Теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в працях українських вчених XІX – початку XX сторіччя (стр. 4 )

У підрозділі 3.3 «Предмет і завдання історії права» зазначається, що вітчизняні вчені дореволюційного періоду були проти вузького, нормативістського розуміння предмету і завдань історії права. В цьому зв’язку особливий інтерес представляють наступні теоретико-методологічні установки вітчизняних дореволюційних учених: а) включення в предмет історії права зв’язку права з життям народу, інакше кажучи, важливо не тільки проаналізувати законодавчі акти, закріплені в них правові норми, але і розглянути практику їхнього застосування; б) дослідження права в історичному ракурсі роздільно від відповідного вивчення держави, що дозволяло вченим враховувати зв’язки права не тільки з державою, але і з багатьма іншими соціальними історичними явищами: культурою, релігією, моральністю і т. д.; в) більш менш рівномірний виклад історії всіх галузей права.

У підрозділі 3.4 «Співвідношення і взаємозв’язок історії права з іншими науковими дисциплінами» підкреслюється, що в центрі уваги дореволюційних вітчизняних учених завжди були питання співвідношення і взаємозв’язку історії права з багатьма науковими дисциплінами (як з юридичними і історичними, так і з іншими суспільними науками). При цьому були розроблені наступні методологічні установки:

– зв’язок історії права з іншими юридичними і політичними науками полягає в тому, що історики права не можуть проводити дослідження відірвано від відповідних теорій, понять і методів юридичних і політичних наук;

– хоча історичні частини окремих галузевих юридичних дисциплін частково включають історико-правові знання, спеціальне історичне вивчення права не складає головного предмету таких наук; це доля історії права як самостійної спеціальної історико-правової дисципліни;

– історія права є розділом загальної історії, тому вивчення історії права припускає знайомство з історією даного народу;

– історія права є не тільки розділом загальної історії, виділяється з неї по відособленню об’єкту вивчення; вона виділяється із загальної історії і по специфічній обробці вивченого матеріалу, яка полягає в перенесенні результатів дослідження в юридичні конструкції по періодах розвитку, що приводить до осмислення історичного процесу з погляду правових цінностей;

– історія права є необхідною складовою частиною історії культури, бо право – найважливіше явище суспільного життя людей. До складу історії культури історія права входить поряд із історією економічного побуту, історією церкви і релігії, історією освіти, історією літератури, науки, мистецтва тощо.

У підрозділі 3.5 «Структура історії права: розподіл її на зовнішню і внутрішню частини» аналізуються погляди вітчизняних учених-правознавців щодо структури історії права. Зазначається, що при визначенні структури історії права домінуючим був розподіл її на зовнішню і внутрішню частини. Проте такий розподіл в дореволюційній вітчизняній історико-правовій науці підтримувався не всіма ученими-істориками права. Наприклад, -Буданов у своєму лекційному курсі “Огляд історії руського права” не виокремлює зовнішню і внутрішню історію права в самостійні частини, а включає їх в загальну систему науки історії права і пропонує виклад історії джерел (тобто зовнішньої історії права) у зв’язку з історією державного права. Не дотримується вказаного розподілу також і в своїх “Лекціях по історії руського права”. Він спочатку розглядає джерела історії руського права, а вже потім історію окремих галузей права: державного, кримінального, цивільного і судового права.

У підрозділі 3.6 «Основні підходи і методи дослідження історії права» при аналізі методологічних засад історико-правових досліджень вітчизняних учених-правознавців встановлено, що в дореволюційному правознавстві існував плюралізм поглядів і течій, складне переплетення, взаємодія ідей різних напрямів, синтез декількох методологічних підходів до вивчення державно-правових явищ. Розрізнялися філософський, історичний, догматичний (або систематичний), порівняльний (або історико-порівняльний), екзегетичний, критичний, соціологічний, психологічний, соціально-політичний і інші підходи і методи. Різні вчені виділяли як основні різні спеціальні способи і прийоми вивчення і обробки права.

Багато які вітчизняні учені сповідували підхід багаточинника при вивченні історичних явищ, вважаючи при цьому, що який-небудь один чинник – біологічний, географічний, економічний, психологічний тощо – не дозволяє отримати істинно наукове історичне знання про явища, які вивчаються. При цьому іншою головною задачею історії права – був облік зв’язку об’єкту дослідження з контекстом. Як свідчить конкретний історико-правовий дослідницький досвід вітчизняних істориків права, багато хто з них був не тільки прихильником, але і активним провідником підходу багаточинника.

Історичний метод як один з головних методів історико-правового дослідження широко застосовувався вітчизняними істориками права. Застосування історичного методу в історико-правових дослідженнях, як вважали вітчизняні учені, вимагає звернення уваги на наступні питання: ким виданий закон; за яких обставин і впливів; якою мірою закон узгоджується з економічними, культурними, релігійними відносинами і юридичними поглядами народу; наскільки цей закон був змінений практикою і адміністрацією, як він вплинув на народ і т. д. Нам слід тільки додати, що пошук відповідей на вказані питання в кожному історико-правовому дослідженні і є шляхом позбавлення історико-правової науки від сухого емпіризму і створення дійсної історії права.

Багато хто з вітчизняних учених задачу історичного пізнання не обмежували лише описовим викладом історичних подій, і призначення історичного методу трактували більш широко, включаючи сюди і розуміння, проникнення в значення явищ, які досліджувались. Звідси і особлива важливість екзегетичного способу, бо проникнення в значення будь-якого явища без застосування цього способу неможливе.

На думку і настійну вимогу більшість вітчизняних учених, на користь наукової повноти досліджень методологічний арсенал історії права повинен заповнюватися порівняльним вивченням історичних явищ у різних народів, тобто порівняльно-історичним методом. Зберігають свою наукову цінність і до цього дня розробки з теорії порівняльно-історичного методу (порівняльне вивчення історії права як метод, його задачі і значення, види, прийоми і результати) Ф. І.  Леонтовича, і . Про те, що застосування порівняльного методу до історії права приводить до плідних результатів, свідчать конкретні приклади порівняльно-історичного дослідження самих вітчизняних учених досліджуваного періоду.

У підрозділі 3.7 «Теоретико-методологічні проблеми історії учень про право і державу» на основі аналізу поглядів єєва було зроблено висновок, що представлена в творчості вченого спроба розробки теоретико-методологічних проблем історії вчень про право і державу, будучи однією з перших у вітчизняній юридичній науці, зберігає свою наукову пізнавальну цінність і на сьогодні. Замість існуючих на той час назв: “історія філософії права” і “історія державних або політичних вчень” було запропоновано нову назву: “історія загальних вчень про право і державу”. Предмет цієї дисципліни визначався як систематичний виклад поглядів на право і державу, які виникають на різних ступенях соціального життя і знаходять свій вираз в творах мислителів від найдавніших до новітніх часів. Історія загальних вчень про право і державу тісно зв’язується із загальною теорією права і держави (інші тодішні назви цієї дисципліни: “енциклопедія права” і “філософія права”). На наш погляд, правильно визначалося співвідношення цих двох споріднених дисциплін: історія загальних вчень про право і державу складає історичну частину загальної теорії права і держави. Вона служить для дослідників держави і права в ролі експерименту.

У підрозділі 3.8 «Значення теоретико-методологічних ідей українських учених XIX – початку XX ст. ст. на сучасному етапі розвитку вітчизняної історико-правової науки» проведена нова сучасна оцінка розробок дореволюційних вітчизняних учених-юристів з теоретико-методологічних проблем історико-правової науки, вироблені рекомендації щодо врахування історичного досвіду в процесі сучасної реконструкції вітчизняної історико-правової науки, запропоновано авторське бачення деяких актуальних теоретико-методологічних проблем сучасної історико-правової науки.

Проведене дослідження ще раз доводить обґрунтованість вираженої в сучасній юридичній літературі думки про те, що методологічне збагачення історико-правової науки нині можливе лише за допомогою врахування власної історичної традиції в її застосуванні до аналізу актуальних науково-теоретичних проблем історичного пізнання права.

Розробка основних теоретико-методологічних проблем, які вимагають нових підходів, – насущна задача вітчизняної історико-правової науки. При цьому необхідно враховувати ту спадщину, яку мають в своєму розпорядженні історики права. В цьому зв’язку важливе значення має досвід вітчизняних учених досліджуваного періоду. Їхні погляди, будучи в цілому співзвучними духу часу, з багатьох ключових параметрів носили прогресивний характер і зберегли свою наукову цінність і до цього дня. Актуалізація теоретико-методологічних ідей дореволюційних вітчизняних учених показує, що результати їхніх пошуків на цьому шляху можуть бути надійною підмогою для розробки актуальних теоретико-методологічних проблем історичного пізнання права на сучасному етапі розвитку історико-правової науки по наступних напрямах:

1) для визначення ролі і призначення історико-правової науки в цілісному пізнанні права;

2) для розробки проблем предметної області історико-правової науки, актуальними аспектами якої в даний час є: а) збагачення змісту предмету історико-правової науки; б) уточнення тимчасових меж конкретних історико-правових досліджень; в) встановлення просторових рамок предмету історії держави і права України.

3) для розробки і вдосконалення методології історико-правових досліджень.

ВИСНОВКИ

У Висновках, що завершують роботу, підведено підсумки дисертаційного дослідження, підкреслено значення теоретико-методологічних ідей українських учених XІX – початку XX ст. ст. на сучасному етапі розвитку вітчизняної історико-правової науки.