Дитина в обрядах та звичаях (стр. 1 )

Управління освіти і науки

Волинської облдержадміністрації

Волинське територіальне відділення МАН України

Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. м. Берестечко

Відділення: філології

та мистецтвознавства

Секція: фольклористика

ДИТИНА В ОБРЯДАХ ТА ЗВИЧАЯХ

(на фольклорному матеріалі м. Берестечка та навколишніх сіл)

Роботу виконала:

Харюкова Марія Ігорівна,

учениця 11 класу

ЗОШ І-ІІІ ст. м. Берестечко

Науковий керівник:

,

учитель української мови та літератури ЗОШ І-ІІІ ст. м. Берестечко

Берестечко-2013

ВСТУП

Вивчення культури народу має надзвичайно важливе значення у зміцненні національної свідомості українців. Велику роль у виробленні культури й духовного життя відіграють сімейні традиції. Усе життя родини в минулому супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі означали певні етапи життя людини.

Обряди, пов’язані з народженням дитини, дослідники поділяють на чотири цикли: передродові, власне родильні, післяродові та соціалізуючі – прилучення новонародженого до роду, сім’ї, колективу[12, 154]. Пропонована робота досліджує звичаї та обряди, присвячені народженню дитини, а також фольклорні тексти, які допомагають малюкам розвиватися, навчатися мови, тобто прилучають до суспільства. У контексті головного завдання фольклористики – зібрання й осмислення, узагальнення багатовікового національного досвіду – важливим вважаємо дослідження окремих місцевостей України як частини загальнонаціонального цілого.

Тема є актуальною тим, що в часи відродження етносу, традицій народної культури простежується багато білих плям у вивченні обрядів та звичаїв при народженні дитини.

В основу дослідження покладено наукові твори з українознавства та етнографії відомих фольклористів М. Грушевського та О. Кондратович.

Джерельну базу роботи склали польові матеріали автора, зібрані в м. Берестечку та селах Гектари, Антонівка, Кутрів, Мерва, Старики, Перемиль.

Об’єкт дослідження. Традиційна обрядовість засвідчує поєднання найголовніших складових народної пам’яті: переплетення руху, слова, дійства, що є відгомоном давнього синкретизму обрядовості, коли малюнок, рух, пісня, віра у магічну силу слова та певних дій поєднувалися в єдине ціле. Тому об’єктом дослідження стала обрядовість мешканців м. Берестечка та навколишніх сіл, яку застосовують у побуті при народженні малюка. Предмет дослідження – народнопісенні тексти, звичаї, заборони, пов’язані з народженням дитини.

Мета дослідження – безпосередній аналіз трансформації родильної звичаєвості й обрядовості на території м. Берестечка і навколишніх сіл в порівнянні з сучасною обрядовістю. Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язання таких завдань:

-  визначити звичаї та обряди, які побутують у час, коли очікують на народження малюка;

-  дослідити давні та сучасні звичаї при народження дитини;

-  з’ясувати фольклорні тексти, які допомагають у розвитку немовляти протягом першого року життя;

-  систематизувати джерельний матеріал з урахуванням значення його у родильній обрядовості;

-  розкрити значення заборон та вірувань українського народу, пов’язаних з народженням дитини;

-  виявити функціональні зміни у віруваннях наших предків на сучасному етапі.

Для реалізації поставлених завдань застосовано такі методи дослідження: описовий, порівняльно-історичний, картографічний, статистичний.

Наукова новизна обумовлена локалізацією досліджуваної теми. Дослідження вірувань, пов’язаних з народженням дитини, проведено на джерельному матеріалі м. Берестечка та навколишніх сіл.

РОЗДІЛ І

ДИТИНА – СИМВОЛ ПРОДОВЖЕННЯ РОДУ. РОЛЬ ДИТИНИ В СІМ’Ї

„З родини йде життя людини”, - стверджує народна мудрість. Немає в світі нічого дорогоціннішого уз, що з’єднують людину з людиною. У сім’ї задовольняються різні потреби людини: в любові, дружбі, материнстві, батьківстві. Тут закладаються моральні основи майбутнього покоління.

У тлумачному словнику читаємо таке визначення: «Сім’я – 1. Група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом; родина, сімейство 2. Група людей, народів, згуртованих дружбою, спільною діяльністю, спільними інтересами, нація; родина.” [18, 293 ] Але видатні педагоги ХХ ст. розширюють це поняття. Зокрема назвав сім’ю тим природним первинним осередком, де реалізується краса людського життя, де ростуть і живуть діти – головна радість життя” [14, 33].

Відомий педагог, академік АПН України , який уперше в історико-педагогічній науці дослідив національну систему сімейного виховання в Україні, дав таке визначення сім’ї: «це життєдайний осередок, що приводить на світ, плекає найвищу цінність людства – дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити і продовжити себе у потомках» [22, 99].

Отже, сім’я – це не просто поєднання кревних родичів за інтересами. Це святиня людського духу, благородних переживань – кохання, вірності, піклування, поваги, теплоти людських сердець. Сім’я – це невсипуща хранителька моральних чеснот, національних звичаїв і традицій, пам’яті предків, невтомна плекальниця родоводу. У родині, образно кажучи, «закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди» [23, 22]. Ідеальною вважається повна сім’я, де є чоловік, жінка, діти. Саме останні зміцнюють сім’ю. Вони прикрашають життя і дарують радість, продовжують рід. Діти – це впевненість у майбутньому, тому що спокійна старість чекає лише тих, хто має вдячних дітей, внуків та правнуків, які підхоплять і пронесуть у віках пам’ять про своїх предків.

Ідеальна гармонія повної сім’ї знайшла відображення у народній творчості. Зокрема у поширеній на нашій території колядці є слова:

Ясен місяць – пан господар,

Красне сонце – жона його,

Дрібні зірки – його дітки. (Додатки [інф. 9])

Отже, діти – мов ясні зірочки, які радують батька і матір.

Поява дитини – то дар, посланий Богом. У це свято вірили наші предки. Кожне немовля – нова гілочка на Дереві роду, а значить, символ його подальшого розвитку. Тому прихід у світ нового життя був завжди великою радістю. Кожна подружня пара (навіть у наш час) поєднують долі, щоб народити та виховати дітей. Продовжити рід – найважливіше завдання новоствореної родини. М. Грушевський вважає, що «так воно в натурі людській природжене, щоб таки нащадків мати». [5, 10]

Тому гадки про майбутніх дітей були у всіх на устах. Змалечку дівчатка гралися, приміряючи до себе роль матері: годували, купали «немовля» й навчали всього того, чого недавно дізналися від старших. Бувало, що до такої гри, поки менші, приставали й хлопці. Отож, створюючи сім’ю, молоді люди твердо знали, у чому їх призначення. Ще з весілля починаючи, молодята чули побажання, в яких звучить надія на швидке народження малюка:

- дарую вам мірку гороху, щоб мали хлопчика до року [інф. 4];

- дарую сороку, щоб колихали дитину до року [інф. 18];

- перепиваю гроші, щоб родились діти хороші [інф. 2];

- дарую колиску буряків, щоб вродили бравих козаків [інф. 1];

- дарую скатертину на штири канти, шоб мали штири сини, і всі музиканти [інф. 20];

- дарую вам дзвіночки, щоб мали дві дочки [інф. 13];

- бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори [інф. 19];

- дарую вам горобця, щоб мали хлопця-молодця [інф. 10].

Хлопчик як продовжувач роду був неодмінною надією чоловіка, щоб було кому «фамілію передати» [інф. 13]. Не менш бажаною була дівчинка: «щоб мамці помагала» [інф. 13]. Кожен батько гордився, коли першим був син, якщо ж дівчинка промовляв: «Спочатку нянька, потім лялька», — натякаючи, що дівчинка допомагатиме мамі й доглядатиме братика, коли той «з’явиться», адже він – «лялька», з якою можна гратися і яку потрібно оберігати. Старі люди кажуть, що родили колись стільки, скільки «Бог пошле». Ніхто не переривав вагітності, «бо гріх», бо потім могли не дочекатися нащадків. Дитина була бажаною навіть у найбіднішій родині. У народі вважали, що «Бог дав дитину, то й дасть на дитину».

Якщо в якійсь родині не було малюків, подружжя переймалося цією проблемою, намагалося оберігати один одного, ходило часто в церкву, давало великі пожертви, бо вірило, що це кара за їхні гріхи чи гріхи попередніх поколінь. Бувало, що їздило в монастирі, Почаївську лавру, інші зверталися до знахарок, ворожок. Навіть у наш час є родини, які не зовсім довіряють офіційній медицині, а воліють пройти усіма шляхами, аби лише народити немовля.

З давніх-давен поява малюка в українській сім’ї супроводжувалася певними звичаями і обрядами, на які так щедра наша земля. Упродовж усього часу – від передпологового періоду і до тих пір, аж поки дитина не виросте, жінка дотримувалася певних звичаїв, традицій, щоб дитина була здоровою і щасливою. Такі повір’я, ритуали були направлені на збереження самопочуття вагітної жінки, забезпечення фізичної, розумової та моральної повноцінності новонародженої дитини. Тому у суспільстві існують прикмети та заборони, яких годилося дотримуватися вагітним; після народження дитини – мамами та членами сім’ї, родичами, кумами. Щоб прилучити малюка до роду, громади, немовля охрещували, відзначали народини. Найвідповідальнішим був перший рік життя, коли дитя не просто мало вирости, а й розвивало свої навички, вивчало довколишніх, реагувало на людей, тварин та предмети. Немовля сприймає навколишній світ своїми органами чуття, зв’язує все воєдино, упорядковує: реагує на предмети, звуки, дії, а згодом самостійно їх відтворює. Тому існує певний пласт фольклору, який спрямований на розвиток як розумових, так і фізичних здібностей дитини.

Тема родильної обрядовості цікавила дослідників ХІХ-ХХ століття. І зараз, у ХХІ ст., чимало науковців намагаються записати і зберегти давні обряди, звичаї та традиції, щоб майбутні покоління могли використовувати їх у своєму житті. Тему досліджували: О. Бриняк, М. Грушевський, Н. Гаврилюк, Г. Довженок, З. Небесна, О. Кондратович, Р. Крамар, Є. Гайова, І. Несен та інші.

Спільним у дослідженнях є те, що багато звичаїв та обрядів, пов’язаних з народженням немовляти, спрямовані на забезпечення здоров’я малюка і матері. Науковці відзначають, що майже всі заборони, вірування, тексти для дітей створені дуже давно, у дохристиянський період, адже духовний світогляд українців утверджувався протягом віків, зберігаючи найдоцільніше і найвпливовіше, що захищає, вчить і виховує.