Дитина в обрядах та звичаях (стр. 3 )

Проте у наш час рідко хто може згадати, що робила баба-повитуха, які обрядодійства здійснювала, бо, як розповіла жителька с. Піски : «Як прийшли совєти, то в Берестечку зробили больницю. Була вона там, де зара садік. Як я була вже беременна, то ніхто ніякої баби не шукав. Я прийшла після роботи з питомніка, дала ше коням їсти, бо мій Ґріша возив як ранений фронтовик голову сільради, принесла відро води і чую, шо в мене по ногах вода побігла. Я ж нічого і не поняла. А свекруха побачила, накричала на Ґрішу, він запріг коні і затаскав мене до дохторів» [ інф. 14].

Оскільки лікарня відкрита більше, ніж півстоліття тому, то звичаєвий пласт обрядодій, що супроводжували пологи, уже втрачено. Звичайно, деякі дії, які полегшують стан породіллі, рекомендують виконувати і в лікарні. Зокрема вагітна розплітає волосся, розв’язує всі вузли на одязі, розстібає застібки, знімає персні, сережки [ інф. 7]. Вдома у жінки в цей час відчиняють двері, вікна, відмикають замки. Це, за твердженням інформаторів, відкриває і очищає шляхи, якими має виходити дитина [ інф. 3, 9, 13].

Після появи дитини зав’язували пуповину. Досвідчена акушерка промовляла: «Зав’язую тобі щастя і здоров’я, вік довгий і розум добрий» [ інф. 7]. При цьому нав’язували кілька вузлів. Коли пупок відсохне, його разом з ниткою (бинтом) зберігали до того часу, поки дитя не піде в школу. За звичаєм, якщо перед школою малюк сам «розв’яже пупа», то навчання буде даватися легко і життя буде легким, якщо ж ні – доведеться працювати «тяжко» (фізично) [ інф. 7, 10].

Коли дитину привозять з лікарні додому, то спершу кладуть на кожух вовною доверху. На кожух або шкіру вовною догори рекомендують класти немовля щомісяця і на них проводити пострижини, щоб маля багатим було [ інф. 13, 20]. Поки воно нехрещене, намагаються не показувати чужим людям, захищаючи від вроків. На відвідини приходять лише ближні родичі, подруги, сусіди. Обов’язково несуть хліб, щось солодке, узвар з чорниць (бо кажуть, що такий напій допомагає жінці швидше зчиститись) або з сухофруктів (щоб молока було більше), сир, масло, горіхи (щоб молоко було жирним) [ інф. 4, 9, 11]. Щоб маля не врекли, йому на руку зав’язували червону нитку [ інф. 12], у колиску клали металеві предмети [ інф. 1, 14, 19]. Ті, хто приходять на відвідини, ніколи не говорять, що дитина гарненька, а навпаки, називають паскудним, бридким чи ще якось по-іншому і спльовують через плече або догори, щоб вроки не вчепилися [ інф. 2, 11, 17, 20].

Отже, звичаєві дії при народженні дитини спрямовані на полегшення пологів, збереження життя дитини, забезпечення новонародженому спокою, щоб гарно їв, спав, ріс, був здоровим.

2.3 Хрестини

Вибираючи кумів часом ще до пологів, батьки радяться одне з другим і часто надають перевагу родичам або приятелям, сподіваючись, що вони будуть частими гостями в домі. Існує поговірка, що від хреста відмовлятися не можна. Тому деякі батьки вибирають у куми багатих або шанованих людей. Зазвичай цей обряд проводять за тиждень чи два після того, як привозять маму й маля додому. Хрещені батьки мають бути християнами.

Ім’я малюкові вибирають батьки. У нашій місцевості побутує думка, що християнське ім’я й світське має бути однаковим. Недобре, коли в дитини подвійне наймення. В такому випадку доля «розділяється», і життя такої людини буде нещасливим [ інф. 6, 13]

Буває й так в наш час, що дитя народить незаміжня. Колись про таку дівчину говорили, що вона «принесла в подолі байстрюка». Тепер таких мам багато. Але і зараз, і раніше за честь вважалося бути хресними батьками такого малюка, бо проявлені милосердя, співчуття окупляться сторицею. Хресній мамі пророкували, що вона незабаром вийде заміж. [ інф. 20]

Запрошені на хрестини приносять крижмо, мило (щоб дитя було людям миле), хліб (печиво), цукор чи мед (цукерки), іграшку, зараз часто дають гроші. Як вважає Ціхоцька О. С., крижмо має бути біле, бо кольорова тканина викличе виразки на обличчі й дитя буде рябе [ інф. 18]. Раніше, відзначають старші інформатори, брали лише одну пару кумів [ інф. 1, 5, 20].

Як раніше, так і зараз хрестини можуть бути і в церкві, і вдома. Вважають, що дитина буде здоровою, гарно співатиме, коли плакатиме під час обряду. У м. Берестечку за обряд хрещення має заплатити кум. У селах довкола платить батько дитини. Після обряду гостей запрошують до столу. Нами не зафіксовано якихось обрядових страв. Готують кожен, що зможе.

Під кінець застілля баба дитини давала усім присутнім «квітку». Її робила з барвінку або мирту (вічнозелені рослини символізують молодість), додавала волошки, васильки (щоб дитя було здорове), колоски (символ достатку), цвіт або ягоди калини (символ родини). Першими «квітку» отримували куми, а якщо вони ще не одружені, то давали пару, тобто дві «квітки» (що свідчить про те, що квітка мала сприяти добрій долі).

Баба вмочувала квітку в горілку й символічно проводила по обличчю гостя, примовляючи:

Наша квіточка з росою,

Наш (наша) Іванко (Галинка) з красою.

Кожен гість клав гроші у кошик з «квітками». Цей букетик обов’язково потрібно принести додому, інакше може спіткати нещастя [інф. 3 ].

Переконуємося, що дарування квіток за символічну плату схоже на обдарування на весіллі усіх присутніх короваєм. Відомо ж, що цей звичай символізує поділ тотемної тварини між членами роду (коровай – символ тваринної жертви – корови) з метою задобрення усіх членів роду та прилучення їх до спільної справи. Тож цілком ймовірно, що й подарунки у вигляді квітучих рослин на хрестинах – відгомін звичаю обдарування з метою задобрення присутніх, аби ті, відходячи з дому охрещеної дитини, бажали їй щасливої долі. Рослинна семантика забезпечувала магічність подарунка, тому-то й досі існує переконання, що цей букетик потрібно обов’язково принести додому.

Оскільки Берестечко знаходиться на межі зі Львівською областю, то з’ясували, що у сусідніх селах Львівщини не використовують такі «квітки». Тут теж обдаровують охрещеного, але при цьому промовляють: «Даємо Софійці (Іванкові) на черевички» [інф. 10].

Після обряду у колисці постійно був ще один оберіг – хрестик. Дехто клав поряд невелику іконку, вірячи, що зображення святого віджене нечисту силу.

Отже, обряд хрестин прилучає немовля до суспільства, робить дитя його повноправним громадянином і має оберегове значення.

РОЗДІЛ 3

РОЛЬ ДИТЯЧИХ ПІСЕНЬ, ЗАБАВЛЯНОК, ПРИМОВОК У РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Для того, щоб дитина гармонійно розвивалася, її з дитинства намагалися прилучити до народного фольклору. Спочатку це була мамина колискова, згодом забавлянки, примовки, які супроводжували кожну дію дитини.

Колискові пісні викликають захоплення своєю простотою, ніжністю, щирістю, безпосередністю. У них бачимо щиру любов матері та інших членів родини до маляти. До цього часу поширена в нашому регіоні колисанка « Ой ходить Сон коло вікон...», яка, за твердженням Г. Довженок, надрукована близько 180 років тому [7, 42]. У цій пісеньці, як і в подібних творах цього жанру, висловлюється надія на те, що незвичайні істоти Сон та Дрімота прийдуть «дитину колихати». З’ясували, що популярними залишаються колискові, у яких діють котики. Дослідники вважають, що мирне мурчання кота заспокоює дитину і приносить сон. На думку Д, жительки с. Кутрів, першим у колиску треба покласти кота, щоб злі духи не заволоділи дитиною і це не призвело до смерті [інф. 9]. У варіантах колискових котики виконують різну роботу біля малюка (Додатки, Додаток Б)

У піснях, які звучали над колискою, мати розповідала дитині про своє нелегке життя, прохаючи в Бога долі дитині:

Люляй, люляй, моя доню,

А я буду колисати.

Пошли, Боже, їй долю,

Щоб не плакать, а співати [інф. 16].

Новонародженим колисочки робили з особливих порід дерев: для дівчинки – з калини, щоб була рум’янощокою, для хлопчика – з дуба, щоб був міцним, широкоплечим, як дуб крислатий на осонні. Про це свідчать тексти пісень, записані від жительки с. Кутрів (Додатки, Додаток Б)

Щоденно малюка доводилося купати. Але першу купіль готували особливо старанно. Як згадує із с. Перемиль, в першу купіль підливали свячену воду, а під корито клали предмети, які батьки пов’язували з майбутнім заняттям дитини: гроші, книжку, ножиці, молоток, полотно [інф. 5]. У деяких родинах з особливою любов’ю добирали трави, настій з яких є основою першого миття. Дівчинці у воду додавали ромашку (щоб була рум’яна й біленька); калину (щоб була красива й щічки мала червоні); любисток (щоб була люб’язна і щоб всі любили); м’яту (щоб спала і гарно пахло волоссячко); барвінок (щоб були очі гарні, щоб була щаслива). Зливаючи запашну водицю на тіло, говорили:

Оце тобі, внучечко,

на ясне личенько,

Оце на білі ручки,

А це на швидкі ніжки.

Рости й здорова будь.

Масажуючи тіло дитини від голівки до п’ят, промовляли:

Ростоньки костоньки,

Купці, купці, сонечко,

Наша мила донечко.

Пригорни до писка

Гілочку любистку.

Понюхай рум’янку,

Будеш, як панянка [інф. 6].

Хлопчикам воду розводили настоями з любистку (щоб любили і був люблячим); гілочок дуба (щоб був міцним і добре лазив по деревах); барвінку (щоб довго жив і був красивий); чорнобривців (щоб був чорнобровий та високого зросту); васильків (щоб краще спав).

Зливаючи купіль від голівки до п’ят, промовляли:

Ростоньки костоньки.

Купці, купці, дубочку,

Наш милий синочку.

Пригорни до писка

Гілочку любистку,

А до носа – васильок,

Будеш гарний козачок [інф. 15].

В обох варіантах пісень згадується любисток. Інформатори наголошують, що це для того, щоб дитина була усім люба. Підливали у купіль ще йорданської води, щоб нечистий не міг приступити. Воду виливали під плодове дерево, щоб дитина в майбутньому продовжила рід.

Раніше з немовлям багато розмовляли, тепер мама, заклопотана хатніми або іншими справами, не приділяє цьому великої уваги. І в результаті діти пізніше починають говорити, у них складнощі з вимовлянням, а в подальшому і з читанням, і навчанням у школі. Розвиток дитини в перші роки життя відбувається тільки за рахунок наслідування. Мелодика фрази та наголос, тембр та інтонація, ритмічні структури, нюанси голосу, темп - все це впливає на малюків набагато сильніше, ніж зміст сказаного. Щоб міцніло тіло, в певному ритмі мають відбуватися прийоми їжі, гра, сон. Щоб допомогти дитині в розвитку мовлення, використовували старі люди народні короткі римовки, лічилки, прості пісеньки, забавлянки.