Зміст (стр. 3 )

Статус народного депутата не зводиться виключно до його сутнісного вияву як представника. Для повного з’ясування обсягу та структури конституційного-правового статусу парламентарія необхідно розглянути зміст та форму інституту парламентарія. Зокрема, зміст статусу парламентарія зумовлюється його політичним та соціальним призначенням та відображається у його діяльності як члену органа державної влади, а відтак його статус утворений певними елементами, характерними для статусу посадових осіб.

Саме в аспекті діяльності парламентаріїв як членів органу державної влади, народних депутатів України слід вважати посадовими особами, а саме представниками влади, які наділені владними повноваженнями публічного характеру. Таким чином, оскільки парламент є органом державної влади, народного депутата доцільно розглядати і як особу, що здійснює державну владу. Проте, при переведенні статусу парламентарія та статусу посадової особи в одну теоретичну площину, чітко проявляється їх відмінність: представник відрізняється від посадової особи тим, що він уповноважений приймати рішення “за народ”, між тим як завдання посадової особи є реалізація таких рішень. Відмінною рисою представників народу служить те, що, в межах наданих їм повноважень, вони покликані здійснювати владу вільно і від імені народу, котрий, як передбачається, виражає через них свою волю носія суверенітету. Завдяки цьому, виникає можливість чіткого розрізнення статусу народного депутата України та статусу посадової особи.

Народні депутати України як посадові особи характеризується тим, що: права та обов’язки народних депутатів України встановлені у межах компетенції парламенту; діяльність народних депутатів України підпорядкована виконанню функцій, покладених на орган законодавчої влади; посадовим правам парламентаріїв України кореспондують їх посадові обов’язки; здійснення діяльності народних депутатів України гарантується законодавством; вимоги народних депутатів України повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані; парламентарії України мають право набувати так званих внутрішньоспеціальних статусів; встановлена специфічна система гарантій; передбачені специфічні види та процедура відповідальності парламентаріїв.

Однією із основних формальних характеристик парламентаріїв є політичний характер їхньої діяльності. Чинною Конституцією України народні депутати України не визначені як політичні діячі, проте це випливає із аналізу самої діяльності народних депутатів України та її наслідків. Зокрема, про це свідчить сам процес набуття статусу народного депутата. Незалежно від способу обрання потенційний народний депутат України стає суб’єктом виборчого процесу, що за самою суттю є процесом політичним, впродовж якого кандидат у народні депутати здійснює передвиборчу діяльність саме як політик: проголошуючи себе виразником певних політичних ідей, інтересів певних суспільних груп тощо.

Після обрання народного депутата, в процесі реалізації покладених на нього функцій, парламентарій здійснює власні повноваження, перебуваючи у стані постійного прийняття політичних рішень, або ж спричиняють до також певних політичних результатів. Фактично, діяльність народного депутата України у парламенті та за його межами по суті є діяльністю народного депутата України як політичного діяча. Окрім того, колективно парламентарії як члени органу державної влади визначають політику держави загалом у різних сферах діяльності шляхом прийняття державно-владних рішень та прийняття нормативно-правових актів на їх забезпечення, максимально наближені до вимог різнорідного суспільства. Тим не менше, вищевказане ніяким негативним чином не впливає на місію парламентарія як представника народу та члена органу державної влади, а тільки окреслює засоби досягнення суспільних цілей та важелів реалізації основних завдань.

Формально цілісний інститут народного депутата України має визначальні характеристики, котрі тільки у поєднанні дозволяють створити адекватну концепцію конституційно-правового статусу народного депутата України. В результаті дослідження теоретичних та практичних аспектів інституту народного депутата України, враховуючи існуючі наукові підходи до визначення поняття „народний депутат” (, , та ін.), запропоноване авторське визначення поняття народного депутата України завдяки аналізу його суті, змісту та форми, відповідно до якого народний депутат України – це загальнонаціональний політичний діяч, що є одноособовим повноважним представником народу та членом парламенту – посадовою особою органу законодавчої влади, котрий наділений встановленими Конституцією і законами України повноваженнями по здійсненню функцій Верховної Ради України, та виступає одним із гарантів конституційного ладу держави.

Розвиваючи положення теорії конституційно-правового статусу (, ін, О. В Сурілов та інші), враховуючи правове закріплення та безпосередню реалізацію конституційно-правового статусу народного депутата України, наведемо дефініцію, за якою конституційно-правовий статус народного депутата України є конструкцією, що поєднує нормативно регламентовані характеристики інституту народного депутата України з огляду на політико-правову природу та відповідну триєдність структури як представника народу, члена колективного представницького законодавчого органу державної влади та політичного діяча, котрий здійснює повноваження представницького, державно-владного та політичного характеру в умовах конституційно-правової дійсності, та охоплює широке коло (систему) суспільних відносин і розглядається як єдина цілісна система, утворена сукупністю взаємозв’язаних компонентів (свого роду підсистем) та їх елементів.

Здійснений науковий аналіз структури конституційно-правового статусу народного депутата України дозволяє виділити певні його елементи, зокрема: політико-правова природа депутатського мандату; підстави виникнення і припинення дії депутатського мандату; права і обов’язки народного депутата України; форми роботи народного депутата; гарантії здійснення депутатських повноважень; відповідальність народного депутата України.

Зазначається, що нормативно правовий статус народного депутата України утворюється сукупністю прав і обов’язків парламентарія України як представника народу та члена колективного органу законодавчої влади України, а також прав та обов’язків інших органів державної влади та місцевого самоврядування та їх посадових осіб щодо народних депутатів України, котрі безпосередньо закріплені в Конституції України, Законі України “Про статус народного депутата України”, Регламенті Верховної Ради України, а також опосередковано в численних нормативно-правових актах України, що стосуються виборів до Верховної Ради України, організації роботи Верховної Ради України, функціонування політичних партій тощо.

З огляду на досвід конституювання різних моделей представницького мандату народних представників з точки зору їх історичної еволюції та конституційного закріплення відповідних моделей демократичними державами світу, враховуючи різні доктринальні підходи до концепції мандату народного депутата України, наступним чином сформулюємо свою позицію щодо політико-правової природи мандату народного депутата України.

Політична природа мандату народного депутата України зумовлена полігранною структурою конституційно-правового статусу народного депутата України та полягає в його представницькому характері, змістовному наповненню повноважень як посадової особи та політичному вияві. Правова природа депутатського мандату визначається ознаками, що формують підґрунтя статусної конструкції та відображені у теорії категоріями принципів.

Правова природа мандату народного депутата України зумовлена, в першу чергу, вільним його характером, що означає відсутність нормативного закріплення будь-якого механізму, що б зумовлював право відкликання парламентарія України, відсутність необхідності виконання народними депутатами України наказів виборців та відсутність безпосередньої відповідальності перед ними. За вільного мандату народний депутат України розглядається як представник народу, а не виборчого округу, від якого його обрано. Це означає, що при здійсненні своїх повноважень він повинен враховувати не волю окремих груп чи осіб, а спільні інтереси всієї нації, всього суспільства. Поряд з цим, погоджуючись із відповідними висновками дослідників щодо інституту мандата народного депутата України, окреслимо наступні принципи конституційної моделі існуючого мандату народного депутата України: принцип незалежності, принцип непорушності повноважень, принцип професійності, принцип недопущення суміщення посад, принцип рівноправності народних депутатів України.

Щодо підстав виникнення депутатського мандату, слід наголосити, що правоутворюючими фактами щодо народного депутата України, тобто такими, що мають наслідком набуття ним мандату, є обрання народним депутатом України, темпоральним виявом якого є офіційне оголошення результатів виборів, а формальним вираженням – надання народному депутату України представницького мандату, та принесення присяги народним депутатом України. Після принесення присяги народним депутатом, котра має силу юридичного факту, мандат народного депутата набуває повної юридичної сили, надаючи спеціальній правосуб’єктності динаміки. Як правова категорія, присяга народного депутата України – це публічне оголошення визнання обов’язків загальнонаціональним політичним діячем, котрий покликаний до здійснення представництва Українського народу у Верховній Раді України, що завершує легітимацію статусу народного депутата України.

Надзвичайної ваги набули питання впливу способу обрання народного депутата України на його конституційно-правовий статус з огляду на прийняття чинного Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Автором зазначається, що пропорційна система виборів народних депутатів України у порівнянні із мажоритарною та змішаною поряд з широким колом переваг має й ряд недоліків, одним із яких можна визначити відсутність визначеної відповідальності народного депутата України, окрім політичної. Очевидною є потреба створення механізмів, котрі б дозволили здійснювати контроль Українського народу за діяльністю народного депутата України.