Тема: Про приховану сила Ісуса (стр. 1 )

на зустріч «Дітей Марії»

тема: Про приховану сила Ісуса.

для аніматора:

“Роздуми про віру” сс. 41-42.

бесіда з дітьми:

-- провести з дітьми розмову:

- коли Ісус проявляв Свою велику силу (можна показати зображення: втихомирення грози, воскресіння Лазаря, розмноження хліба, тощо)

- а що скажете про Його силу тоді, коли був:

• в яслах (Ангели з’являлись, Небеса розкрились, прийшли віддати Йому шану представники далеких народів)

• коли на хресті (пригорнув ним всіх людей, поєднав Небо з землею)

- отже: коли найбільше Христос проявив Свою силу?

- а що тоді Його поневолювало (кам’яний жолоб, холод; тверде дерево, цвяхи) – а все таки Його міць діяла!

-- то було колись: тепер також найбільша сила Ісуса – прихована: Він у маленькій постаті, захований: Де? В чим?

завдання/бесіда:

-- намалювати дарохранительницю, монстранцію.

-- порозмовляти:

- чому вони гарно приоздоблені, позолочені (нагадують про Всесильного, Святого Бога)

- як поводимось, перебуваючи перед Богом прихованим в Найсвятішому Таїнстві? (з пошаною, без поспіху, опускаємося на коліна, не розмовляємо)

- куди, отже, слід іти комусь, коли виникла скрута, коли бракує людських сил? (до Христа присутнього в Святих Дарах).

молитва: (найкраще: перед Христом в Святих Дарах)

Назвіть інтенції – справи, для яких особливо потрібна Ісусова сила.

Помолитись на розарію однією з таємниць: ІІІ або Х, або XV.

домашнє завдання:

Заохочувати дітей, щоб відвідували Христа прихованого в Святих Дарах, щоб Йому розповідали про різні ситуації, в яких потрібне Його могутнє втручання.

на зустріч «Дітей Марії»

тема: Про нове народження.

для аніматора:

“Роздуми про віру” с. 42:

Віра – це визнання власної безпорадності, переконання, що нічим не володієш, що усе є даром. Вона – це очікування усього, всіх дарів від Бога. Протилежністю віри в такому розумінні є гординя. Горда людина ті всі дари вважає своїми власними і приписує їх собі. Думає, що все залежить від неї, так, немовби немає в її житті цих безперервних дарів від Бога. Звісно, віра – це щось трудне. Жити вірою – це народитись наново, народитись до духовної вбогості, до постави дитини.

бесіда з дітьми:

• на основі фрагментів:

Йн 11, 1-45, Лк 7, 11-16, Мк 5, 22-24. 35-43

приготувати інтерв’ю з тими, кого Ісус воскресив: Які враження від “нового” життя? (дітей можна поділити на групи; не обов’язково використовувати всі уривки)

• провести з дітьми розмову:

- коли в кожного день народження?

- чим він важливий?

- чи є ще якась “своя” дата протягом року, про яку особливо пам’ятають?

• прочитати: Йн 3, 1-9

- про яку дуже важливу подію йдеться? (Хрещення)

• проводити далі розмову:

- чим є Хрещення?

- про що священик запитує батьків та хресних під час Хрещення (можна використати книгу Обряд Хрещення)? (про віру)

• пояснити та наголосити:

Ÿ Віра і є основною прикметою нового життя, яке у Хрещенні дав Добрий Бог.

Ÿ В кожній людині є свої таланти, здібності, вивчені та натуральні; проте, через віру – в тілі й душі живе й діє Бог Отець, Бог Син, Бог Святий Дух.

Ÿ Хто охрещений – в його мисленні, прагненнях, мріях, погляді, жестах, поведінці буде проявлятися нове життя: життя Ісуса Христа, Святого Духа.

• навести приклад з життя святих (коротко):

Ÿ св. Катерина Сієнська: хоч сама і неграмотна – до її навчань прислуховувався король та папа римський

Ÿ св. “мала” Тереза: жила коротко, в закритому монастирі – є покровителькою місійної діяльності

• ознайомити з:

Антоніо Мартінез де ля Педрая народився 8 серпня 1920 року у заможній сім'ї міста Сантандер. Визнати себе віруючою людиною в той час вимагало неабиякої мужності. Але вірні довели твердість своїх переконань. У Іспанії було багато хлопців та дівчат, які вважали за велику честь належати до групи шанувальників Євхаристійного Спасителя. Антоніо був одним із них.

З зовні - слабка дитина, якій хрещення було вкрай необхідне. Але у слабкому тілі жила сильна та здорова душа, яка рано пізнала Господа і зрозуміла щастя принесення радості для Бога.

Антоніо був бадьорим і допитливим хлопчиком. Вже у три роки він знав азбуку. Чим більше прокидалася його душа, тим більше запитань він ставив. Одного дня, показуючи на квітковий луг, запитав: "Мамо, хто це зробив?"

"Бог, дитино. Він створив увесь світ, і тебе теж. Маму й тата, твої іграшки, все Господь дав тобі!"

"О, мамо, тоді Він мене дуже любить. Але я хочу побачити Його. Де Він?"

"Усюди. Він бачить тебе і знає, що Антоніо чемно, але гнівний крокує по землі".

Антоніо заглянув мамі глибоко-глибоко в очі. Згадував, коли востаннє гнівався. Він більше не буде ніколи цього робити. Усе просто: як тільки помітив, що починає гніватися, ховав руки в кишені та йшов геть.

Але найбільше його цікавили біблійні історії.

"Мамо, я не люблю казки, бо вони вигадані. Розповідай мені краще про Ісуса". Мати виконувала його бажання з радістю. Антоніо добре все запам'ятовував і знав, коли й до чого застосовувати почуте.

Одного разу мама розповіла хлопчикові про розп'ятого Ісуса показала розп'яття. Він довго розглядав його, а потім розпла кався та запитав: "Мамо, а Ісусові було боляче? Я не хочу, щоб Він терпів страждання через мене".

Матір часто хворіла. Антоніо сідав біля її ліжка і розмовляв з нею. Він охоче відмовлявся в такі дні від прогулянок, щоб довше побути з матусею.

Одного разу вчителька дала завдання: "Намалюй карту Африки як сюрприз для матері і не кажи їй нічого про це". Але хлопчик відповів: "Так не можна. Я поставив собі мету: розповідати мамі все. Вона повинна завжди знати, що робить її дитина"

Довгі літні канікули. Антоніо відпочивав з батьками на селі неподалік Сантандера. Там відсвяткував свій сьомий рік народження. Він запам'ятав собі, що сказала мама: "Ти маєш чекати до семи років"

Тому відтепер просився частіше до св. Причастя. Це прагнення ставало дедалі сильнішим. Свято Успіння Богородиці 15 серпня 1927 року стало тим щасливим днем.

Батьки більше не суперечили. Після святкування свого дня народження він зміг прийняти Ісуса у св. Причасті. Хлопець почувався найщасливішим у світі.

З того дня постійно причащався. Вставання зранку не було важким. Любов до Спасителя ставала все більшою.

Іншим разом він посперечався із хлопцем на вулиці. Дійшло до бійки. Антоніо взяв у руки камінь, щоб захиститися. Няня розтягла їх і відвела додому. Збуджений Антоніо кричав: "Чому він мене бив і погрожував розбити голову! Я мав якось захиститися. Коли я його впіймаю, голову йому знесу!" Згодом прийшов до мами, трохи заспокоєний, і сказав: " Я зроблю Ісусові радість і пробачу цьому забіяці".

Проте внутрішня боротьба тривала ще довго, особливо, коли бачив того хлопця. Але мамі казав: "Я боюся, я не можу йому цього забути".

Якось увечері прийшов з вулиці веселим: "Матусю, все добре. З тим хлопцем-забіякою я помирився, ми гралися разом і стали друзями".

Мама дала йому пораду: "Щоб Ісус ще більше допоміг тобі, молися і промовляй: "Ісусе, добрий і сердечний, зроби і моє серце таким, як Твоє!"

Антоніо скаржився на заздрість: "Мамо, я деколи буваю заздрісним, коли бачу, що хтось має кращу іграшку, ніж я, і тоді я хочу, щоб у них її не було. Тепер я буду молитися до Спасителя, Він повинен допомогти і позбавить мене заздрощів".

Хлопець дуже схуд. Його оглянув лікар, який заборонив їсти солодощі та порадив уживати молочні страви. Від цього його нудило, але він силував себе: "Це мені багато коштує, проте зроблю так заради Ісуса".

Сусідка пригощала йогo солодощами, а він ввічливо відмовлявся від них: "Лікар мені це заборонив!" Жінка здивовано дивилася на хлопчика. А він продовжував: "Мені це важко, але Ісус допоміг перебороти себе".

До бідної продавщиці газет на вулиці сказав: "Не турбуйтеся, якщо ви колись захворієте. Скажіть мені про це. Я буду продавати газети замість вас, а гроші принесу вам опісля".

На канікулах Антоніо катався на поні. Це було так весело. Якось на прогулянці зустрів священика, котрому далеко було добиратися до свого дому. Антоніо відразу запропонував свого коника, але священик не погодився, бо тоді хлопчикові треба було б далеко йти самому пішки. Дитина вигукнула: "Отче, давайте ви спочатку поїдете до Вашого дому, а я буду іти поряд. Потім зможу повернутися верхи додому".

Одного разу тато забувся і розповів про помилку священика. Та Антоніо перебив його, мовивши: "Татусю, не продовжуй. Богові боляче, бо священик - його слуга".

Антоніо - кмітливий і розумний - схоплював усе дуже швидко. Його хвалили, та він цього не любив. Вважав, що це обов'язок кожної дитини - бути чемним в ім'я Бога, який усім допомагає. Антоніо багато читав, через що батьки почали хвилюватися. Він одразу ж послухався і читав лише з дозволу мами. Це було жертвою для Ісуса.

• порозмовляти:

Ÿ який був Антоніо сам по собі (характер, натуральні дані)

Ÿ як він розвивав в собі Нове Життя?

Ÿ в чим проявилися в ньому діяння Святого Бога?

молитва (домашнє завдання може бути таке саме):

Ÿ подяка за природні таланти та здібності

Ÿ прохання про віру

Ÿ прославлення Триєдиного Бога в повільному промовлянні Слава Отцю…

на зустріч «Дітей Марії»

тема: Про нове народження.

для аніматора:

“Роздуми про віру” с. 42:

Дар треба приймати з такою відірваністю, щоб в кожну мить ти міг його віддати. Це дивний парадокс. Нас обдаровують для того, щоб ми, приймаючи Божі дари, були готові віддати їх назад. Жест готовності віддати Богу отриманий дар – це знак того, що не сталось привласнення, це вираз визнання тієї правди, що мені нічого не належить. Дар, повернений Богу, повертається до нас, і повертається помножений. Усе є даром: твоя душа і тіло, дружина, чоловік, діти, те, що маєш, і те, що робиш – все є власністю Господа. Чи ти готовий віддати кожний з цих дарів у будь-яку мить?