Історія вчень про державу і право (стр. 14 )

У своїх державних роздумах Т. Джефферсон значну увагу приділяв проблемі приватної власності, заперечував злидні та безмежне багатство, основним соціальним прошарком суспільства вважав фермерів і середній прошарок виробників.

Централісти-федералісти поділяли погляди демократів про верховенство влади народу в державі, але висловлювали думку про необхідність обмеження державою лихих якостей і нахилів людей, оскільки без цього вони ніколи не підкорятимуться велінню розуму і справедливості.

Одним із федералістів, які виступали проти правління більшості, був Джон Адамс (1735—1826).

Йому імпонувала думка Т. Джефферсона про законодавчу і політичну незалежність Північноамериканських колоній, на підтримку якої він навів низку історичних і юридичних аргументів.

Після завоювання незалежності Дж. Адамс у праці "На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки" виклав основні принципи державного устрою, серед яких і принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, або систему стримувань і противаг.

Він гадав, що ця система уможливлює існування монархії, де знать контролює короля, а міністри контролюють знать. Але його соціальним ідеалом була змішана форма правління, законодавчим органом якої є двопалатний парламент (верхня палата аристократична, нижня — демократична) і підпорядкована їй виконавча влада. Існування законодавчої влади у такому вигляді він обґрунтовував тим, що в суспільстві існують різні соціальні групи і класи. Аристократія, за вченням Дж. Адамса, є панівним елементом усякого суспільства ще з давніх-давен.

Прибічником сильної централізованої федеральної влади був Александер Гамільтон (1757—1804). Він засуджував самостійність місцевої влади штатів, не погоджувався з дум-

66

кою про конфедерацію, вважав їх державою в державі, предтечею анархії, пропагував ідею держави з сильною внутрішньою та зовнішньою політикою.

Обіймаючи посаду міністра фінансів за часів Вашингтона, А. Гамільтон втілював у життя свої ідеї. Він, зокрема, був засновником державного банку, сприяв введенню митних тарифів, безпосередньо здійснював кредитно-фінансові реформи.

Позицію цього політичного та державного діяча рішуче підтримували купці, підприємці, а також кола інтелігенції.

Гамільтона стосовно сутності й соціального призначення влади були близькими до поглядів Ш.-Л. Мон-теск'є та Дж. Адамса.

Він, зокрема, погоджувався з тим, що в державі можливе зловживання владою, і щоб йому запобігти, необхідно втілити в практичне політичне життя принцип стримувань і противаг. Тільки поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову може забезпечити стабільність держави та інтереси її громадян.

Законодавчий орган, на його думку, повинен бути двопалатним, виконавча влада — сильною й централізованою, а судді — незалежними та довічно призначеними на свої посади.

З цього приводу він зазначав, що виконавча влада володіє мечем, конгрес (законодавча влада) — гаманцем, а судді — тільки мудрістю.

Стосовно форми правління А. Гамільтон не мав чіткої позиції. Спочатку він був прибічником обмеженої монархії, а згодом більш вдалою вважав президентську республіку з широкими повноваженнями президента.

Головна мета держави, на його думку, — убезпечення приватної власності.

Ідеї сильної централізованої федеральної влади А. Гамільтона було реалізовано в Конституції США 1787 р. За практичне втілення в життя республіканської форми правління, концепції рівноваги та розмежування гілок влади звання "батька конституції" отримав федераліст Джеймс Медісон (1751-1836).

Він був прибічником теорії природного права, а відтак пропонував конституційне закріплення прав людини і громадянина, підтримував прогресивну ідею свого часу про суспільний договір.

Дж. Медісон зробив спробу з'ясувати джерело суспільних конфліктів і дійшов висновку, що такими джерелами є соціальна нерівність та економічний інтерес фракцій.

67

Під категорією "фракція" він розумів сукупність громадян, які об'єднані та спонукаються до дій єдиним поривом пристрасті, інтересу або думки, що є ворожим відносно прав інших громадян, а також сукупних інтересів суспільства. Фракції можуть завдати шкоди суспільству; аби цього не сталося, необхідно усунути причини, що підштовхують їх до шкідливих для суспільства дій.

На думку Дж. Медісона, в невеликих державах фракційна різність зведена тільки до меншості та більшості, а у великих суспільство поділене на великий спектр фракцій. Причиною виникнення останніх є різність поглядів людей на релігію, систему влади, політику, а також нерівний розподіл власності. З огляду на це Дж. Медісон уважав, що уряд повинен чинити перешкоди фракціям у реалізації їхніх вимог.

Погляди мислителя стосовно форми правління формувалися впродовж довгого часу. Попервах у своєму політико-пра-вовому вченні він намагався пристосувати аристократичне правління до нових умов, а згодом віддав перевагу республіканській формі, як такій, що може забезпечити внутрішню справедливість, порядок і збереження суверенітету. До того ж республіка гарантує й забезпечує права людини, насамперед право на власність, а також політичні права.

Свободу громадян гарантує й загальне виборче право, а також можливість участі громадян у законотворчому процесі, виборах чиновників.

Владу в республіці Дж. Медісон розглядав як взаємозв'язану систему ("масу влади"), що складається з виокремлених законодавчої, виконавчої та судової гілок. Більшість державно-правових ідей, що виникли під час боротьби за незалежність США, знайшли своє втілення в Конституції цієї країни і значно вплинули на подальший розвиток світової політико-правової думки.

ЛІТЕРАТУРА.

Американские просветители. Избранньїе произведения: В 2 т. — М, 1968.

Баским . - М., 1965.

История политических й правових учений / Под ред, -

сянца. - М., 1995.

68

История политических й правових учений XVII—XVIII вв. / Под

ред. . - М., 1989. О духе законов // Антология мировой фило-

софии: Сб. филос. текстов. — К, 1991. — Т. 1. — Ч. 2. —

С. 109-151. Политические учення: история й современность. Домарксистская

политическая мнсль. — М., 1976. Рвев взглядм американских федералистов //

Из истории политических учений. — М., 1976. — С. 143—160. Об общественном договоре, или Принципи полигаче-

ского права // Антология мировой философии: Сб. филос.

текстов. - К, 1991. - Т. 1. - Ч. 2. - С. 158-163. , Я, К вопросу о фило-

софских основаниях права. — К., 1995. — С. 29—34. Г, Шульженко ідеї громадянського

суспільства та правової держави в західноєвропейській філософи XVII-XVПI століть. - К, 1995. - С. 38-47. Єиволап идеи Вольтера. — М, 1978.

69

Розділ V ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ КІНЦЯ XVIII - ПОЧАТКУ XIX ст.

1. Політичне і правове вчення І. Канта

Ідеологія Просвітництва, а потім Французька буржуазна революція 1789—1794 рр. значно вплинули на процеси політичного, економічного й соціального життя багатьох країн, викликали суттєві зміни в суспільній свідомості, сприяли подальшому розвиткові поглядів на державу і право.

Система ідеологічних поглядів Просвітництва та гасла

Французької революції знайшли численних прихильників у__

тогочасній феодальній Німеччині.

У 1793 р. в Сілезії під керівництвом Георга Форстера (1754—1794) сталося повстання ткачів, під час якого національний конвент у Майнці схвалив декрет про приєднання до Французької революції.

У той час тут поширювалися ідеї рівності, розкріпачення селян, вдосконалення державного устрою і правової системи.

У Німеччині з'явилися праці К. Фреліха "Про людину та її відносини" і Ф. Цігенгагена "Вчення про правильне ставлення до творіння Божого і загального людського щастя, що його можна досягти тільки суспільним упровадженням цього вчення", в яких розглядалися проблеми природного права, було піддано критиці наявні державно-правові інститути, пропонувалися устрій суспільства на засадах спільності майна, колективістських принципів праці, організація людей в сільськогосподарські комуни, участь громадян в управлінні державою через виборність посадових осіб.

Усе це сприяло розвиткові в Німеччині капіталістичного способу виробництва та буржуазної свідомості.

Ідеологію буржуазного прошарку суспільства було систематизовано в політико-правовому вченні німецького філософа Іммануїла Канта (1724-1804).

Свою державно-правову концепцію він виклав у багатьох працях, як-от: "Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору", "До вічного миру", "Метафізичні засади вчення про право" та ін.

В основу державно-правової концепції Канта покладено етику. Кожна особа, вважав філософ, є абсолютною цінністю,

70

володіє гідністю і не може бути засобом здійснення ніяких планів. Людина — суб'єкт моральної свідомості, у своєму житті вона має керуватися моральними законами. Моральний закон є обов'язковим для виконання, це "категоричний імператив".

Принципи і правила поведінки, на думку мислителя, встановлюються розумом, вони є світом ідей, до якого розум прагне наблизити реальні умови існування і діяти відповідно до цих ідей. Дії людини — прояв незалежної волі, яка є автономним утворенням і забезпечує здійснення свободи для особистості, захищаючи її, з одного боку, від суспільного свавілля, а з іншого — від власного. Свобода, в розумінні Канта, — це якість волі всіх розумних істот, вона притаманна внутрішній природі людини.

Людина сама собі господар, вона визначає собі мету і відповідно до неї — свою поведінку. Але, як зазначав філософ, чи багато людей використовують свободу й поза межами "категоричного імперативу", що призводить до свавілля.

Для обмеження свавілля існує право. Кант дав визначення права: сукупність умов, за допомогою яких свавілля однієї особи збігається зі свавіллям іншої з позицій загального закону свободи1.

Сферою права, за вченням Канта, є діяльність і вчинки людини, а сферою моралі — внутрішній світ людини. Право мусить забезпечувати соціальний простір для моральності, в якому змогла б вільно реалізовуватися свобода індивіда.