Історія вчень про державу і право (стр. 11 )

Якби всього було вдосталь, то ніхто не огороджував би свого майна. Якби всіх благ було стільки, скільки повітря, то не було б підстав для виникнення соціального порядку. Тому Юм уважав, що норми правопорядку значною мірою залежать від інтересів. "Дії політиків" можуть впливати на укріплення поваги до правопорядку, але не можуть породжувати його. Основа поваги до законів полягає в самих умовах суспільного життя. Тому регулювання відносин власності належить здійснювати загальними законами, що є обов'язковими для всіх членів суспільства.

Перша постанова чи перший закон, ухвалені в суспільстві, повинні були надати можливість кожній людині користуватися тими благами, якими вона володіла на момент його прийняття. Але не тільки це є джерелом виникнення власності. Окрім цього, Д. Юм вирізнив іще чотири такі джерела: 1) право першого захоплення; 2) право давності; 3) право приросту і спадку; 4) право і продукт власної праці.

1 Юм Д. Трактат о человеческой природе // Сочинения: В 2 т. — М., 1966. - Т. 1. - С. 639.

51

Аналізуючи проблеми виникнення держави і права, Д. Юм виходив із того, що люди поводяться під впливом афектів і віддають перевагу особистим інтересам. Задовольняючи їх,, вони ніколи не погодяться добровільно коритися владі, яка вимагає від них відмови від природних прагнень. Тому ніякі правові норми не мають реального значення без примусу.

Державна влада апелює до основних законів людської психіки, з допомогою примусу і страху вимагає, щоб у дотриманні правових норм люди вбачали близький свій інтерес, а в їх порушенні — віддалений. Наприклад, безпосередній інтерес сильного полягає в тому, щоб силою заволодіти майном слабого. Але влада держави під страхом покарання прищеплює йому повагу до благ інших людей.

Завдяки примусові відбувається зміна в порядку інтересів: близький інтерес стає віддаленим, а віддалений — близьким. Особи, котрим у суспільстві доручено владу, складають уряд.

Володіючи владою, вони задоволені своїм суспільним станом, тому безпосереднім їхнім інтересом є збереження встановленого порядку. Таке походження, за Д. Юмом, громадянського уряду і громадянського суспільства. Мислитель обстоював тезу, що держава є органом примусу та охорони приватної влади, а суспільство — продуктом власності. Юм у своїй теорії розрізняв такі категорії, як держава й суспільство.

Ідеї мислителів епохи Відродження та нового часу про походження й сутність держави і права, співвідношення права й закону, суспільства й держави стали базою для подальшого розвитку державно-правових ідей представниками європейського Просвітництва.

ЛІТЕРАТУРА:

Левиафан, или Материя, форма й вдасть государства церковного й гражданского. — М, 1936.

Философские оснований учення о гражданине. — М., 1914.

О праве войньї й мира. Три книги, в которьіх обьясняются естественное право й право народов, а также принципн публичного права / Пер. с лат. . — М., 1956.

52

Два трактата о правлений // Антология мировой фило-софии: Сб. филос. текстов. — К., 1991. — Т. 1. — Ч. II.

Государь. — М., 1990.

Нерсесянц й закон. — М., 1983.

, , К вопросу о фило-софских основаниях права. — К., 1995. — С. 19-29.

, Шулкженко ідеї громадянського суспільства та правової держави в західноєвропейській філософи ХУІІ-ХУПІ століть. - К., 1995. - С. 6-38.

Политический трактат // Избраннне произведения. — М., 1957. - Т. 2.

Юм Д. Трактат о человеческой природе // Сочинения: В 2 т. — М., 1966. — Т. 1. История политических й правових учений / Под ред. . — М., 1995.

53

Розділ IV

ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО

ПРОСВІТНИЦТВА XVIII ст.

ТА ПЕРІОДУ БОРОТЬБИ

ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ США

1. Державно-правові концепції представників французького Просвітництва

В історії суспільного розвитку Просвітництво постає як ідейний рух у країнах Західної Європи та Північної Америки кінця XVII — XVIII ст. Головною метою цього руху була боротьба проти багатьох феодальних установлень у соціально-політичному житті.

Ідеологію Просвітництва було започатковано в процесі розвитку буржуазних відносин і антифеодальної боротьби в XVII ст. в Англії, де буржуазні революції відбулися раніше, ніж в інших країнах. Біля її витоків стояли Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм, Б. Спіноза та інші представники тогочасної наукової еліти.

Просвітництво пропагувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на благо суспільства, свободи особистості, республіканського державного устрою.

Просвітителі піддавали критиці форми життя, що склалися. Вони розглядали їх як наслідок обману народів владою і церквою, виходили з того, що в громадянському суспільстві, якщо воно побудоване розумно, людина стає цивілізованою. Матеріальною основою росту культури і моральності, перетворення її з інстинктивної в усвідомлену є розширення торгівлі та зростання промисловості, утворення національних держав, встановлення влади людини над власними пристрастями і стихійними силами природи. Історичне майбутнє просвітителі вбачали в "царстві розуму". Найвищого рівня Просвітництво досягло у Франції напередодні Великої французької революції, стало основою світогляду під час війни за незалежність у Північній Америці (1775—1783 рр.). Згодом ідеологія Просвітництва почала домінувати в інших країнах, поширилась у Німеччині, Іспанії, Італії, серед слов'янських народів, відіграла значну роль у формуванні політико-правових концепцій зміни устрою держав та їхніх правових систем.

54

.,.)• Важливою фігурою французького Просвітництва, одним із авторів нової політико-правової ідеології був Вольтер (Фран-суа-Марі Аруе, 1694—1778). Основні погляди цього мислителя в царині державності та права викладено в працях "Філософські листи" і "Досвід загальної історії та про звичаї й дух народів". Він був переконаний, що соціальною основою нерівності є неосвіченість, якій сприяє церква зі своїми жорстішими настановами й порядками, що суперечать природній сутності людини. Тому Вольтер підтримував відому концепцію природного права. Природними законами він називав закони розуму, що диктують людям рівність і свободу, яка, за його вченням, є головним природним правом людини. Щоби людина могла реалізувати це право, було необхідно, на думку філософа, скасувати привілеї, що існували в тогочасному суспільстві, встановити політичні права: свободу совісті, слова, друку та власності.

Гарантом реалізації природного права людини, за вченням Вольтера, повинна стати держава. За формою правління вона мала бути "освіченою монархією" або монархією, що обмежена законом. Перебудову державного устрою слід здійснити реформами зверху під керівництвом і контролем монарха.

Більш деталізованою була державно-правова концепція Шарля-Луї Монтеск'є (1689—1775), викладена ним у працях "Перські листи" і "Про дух законів".

Як і Вольтер, він був прибічником теорії природного права, вважаючи, що у світі все відбувається відповідно до природної закономірності. Він зазначав, що розумні істоти можуть самі видавати закони, але в них є й закони, створені не ними, тобто природні закони.

Закони, писав Монтеск'є, в якнайширшому розумінні цього слова є необхідні відносини, що випливають із природи речей; в цьому плані все, що існує, має свої закони: вони є і в божества, і у світі матеріальних речей, і у тварин, і у людини1.

Природні закони суттєво змінюються. Монтеск'є назвав основні з природних законів: прагнення людей жити в мирі з іншими; прагнення добувати собі їжу; потяг однієї людини до іншої; намагання жити в суспільстві. Заледве люди об'єднуються в суспільство, між ними закінчується рівність і починається війна. Окремі особи в кожному суспільстві починають відчувати свою силу і прагнуть обернути на свою користь блага цього суспільства. Звідси — війна між окремими осо-

1 О духе законов // Избр. произведения. — М, 1955. — С. 163.

55

бами. Так само і кожне суспільство починає усвідомлювати свою силу, що призводить до стану війни між народами.

Виникнення цих двох війн підштовхує людей до встановлення законів. Позитивний закон, за вченням Монтеск'є, передбачає об'єктивний характер справедливих відносин. Він уважав, що справедливість передує позитивному законові.

У праці "Про дух законів" Монтеск'є розрізняв: міжнародне право, що регулює відносини між державами; політичне право\ яке визначає відносини між правителями і підлеглими; цивільне право, що визначає та регулює відносини між людьми. Далі в своїй концепції філософ зазначав, що суспільство не може існувати без уряду. Згідно з політичним правом, у суспільстві з'єднуються всі окремі сили (воля людей) і отримують назву політичного тіла, або держави.

Свобода людини в державі — це політична свобода. Мисли - тель підкреслював різницю між політичною свободою і свавіллям. Він зазначав, що в державі, де є закони, свобода може полягати лише в тому, щоби мати можливість робити все, що заманеться, і не бути примушеним робити те, чого не хочеться. Свобода є право робити те, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що законами заборонено, то в нього не було б свободи, оскільки те саме могли б робити інші громадяни1.

Об'єднана в державі сила окремих людей є владою; вона може бути віддана одній або декільком особам. Форму правління Монтеск'є визначав на підставі того, скільки людей знаходиться при владі. За його вченням, це може бути республіка, монархія або деспотія.

Республіканською формою правління мислитель називав таку, де влада належить усьому народові або певній кількості сімейств; монархією — форму, де одноособове править монарх на підставі закону; деспотією — де управління державою здійснює одна особа, керуючись власними примхами.

Аналізуючи згадані форми правління, Монтеск'є віддавав перевагу монархії, яка функціонує на підставі закону. В такій державі, на його думку, гарантується політична свобода людей і виникають умови для реалізації принципу: "свобода є право робити все, що дозволено законами".

Рівночасно він допускав, що політична свобода може бути реалізованою і за республіканської форми правління.