Коли настане весна… (стр. 5 )

Марійка. І не сказав.

Яніна. Тобі допомогти зібратися?

Марійка. Не треба. Я нікуди не поїду.

Затемнення.

ДІЯ ТРЕТЯ.

Весна 1943року.

Ява перша.

Вітальня квартири Струминських.

У квартиру заходять Марійка та Яніна.

Марійка. Як же я втомилася!

Яніна. Важке чергування було. Стільки операцій.

Марійка. І не кажи. Хочеться відпочити.

Зі своєї кімнати виходить Ада.

Ада. Вже прийшли? Сідайте, я зараз вам чогось гаряченького принесу.

Дівчата сідають на канапу. Заходить Ада з чашками на таці.

Марійка. Це що?

Ада. Ніби бульйон.

Яніна. З чого варили?

Ада. Краще не питай. Смачно?

Яніна. Смачно. Але звідки?

Ада. У шпиталі банку тушонки дали.

У двері стукають.

Ада. Невже знову у шпиталь кличуть?

Ада відчиняє двері. До квартири зайшли двоє німців. Один розмовляє українською, другий мовчить і все оглядає.

1німець. Ви є хазяйка?

Ада. Так.

1німець. Дочки?

Ада. Дочки.

1німець. Де є ваш муш?

Ада. У мене немає мужа.

1німець. Партизан?

Ада. Не знаю.

1німець. Така гарна жінка й не знає, де її муш! У вас є чоловіки?

Марійка. Немає. Ми самі живемо.

1німець. То є добре, душе добре!

Німці оглядають квартиру.

1німець. Тут буде жити наш начальник.

Ада. Це моя кімната.

1німець. Ви будете жити з дочками. А тут прибрати і оце ось повиносити. Завтра прийде наш шеф жити. Такі гарні фройлян! Начальникові сподобається ця квартира.

Яніна(до Марійки). Якійсь товстий мерзотник мабуть.

1німець. Що фройлян сказала?

Яніна. Кажу, що пан начальник, мабуть, полюбляє жіночок!

1німець. Шеф молодий й дівчата мають його цікавити. Прибирайте. Завтра привеземо меблі.

Німці вийшли.

Ада. Ще й німця тут не вистачало!

Марійка. Будемо більше часу проводити у шпиталі.

Яніна. У мене завтра нічне чергування.

Ада. До речі, мені вже час йти.

Марійка. Вас провести?

Ада. Не маленька, сама піду. Ви тут самі приберіть, добре?

Марійка. Мамо, ми вас до моєї кімнати поселимо, а я разом з Яною буду жити.

Ада. Гаразд.

Ада одягається, виходить.

Марійка. Пішли працювати?

Яніна та Марійка зайшли до кімнати Ади.

Ява друга.

Квартира Струминських. У вітальні стало трохи більше меблів.

Зайшла Ада. Назустріч їй вийшла Яніна.

Ада. Приїхав?

Яніна. Ще ні, але меблі вже привезли.

Ада заглядає до своєї кімнати.

Ада. Дорогі… Навіщо йому стільки?

Яніна. Хто його знає, може нашим гидує?

Ада. Сподіваюся, прибирати за ним не потрібно буде?

Яніна. І прибирати, і їсти готувати. А от пральня у них своя. До речі, у мене забрали ключі від квартири для того шефа.

Ада. То він буде сюди приходити, як до себе додому?

Чути шаги, хтось порпається у замку.

Ада. Приїхав. Піду поки на кухню.

Яніна. Я з вами.

Ада та Яніна йдуть на кухню.

До вітальні заходить 1німець та Марк у німецькій військовій формі.

1німець. Це ваша нова квартира, пане штурмбанфюрере!

Марк. Доволі гарно! Хто тут живе?

1німець. Якась жінка з двома дочками. Оце ваша кімната!

Марк. Затишно.

1німець. Я оселився поряд, поверхом нижче, коли що потрібно, відразу кличте мене.

Марк. Я хотів би трохи відпочити.

1німець. Як прийде машина, я зайду за вами.

1німець вийшов з квартири.

Ява третя.

Марк оглядає вітальню.

З кухні виходять Ада та Яніна.

Ада. Пан офіцер!

Марк оглядається.

Дивляться одне на одного.

Марк. Пані Адо… Яніно… яким чином?

Ада. Це наша квартира, пане штурм… Рейнгольд.

Марк. А Марійка? Вона тут?

Ада. Марійка на чергуванні у шпиталі.

Яніна. Ми всі там зараз працюємо.

Марк. А ти як тут опинилася?

Яніна. Приїхала з чоловіком.

Марк. У тебе є чоловік?

Яніна. Є. І у Марійки теж є.

Марк. Вона заміжня? Це правда?

До квартири зайшла Марійка. Стояла і деякий час спостерігала за розмовою.

Марійка. Так, я маю чоловіка.

Марк. Давно?

Марійка. Одружилися навесні перед війною.

Марк. Де він?

Марійка. На фронті. Він – радянський офіцер.

Ада. Марійко, мовчи!

Марійка. Він має право знати, де буде жити і з ким.

Марк. А пан Роман, він теж радянський офіцер?

Ада. Ні, не радянський. Але це вас не має турбувати.

Марк. А твій чоловік, Яно?

Яніна. Солдат, радянський солдат.

Марійка. Що будете робити, пане офіцере?

Марк. Нічого. Буду вважати, що не знаю й не чув нічого.

Марійка. Може, пан бажає кави?

Марк. Дякую, не треба.

Марійка. Для вас принесли багато продуктів. Якщо чогось забажаєте – скажіть, ми все зробимо.

Марк. Я не хочу їсти. Пробачте, мені потрібно відпочити.

Марк зайшов до своєї кімнати.

Яніна. Марійко, ти з глузду з’їхала, таке казати німцю?

Марійка. Це не просто німець, це – Марк.

Ада. То що з того? Ми його вже стільки років не бачили, він міг змінитися.

Марійка. Але ж не змінився.

Ада. Будь ласка, веди себе стриманіше і уважніше.

Марійка. Добре, мамо.

Марійка пішла до своєї кімнати.

Яніна. Не подобається це мені.

Ада. Піду з нею поговорю.

Ада йде за Марійкою. Яніна трохи постояла, пішла на кухню.

Ява четверта.

Пройшло кілька днів.

Вітальня в квартирі Струминських.

Марійка, зібрана, збирається виходити. Зі своєї кімнати виходить Марк.

Марк. Марійко, я хотів би з тобою поговорити.

Марійка. Я слухаю тебе, Марку.

Марк. Я спеціально попросив перевести мене до Львова. Я знав, що ти маєш бути тут й хотів тебе знайти.

Марійка. Знайшов? Тепер я можу йти?

Марк. Невже ти більше не кохаєш мене?

Марійка. Яке це має значення? Я заміжня.

Марк. Твій чоловік втік, залишивши тебе.

Марійка. Звідки знаєш?

Марк. Яніна розповіла.

Марійка. І як завжди, прибрехала. Я не схотіла іти з ним і залишати батьків.

Марк. Я все ще кохаю тебе.

Марійка. Це неправда, ти не можеш кохати мене. Ти кохаєш ту дівчину, яку пам’ятаєш, а її вже давно немає. Я змінилася, Марку, змінився світ навкруги, ти теж змінився і я не бачу того юнака, з яким заручилася.

Марк. Я німецький офіцер, це перепона?

Марійка. Може й так.

Марк. Я не хотів йти до армії, ти знаєш мої погляди. Політика ніколи мене не цікавила, але батько змусив. Він сам поновився у війську й забрав мене. Я не міг не піти.

Марійка. Але ти міг хоча б не приїздити сюди. Це ж твоя батьківщина, ти тут народився, виріс. І ти приїхав сюди вбивати своїх земляків, свій народ?

Марк. Ті «земляки» вбили мою матір.

Марійка. Як?

Марк. Коли німці ввійшли у Польщу, вона втекла на знак протесту з Берліну до Станіславова. А її арештували й відправили до табору. Там вона й померла.

Марійка. Я не знала…

Марк. Ми теж довго про це не знали, нещодавно дізналися.

Марійка. Що ж, це поважна причина. Серед тих, кого ти можеш вбити, може бути твій друг Микола й мій чоловік.

Марк. Ти кохаєш його?

Марійка. Я ніколи його не кохала.

Марк. Але ж ти вийшла за нього.

Марійка. Не всі шлюби будуються на коханні, Марку.

Марк. Розповіси?

Марійка. Я ніколи й нікому, навіть тобі, не розповім цього. То моє особисте. Пробач.

Марк. Я радий, що ми порозумілися. Друзі?

Марійка. Так.

Марк й Марійка подають одне одному руки. Марк не відпускає руки Марійки, а Марійка й не спішить її забирати. Марк та Марійка починають цілуватися. Вони цілуються все пристрасніше й пристрасніше. Починають роздягатися.

Ява п’ята.

Вітальня в квартирі Струминських.

Марк та Марійка приводять себе до ладу.

Заходять Ада та Яніна.

Марк. Добридень, пані Адо, Яніна. Було приємно поговорити, Марійко. Мені вже час, служба.

Марк пішов.

Ада. Що тут було?

Марійка. Розмовляли.

Ада. Й до чого договорилися?

Марійка. Що ви маєте на увазі, мамо?

Ада. Про що ви розмовляли?

Марійка. Про все і про ніщо.

Ада. На чергування запізнюєшся.

Ада пішла до своєї кімнати.

Яніна схопила Марійку за руку.

Яніна. Було щось між вами?

Марійка. Ти про що?

Яніна. Сама знаєш.

Марійка. Це тебе не обходить.

Яніна. Значить, було.

Марійка. Думай, як хочеш.

Марійка забрала руку й вийшла з квартири.

Ява шоста.

Через пару місяців.

Вітальня в квартирі Струминських. Марк і Марійка, обійнявшись, сидять на канапі.

Марк. Я отримав листа від батька.

Марійка. Що пише?

Марк. Він переводить мене до себе, у Берлін.

Марійка. Ти їдеш? Коли?

Марк. Скоро. Я хочу, щоб ти поїхала зі мною.

Марійка. До Берліна?

Марк. Так. Батько не проти.

Марійка. А мама? Її теж заберемо?

Марк. Про пані Аду я не думав.

Марійка. Вона б і не поїхала, вона на тата чекає.

Марк. А ти ж поїдеш?

Марійка. Ні. Я теж не поїду.

Марк. Поясни чому.

Марійка. Я не можу залишити своїх батьків і чоловіка.

Марк. Чоловіка?

Марійка. Тебе це дивує? Він – майор НКВС. Знаєш, що це значить? Якщо хтось колись дізнається, що його дружина втекла з німцем, йому, та й моїм батькам, буде дуже зле. Я не хочу цього.

Марк. Я не можу повернутися без тебе.

Марійка. Можеш. Й повернешся. Колись війна завершиться, тоді й знайдеш собі якусь фройлян, одружишся з нею. А про мене скоро забудеш.

Марк. Я не хочу тебе забувати.

Марійка. То не забувай. Яка різниця? Ти їдь собі, а про мене не хвилюйся, зі мною все буде добре. А зараз поцілуй мене.

Марк цілує Марійку.

Ява сьома.

Пройшло кілька днів.

Вітальня квартири Струминських.

Все, як було на початку дії.

Марійка сидить у вітальні.

Зі своєї кімнати виходить Ада.

Ада. Добре, що він поїхав.

Марійка. Чому?

Ада. Я почала хвилюватися, що між вами щось… Ти розумієш, про що я? Щось станеться…

Марійка. Даремно хвилювалися. Це вже давно сталося.

Ада. Як?

Марійка. Коли настане весна, я маю народити.

Ада. Ти так спокійно про це говориш?

Марійка. Мені не можна хвилюватися.

Ада. Марк знав про це?

Марійка. Ні, я не казала йому.

Ада. Ти розумієш, що буде, коли повернеться Сергій?

Марійка. Я вже все обміркувала. Я поїду звідси, народжу дитину й не повернуся більше.

Ада. А я, а батько? Про нас ти подумала?

Марійка. Але ж ви можете й не знати, де я. Війна.

Ада. Ти з глузду з’їхала? Ти гадаєш, що я зможу відпустити тебе в такому стані?

Марійка. Іншого виходу немає.

Ада. Я поїду з тобою.

Марійка. Не потрібно.

Ада. Зараз може й не потрібно, а народиться маля, що ти сама будеш робити? Про це ти думала?

Марійка. Я все витримаю.

Ада. Не хочу навіть слухати тебе. Я їду з тобою.

Марійка. Добре. Пішли збирати речі.

Ада з Марійкою пішли до кімнати.

Ява восьма.

Весна 1946року.

Вітальня в квартирі Струминських.

Майже немає меблів, чисто, порожньо.

До квартири заходить Гайовий з валізкою у руках.

З кухні виходить Яніна.

Яніна. Ви? Це ви, Сергію?

Гайовий. Здрастуйте, Яночко.

Яніна. Що ж стоїте? Сідайте.

Гайовий. Як ваші справи, Яніно?

Яніна. Добре. Жива, як бачите.

Гайовий. І я. А ви тут сама живете?

Яніна. Так. Микола загинув під Сталінградом.

Гайовий. Вічна пам’ять йому. А Марійка? Вона жива?

Яніна. Марійка? Жива, але тут вона давно вже не живе.

Гайовий. Ви знаєте, де вона?

Яніна. Це дуже далеко.

Гайовий. Дайте мені адресу.

Яніна. Не знаю, чи варто це робити.

Гайовий. З нею щось не так?

Яніна. Ні, все гаразд. Я дам вам адресу. Почекайте.

Яніна йде до кімнати й повертається з папірцем.

Яніна. Ось, тримайте.

Гайовий. Дякую.

Гайовий встає та йде.

Яніна. Ви куди? Почекайте, дайте хоч я вас погодую з дороги.

Гайовий. Чесно кажучи, не відмовлюся.

Яніна та Гайовий йдуть на кухню.

Ява дев’ята.

Кімната в будинку Марійки.

Марійка, сидячи за столом, шиє.

До кімнати заходить Гайовий з валізкою у руках.

Гайовий. Здрастуй, Марійко…

Марійка. Сергій? Звідки ти тут? Як ти мене знайшов?

Гайовий. Це так ти мене зустрічаєш?

Марійка. Пробач, як вмію.

Гайовий. Я повернувся додому, а ти поїхала, й не дочекалась мене.

Марійка. Ти знаєш, чому?

Гайовий. В місті було важко жити?

Марійка. У мне є дитина. Хлопчик. Йому скоро два роки.

Гайовий. Нагуляла…

Марійка. Його батька звуть Марк Рейнгольд. З ним я була заручена колись, дуже давно, я розповідала тобі про нього.

Гайовий. Не виправдовуйся.

Марійка. Не переривай мене. Марк - німецький офіцер, він квартирував у нас під час війни.

Гайовий. Шльондра!

Марійка. Може й так. Я не хотіла тобі завдати болю й поїхала з міста. Тобі краще піти.

Гайовий. Я всю війну чекав того моменту, коли повернуся додому. Я мріяв про тебе, а ти…

Марійка. Йди, будь ласка. Я дуже тебе прошу.

Гайовий. Доки я йшов під кулі, ти ніжилася у ліжку з коханцем…

Марійка. З коханим, Сергію, а то велика різниця.

Гайовий. А я, Марійко?

Марійка. Ти знаєш, що я не кохала тебе.

Гайовий. Це твоя помста…

Марійка. Сергію…

Гайовий. Мені справді краще піти.

Гайовий йде з кімнати.

До кімнати заходить Ада.

Ада. То був Сергій?

Марійка. Хіба ви не бачили?

Ада. Повернувся.

Марійка. Повернувся й пішов.

Ада. Ти розповіла йому?

Марійка. Відразу. Яніна йому дала нашу адресу.

Ада. Це ми не врахували.

Марійка. Шкода, що так вийшло. Менш за все хотіла завдати йому болю.

Ада. Ти ж його ніколи не любила.

Марійка. Але ми зв’язані з ним. Він близька мені людина, це теж багато важить. Може, піти за ним?

Ада. Він не повернеться.

Марійка. Так, ви праві. От і все. Я дуже боялася цієї миті. Він не зрозуміє мене й не пробачить.

Ада. Але ж ти знала, що так буде.

Марійка. Серце болить.

Марійка сідає.

Ява десята.

До кімнати заходить Гайовий.

Сів поряд.

Гайовий. Принеси води.

Марійка встала, набрала води, поставила перед Гайовим.

Випив.

Гайовий. Є щось поїсти?

Марійка. Підігріти?

Гайовий. І холодне з’їм.

Марійка поклала їжу на тарілку.

Марійка. Смачного.

Гайовий. Де руки помити можна?

Марійка. Я проведу.

Марійка й Гайовий вийшли з кімнати. Ада узяла валізку Гайового й занесла до кімнати.

Кінець.

©, 2006

Наталя Уварова(Рибалко)

*****@***com