Зміст (стр. 2 )

В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи до визначення конституційно-правового статусу народного депутата України, його місця та ролі у політичній системі суспільства, а саме: метод діалектичної логіки – для розкриття представницького та посадового аспектів конституційно-правового статусу народного депутата України; соціологічний метод – при аналізі ситуації, яка склалася з кількісним та якісним складом Верховної Ради України; формально-логічний метод – при визначенні основних понять, юридичних конструкцій, правових засад діяльності народних депутатів України; порівняльно-правовий метод – при дослідженні вітчизняного та зарубіжного досвіду регулювання конституційно-правового статусу депутата парламенту; системно-функціональний метод – як засіб з’ясування ролі та місця народного депутата України у політичній системі України і його функціонального призначення; структурно-функціональний метод – у зв’язку з визначенням підходів до народного депутата України з точки зору його внутрішньоспеціальних статусів, а також розкриттям діяльності народного депутата України як посадової особи та політичного діяча; порівняльно-ретроспективний при аналізі становлення та розвитку ідеї народного представництва; формально-логічний при розгляді співвідношення різних елементів конституційно-правового статусу народного депутата України з метою їх гармонізації та оптимізації; аналогії при розробці питань щодо історичної еволюції конституційно-правового статусу народного депутата.

Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути актуальні проблеми конституційно-правового статусу народного депутата України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, яке присвячене теоретичним і практичним проблемам конституційно-правового статусу народного депутата України. Теоретичні висновки, які містяться у дисертації, складають авторську концепцію конституційно-правового статусу народного депутата України, конституційної моделі представницького мандату парламентарія. Новизну дослідження відбивають такі найважливіші науково-теоретичні результати:

1.  Визначено, що народний представник є обраною народом (виборчим корпусом) особою, котрій надано право реалізовувати суверенітет народу шляхом представництва народу чи його частини у органі державної влади, наділеною повноваженнями різноманітного характеру з метою реалізації певного політичного та соціального призначення, конституційно-правовий статус якої зумовлюється конституційно-правовим статусом та функціями органу, до якого її обрано, та є одним із гарантів конституційного ладу держави.

2.  Визначено політичного діяча як особу, котра бере участь у здійсненні влади та інших політичних процесах.

3.  Запропоноване авторське визначення поняття народного депутата України як загальнонаціонального політичного діяча, що є одноособовим повноважним представником народу та членом парламенту – посадовою особою органу законодавчої влади, котрий наділений встановленими Конституцією і законами України повноваженнями по здійсненню функцій Верховної Ради України, та виступає одним із гарантів конституційного ладу держави.

4.  Сформульована дефініція, за якою конституційно-правовий статус народного депутата України є конструкцією, що поєднує нормативно регламентовані характеристики інституту народного депутата України з огляду на політико-правову природу та відповідну триєдність структури як представника народу, члена колективного представницького законодавчого органу державної влади та політичного діяча, котрий здійснює повноваження представницького, державно-владного та політичного характеру в умовах конституційно-правової дійсності, та охоплює широке коло (систему) суспільних відносин і розглядається як єдина цілісна система, утворена сукупністю взаємозв’язаних компонентів (свого роду підсистем) та їх елементів.

5.  Визначено перелік структурних елементів конституційно-правового статусу народного депутата України: політико-правова природа депутатського мандату; підстави виникнення і припинення дії депутатського мандату; права і обов’язки народного депутата України; форми роботи народного депутата; гарантії здійснення депутатських повноважень; відповідальність народного депутата України.

6.  Доведено, що повноваження народного депутата України – це нормативно визначена сукупність прав та обов’язків парламентарія України, якими він наділений з метою здійснення властивих йому функцій.

7.  Сформульоване авторське визначення форми діяльності народного депутата України, під якою розуміється спосіб досягнення певних цілей народним депутатом України за допомогою наданих йому повноважень, що здійснюються у сфері реалізації функцій Верховної Ради України та мають певний, визначений нормативно, зовнішній прояв.

8.  Визначені критерії класифікації кожного з елементів конституційно-правового статусу народного депутата України, зокрема, здійснено комплексний підхід при дослідженні співвідношення повноважень та форм роботи народних депутатів України. Виходячи з структурного розуміння діяльності народного депутата України, розроблена класифікація їх основних прав та обов’язків та відповідних форм роботи.

9.  Поглиблені теоретичні висновки щодо таких елементів конституційно-правового статусу народного депутата України, як гарантії та відповідальність. Розкриті нові проблеми депутатської недоторканності та імперативного мандату, внаслідок чого зроблені наукові висновки, які будуть сприяти оновленню конституційного вирішення розглядуваних проблем.

10.  Внесені пропозиції щодо подальшого вдосконалення конституційно-правового статусу народного депутата України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути корисними у подальших дослідженнях загальнотеоретичних проблем, пов’язаних з організацією та діяльністю Верховної Ради України, інших парламентських інститутів, зокрема народних депутатів України. Висновки, концептуальні підходи, що містяться у дисертації, можуть застосовуватися у процесі реалізації всіх функцій Верховної Ради України.

Ряд положень дисертації доцільно врахувати в процесі оновлення системи актів, які створюють конституційно-правові основи статусу народного депутата України у контексті модернізації Конституції України, в тому числі проекті нового Регламенту Верховної Ради України, та, в прогностичному плані, прийняття Парламентського Кодексу України.

Матеріали дисертації також можуть бути використаними в навчальному процесі, включаючи систему підготовки і підвищення кваліфікації народних депутатів України, а саме – при викладенні курсів конституційного, парламентського права тощо.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні висновки і положення, які містяться у дисертації, розглядалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема „Парламентаризм в Україні: теорія та практика” – К., 2001 (тези опубліковані); „Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” – К., 2001 (тези опубліковані); ”Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” – К., 2000 (тези опубліковані).

Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у трьох наукових статтях, які опубліковано у фахових юридичних часописах, а також у розділі колективної монографії “Органи державної влади України” – К., 2002 р.

Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження. Вона включає в себе вступ, два розділи та список використаних джерел. Обсяг дисертації складає 199 сторінок, список використаних джерел – 17 сторінок (всього – 320 найменувань).

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, підкреслимо, що статус представницького органу надає парламенту динамічності, змушує реагувати на всі обставини суспільного життя, статус органу державної влади зумовлює його статичність щодо реалізації функцій, покладених на нього. Для представницького характеру органу визначальне значення має представницький мандат парламентаріїв. З іншого боку, як орган державної влади, парламент зумовлює конституційно-правовий статус парламентаріїв та легітимує представницький характер мандату парламентаріїв, зумовлює їх політичне та соціальне призначення. Тільки орган, членами якого є особи, що є представниками народу, визнається представницьким. Саме тому представницький мандат народного депутата має винятково важливе значення для з’ясування природи такого органу державної влади, як їни.

Специфіка представницького мандату парламентаріїв проявляється у наступному. Народ делегує владні повноваження щодо реалізації своєї влади своїм представникам. Джерелом суверенітету та носієм влади залишається народ, а представникам належить реалізовувати цей суверенітет, надаються повноваження для його здійснення. На перший погляд, така конструкція абсолютно несумісна із забороною інструкцій (наказів) виборців та звільненням від певних видів відповідальності перед виборцями. Насправді, в момент обрання народом своїх представників та надання їм повноважень для реалізації певних функцій державної влади, мандат парламентарія набуває представницького характеру. Саме таким чином здійснюється не звичайна участь в акті обрання, а досягнення через посередництво обраного, впливу на хід державних справ. Зв’язок між народом і виборним органом, зумовлений уповноваженням, дорученням представництва чи будь-якою іншою юридичною категорією, трансформується у момент легітимізації (визнання) від правовідношення "виборець - обраний" до правовідношення "народ - орган державної влади" та призводить до формального (але не сутнісного) ототожнення волі представницького органу із волею народу. Окрім того, з цього моменту представник народу стає членом органу державної влади, і в такому аспекті - посадовою особою. Природа інституту народного представника визначає певні особливості структури статусу народного депутата та обумовлює специфіку його наукового розгляду.