Теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в працях українських вчених XІX – початку XX сторіччя (стр. 3 )

У підрозділі 1.2 «Методологічні основи дослідження» розглядається понятійно-категоріальний апарат дослідження і уточнюються такі поняття, як “історико-правова наука”, “теоретико-методологічні проблеми” тощо.

Одним з важливих, методологічно значущих питань для даного дослідження є відбір учених як українських, так і тих, яких вважають і українськими і російськими. При віднесенні вчених до кола вітчизняних, основним критерієм була не їхня національна приналежність, а діяльність на українській території (навіть якщо і тимчасово) і внесок в розробку обговорюваної проблематики української історико-правової науки.

В методологічному плані доцільним вважається проведення даного дослідження як з використанням хронологічного, портретного і тематичного підходів з превалюванням одного з них, так і з застосуванням їх у сукупності або в різних поєднаннях. При цьому до числа основних методів даного дослідження відносяться: конкретно-історичний метод, біоісторіографічний метод, історико-порівняльний метод і метод актуалізації.

У розділі другому «Внесок українських учених-правознавців дорадянського періоду в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки: портретна характеристика» дається характеристика ролі вітчизняних учених у розвитку історико-правової науки і визначається місце теоретико-методологічних проблем у науковій творчості кожного з них. Вітчизняні учені-правознавці досліджуваного періоду в особі К. О.  Неволіна, М. Д. Іванішева, , М. К.  Ренненкампфа, Ф. І.  Леонтовича, -Буданова, М. М.  Ковалевського, М. М.  Ясинського, О. О.  Малиновського, , єєва, та ін. внесли вагомий внесок в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки. ін, будучи засновником історико-правового напрямку в Російській імперії, в своїх працях вперше розробив класифікацію правових наук, у тому числі історико-правових наук, наукознавчі питання історії правових наук, зробив спробу визначити співвідношення історико-правових і інших наукових дисциплін.

М. Д. Іванішев одним з перших у вітчизняній юридичній науці використав історико-порівняльний метод і соціологічний підхід в дослідженні правових явищ минулого; в своїх історико-правових дослідженнях не обмежувався історією права одного народу; саме йому належить першість в дослідженні історії слов’янського права.

в своїх теоретичних і історичних розробках величезне значення надавав історичному методу, відстоював необхідність співпраці порівняльного правознавства з іншими галузями знань, особливо з історією права.

О. Ф. Кістяківський як представник історичного напряму в науці кримінального права, історичний (генетичний) і історико-порівняльний методи застосовував до дослідження таких соціальних явищ, як злочини і покарання; в іншій області наукових інтересів – історії українського права – своєю науковою спадщиною він вніс значний внесок в науку історії українського права. Мають рацію, з усією очевидністю, ті автори, які вважають його першим дослідником українського права.

Ф. І. Леонтовича відрізняє від інших сучасних йому учених-правознавців його постійне звернення до теоретико-методологічних проблем історико-правової науки. В розробці теоретико-методологічних проблем він відрізнявся особливою активністю і зробив істотний внесок до цієї справи. Він розмірковував майже з усіх аспектів цих проблем: значенням історії права, її предмету, об’єму, законів і чинників історичного розвитку, методологічних прийомів і способів обробки історії права, цілей, завдань, значення і особливостей застосування порівняльного методу в історії права, а також місця, яке займає історія права в системі інших наук.

-Буданов займався такими теоретико-методологічними питаннями, як предмет і об’єм історії руського права, співвідношення останнього із слов’янським правом, порівняльно-історичний метод (цей метод у -Буданова обмежувався слов’янським світом – звідси і інша його назва: порівняльно-слов’янський метод), періодизація історії права та ін. Теоретичні конструкції дослідження -Буданова спиралися на загальні культурно-історичні і спеціальні юридичні категорії, а право співвідносилося з економікою, освітою, релігією і природними умовами.

як учений, наукова діяльність якого носила різносторонній характер, зробив значний внесок в історичну науку взагалі, історико-правову зокрема. Навіть до питань соціології, політики, права, економіки він підходив, перш за все, як історик. В історичному вивченні права М. Ковалевський особливе значення надавав історико-порівняльному методу і присвятив йому спеціальне дослідження, де пропонував оригінальну концепцію порівняльного вивчення права, висунув головні умови правильного застосування історико-порівняльного методу, використовував нові прийоми дослідження історії права.

розглядав такі теоретико-методологічні питання історико-правової науки, як поняття про науку історії руського права, про структуру історії права, тобто, про розподіл її на зовнішню і внутрішню і їхнє взаємовідношення, про предмет, зміст, значення, об’єм і періодизація зовнішньої історії права, а також її співвідношення з історією внутрішньою. В центрі уваги автора знаходяться також теоретичні питання про джерела права.

в своїх працях висловив своє бачення з таких теоретико-методологічних питань, як предмет історії руського права, його тимчасові і просторові межі, завдання історичного вивчення права, співвідношення історії права з “історією подій”, історією культури, історією народу, загальні засади (закони) історичного процесу, історіографія по історії руського права, джерела історії руського права. З цих і інших теоретико-методологічних проблем історії права вчений виказав цікаві ідеї. Як і всі його попередники, О. О.  Малиновський особливе значення в методологічному арсеналі своїх досліджень надавав порівняльному методу.

М. О.  Максимейко як історик права переважно займався вивченням історії литовсько-руського права і Руської Правди. Учений не був байдужим і до розробки теоретико-методологічних проблем історії права. В його дослідницькій діяльності особливе місце займає порівняльно-історичний метод. Учений детально обговорював такі важливі теоретичні аспекти порівняльно-історичного вивчення права, як сутність порівняльно-історичного методу, причини схожості, види, прийоми, цілі, завдання і результати порівняльного вивчення історії права, його наукове, практичне і навчально-педагогічне значення.

Ф. В Тарановський, як фахівець в області історії права, надавав великої уваги теоретико-методологічним питанням даної науки. В центрі уваги вченого знаходилися такі теоретико-методологічні питання історії права, як предмет історії права, її взаємини з іншими науками, структура історії права, її розподіл на внутрішню і зовнішню, склад і взаємостосунки джерел права, які вивчаються історією права, і склад джерел історії права, тобто джерела пізнання права в його минулому.

єєву належить важлива роль в становленні наукової дисципліни, яка займається історичним вивченням політико-правових ідей. При цьому особлива заслуга його у вітчизняній юридичній науці полягає в розробці теоретико-методологічних проблем цієї дисципліни. Ним було введено нову назву, яка отримала своє визнання в сучасній українській юридичній науці – “Історія загальних вчень про право і державу”. В однойменному навчальному посібнику учений разом із змістовним викладом свого предмету, визначив основні теоретико-методологічні питання даної дисципліни (предмет, завдання, значення, методи, періодизацію). Це була одна з перших спроб розробки наукознавчих проблем даної наукової дисципліни.

спеціалізувався в області історії слов’янського (переважно південнослов’янського) права, обґрунтовував виділення законодавства слов’ян як особливого об’єкту історичного вивчення близькістю історичного коріння, культури і інших ознак. Однією з найважливіших задач історії слов’янського права він вважав порівняння слов’янських правових інститутів. Будучи істориком слов’янського права, ратував не за вузько національну, а достовірно загальну історію права.

Розділ третій «Характеристика основних напрямків теоретико-методологічних пошуків у вітчизняній історико-правовій науці (XIX – початок XX ст. ст.)» складається з восьми підрозділів, в яких встановлюється зміст результатів теоретико-методологічних пошуків вітчизняних учених за основними напрямками їхніх досліджень.

У підрозділі 3.1 «Оцінка ролі і значення історичного вивчення права» проведений аналіз поглядів вітчизняних учених-правознавців на методологічне забезпечення вивчення історії права. Слід визнати, що історія права дуже важлива для розуміння сучасного стану права, багато які вітчизняні учені-правознавці неодноразово підкреслювали, що право – явище історичне, остільки його повноцінне вивчення неодмінно припускає застосування історичного методу. Вони вважали, що історичне пізнання права не може задовольнятися однією тільки обробкою сирого матеріалу і не повинне бути простим переказом послідовних подій, воно повинне відповідати на вимогу розкриття законів розвитку права. Значення історії вони вбачали в з’ясуванні причин, витоків тих недоліків, які часто спостерігаємо між нормами права і правового життя. Багато хто з них вважали, що історичне дослідження права служить, перш за все, метою його цілісного і всебічного пізнання. Саме вивчення історії національного права дає нам можливість пояснити багато які риси права. Тим самим історичне вивчення права переслідує самостійну і більш широку, теоретичну задачу причинного пізнання розвитку права.

Підрозділ 3.2 «Характеристика системи історико-правових дисциплін» містить в собі аналіз поглядів вітчизняних учених-правознавців щодо системи історико-правових наукових дисциплін. Встановлено, що в досліджуваний період визначалася більш менш струнка система історико-правових дисциплін, з наступними складовими: історія національного (руського) права, історія права слов’янських народів, загальна історія права (інакше – порівняльна історія права), історія правової науки, історія загальних вчень про право і державу.