Судья - женщина! Молодец! (стр. 1 )

Судья - женщина! Молодец! /Желаю всем такую судью, которая так красиво и всесторонне описала все "факты", на которые опиралась! (тем самым облегчила участь этих мамочек на апеляции, если она будет)/ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04.09.2008р. На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 4 вересня 2008 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (надалі - позивачі) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі - Відповідач-1) та Деснянського управління праці та соціального захисту населення в місті Києві (надалі - Відповідач-2) про визнання незаконною бездіяльності Деснянського управління праці та соціального захисту населення в місті Києві та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо невиплати у повному розмірі допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; стягнення солідарно з відповідачів недоплаченої суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 2 991 грн. 51 коп. і 4 211 грн. 26 коп. відповідно та зобов'язання сплачувати кошти згідно чинного законодавства з 1 січня 2008 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року /2007 щодо скасування ряду положень Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»норми статті 56 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»втратили чинність, як такі, що визнанні неконституційними. Таким чином, здійснено виплату допомоги по догляду за дитиною за період з січня по грудень 2007 року не в повному обсязі. Конституційний Суд України своїм рішенням підтвердив факт порушення чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в частині правильності визначення розміру щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка повинна становити та сплачуватися в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Відповідач-1 в обгрунтування заперечень на позов вказав, що чинним законодавством не передбачено порядок відшкодування та механізм сплати недоотриманих сум коштів на оздоровлення за рахунок коштів Державного бюджету. Також було зазначено, що рішення Конституційного Суду України стосується тільки пункту 7 статті 71 та абзацу 3 частини 2 статті 56 Державного бюджету на 2007 рік щодо зупинення деяких статтей Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», видаткова частина Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік»залишилась без змін. Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат проводить виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно розпоряджень, які надходять з управлінь праці та соціального захисту населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України у розмірах, визначених Верховною Радою України у Законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Представником Відповідача-2 було зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»передбачений відповідний обсяг видатків. Разом з тим, згідно статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України. Водночас, відповідно до пункту 2 Положення про Міністерство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 000, управління праці та соціального захисту населення у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінетом Міністрів України. У межах своїх повноважень Мінпраці України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Враховуючи викладене, Мінпраці, як головний розпорядник коштів керуючись вимогами чинного законодавства, забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірах, визначених Верховною Радою Україні у законі про Державний бюджет України на відповідний календарний рік. Виходячи з вищевикладеного, управління праці та соціального захисту населення не погоджується з позовною заявою, оскільки позовні вимоги не відповідають чинному законодавству. Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивачів, представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до наступних висновків,- В С Т А Н О В И В Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 здійснює догляд та є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. ОСОБА_2 здійснює догляд та є матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження. Деснянське управління праці та соціального захисту населення в місті Києві та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не здійснили перерахунок та не забезпечили виплату суми щорічної допомоги позивачам відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», посилаючись на те, що відповідно до статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 11 вересня 2007 року № 000/5/75-07 «Про порядок застосування норм рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року /2007 щодо скасування ряду положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»», які стосуються обмеження у 2007 році розміру допомоги за дитиною до досягнення нею трирічного віку встановлено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам і становить 90 гривень для незастрахованих осіб, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України (порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 000). Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема положення пункту 14 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»в частині зупинення на 2007 рік дії статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України «Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність». Так, у вищевказаному Рішенні зазначено, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом Укрїни. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина 3 статті 46 Конституції України, та порушується гарантоване у статті 48 Конституції Украни право кожного на достатній життєвий рівень.

продолжение 1 Конституційний Суд України підкреслив, що відповідно до частини 3 статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. В Рішенні КСУ від 9 липня 2007 року вказано, що зі змісту наведених положень Конституції Укрїни та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Відповідно до частини 5 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними». Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України «Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Відповідно до положень статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»передбачено, зокрема, затвердити на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 492 гривні, з 1 квітня - 525 гривень, з 1 жовтня - 532 гривні та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 434 гривні, з 1 квітня - 463 гривні, з 1 жовтня - 470 гривень. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на належну виплату допомоги по догляду за дитиною громадянам України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, створюється ситуація правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Водночас, Суд звертає увагу на те, що це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання допомоги по догляду за дитиною, яка прямо передбачена законом. Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги по догляду за дитиною засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. Відносини, що склалися між позивачами та відповідачами є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року /2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики. Враховуючи те, що позивачі мають дітей віком до трьох років, тобто наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання допомоги по догляду за дитиною. Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають дітей віком до трьох років. Тобто, між позивачами і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти. Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Враховуючи вищевкладене, суд погоджується з позицією Позивачів щодо порушення їхнього права на отримання державної допомоги відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Керуючись вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Адміністративний суд, встановивши невідповідність положень нормативно-правового акту Конституції України застосовує положення Конституції України як норми прямої дії. Таким чином, адміністративний суд вирішуючи при вирішенні справи може не застосовувати закон, який не відповідає вимогам Конституції України.
Отже, виходячи з пріоритетності конституційних норм, суд приходить до висновку, що на момент здійснення виплат позивачам, застосуванню підлягали норми статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», а не положення статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», які істотно звужували обсяг встановлених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»прав. Дана обставина згодом була підтверджена Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007.
Щодо решти позовних вимог, суд звертає увагу на те, що задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють фактично порушені права та інтереси Позивачів.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимогита заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачів є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Положенням частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва