Дитина в обрядах та звичаях (стр. 2 )

РОЗДІЛ ІІ.

ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ, ПОВ’ЯЗАНІ З НАРОДЖЕННЯМ МАЛЮКА

2.1 Звичаї, заборони, вірування, яких дотримуються вагітні жінки

Молода сім’я, згідно звичаєвого права, не вважалася сім’єю доти, доки в ній не з’явиться дитина. Поява нового члена була для всієї родини великою радісною подією, якої довго чекали, дотримуючись певних засторог, виконуючи побажання старших.

З перших днів перебування невістки в родині чоловіка свекруха придивлялася до молодої жінки і час від часу цікавилася, чи та «не заступила». Період до чотирьох тижнів вагітності у нашій місцевості називають «заступи» (у М. Грушевського – «поступки» [5, 12]). У цей час мати або свекруха спостерігає, чи молодиця не жаліється на біль у животі, чи не починає багато їсти або довго спати. Це прикмети, що вказують на заступи. Переконавшись у тому, що буде маля, старші (мати, свекруха, братова, зовиця) навчають молодшу правил поведінки. Упродовж усього часу вагітності молодиця дотримувалася певних звичаїв, щоб дитина народилася здоровою, розумною, щоб була щасливою в майбутньому. Рекомендації, обереги, норми поведінки вагітної базувалися здебільшого на народному досвіді, знаннях з народної медицини, розумінні психологічного стану жінки.

Вагітність спочатку намагалися приховати, щоб не зурочили, щоб дитина «не зійшла». У цей період особливо трепетно ставилися до майбутньої мами, оберігали її, намагалися в усьому допомогти і виконували її забаганки.

Вважають у народі, що коли вагітна чогось хоче (особливо з’їсти), то необхідно їй дати. Невиконання прохання може негативно відбитися на дитині, а також на тому, хто не дав бажаного. «Якось після Великодня полізла на гору, аж там стільки мишей розвелося! Та й згадала, як Антонючка приходила солі позичати, а в нас самих мало було, то й не дали. Тільки потім взнали, шо вона беременна була. То тих мишей було – страх Божий! Перегризли, що могли,» – згадує І., жителька с. Антонівка [ інф. 20].

Але і сама жінка повинна оберігатися: вагітна мала носити при собі залізо (наприклад шпильку, голку), кусочок дерева, в яке влучила блискавка, щоб не зурочили.

Дотримання певних заборон, на думку інформаторів, гарантувало хорошу вроду дитині, легкі пологи та ін.. Зокрема, щоб дитина була психічно здоровою, майбутній матері не можна гніватись, сваритись, розпускати плітки, лихословити, лукавити, бо це все відіб’ється на малюкові. Такі заборони знають усі інформатори, такі рекомендації дають і лікарі. Але, як повідомила І, жителька с. Антонівка, не можна дивитися на Місяць, бо дитина буде несповна розуму[ інф. 1].

Значно цікавішими є прикмети щодо фізичного стану малюків. Щоб новонароджений не мав знаків на обличчі, жінці заборонялося щось кидати за пазуху [ інф. 12]. Жителька с. Гектари згадує, що вагітній не можна пити зі щербатого посуду, бо в маляти може бути заяча губа[ інф. 15]. А на думку з с. Перемиль, така вада з’являється, коли хтось на зло чи із заздрощів кине вслід вагітній якийсь гострий предмет[ інф. 5]. Не можна шити у свято чи присвятки, бо «можна зашити очі й рота», тобто дитя буде сліпим або німим [ інф. 10, 18]. з с. Кутрів розповіла, що вагітній не можна заглядати у щілину, бо дитя буде косити, а треба задивлятися на гарних людей, на образи, щоб дитина була красивою зовнішньо і внутрішньо [ інф. 12]. А на думку Політило М. Ю., жительки м. Берестечко, для цього ж потрібно після їжі обов’язково зібрати крихти хліба й пучку кинути собі у рот [ інф. 8]. Плями на шкірі новонароджених пояснюють по-різному: вважає, що червоні знаки з’являються, коли вагітна злякається пожежі й схопиться в цей момент за якусь частину тіла. Чорні плями, порослі волоссям, виникають тоді, коли вагітна задивляється на оброслих шерстю диких чи свійських тварин [ інф. 3]. На думку , такі плями бувають, коли вдарити кішку або собаку [інф. 4]. вважає, що поява цих знаків пов’язана з тим, що у вагітну щось кинули, й пляма з’явилася на тому місці, де вдарилася річ, і набула форми цього предмета [ інф. 15].

Інформатори стверджують, що вагітній не можна йти за куму, бо залишиться жити лише одне дитя: або своє, або похресник [ інф. 1, 4, 9,12], не можна божитися, присягатися, бо Бог покарає дитя [ інф. 8, 16], не можна красти, бо і малюк буде злодієм [ інф. 2,13, 17].

Щоб пологи пройшли без проблем, теж слід дотримуватися певних прикмет:

треба переступати через колючі й гострі предмети, щоб у дитини не було ніяких ран [ інф. 18];

не можна шити, вишивати, прясти, в'язати у свята або ввечері перед святом [ інф. 3, 13, 20], не треба переходити під мотузками, на яких вішають сушити одежу [ інф. 17], не слід «підперізуватися паском» [ інф. 12], бо пуповина може обмотатися круг шиї дитини;

не можна зупинятися на перехресті [ інф. 14], стояти на воротях, [ інф. 2] стояти чи сидіти на порозі[ інф. 15], щоб дитина не зупинилася під час пологів.

Заборонялося вагітній жінці ходити на похорон, бо дитя може «завмерти» [ інф. 5, 8, 10], а якщо вже дуже необхідно, то «вийти, коли співають «Вічную пам'ять», бо дитя буде бліде, як мрець і довго не житиме» [інф. 5, 17]. Якщо дуже потрібно бути, бо ховають рідних, рекомендують червоною ниткою обмотати середній і безіменний пальці [ інф. 1, 9] або зав’язати червоний пояс, привезений з Почаєва [ інф. 19], але до покійника не торкатися.

Хоча зазвичай бажання жінки виконувалися, їй також пропонували обмежувати себе у їжі, бо якщо споживати багато м’ясних і солодких страв, дитина «вросте велика», і пологи будуть важкими [ інф. 12]. Не варто часто щось жувати, бо малятко теж постійно хотітиме їсти і плакатиме [ інф. 4, 16]. Заборонялося пити після заходу сонця, бо новонароджене буде неспокійним [ інф. 10]. Не дозволяли підрізати майбутній матері волосся, щоб не вкоротити розум дитині [ інф. 7, 11], носити тісну одежу, туго підв’язуватися, аби не душити маля [ інф. 13, 16].

Під час вагітності намагалися вгадати стать майбутньої дитини. Інформатори трактували зміст прикмет по-різному. Одні вважали: якщо вагітна має лице з плямами, в ластовинні – буде хлопчик, якщо чисте – дівчинка [ інф. 2, 6, 19]. «Якщо вагітна споганіла на обличчі, буде дівчинка (мамину красу забрала), якщо не змінилася – хлопчик,» – казали інші [ інф. 4, 10, 12]. Якщо живіт за формою витягнутий наверх, то це прикмета на хлопця; якщо живіт круглий, жінка поширшала – на дівчинку[ інф. 6, 8]. Якщо хочеться частіше оселедця, солоного – хлопець, солодощів, шоколаду – дівчинка [ інф. 9, 16].

Кожна родина бажала, щоб первістком був хлопчик – продовжувач роду. Але наступного разу просили Бога про помічницю. Записали прикмету, яка, на нашу думку, виникла не так давно: щоб завагітніти дівчинкою, потрібно носити прикраси з бурштину[ інф. 19].

Важливе значення має спілкування молодої вагітної жінки зі своєю мамою, бабусею, рідними та близькими жінками, які навчали бути спокійною, голубити дитя, коли воно ворушилося. Вона засвоювала за якимось рукоділлям дитячий фольклор, зокрема колискові, розмовляла з майбутньою дитиною, призвичаюючи її до світу, у який та мала увійти.

Загалом передпологові звичаї були покликані сприяти нормальному перебігу вагітності, позитивному самопочуттю жінки, забезпечити фізичну та духовну повноцінність новонародженого, тобто природну обдарованість.

2. 2 Таємничий етап народження

Поява нової гілочки на дереві людського роду вимагала від сім’ї дотримання певних звичаїв, виконання обрядів, щоб рід і надалі продовжувався, розвивався, збагачувався.

За поведінкою, самопочуттям вагітної на останньому етапі уважно слідкують чоловік, свекруха чи мати та інші члени родини. Зазвичай за кілька днів до пологів у жінки виникають нові відчуття. У декого – почуття тривоги [ інф. 8], а інші починають прибирати [ інф. 16]. «В останній тиждень може з’явитися тиск на низ живота і поперек, швидка втомлюваність, важкість у ногах, розлад шлунку», – свідчить колишній лікар-гінеколог, мудра жінка [ інф. 7] У таких випадках колись чоловік ішов до баби-повитухи, домовляючись про поміч під час пологів. Такою бабою була знаюча старша жінка. Згадує жителька м. Берестечка : «Мій муж Павло взяв буханку хліба й пішов до баби Лєксандри ше десь за тиждень, поки мені було родити. Лєксандра сказали, шо прийдуть. А як мій Васько почав проситися на світ, то Паша побіг по неї. Баба прийшли, принесли проскурку й дали мені з’їсти. Біля мене поклали кожуха, а зверху пильонку. Лєксандра проказала молитву, а далі командувала свекрухою, Павлом моїм, шоб тепла вода була, коли мене підняти… Як синуньо вродився, то баба його завернули в ту пильонку, а потім послід закопали під грушою бирою, шоб він плодючим був. Богу дякувати, Васька своїх трох дівочок має, вже й внуки є, й правнуки» [ інф. 2]. І. з с. Антонівка розповіла, що баба-повитуха її синові пуповину обрізала на сокирі, а дівчатам треба обрізати на гребені, щоб «кожде було до свого діла вдатне» [ інф. 20].

Як пригадує , жителька с. Перемиль, на два села – Перемиль і Гумнище – була одна повитуха – баба Мотря, яка дуже любила пишатися й вимагала, щоб її до породіллі привозили кіньми. Хто мав свої – тим байдуже, а бідніші мусили найняти чужих і бабу пошанувати. Зайшовши в хату, де була породілля, баба молилася до образів і далі постійно була біля жінки. Як дитя народиться, то пуповину перев’язували конопляним кужелем з матірки ( матірка – коноплі з жіночими квітами, що дають насіння та з яких виробляють грубе волокно [18, 157]), щоб рід продовжувався. Не можна було брати плоскінь (плоскінь – чоловічі рослини конопель [18, 698]), бо вважали, що потомства в майбутньому не буде. Новонароджену дівчинку мотали в чоловічі штани, а хлопчика – в жіночу сорочку, щоб, коли виростуть, знайшли собі пару. Обов’язково кожному в руки давали якийсь предмет: дівчинці – ножиці або гребінку, щоб була вправною господинею, хлопчикові підносили кінську упраж або молоток, щоб давав лад господарству. Коли породіллю обмили, баба прикладала маля до груді, обов’язково до правої, бо якщо навпаки, то дитя буде лівшею.

Після цих дій давали бабі обід і везли додому.

Як мине шість тижнів, жінка йшла в церкву до виводу. Про це обов’язково повідомляли бабу-повитуху. Після служби бабу, матір і дитину везли додому кіньми. У хаті породілля повинна була помити руки бабі. Жінка дякувала їй, запрошувала на обід. А після частування давала повитусі плату – два метри полотна і буханку хліба. Додому її знову завозили кіньми. [ інф. 5].