Коли настане весна… (стр. 4 )

Марійка. Миколо, а твоя дружина, то Яніна?

Микола. Так, ми нещодавно одружилися.

Яніна. У листопаді.

Марійка. Навіть не знаю, поздоровляти тебе, чи поспівчувати.

Ада. Мушу вам відмовити, товариш Остапчук. У нас не так багато місця, щоб жила ще одна родина.

Микола. Як же так? Ми ж з одного міста. Марійко, ви ж з Яночкою були найліпшими подругами. Невже ви нам не допоможете? Нам же зараз просто нема куди йти, хіба що на вокзал, а мені ж завтра виходити на роботу.

Марійка. А де ти працюєш, Миколо?

Микола. В міліції.

Марійка. О, навіть так! Мамо, може, нехай вони поживуть трохи, поки їм житло не дадуть?

Ада. Хіба що у маленькій кімнаті.

Микола. Чудово! Хоч у маленький. Ви не хвилюйтеся, ми вам заплатимо.

Ада. Тільки мушу попередити, служниці у нас немає.

Микола. То нічого. Яночка буде допомагати по господарству. Правда, Яночко?

Яніна. З задоволенням.

Марійка. Робочі руки зайві не бувають. Я покажу вам вашу кімнату.

Микола з Яніною взяли валізи та клунки й пішли за Марійкою.

Ява четверта.

Ада сама у кімнаті. Заходить Марійка.

Ада. Чому ти вирішила їх залишити?

Марійка. Навіть колишнім друзям потрібно допомагати.

Ада. А серйозно?

Марійка. Вона вигнала нас з рідного міста, а зараз залежить від нас. І до того ж, чоловік у домі завжди потрібен, тим паче, міліціонер.

До кімнати зазирнув Микола.

Микола. Дуже гарна кімната, й не така вже й маленька.

Марійка. Вже влаштувалися?

Микола. Яночка розкладає речі. А де Роман Олександрович?

Ада. У відрядженні.

Микола. Надовго? Мені б хотілося з ним побалакати.

Ада. Не знаю, можливо й надовго.

Микола. Він не сказав, наскільки їде?

Марійка. Він може й не приїхати.

Микола. Пробачте, щось не так почув.

Марійка. Кажу, є такі відрядження, з яких можна й не повернутися.

Микола закляк, потім зробив крок назад.

Микола. Коли за ним приходили?

Марійка. Перед вашим візитом. Ви ще бажаєте залишитися у нас на станції?

Микола. Чому ви не сказали одразу?

Марійка. Хіба про таке можна казати? Ще не так зрозумієте.

Микола. Зараз нам нікуди йти, й ми поки залишимося.

Микола пішов.

Марійка. (до нього, у спину) Не забудьте попередити дружину, щоб не дуже речі розкладала.

Микола зупинився, озирнувся.

Микола. Я спробую щось дізнатись про Романа Олександровича.

Марійка. Дякую.

Микола вийшов з кімнати.

Ада. Ти жорстка, раніше я цього не помічала.

Марійка. Дорослішаю.

Ада. Це на добре, адже нам під одним дахом з Яною жити.

Марійка. Нічого, якось воно буде. Може, підемо чай приготуємо нам та квартирантам?

Ада. Добра думка, люди ж з дороги.

Марійка та Ада вийшли з кімнати.

Ява п’ята.

Пройшло декілька днів.

Вітальня в квартирі Струминських. Яніна, щось наспівуючи, прибирає.

Дзвонять у двері. Яніна відчиняє.

Заходить Гайовий.

Яніна. Добрий день. Ви до кого?

Гайовий. До Струминських.

Яніна. Їх зараз нікого нема. Ада Дмитрівна у шпиталі, Марійка ще в університеті, а Роман Олександрович у відрядженні.

Гайовий. Так, я знаю. А ви хто така? Я вас не пам’ятаю.

Яніна. У гості приїхали.

Гайовий. Дуже вчасно приїхали.

До вітальні зайшла Марійка.

Марійка. Здрастуйте…

Гайовий. Марія Романівна, я до вас.

Марійка. Добре.

Яніна. Може, вам чаю принести?

Гайовий. Дякую. Молока холодного.

Яніна. Ой, а молока немає.

Гайовий. Так ідіть та купіть.

Яніна. Пробачте?

Гайовий. Купіть молока.

Яніна. Добре, вже йду.

Яніна схопила сумочку й вибігла з квартири.

Ява шоста.

Марійка. Що вам потрібно?

Гайовий. Поговорити.

Марійка. Слухаю вас.

Гайовий. Ви мені сподобалися. Дуже сподобалися.

Марійка. Треба ж таке.

Гайовий. Вашого батька заарештували. Ви розумієте, що це означає?

Марійка. А що це має означати?

Гайовий. На нього написали анонімку. За тими звинуваченнями його можна посадити надовго й дуже далеко, а можна й не посадити і всі звинувачення скасувати..

Марійка. Здається, я зрозуміла. Що ж поговоримо серйозно. Скільки ми маємо вам дати, щоб його відпустили?

Гайовий. Ви мене не зовсім вірно зрозуміли, Маріє Романівно. Мені не потрібні гроші. Мені ви потрібні.

Марійка. Пробачте, ви що, бажаєте одружитися зі мною?

Гайовий. Ні. Ви вже доросла дівчинка, й повинні розуміти, що для деяких речей шлюб зовсім не потрібен. Я зрозуміло сказав?

Марійка. Вільне кохання?

Гайовий. Цілком вірно. Я хотів би мати вас за коханку.

Марійка. Я не можу вам зараз відповісти. Мені потрібен час.

Гайовий. Звичайно. Але пам’ятайте, що час іде й для вашого батька, і чим довше ви будете думати, тим важче буде йому допомогти. Ось візьміть, це моя адреса. Гадаю, що скоро ви до мене прийдете. До побачення.

Гайовий вийшов й на порозі зіткнувся з Адою.

Ява сьома.

Ада зайшла до кімнати.

Ада. Марійко, це ж був той самий чоловік…

Марійка. Так, мамо, то був саме він.

Ада. Навіщо він приходив?

Марійка. Поговорити зі мною.

Ада. Чому з тобою?

Марійка. Бо вас не було вдома.

Ада. І що він сказав?

Марійка. На тата хтось написав анонімку, йде слідство. Якщо факти підтвердять, то тато буде в криміналі.

Ада. Я так сподівалась, що вони швидко розберуться й відпустять його.

Марійка. Ви кохаєте його?

Ада. Я не можу про такі речі з тобою говорити.

Марійка. Бо я замала й нічого не розумію?

Ада. Бо ти моя дочка.

Марійка. Може, саме тому, й слід говорити?

Ада. Я не знаю. Мені дуже важко без нього. Ми майже не розлучалися після одруження. Куди він – туди й я. Він викладав у селах, кожного року у новій школі. Тільки звикли до місця – його знову переводять, і так декілька років, потім з’явилася ти, і ми нарешті осіли у Станіславові. Роман, нарешті, пішов з державної служби і з головою поринув у нову роботу.

Марійка. А ви йому допомагали?

Ада. А я його підтримувала. Які ж ми були тоді молоді! Здавалося, нам все під силу. А зараз так важко усвідомити, що я не в змозі йому допомогти.

Марійка. А якби був шанс?

Ада. Я б неодмінно скористалася ним. Заради Романа я здатна на все. Але ж такого шансу немає.

Марійка. Немає.

До квартири зайшла Яніна.

Яніна. Хто це був?

Марійка. Майор НКВС.

Яніна. Що він майор, я бачила. Чого він приходив?

Марійка. Поговорити.

Яніна. Так страшно було залишати тебе саму.

Марійка. Чого ж залишила?

Яніна. Він так на мене подивився, що душа сховалася.

Марійка. Невже було чому сховатися?

Ада. То ти його впустила?

Яніна. Що я мала робити? Я його майже випхала, але тут Марійка прийшла.

Ада. Я піду, відпочину.

Марійка. Принести вам кави або чаю?

Ада. Так, дякую, кави звари.

Ада пішла до своєї кімнати.

Яніна. Що тут було між вами?

Марійка. Ти про що?

Яніна. Цей майор з тебе очей не зводив.

Марійка. Чому це тебе турбує?

Яніна. Я просто не розумію, що в тебе такого, що чоловіки божеволіють.

Марійка. А ти подумай.

Марійка пішла до кухні.

До квартири зайшов Микола.

Микола. Привіт, люба!

Микола поцілував Яну. Яніна відсторонилася від нього.

Микола. Що з тобою?

Яніна. Голова болить.

Яніна пішла до кімнати.

З кавою зайшла Марійка.

Марійка. Вже прийшов?

Микола. Відпустили раніше.

Марійка. Каву будеш?

Микола. Не відмовлюся.

Марійка. Сідай, я зараз мамі віднесу й будемо пити.

Микола. Я принесу з кухні.

Марійка з кавою пішла до кімнати Ади, а Микола на кухню.

З кухні Микола виніс каву, поставив на стіл.

Прийшла Марійка і вони сіли пити каву.

Марійка. Ти про батька нічого не дізнався?

Микола. Чув дещо.

Марійка. Розповідай.

Микола. Його можуть посадити, а вас вислати до Сибіру.

Марійка. В чому його звинувачують?

Микола. Тс! Я не можу нічого сказати, там така заплутана справа.

Марійка. Але надія є, що його відпустять?

Микола. Було декілька схожих справ…

Марійка. І що?

Микола. Посадили.

Марійка (перехрестилася). Мати Божа!

З кімнати визирнула Яніна.

Яніна. Миколо, скільки тебе чекати?

Микола. Вже йду, люба. (до Марійки)Дякую за каву.

Микола пішов до кімнати.

Марійка залишилася сама.

Марійка. Чому так важко прийняти рішення? Що мене тримає? Марк? Зараз ми настільки далекі одне від одного, що про нього й годі думати. Годі, годі… чому ти мене не слухаєш, серце моє? Тихше, дурненьке, не плач. Як же болить мені, та нічого, промине трохи часу і все загоїться. Не я перша, не я остання. Переживу. Якось воно та й буде.(шукає папірець, розгортає). Це ж на іншому кінці міста! Чи не запізно буде? Ні, саме вчасно!

Марійка одягається, підходить до кімнати Ади, прислухається. Потім відходить й виходить з квартири.

Затемнення.

Ява восьма.

Вихід з затемнення.

Квартира Струминських.

Марійка у нічній сорочці, на плечах – плетена хустка з китицями стоїть біля вікна.

До неї підходить Гайовий.

Гайовий. Марійко, відійди від вікна, ще захворієш.

Марійка. Якісь вибухи, хіба ти не чуєш?

Гайовий. Напевно, учбові навчання на Скнилові. Не звертай уваги, краще пішли спати, ще дуже рано.

Дзвонить телефон.

Марійка. Дзвонять! Тебе, напевне.

Гайовий бере слухавку.

Гайовий. Слухаю! Так, це я. Добре, скоро буду. Висилайте машину.

Поклав слухавку.

Марійка. Викликають?

Гайовий. Я зараз йду. Але я неодмінно повернуся, тільки ти чекай на мене. І ще, збери речі, можливо нам доведеться ненадовго поїхати.

Марійка. А що сталося?

Гайовий. Нічого. Просто чекай на мене.

Гайовий йде до кімнати, Марійка за ним. За хвилину Гайовий виходить у формі, затримується, оглядає кімнату, забирає світлину Марійки й виходить.

Ява дев’ята.

Кімната Струминських.

З кухні виходить Марійка. Несе каву.

Марійка. Мамо, кава готова!

Зі своєї кімнати виходить Ада.

Ада. Як смачно пахне! Де Сергій?

Марійка. Вранці викликали на роботу.

До вітальні заходить Яніна.

Яніна. Миколу теж викликали.

Ада. Може, щось трапилося, а ми не знаємо?

Марійка. Сергій би сказав.

Дзвонить телефон. Ада бере слухавку.

Ада. Слухаю! Романе… так, я чую тебе… я зрозуміла…

Ада поклала слухавку.

Марійка. Мамо, що з тобою? Тобі погано?

Ада. Хто вимкнув радіо?

Яніна. Здається, я. А що?

Ада. Війна…

Марійка. Що війна?

Ада. Сьогодні війна почалася.

Марійка. Сергій наказав мені зібрати речі й чекати на нього.

Ада. Він знав.