджуваний період була пов’язана з іменами таких вітчизняних учених-правознавців, як ін, М. Д. Іванішев, О. Ф. Кістяківський, М. К.  Ренненкампф, Ф. І.  Леонтович, -Буданов, М. М.  Ковалевський, М. М.  Ясинський, О. О.  Малиновський, , єєв, та ін.;